Російська православна церква завжди була на службі імперії

20 серпня 2024 р. Верховна Рада України прийняла закон «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», який, відповідно, забороняє на території української держави діяльність Російської православної церкви (РПЦ), підпорядкованої Московському патріархату. Це рішення викликало багато суперечок. Однак, щоб дати йому оцінку, необхідно поглянути на його ширший контекст.

«Священна війна» з Україною

27 березня 2024 р. у залі Церковних соборів Храму Христа Спасителя у Москві, під час з’їзду Всесвітнього російського народного собору [1] (до його складу входять відомі російські політики і громадські діячі зі сфери науки, культури і освіти, воєначальники і представники російської діаспори — прим. ред.), під керівництвом патріарха РПЦ Кирила, було схвалено документ «Настоящее и будущее Русского мира». Він визначає вторгнення в Україну як «священну війну», явною метою якої є ліквідація незалежності України та встановлення прямого російського правління. У ньому, серед іншого, можна прочитати, що «з духовної і моральної точки зору, військова операція є священною війною, в якій Росія та її народ, захищаючи єдиний духовний простір Святої Русі, виконують місію збереження, захищаючи світ від тиску глобалізму та перемоги Заходу, який впав у сатанізм. (…) Вся територія сучасної України має бути включена до зони виключного впливу Росії».

У проповіді в січні 2023 р. патріарх Кирило оголосив, що російське вторгнення призведе до перемоги РПЦ в Україні, і попередив, що «від розкольників не залишиться й сліду, бо вони виконують злий наказ диявола, яким є ерозія православ’я на Київській землі».

Як писав у серпні 2023 р. сайт аналітичного центру Atlantic Council, жоден із майже 400 єпископів РПЦ в Росії не виступив проти війни. Духовенство РПЦ — це величезна група, яка по всьому світу включає понад 40 тис. штатних священнослужителів, священиків і дияконів. Лише близько 300 священнослужителів підписали спільну публічну заяву з критикою війни, і багато хто з підписантів перебуває поза межами Росії.

На службі російської розвідки

Доктор Дессі Загорчева з Колумбійського університету, яка спеціалізується на питаннях безпеки, у тексті, опублікованому в Europe’s Edge на веб-сайті Центру аналізу європейської політики (CEPA) у 2023 р., звертає увагу, що аналітики давно попереджали, що Кремль використовує РПЦ як інструмент для підтримки своєї зовнішньої політики та проникнення в країни-члени ЄС та НАТО. Підтвердженням цієї тези можуть бути факти останніх двох років і заходи, які проводяться в багатьох країнах проти православних священнослужителів, котрі співпрацюють з російськими спецслужбами.

У 2023 р. Служба зовнішньої розвідки Естонії у своєму щорічному звіті зазначила, що спецслужби РФ з 1990-х років використовують більш радикальних, прокремлівських священнослужителів і прихожан РПЦ, пов’язаних із радянськими та російськими спецслужбами, для підриву державності України. Вони завербовані російськими спецслужбами і мають завдання збирати інформацію про настрої в Україні, про відомих осіб, про дислокацію і особовий склад українських військових частин.

Наприклад, спецслужби РФ особливо цікавила інформація, зібрана армійськими капеланами РПЦ, з порушенням таємниці сповіді, про стан здоров’я та морального духу українських бійців. Це призвело до того, що Україна заблокувала доступ духовенства РПЦ до ЗСУ.

Під час планування військових дій проти України духовенство РПЦ, яке співпрацює з російськими спецслужбами, та довірені особи російських екстремістів у парафіях РПЦ надавали матеріальну підтримку Росії. Вони, зокрема, готували провіант і зброю для російських підрозділів, а також зберігали пропагандистські матеріали в парафіяльних будинках і монастирях.

