Тенденції вірогідного розвитку глобальної геополітики у 2024 році

Геополітика 2024 року: Чому світ у хаосі?

 

Good Times, Bad Times

Історичний аспект

Війна є невід’ємною частиною людської цивілізації. Від перших зафіксованих в історії згадувань Шумерської та Єгипетської цивілізацій, Пелопоннеських війн греків, войовничих походів Римської імперії існують свідчення щодо постійного ведення воєн між представниками сильних суб’єктів, які намагалися добитися для себе ще більшого та підкорити навколишні народи і землі.

Нічого не змінилося і в наші часи, про що свідчить, зокрема, історія та трагедії Другої світової війни. Заснований на дотриманні правил міжнародний порядок, що склався після цієї війни, був безпрецедентним станом міжнародних відносин між країнами Європи і світу. Але домінуючий, у порівнянні з іншими, регіон Європи самозруйнувався протягом всього лише декількох років, а всі колись могутні держави континенту на чолі з Німеччиною (серед них — Велика Британія, Франція, Іспанія, Нідерланди) фактично занепали та перетворилися на бліді тіні самих себе, що лише нагадували про їх колишню велич.

На мапі глобального геополітичного впливу постали два нових гегемони, які почали правити світом. Переваги США та СРСР над іншими геополітичними гравцями світу були абсолютними та беззаперечними. Це подвійне домінування, у випадку США підсилене ще й фінансово-економічним домінуванням, було означене ще й тим чинником, що обидві країни мали ядерну зброю та розгорнули небезпечну гонку ядерних озброєнь, яку тоді вдалося зупинити договірно-правовими механізмами.

Таким чином відбувся блискавичний перехід від історичного стану, коли у світі існували тисячі дрібних гравців, що намагалися стверджувати свої позиції за допомогою військової сили, до стану, коли внаслідок злиття і поглинання, технологічного розвитку та ліквідації окремих гравців дві супердержави домінували у балансі сил на планеті Земля. Всі інші, більш дрібні центри сили, замість воювати між собою, змушені були звертатися до цих двох гігантів задля відстоювання та дотримання власних інтересів, оскільки США і СРСР виступали у ролі світових арбітрів. Тим часом обидва ці гіганти, відтворюючи природу історичних поколінь, також вступили у протистояння між собою. Але засоби масового знищення, якими вже через декілька років після Другої світової війни володіли США і СРСР, змусили їх виявити більшу стриманість. Якби не чинник ядерної зброї, що гарантувала взаємне знищення обох супротивників у випадку нападу одного з них на іншого, на планеті відбулася б катастрофа. Адже СРСР, як держава-переможець у Другій світовій війні, що отримала нові територіальні здобутки, багатомільйонну армію солдатів, яких було не шкода покласти у черговій війні, та отримавши значний економічний потенціал за рахунок побудованих фахівцями США заводів і підприємств, найбільш вірогідно, виступив би війною проти спустошеної війною Європи. За такого розвитку подій США, очевидно, змушені були б знову прийти на допомогу Європі, протидіючі утворенню проросійської Європи та появі Євразійського суперконтиненту, що керується з москви.

Таким чином «холодна війна» стала для Європи і світу періодом великої невизначеності і страху перед тотальним знищенням. Парадоксальним чином період створення, розвитку та накопичення зброї масового знищення з історичної ретроспективи був відносно мирним та безконфліктним. Корейська та в’єтнамські війни відбувалися за участі обмеженої кількості людей, були локалізовані за зоною бойових дій, не мали тенденції до ескалації та поширення на сусідні регіони світу.

Таким чином конвенційна війна відійшла на другий план та на десятиліття зникла зі свідомості людей світу. Суперництво між країнами-гігантами США і СРСР, не маючи можливості перейти на поля реальної війни, продовжилося на рівні систем управління. Після 45 років протистояння комунізм здав позиції у протистоянні з капіталістичними економіками. Це мало вираження у визвольному русі «Солідарність» у Польщі та падінні Берлінської стіни, а пізніше — у вигляді розпаду всього Радянського Союзу. Біполярний світ протистояння двох головних центрів сили перетворився на світ одного гегемона — однополярну епоху Сполучених Штатів Америки. Влада гегемона поклала на США відповідальність головного арбітра при вирішенні будь-яких спорів. Ті, хто не бажав підкорятися системі, заснованій на міжнародному праві та дотриманні встановлених під диктатом США правил, змушені були зіштовхнутися з військовою потугою США та програти. Тут можна згадати лідерів країн, що програли, Хусейна, Мілошевича та Каддафі.

