Тривалість життя українських чоловіків найменша у Європі — 68 років. У жінок-українок — 78 років, що наближається до показників у інших пострадянських та балканських країн. Швидше за все, на чоловікам дошкуляє неврівноважене побутове існування. Як правило, у пострадянських країнах різниця такої тривалості життя різної статі більша, ніж у інших країнах.

Також Україна страждає від демографічної нестабільності, спричиненої великими відмінностями у народжуваності дітей кожного десятиріччя. Є періоди, коли народжується, порівняно з міцнішою, до третини дітей слабшої вікової групи. На такій нестабільності поколінь позначається трагічне минуле України, яка, окрім двох світових воєн, зазнала депортації та кілька голодоморів, особливо сталінський Голодомор 1932-1933 років. Реальна тривалість життя у 1933 році зменшилася на 10 років для жінок, і на сім років — для чоловіків. У період з 1941 по 1944 рр. вона стабілізувалася на рівні 25 років у жінок та 15 років у чоловіків, пояснюють наслідки голоду відомі французькі демографи.

Серед радянських республік Україна постраждала найвідчутніше: у 1930-х роках, за словами науковців, вона втратила 4,6 мільйона з близько 30-мільйоного населення, а у 40-х — до 12,6 мільйонів. До загальної кількості безпосередніх жертв дослідники також включають еміграцію та дітей, які не народилися через війну або голод.

З кінця 1960-х років Україна за тривалістю життя громадян ще поступалася Східному блоку і Заходу. У 1990-х роках таку тривалість знижував загальний занепад колишніх радянських країн, а згодом — наслідки економічної кризи та окупація росіянами українського Сходу.

Під час кризи після розпаду Радянського союзу в низці держав-наступниць спостерігалась низька народжуваність. Україна з нею ще не впоралася: показник 1.14 дитини на жінку був у 2019 році найменшим у Європі.

Український розвиток подій давно нагадує чеський. У 1990-х роках народжуваність впала в обох країнах. У Чеській Республіці внаслідок очікування подальшого розвитку, в Україні — навпаки, через відсутність планів з такого розвитку. Падіння припинилося у 2000 році і почалося незначне зростання. Показники розійшлися після 2014 року, коли в Україні розпочалася російська окупація. Через високу смертність та еміграцію Україна щорічно втрачала пів відсотка населення. Останніми роками вона стала однією з найбільш депопуляційних держав планети, до речі, як і Росія.

У той же час на більш урбанізованому, промислово розвиненому та етнічно частково російському сході України, який відчутніше постраждав внаслідок кризи 1990-х років, населення вимирає швидше. Західні регіони виявилися більш стійкими, оскільки до Другої світової війни були у складі Польщі, Румунії та Чехословаччини і не постраждали від Голодомору.

Одруження у двадцять п’ять років, перша дитина у віці 26 років

Українка створює сім’ю раніше, ніж будь-яка інша європейська жінка. Хоча трирічна різниця у порівнянні з чешками здається незначною, але вона сигналізує про інші соціальні норми.

У 1990-х роках чеські жінки почали відкладати материнство на більш пізній період життя, і їхній вік для народження першої дитини піднявся з двадцяти до майже тридцяти років. Аналогічно такі раптові зміни впливали на усвідомлення жінками своєї ролі.

В Україні такої відчутної зміни цінностей не відбувалося. Зниження народжуваності у 1990-х роках було наслідком не нових стандартів життя, а їх відсутність. Для більшості жінок стало бажаним мати дитину порівняно раніше і неодмінно до тридцяти років.

«Україна зазнала величезних змін з моменту відновлення незалежності, але традиції щодо створення сім’ї залишалися незмінними, — писала з такого приводу британська дослідниця Брієнна Перллі-Харріс у своїй наукові роботі, присвяченій причинам надзвичайно низької народжуваності в Центральній та Східній Європі. — Українці схильні підтримувати традиційну гендерну роль, виходячи з того, що існують суттєві психологічні відмінності між чоловіком та жінкою».

«Наша традиція — рано вийти заміж і народити дитину, кинути її на шию дідусю і бабусі, щоб знову почати веселе життя», — іронізує з цього приводу респондент.

Автори статті пишуть, що 58 % українських одружень закінчуються розлученням, у Чеській Республіці — 44 %.

