Ціна помилок. До чого призводять невірні оцінки

Іван Січень

Як засвідчує розвиток ситуації довкола війни Росії проти України, наступ російських військ втратив початкову динаміку та сповільнився на більшості з основних напрямків. При цьому бойові дії на території України набули затяжного характеру. Така ситуація очевидно зірвала плани В. Путіна блискавично захопити Україну та, по суті, знищити її як незалежну державу. Звичайно, військова перевага Росії дозволяє їй отримувати певні успіхи, однак все що раз все більшою ціною для неї.

Тому хотілося б звернути увагу на причини провалу «бліцкригу» Москви і те, як вона вирішує цю проблему. Тим паче, що кожен день продовження війни накопичує вкрай негативні наслідки для Росії як з військової, так і економічної точок зору. А ще – обговорити питання: чого коштували Україні та Росії їх помилки в оцінці обстановки.

Незважаючи на відкриті попередження США та НАТО про підготовку Росії до широкомасштабної війни проти України, багато хто з українських військових експертів не вірив у таку можливість, що здійснило вплив також і на погляди керівництва держави зі згаданого питання. Все це мало негативні наслідки для України в плані забезпечення надійного рівня обороноздатності країни, принаймні на початковому етапі війни. Втім, така ситуація стала об’єктивним наслідком нової стратегії дій Росії, яка значно відрізнялася від тієї, що застосовувалась нею у 2014 році, в тому числі напередодні вторгнення російських військ до зони конфлікту на Донбасі.

Так, з початку 2021 року Росія розпочала активні військові приготування на українському напрямку, які носили ознаки можливої підготовки до нападу на Україну. Зокрема, вони включали:

розгортання елементів систем управління та зв’язку військового часу;
посилення розвідки;
підвищення бойової готовності і виведення у польові райони сил та засобів ППО;
вдосконалення і розвиток транспортної інфраструктури;
перевірку та нарощування системи логістики військ;
проведення військових навчань наступальної спрямованості;
посилення угруповань ЗС РФ поблизу України за рахунок з’єднань та частин з інших регіонів Росії;
введення російських військ до Білорусі під виглядом спільних заходів оперативної та бойової підготовки з білоруською армією.

Подібні дії Москви включали декілька етапів, які відповідали навчальним періодам ЗС РФ. При цьому їх конкретний зміст залежав від воєнно-стратегічної обстановки довкола Російської Федерації (насамперед, військової активності США та НАТО в Середземноморсько-Чорноморському регіоні), планів оперативної та бойової підготовки збройних сил Росії, а також зовнішньополітичних цілей Москви, в тому числі у відношенні України.

З урахуванням наведених обставин, з початку 2021 року відмічалося три піки військових приготування Росії поблизу України, а саме:

в квітні-березні минулого року у рамках реакції Москви на стратегічні навчання США/НАТО «Захисник Європи-2021»;
в липні-вересні минулого року в ході завершального етапу та активної фази СКШН ЗС РФ та Білорусі «Захід-2021»;
з грудня минулого року після висунення Кремлем відомих ультиматумів щодо надання «гарантій безпеки» Росії.

В кожному із цих випадків проводився весь комплекс розглянутих вище військових приготувань ЗС РФ. Разом з тим під час жодного з них не здійснювались найбільш показові заходи, які були характерними для 2014 року, а саме:

розгортання російських військ у передових польових районах вздовж всього кордону з Україною. На той час до кожної із сусідніх з Україною областей були перекинуті одна-дві бригадні тактичні групи ЗС РФ, які розміщувалися у польових таборах в безпосередній близькості до українського кордону (фактично – у вихідних районах для початку наступальних дій). При цьому були проведені інженерні роботи з обладнання позицій та спорудження всієї необхідної польової інфраструктури;
створення другого ешелону військ. Окрім першого ешелону військ у безпосередній близькості до України, у 2014 році був, по суті, створений також і другий ешелон. В основному війська другого ешелону знаходились у Волгоградській області РФ (за Ростовською областю) на Донецькому напрямку, а також на Північному Кавказі – на Кримському напрямку;
масований перекид на Український напрямок запасів матеріально-технічних засобів, у тому числі боєприпасів, різного роду військового майна, паливо-мастильних матеріалів, продуктів харчування тощо. Для цього залучалися сотні залізничних ешелонів, які відкрито рухались в сторону України та розвантажувалися у сусідніх з нею районах Росії.

Лише після завершення всіх цих заходів, які тривали декілька місяців, Росія змогла здійснити пряме військове вторгнення до зони збройного конфлікту на Донбасі наприкінці серпня 2014 року.