У серпні 2024 р. комітет у справах безпеки Сенату Чехії закликав розслідувати можливу причетність РПЦ до операцій російського впливу. Водночас чеські спецслужби ініціювали розслідування потенційної загрози безпеці з боку РПЦ у Чехії. Це було продиктовано побоюваннями, що через тісні зв’язки з Московським патріархатом, вона може бути інструментом для поширення російської пропаганди та здійснення впливу. Глава МЗС Чехії Ян Ліпавський навіть заявив: «Я не вважаю РПЦ Московського патріархату легітимною церквою, а її представників — справжнім духовенством. Вона є частиною репресивного апарату Кремля, задіяного в операціях впливу Росії». Зі свого боку Естонська православна церква Московського патріархату офіційно оголосила про адміністративну незалежність і проголосувала за видалення згадки про Москву зі своєї назви.

Минулого року Болгарія та Північна Македонія, країни, де переважають православні віруючі, вислали російських та білоруських священників за дії, що завдають шкоди національній безпеці. Влада Болгарії, зокрема, наказала покинути країну архімандриту Вассіану Змєєву, представнику РПЦ у Софії, і двом білоруським священнослужителям, звинувативши їх у причетності до російських спецслужб. Державне агентство національної безпеки Болгарії заявило, що їх депортували, оскільки вони становили загрозу національній безпеці, цілеспрямовано намагаючись вплинути на політичні структури Болгарії [2].

Також, за даними шведської контррозвідувальної служби SAPO, особи, пов’язані з РПЦ, «мали контакти з людьми, які працювали на російську розвідку» і «отримали значні кошти від російської держави», а її представники поводилися у спосіб, який, здавалося, заохочував «підтримку російського вторгнення в Україну». SAPO вважає, що Кремль використовує РПЦ як платформу для «збору розвідувальних даних та іншої діяльності, що загрожує безпеці». У зв’язку з цим, 29 лютого 2024 р. шведське агентство з грантів релігійним установам оголосило, що обмежить підтримку РПЦ.

Андрій Солдатов та Ірина Бороган опублікували у Foreign Affairs у вересні 2023 р. текст про зв’язки РПЦ у США з російською розвідкою. Вони написали, що навесні 2023 р. кілька парафій отримали попередження від ФБР про те, що російські спецслужби ведуть таємну роботу серед священиків і парафіян. Документ стосується діяльності Дмитра Петровського, дипломата РПЦ, співробітника Відділу зовнішніх церковних зв’язків (ВЗЦЗ) Московського патріархату, якого ФБР підозрює у співпраці з російськими спецслужбами [3]. ВЗЦЗ — дипломатична служба Московського патріарха, відповідальна за зовнішні зв’язки РПЦ.

Американські спецслужби підозрюють Петровського в тому, що насправді він — офіцер розвідки, а його завданням є вербування агентів серед священиків і парафіян самої РПЦ, а також інших православних церков США. У травні 2021 р. його затримали при в’їзді до США та обшукали. На комп’ютері, який він мав із собою, виявили файли, пов’язані з російською розвідкою. Серед них були документи про відомих православних священнослужителів США, які містили детальну інформацію не лише про їхнє життя, але й біографії членів їхніх родин. ФБР вважає, що Петровському знадобилася така детальна інформація, щоб шантажувати цих людей під час процесу вербування. Серед знайдених документів особливо вирізнявся один файл із грифом «таємно». ФБР процитувало його повністю у своєму попередженні, а описував він сфери співпраці РПЦ і російських спецслужб — СЗР, ГРУ та ФСБ. У списку йдеться про «співпрацю в навчанні співробітників (як РПЦ, так і СЗР)».

Окремо зазначається інформація, що «можливим є залучення до оперативної діяльності співробітників Церкви (тільки за прямої згоди патріарха, характер такої діяльності планово контролюється спеціальним персоналом Церкви, з метою запобігання та уникнення негативних наслідків для неї — прим. ред.)». У документі також зазначено, що ГРУ готове «розвивати співпрацю, але дуже поступово, в умовах суворої секретності та на основі реальних дій на місцях». У пункті, що стосується співпраці з ФСБ, читаємо: «Всередині РПЦ становить інтерес співпраця зі службою контррозвідки (по всіх регіональних напрямках), переважно у сфері експертного співробітництва, протидії сектам, розвитку паритетної діяльності щодо іноземних структур».