Також у статті повідомляється, що Україна разом з Молдовою та Косово відносяться до числа найбідніших європейських країн. ВВП України на душу населення становить третину від ВВП Чеської Республіки, яка входить до числа країн, що розвиваються. Після розпаду СРСР Україна кілька разів намагалася звестися на ноги, але щоразу, коли це починала робити, її підкошувала чергова криза. По-перше, це була гіперінфляція, яка після розпаду Союзу охопила всі його колишні республіки, але найбільше вдарила по Україні: у 1993 році вона сягнула 10 тисяч відсотків. Подальший спад стався після фінансової кризи 2008 року та агресії Росії у 2014 році. За даними Світового банку, Україна стала на чверть біднішою, ніж у 1990 році, тоді як більшість пострадянських держав економічно зміцніли.

На причину цього вказує економіст Ной Сміт. Це згадана гіперінфляція, незначні іноземні інвестиції, але переважно неефективна важка промисловість, що залежна від дешевого російського газу, яку Україна успадкувала з радянських часів, а також корупція.

«Українські політики зосередили виробництво в руках вітчизняних олігархів і намагалися запобігти притоку іноземних інвестицій у цей сектор, що стало величезною, трагічною помилкою», — пояснює Сміт, зауважуючи при цьому, що «багато особистих інтересів в Україні значно переважали, ніж будь-де інде… Частка тіньової економіки у 2014 році оцінювалася у 50 відсотків, що, своєю чергою, посилює поголовне хабарництво, незаконні методи захисту активів та виконання контрактів або організовану злочинність. Як наслідок, це створює багато проблем для економіки країни».

 Крім Києва, промислові східні регіони, особливо Донецька область, вже давно були одними з найзаможніших районів. Західні та центральні райони України, навпаки, були серед найбідніших. Після 2014 року окупований Схід економічно опинився у хвості країни. Згідно з оцінкою Міжнародного валютного фонду, нинішня війна може призвести до падіння ВВП ще на 35% до кінця року.

За даними Світового банку, десята частина ВВП України надходить з-за кордону. У 2020 році українські емігранти-заробітчани переслали додому понад 15 мільярдів доларів США. Усі балканські та пострадянські республіки перебувають у схожій ситуації: іноземні працівники забезпечують для ВВП своєї країни не менше семи відсотків. У країнах ЄС такий показник, за невеликим винятком, становить менше трьох відсотків. Так, польські мігранти вносять лише один відсоток до ВВП своєї країни.

За деякими оцінками, найбільш поширеними напрямками української міграції є Росія, Польща, Італія, Португалія та Чехія. Однак остаточних даних немає. Емігранти-заробітчани зазвичай виїжджають за межі батьківщини лише на сезон, часто нелегально, що є перешкодою для їхньої реєстрації. За деякими даними, така кількість становить від двох до трьох мільйонів, верхня межа — 6,1 млн. осіб. Так, багато українських емігрантів було зареєстровано ООН в середині 2020 року. Серед них, щоправда, крім заробітчан, є також біженці.

У антикорупційному рейтингу Transparency International (міжнародна організація прозорості) українці посідають 122-ге місце зі 180 країн. З європейських країн гіршою є лише одна: Росія. Рейтинг визначається тим, як місцеві підприємці сприймають корупцію — тому це індекс сприйняття корупції.

Конкретні приклади RYE CORRUPTION в Україні дуже нагадують чеські: хабарі лікарям за офіційно безкоштовну, але недоступну допомогу; конверти з грішми директорам за прийняття дитини до дитячого садка чи добротної школи; виведення коштів з бюджету державних і особливо муніципальних компаній.

 Ще одну зону для корупції відкриває закон 1998 року, згідно з яким кожен українець має право на чверть гектара на будівництво приватного будинку, 0,1 га — для котеджу та 0,01 га — для гаража, плюс два гектари землі на особисте сільськогосподарське виробництво та 0, 12 га саду. За повідомленнями місцевих журналістів, практичне застосування такого права разом з кадастром нерухомості є «інкубатором» хабарів.

 «Україна була і є державою з високими податками, яка забирає у середньому 50 відсотків заробітної плати або прибутку. Низькою заробітною платнею відлякується підприємництво і, навпаки, генерується тіньова економіка та тіньова зайнятість» — коментує українську ситуацію веб-сайт. Однак, на сайті також описуються деякі заходи, за допомогою яких українці намагаються обмежити шахрайство. З 2012 року, коли було створено індекс корупції, країна піднялася у рейтингу на двадцять місць.