У ході підготовки повномасштабного наступу на Україну 24 лютого ц. р. Росія спиралася на вже розгорнуті війська і інфраструктуру, а також запаси МТЗ Західного та Південного військових округів (ЗВО і ПдВО) ЗС Росії, в тому числі на окупованих територіях Донбасу та в анексованому Криму. Саме вони і склали основу угруповань ЗС РФ, які вторглися до України зі Східного та Південного напрямків. Причому їх зосередження у вихідних позиціях було здійснено приховано та зайняло всього декілька діб. В цьому зв’язку, на відміну від 2014 року, сприятливими чинниками для Росії стали:

завчасне розміщення її військ поблизу кордону з Україною, що здійснювалось ще з 2014-2015 років у рамках формування нових об’єднань, з’єднань та частин, а також спорудження стаціонарних військових баз ЗС РФ. Насамперед, це стосувалося 20-ї загальновійськової армії (штаб – м. Вороніж) зі складу ЗВО, 8-ї загальновійськової армії (штаб – м. Новочеркаськ) та 1-го (штаб – м. Донецьк) і 2-го (штаб – м. Луганськ) армійського корпусів (оперативно-тактичних командувань) зі складу ПдВО, 22-го армійського корпусу Чорноморського флоту РФ (Крим), а також 4-ї армії ВПС та ППО (штаб – м. Ростов-на-Дону);
вдосконалення Росією транспортної інфраструктури, що дозволило швидко передислокувати російські війська на Український напрямок з інших регіонів країни. У рамках вирішення даного завдання головну роль відіграли: розширення пропускної спроможності автотрас та залізниць із району Москви у південно-західному напрямку, що створило умови для швидкого перекиду з’єднань 1-ї танкової армії ЗВО до східного кордону України; введення в дію мосту через Керченську протоку, що відкрило можливість оперативної передислокації військ 49-ї та 58-ї армій ПдВО з Північного Кавказу до Криму.

Крім того, напередодні нового нападу Росії на Україну до Білорусі було перекинуто декілька з’єднань зі складу 35-ї загальновійськової армії (Амурська обл.) Східного ВО ЗС РФ. Даний факт офіційно визнавався Москвою, однак кількість військ суттєво применшувалась. Під прикриттям перекиду з’єднань 35-ї армії до Білорусі та, ймовірно, до Брянської області Росії були перекинуті також і з’єднання 41-ї загальновійськової армії (штаб – м. Новосибірськ) зі складу Східного ВО.

За рахунок зазначених сил було сформовано 117 батальйонних тактичних груп загальною чисельністю близько 120 тис. військовослужбовців, що майже дорівнювало всім Сухопутним військам Збройних Сил України. Причому вони переважали ЗСУ за кількістю важких озброєнь, в тому числі танків, бойових броньованих машин та ракетно-артилерійських систем. І це не кажучи вже про тотальну перевагу Росії в бойовій авіації.

За оцінками керівництва РФ, все це, а також нібито низька боєздатність ЗСУ, дозволяло Росії отримати швидку перемогу над Україною протягом декількох діб. Саме із такого розрахунку (на три доби) війська були забезпечені матеріально-технічними засобами, в тому числі продовольством, паливо-мастильними матеріалами та боєприпасами.

Водночас Москва очевидно сподівалася на те, що швидка перемога над Україною без великих втрат та руйнувань дозволить Росії уникнути надмірно жорсткої реакції Заходу як це мало місце у 2014 році. При цьому реставрація проросійської влади в Україні, яка б визнала вимоги Кремля, взагалі б формально зняла проблему російсько-українського конфлікту.

Застосування Росією розглянутого підходу (в тому числі раптовість нападу на Україну одночасно з декількох напрямків) надало їй можливість досягти низки успіхів, зокрема: вихід російських військ до північно-західних околиць Києва; прорив до Чернігова, Сум та Харкова; фактичне оточення Маріуполя; захоплення Херсону і низки інших міст на півдні та півночі України.

Втім, Росія так і не змогла досягти своїх стратегічних цілей, а через декілька діб після початку війни – була змушена знизити темпи наступу, відмовитись від штурмів згаданих вище міст та зосередитись на захопленні міста Київ. Однак, такі спроби Москви, по суті, завершились провалом. Більш того, 2–3 березня ц. р. Збройні сили України перейшли у контрнаступ та відкинули противника від підступів до Києва.

Причиною такої ситуації стала переоцінка Росією своїх можливостей та недооцінка спроможності України дати відсіч агресору. Так, Москвою очевидно не були враховані:

високий морально-бойовий дух, вмотивованість та боєздатність особового складу ЗСУ, Національної гвардії, сил територіальної оборони, інших силових структур та простих громадян з руху опору;
наявність у Збройних силах України ефективних систем озброєнь, включно із ПТРК, ПЗРК та розвідувально-ударними БПЛА, які були надані західними партнерами, а також сучасної військової техніки власного виробництва;
неспроможність Росії налагодити оперативне матеріально-технічне забезпечення її військ на українській території (як через відсутність необхідних запасів поблизу України, так і блокування маршрутів їх постачання українською армією та силами опору).

Внаслідок цього російські війська, які вторглися до України, опинилися у вкрай важкому положенні, що призвело до зниження їх бойових можливостей, суттєвих втрат та деморалізації особового складу. За таких обставин Москва вдалася до залякування керівництво та населення України шляхом нанесення ракетно-бомбових та ракетно-артилерійських ударів по мирних населених пунктах, однак такі спроби Росії також зазнали невдачі. З огляду на це, зазначені дії Росії були доповнені ядерним шантажем, чим, по суті, і стали обстріли та захоплення російськими військами Запорізької АЕС.

Наразі Росія перегруповує свої війська, намагається налагодити їх матеріально-технічне забезпечення, очікує на підхід резервів та здійснює підготовку до подальших наступальних дій.

В той же час подальші кроки Москви будуть залежати від результативності нових західних санкцій, які були введені проти Росії за напад на Україну.