У 2016 р. у Парижі, у цілком світській країні, було збудовано нову церкву та культурний центр. Розташований поблизу Ейфелевої вежі та міністерства закордонних справ, комплекс займає площу майже 4 тис. кв. метрів і увінчаний п’ятьма золотими куполами. Будівництво Свято-Троїцького собору, який коштував щонайменше 150 млн євро, повністю профінансувала Росія та освятив патріарх Кирило. Це — найбільша і найважливіша частина Російського духовно-культурного центру. Це — не тільки культова споруда, це — також дипломатичний об’єкт, на який поширюється імунітет, як на каплицю російського посольства. Як стверджує Ніколя Енен, автор книги «Російська Франція: розслідування мережі Путіна», він може бути центром російської розвідки, а також використовуватися як місце пропаганди та м’якої сили в центрі Парижа. Неподалік знаходиться будівля Вищої ради суддів і Національний палац Французької Республіки, де розташовані президентська пошта та приватні апартаменти радників президента.

Відносини РПЦ з владою

Наталія Дубцова з британського дослідницького центру Reuters Institute for the Study of Journalism звертає увагу, що в Росії існує майже симбіотичний зв’язок між церквою та державою. Це зводиться до того, що стосунки між патріархом Кирилом і Путіним виходять за традиційні рамки взаємодії церкви і держави. Хоча легко вважати Кирила лише пішаком у політичній грі Путіна, але реальність набагато складніша. РПЦ використала свій моральний авторитет, щоб знову з’явитися на пострадянському соціальному просторі, сприяючи єдності православ’я та російського імперіалізму. Патріарх Кирило представляє конфлікт Росії із Заходом як метафізичну боротьбу, позиціонуючи росіян як духовну і святу націю в протистоянні із західним, грішним і диявольським світом. За його словами, йде боротьба добра і зла, в якій Росія виконує свою божественну місію.

У цьому наративі він зображує Україну як інструмент, який використовують західні держави проти Росії. Його промови часто містять заклики до молитви за російську владу і військові успіхи, підкреслюючи центральну роль Путіна в цьому історичному зіткненні. Кирило у своїй проповіді 12 вересня 2022 р. особливо підкреслив роль Путіна, говорячи: «Наша особлива молитва за главу нашої держави, Верховного головнокомандувача Володимира Володимировича Путіна, який несе особливу відповідальність, а також за всіх воєначальників і урядовців».

Патріарх Кирило також охарактеризував каденцію Путіна (вже у 2012 р.) як «чудо Боже». Ця риторика походить від ідеології «Русского мира», яка стала ключовою як у російських політичних, так і в релігійних посланнях. Це — поєднання націоналізму і православної віри. Вона виникла на початку 1990-х рр. як відповідь на розчарування через розпад Радянського Союзу та бажання відтворити Росію як імперію, «політично та географічно більшу за Російську Федерацію».

Дослідження «Левада-Центру» свідчать про зростання кількості росіян, які ідентифікують себе як православні християни, а також зростання довіри до релігійних інституцій. Це відродження віри йде пліч-о-пліч зі зростанням націоналістичних настроїв, що свідчить про симбіотичний зв’язок між позицією Церкви та політичним порядком денним держави. Роль РПЦ у просуванні теорії війни Путіна є яскравим прикладом складної взаємодії між релігією та політикою. Гучна підтримка патріархом Кирилом війни відображає стратегічне узгодження з державними цілями, підкреслюючи значний вплив церкви на формування громадської думки в Росії.

Союз «чекістів» з православ’ям

Після розпаду Радянського Союзу виявилося, що в Росії практично збереглися лише дві структури: КДБ і РПЦ. Хоча КДБ формально був розпущений, його співробітники продовжують відігравати вирішальну роль у російському апараті влади, спецслужбах і бізнесі. Натомість РПЦ зберегла свою структуру і ідеально вписалася в реалії пострадянської Росії. Створився також тісний союз «чекістів» зі значною частиною православної ієрархії, що є наслідком необхідності пошуку заміни для старої комуністичної ідеології, яка за радянських часів мала офіційно підміняти релігію. Відтак ідея «Русского мира» стала тим, що об’єднало «чекістів» і православних ієрархів у спільній меті, якою є відбудова Російської імперії.