Аналізуючи медичне обслуговування в Україні, автори статті пишуть, що дві третини українців помирають від серцево-судинних захворювань, що спостерігалося у Чехословаччині ще наприкінці 1980-х років. І така українська статистика не покращується, вона — найгірша в Європі. Після революції (Оксамитової — ред.) чехи піднялися майже до середнього показника по ЄС. Причиною може бути і зміна способу життя, і кращі ліки та лікування. Українці повільніше змінюють свої звички, і, на відміну від чехів, вони не можуть запобігти шкоді від свого способу життя за допомогою медицини — вона в Україні в жалюгідному стані. З іншого боку, є й хороша новина — відносно менше смертей від зовнішніх причин — нещасних випадків, самогубства, насильницьких смертей або війни. Частка таких зовнішніх причин смертей у 2018 році у 5 % не відрізняється від показників у більшості країн Європейського Союзу. Найбільше, майже 8 %, зареєстровано Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) у Росії (це ще до російсько-української війни — ред.).

ВООЗ також звертає увагу на інфекційні захворювання в Україні: туберкульоз, ВІЛ чи КОВІД-19. Кожен з перших двох був причиною менше одного відсотка померлих у 2018 році, Covid у минулому році становив понад 13 відсотків.

Дуже кепська новина — подальше погіршення ситуації. Хронічно хворі, які часто позбавлені допомоги, не дуже помітні, але все частіше стають жертвами війни. «Отримані поранення зазвичай є основною причиною смерті в перші дні або тижні війни. Але за кілька місяців або років ці показники знижуватимуться у порівнянні з непрямою смертністю. Вона буде зростати роками і ніколи не буде належно задокументованою,» — передбачає американський епідеміолог.

В Україні 42 % чоловіків та 12 % жінок регулярно палять цигарки. Чоловіки вживають 14 літрів чистого алкоголю протягом року, жінки — менше чотирьох літрів. За обома показниками балканські та пострадянські країни однакові. Такий «блок» має дві спільні риси: по-перше, великі відмінності між чоловіками та жінками. Місцеві чоловіки — одні з найбільших курців у Європі, жінки — серед найменших. Ця різниця також відображається в 10-річному розриві між очікуваною тривалістю життя обох статей.

Частіше палять чоловіки з нижчою освітою, а жінки — з вищою. Другою і дивовижною особливістю цього показника є відносно низьке споживання алкоголю. Однак у цьому випадку дані можуть бути неточними, як це ілюструє демограф Наталя Левчук на прикладі України. «Встановити рівень споживання спиртних напоїв в колишньому Радянському Союзі нелегко через велику кількість вживання незареєстрованого алкоголю, — пояснює вона. — І навіть більше, з припиненням на початку 1990-х державної монополії на продаж алкоголю офіційні дані про його продаж недостовірні».

«У Росії самогон в основному виробляється в домашніх умовах, а в Україні — самогон і вино. Найчастіше це на заході і на півдні країни, — продовжує вона. — Отже, незважаючи на те, що Росія та Україна мають схожі смаки, споживання алкоголю в Україні дещо м’якше з точки зору чистого алкоголю та наслідків для здоров’я».

Тим не менш, надмірне вживання алкоголю і куріння в Україні називають однією з основних причин високої смертності. В основному це пов’язано з високою часткою захворювань системи кровообігу.

Два роки тому 81 % українського населення отримали повну вакцинацію проти дифтерії, правця та коклюшу. Щоправда, це найменший показник у Європі, хоча такої вакцинації достатньо, щоб запобігти поширенню хвороби. Але останнім часом збій був більш виражений, навіть порівняно з іншими вакцинами. Критичними для згаданої вакцинації були 2014–2016 роки, коли рівень вакцинації за рік становив близько 20 %. Не зважаючи на те, що щодо кору та поліомієліту, які сьогодні дошкуляють Україні, додається зниження обсягу вакцинації — зазвичай нижче 50 відсотків цього року — в основному у 2008 році, коли країна сильно постраждала від глобальної економічної кризи і ускладнилося фінансування її системи охорони здоров’я.

Окрім дитячих захворювань, Україна також страждає від ковіду. Вакцинація також низька, заледве третина населення отримала повну вакцину (з ревакцинацією чи без) до лютого цього року. Низький рівень вакцинації пояснюється падінням довіри до держави під час диких 1990-х років, і, як наслідок, недовірою до вакцинації. Погане фінансування охорони здоров’я сприяє прояву практичних проблем: сповільнене чи відсутнє постачання та охолодження вакцини.

Але не завжди проблема виникає через українців. «Приблизно до 2001 року Україна імпортувала російську вакцину проти кору, яку пізніше ВООЗ оцінила як неефективну», пише BBC. «Як наслідок, 44 відсотки випадків захворювання на кір в Україні спостерігається дорослих, які вважали, що вони вчасно вакцинувалися. Але така російська вакцина не гарантувала їм безпечне існування».