Як, зокрема, написав Бен Раян на веб-сайті християнського аналітичного центру Theos, релігія — навіть якби сам Путін не був віруючим — «має дуже чітку та очевидну інструментальну цінність у досягненні цих цілей». Як він наголошує, «РПЦ і путінський Кремль мають досить незвичний симбіоз. Путін дозволив церкві відновити своє значення і підтримує її так, як не було з часів більшовицької революції, а церква зі свого боку надає йому інтелектуальну та культурну підтримку для його етатистського бачення [4] Росії та широкої російської сфери впливу».

Якщо свого часу Путін і виступав за деякі елементи ліберального світогляду, то Ніколай Патрушев (колишній директор ФСБ, потім — секретар Ради безпеки РФ, а тепер, після змін, помічник президента РФ), котрий має на нього інтелектуальний вплив, завжди наголошував на своїй прихильності до традиційних цінностей, в яких РПЦ належить відігравати особливу роль. У 2002 р. храм святої Софії Премудрості Божої був знову відкритий на Луб’янці як відомчий храм ФСБ, і освятив його сам патріарх Алексій II під час церемонії за участю Патрушева. Він також підтримав спорудження пам’ятника святого Миколи Чудотворця біля одного з найпівнічніших російських прикордонних переходів на архіпелазі Земля Франца-Йосифа в Архангельській області. Його самого, як особу з найближчого оточення Володимира Путіна, ледь не увічнили у відкритому у 2020 р. Головному храмі Збройних сил РФ. Як повідомляє France 24, РПЦ та архітектори храму запланували дві суперечливі мозаїки. Одна проголошувала «Крым наш», а інша зображувала Сталіна, Путіна, Патрушева та багатьох інших лідерів Росії та Радянського Союзу.

Чимало православних священнослужителів були удостоєні відомчих нагород ФСБ. До них належать: Даміан (Залєтов), ігумен і настоятель Подвір’я патріарха Московського та всієї Русі при храмі святого праведного воїна Феодора Ушакова в Південному Бутові у Москві (який називають парафією ФСБ), відомий тим, що у 2018 р. брав участь у громадському відзначенні 100-річчя комсомолу. Він нагороджений орденом «За заслуги», встановленого «Комитетом ВЧК-КГБ-ФСБ», медалями Ради ветеранів військової контррозвідки (ВКР) ФСБ «За содействие», «100-летие военной контрразведки», «Героям «СМЕРШ» от благодарных потомков за личные заслуги в возрождении России».

У 2024 р. начальник департаменту ВКР ФСБ РФ генерал Ніколай Юр’єв особисто вручив йому нагрудний знак «За Содружество», а начальник управління ФСБ по Росгвардії генерал В’ячеслав Рязанський на веб-сайті храму опублікував повідомлення з вітанням: «Всі ми є свідками багатьох ваших нелегких починань, спрямованих на утвердження в умах і серцях людей людяності, моральних цінностей і любові до нашої благословенної Батьківщини. Завдяки твоїм старанням, був побудований прекрасний храм — храм святого праведного воїна Феодора Ушакова в Південному Бутові, серед прихожан якого зараз багато співробітників і ветеранів військової контррозвідки ФСБ Росії».

Документи КДБ «зміцнюють» співпрацю з «чекістами»

Фактором, який суттєво визначає співпрацю «чекістів» із православними ієрархами, є їхня співпраця за радянських часів із КДБ. Документи, опубліковані в «Архіві Мітрохіна» [5], свідчать, що Алексій II, колишній патріарх Московський і всієї Русі у 1990–2008 рр., згідно з документами, що знаходяться у Таллінні, був завербований місцевим КДБ. У них згадується агент під псевдонімом «Дроздов», що вказує на Алексія II, який у 1953 р. закінчив Ленінградську духовну академію і написав дисертацію про Московського митрополита ХІХ століття Філарета Дроздова. Зібрані матеріали свідчать, що КДБ сприймав Алексія II як найвпливовішу фігуру в РПЦ і наказав йому перешкоджати діяльності Ватикану, посіявши розбрат між його структурами [6].

У 2003 р. православний священик і член Московської Гельсінської групи Георгій Едельштейн надіслав листа президенту Росії Владіміру Путіну, в якому звинуватив Владіміра Михайловича Гундяєва (тобто нинішнього патріарха Кирила — прим. ред.) у зв’язках із КДБ. Згідно з публікаціями швейцарських газет Sonntagszeitung і Le Matin Dimanche, які посилаються на розсекречені документи Федеральної поліції Швейцарії, Гундяєв був агентом КДБ під псевдонімом «Михайлов». Після вербування його відправили на засідання Всесвітньої ради церков (ВРЦ) у Швейцарії, яка була важливим пропагандистським інструментом для радянської розвідки. З цієї ж причини усі православні священики, які відряджались на засідання ВРЦ, були агентами КДБ.

Завданням Гундяєва було, серед іншого, маніпулювання іншими членами ВРЦ, щоб вони критикували США. Як зазначив офіцер швейцарської розвідки, якого цитують в одному зі звітів, на які посилаються автори згаданих вище публікацій: «Нам сказали: будьте обережні з цими священиками, тому що вони — агенти КДБ». Цей же офіцер тоді особисто зустрічався з Гундяєвим і звернув увагу на те, що той поводився як шпигун: «У мене завжди було враження, що він шукає інформацію». Як писав з цього приводу The Insider, колишній консул генерального консульства СРСР у Женеві Вадим Мельников у своїй автобіографії називає Гундяєва офіцером КДБ [7].

Православний святий — покровитель ядерної зброї

У 2007 р. Алексій II, попередній патріарх РПЦ, проголосив святого Серафима Саровського покровителем ядерної зброї. У 2023 р. нинішній патріарх Кирило наголошував, що розробка зброї відбувалася за «безпосередньої участі Серафима». Дмитро Адамський у своїй книзі «Російське ядерне православ’я: релігія, політика і стратегія», виданій у 2019 р., зазначив, що «РПЦ систематично і відкрито підтримує зовнішньополітичні амбіції Кремля щодо ядерної зброї». Митрополит Сімферопольський і Кримський Тихон (Георгій Олександрович Шевкунов) у статті, опублікованій у журналі «Публикации по истории отечества» у 2019 р., навіть похвалив Сталіна за програму створення радянської атомної бомби, процитувавши слова, які приписують Черчілю, що «Сталін успадкував Росію з дерев’яним плугом, а залишив її з атомною бомбою».

У 2023 р. розвідувальне (OSINT) агентство Molfar опублікувало звіт про 37 російських приватних військових компаніях (ПВК), що діють у 34 країнах, понад дві третини коштів на діяльність яких надходять від держави, а решта — від олігархів та інших невстановлених джерел. У ньому міститься інформація про ПВК «Андреевский крест», яка фінансувалася РПЦ. Російський Telegram-канал MASH у листопаді 2022 р. повідомляв, що РПЦ фінансує навчання призваних у рамках осінньої мобілізації в Росії 2022 р., а новобранці отримують спеціальне благословення від єпископа архімандрита Алексія.

Фінансова імперія РПЦ

Відколи Гундяєв очолив РПЦ у 2009 р., відбулося її остаточне злиття з російською владою. Сам він уже був відомою особою як митрополит Смоленський і Калінінградський. Його ім’я фігурувало в одному з найбільших скандалів 1990-х рр.

У 1997 р. журналіст Сергій Бичков у «Московському комсомольці» опублікував серію статей про торгівлю сигаретами та алкоголем ВЗЦЗ Московського патріархату, який з 1989 р. очолював Гундяєв, назвавши його «тютюновим митрополитом». У 1996 р. РПЦ отримала право на безмитне ввезення підакцизних товарів і повною мірою скористалася ним. Протягом 8 місяців (у 1996 р.) до Росії було імпортовано 18 млрд безмитних сигарет і 21 млн літрів вина. Сума митних пільг перевищила трильйон рублів. Масштаби імпорту тютюнових виробів становили 35 % від загального імпорту сигарет до Росії (52 млрд штук) і майже 6 % від російського тютюнового ринку.

За патріаршества Кирила РПЦ стала найбагатшою православною церквою у світі. Вона керує сотнями звільнених від податків підприємств, таких як видавництва, готелі, ювелірні магазини тощо. Одним із прикладів є фабрика «Софрино», яка виробляє різноманітні товари від меблів до релігійних ікон. Єпархії настійливо рекомендують робити покупки саме там. До відомих нерухомостей РПЦ, зокрема, належить готель «Даниловская» у Москві.

РПЦ і російська організована злочинність

Провідні кримінальні авторитети Росії, які є етнічними росіянами, демонстративно показують свою прихильність до РПЦ. Організоване злочинне угрупування «Солнцево» є одним із провідних російських злочинних об’єднань, підконтрольних ФСБ. Від початку своєї діяльності воно мало надзвичайно тісні відносини з РПЦ. Один із його лідерів — Сергєй Михайлов — будує храми та бере участь у реалізації багатьох благодійних програм РПЦ. Він був особисто нагороджений колишнім патріархом Алексієм II двадцятьма найвищими відзнаками РПЦ. У публічному просторі є багато фотографій російських кримінальних авторитетів із православними ієрархами.

РПЦ служить будь-якій владі, яка сприймає Росію як імперію

Історія російського православ’я свідчить, що воно завжди прагнуло до здобуття російської зверхності, незалежно від того, чи йшлося про царів, російських імператорів, чи про Путіна. РПЦ та ФСБ (колишній КДБ) — єдині дві установи, які пережили розпад Радянського Союзу [8]. Тому не дивно, що РПЦ служить нинішній владі і служитиме будь-якій, котра буде прагнути до відновлення домінування Росії як імперії.

Символом російського панування на польських землях був збудований у 1894–1912 рр. православний кафедральний собор святого Олександра Невського. Цей об’єкт знаходився на одному з найважливіших місць у Варшаві, на Саксонській площі (сьогодні площа Маршала Юзефа Пілсудського — прим. ред.). Тогочасна російська преса писала, між іншим, що «російська православна святиня (…), збудована на найвиднішому місці у Варшаві, є необхідністю не тільки для релігійних цілей, але необхідна як символ російської державності в цій країни, символ православної Росії, невіддільну частину якої становить Царство Польське». Тому після відновлення незалежності влада Польщі вирішила знести та підірвати собор [9].

До середини 2023 р. кілька країн запровадили політичні та економічні санкції проти осіб, пов’язаних з РПЦ або пов’язаними з нею структурами. Окрім самої України, санкції запровадили, зокрема, Велика Британія, Канада, Австралія та Чехія. США та Євросоюз також розглядали можливість запровадження санкцій проти представників Московського патріархату, але з різних причин ці ініціативи не знайшли достатньої підтримки. Головною релігійною фігурою, яка входить до більшості санкційних списків, є сам патріарх Кирило. Санкції проти нього ввели Велика Британія, Канада, Австралія, Чехія та Україна. Пропозицію ЄС застосувати санкції проти патріарха Кирила заблокувала Угорщина.

Явне залучення РПЦ у війну в Україні викликає спротив міжнародної православної спільноти. У лютому 2024 р., як повідомив веб-сайт Global Voices, Центр православних досліджень Фордгемського університету в Нью-Йорку виступив із відкритим листом до лідерів основних християнських церков, конфесій та екуменічних організацій. Його підписанти, серед яких понад 300 науковців із числа духовенства та мирян, підкреслюють особисту відповідальність патріарха Кирила та єпископів РПЦ за підтримку та активну участь у військових злочинах, скоєних путінським режимом. Вони закликають створити міжнародну цільову групу, яка б притягнула до відповідальності «тих єпископів, священиків і мирян РПЦ», чиї дії «санкціонували та дали божественне схвалення насильству, війні та агресії проти українського народу».

Автор — Адам Явор, полковник запасу польської контррозвідки,
незалежний експерт у сфері діяльності спеціальних служб.
Джерело — InfoSecurity24.pl

Примітки:

[1] Організація під егідою РПЦ, створена у травні 1993 р., за ініціативою патріарха РПЦ Кирила.

[2] У МЗС РФ назвали дії болгарської влади недружнім актом і заявили, що храм святителя Миколи Мірлікійського РПЦ у Софії буде закритий.

[3] Д. Петровський — випускник Московського авіаційного інституту, розпочав свою кар’єру у ВЗЦЗ у 2001 р. Він захоплюється бойовими мистецтвами, а його аватар у WhatsApp теж виглядає нетипово для співробітника дипломатичної служби Московського патріарха, — це кіт у бандані і з кажаном та написом «Военная разведка» на нашийнику. На запит журналістів, у ВЗЦЗ відповіли, що Д. Петровський у червні 2023 р. був звільнений із цієї структури. Швидше за все, звільнення сталося через скандал у США.

[4] Етатизм — активне втручання держави в життя громадянського суспільства, поглинання його функцій із застосуванням централізації, бюрократизації та концентрації політичної влади.

[5] «Архів Мітрохіна» — сукупність рукописних матеріалів, які були зроблені співробітником архівного відділу Першого головного управління (ПГУ) КДБ СРСР В. Мітрохіним під час його служби у розвідці. Ці рукописи вивезені з Росії до Великої Британії у 1992 р., туди ж виїхав і сам В. Мітрохін. У липні 2014 р. Архівний центр при коледжі Черчілля виклав відредаговані рукописи російською мовою у відкритий доступ: ці архіви стали найбільшою відкритою базою документів КДБ.

[6] За даними співробітника Державного архіву Естонії І. Юрйо, священик О. Рідігер (майбутній Алексій II) 28 лютого 1958 р. був завербований 4 відділом КДБ при Раді міністрів Естонської РСР на патріотичній основі для виявлення та розробки антирадянського елемента з числа православного духовенства. Мав оперативний псевдонім «Дроздов». У 1975 р. він заснував товариство «Родина», яке служило відомством прикриття для діяльності радянської розвідки. Куратором цієї організації був офіцер ПГУ КДБ СРСР П. Васильєв.

[7] В. Гундяєв у 1971 р. у віці 24 років був призначений представником Московського патріархату при ВРЦ у Женеві, де він працював до 1974 р. (залишив країну після того, як потрапив у ДТП). Закордонне відрядження не могло відбутися без дозволу КДБ. Згаданий В. Мельников насправді був співробітником резидентури КДБ СРСР у Швейцарії, у якого, швидше за все, В. Гундяєв перебував на оперативному зв’язку. Після повернення до СРСР майбутній патріарх почав швидко просуватися в церковній ієрархії, чому сприяв його покровитель Никодим, єпископ Подільський і глава ВЗЦЗ РПЦ. На цю посаду Никодим був призначений за поданням КДБ, що теж підтверджено розсекреченими документами з радянських архівів.

[8] У вересні 1943 р. Й. Сталін вирішив заручитися підтримкою російського духовенства, тому дозволив обрати патріарха РПЦ і відкрити духовні навчальні заклади. Водночас для взаємодії (тобто, контролю) РПЦ з владою була створена Рада у справах РПЦ при Раді народних комісарів (потім — Рада у справах релігій при Раді міністрів) СРСР. Цей орган у 1943–1960 рр. очолював генерал-майор державної безпеки Г. Карпов, а у 1960–1984 рр. — генерал-лейтенант КДБ В. Куроєдов. Це — яскравий приклад уособлення союзу «чекістів» та РПЦ.

[9] Царство Польське — автономна польська держава у складі Російської імперії в 1815–1874 рр. На час зведення собору Польща мала статус Варшавського генерал-губернаторства. Собор був знесений в 1924–1926 рр., разом з іншими православними храмами у Варшаві (діючими залишилися тільки 2 православні церкви).

Переклад і примітки — Володимир Паливода