Сучасна росія, що успадкувала ядерні озброєння СРСР, посідала особливе місце у розрахунках та політиці Вашингтона. Він не втручався у свавілля росії протягом двох воєн у Чечні. Але росія сама так швидко деградувала, що США почали побоюватися її розпаду більше, ніж її ядерного потенціалу.

Здавалося, глобальна конвенціональна, так звана окопна війна відійшла в історію. Аж до моменту повномасштабного вторгнення росії в Україну у лютому 2022 року вважалося, що повернення до окопної війни неможливе. Однополярний світ з гегемонією США, хоча й дратував багатьох, особливо ревізіоністів, проте був сам по собі надійною гарантією стабільності та збереження миру на планеті. І, навіть, якби у «холодній війні» та стратегічному протистоянні перемогли не США, а СРСР, мало що змінилося б у світі, все залишалося б у відносній стабільності. Хоча, цінності, що правили б світом у цьому випадку, були б зовсім іншими. Так виникла ідея і термін «кінця історії». Глобальна війна не могла бути розв’язана, оскільки вона призвела б до взаємного знищення супротивників. Всі суперечки і розбіжності мали вирішуватися внаслідок мирних переговорів та встановлених договірних принципів. Якщо ж комусь це не подобалося, втручалися США і врегульовували ситуацію силою.

Актуальний світ у контексті зростання Китаю

Проте наразі світ виглядає зовсім по-іншому. Однополярний світ на чолі зі США втрачає впливи, чому є декілька причин, найперша з них — безпрецедентне зростання Китаю. Започаткований одним з лідерів Комуністичної партії Китаю та керівником китайської держави Ден Сяопіном у 1970-х роках демографічний бум та рішуча побудова планового соціалістичного господарства, був ознаменований тим, що від 1978 року був проголошений курс на радикальну реформу з метою побудови соціалізму з китайською специфікою, що став поворотним моментом у світовій історії. Намагаючись досягти послаблення позицій головного супротивника в особі СРСР, Вашингтон пішов на пом’якшення відносин із КНР, а до Пекіну прилетів Річард Ніксон.

Китай почав стрімко зростати та за два покоління від 1961 до 2023 року перетворився з відсталої аграрної держави, скаліченої політикою Мао, на другу у світі наддержаву, що мала річне зростання ВВП у 10% протягом декількох десятиліть. Китай витягнув мільйони своїх співгромадян з крайньої бідності та поступово почав наздоганяти США за основними показниками економічного зростання, вміло використовуючи свої переваги. До головних з них належали:

  • тривала демографічна перевага над США;
  • безпрецедентне зростання власної промисловості і технологій, включно із розробками в галузі створення штучного інтелекту;
  • стрімке зростання військової потуги;
  • дипломатична та економічна присутність Китаю у багатьох регіонах світу, що перевершувала присутність США.

З кожним роком розвиток і піднесення Китаю з такими ресурсами, потенціалом і амбіціями підточували систему і порядок, створені американцями. Такий процес прискорився від 2001 року, коли Китай був прийнятий до Всесвітньої організації торгівлі. Китай, хоча й користався у зовнішній політиці національною стратагемою «Приховуй свої можливості», поступово формулював своє невдоволення тим, що останнє слово у світі завжди залишалося за США. Китай називає свою країну Чжун-Го («Піднебесною», «Центральною державою»), що означає, що Пекін розраховує у майбутньому перетворити Китай на абсолютно домінуючу глобальну силу, що знову стане центром світу.

Виникнення могутньої Китайської Народної Республіки поміняло стратегічні розрахунки та баланс сил у багатьох світових центрах сили. У системі світового балансу сил з’явилася сила Китаю, яка не лише створювала конкуренцію США, але й зменшувала їх роль і впливи у світі. Китай не лише став прямим конкурентом США, але й перетворився на центр сили, що підтримував будь-які ініціативи у світі, спрямовані на підрив гегемонії Вашингтона у багатьох місцях планети.

Стратегічні прорахунки США

Зростання Китаю щороку все більше підривало панівне положення США у світі, проте воно виявилося не єдиним чинником, що послаблював глобальне домінування США. У Вашингтоні були переконанні у стабільності свого панування та відчували потребу навіть розповсюдити свій вплив на інші регіону світу, зокрема на Афганістан та Ірак. Це призвело до деяких стратегічних прорахунків США, які залучилися до низки регіональних воєн і конфліктів, втратили тисячі життів своїх громадян та витратили мільярдні ресурси на ведення війн.

Тим часом на полі глобального протистояння США і Китаю, ще два гравці долучилися до зменшення потенціалу і впливів США у світі, а саме Іран та росія, які почали відновлювати свій потенціал, разом сприяючи послабленню у світі так званого американського порядку.

Сьогодні фахівці в галузі геополітики відзначають, що США програли це протистояння також і в інформаційні сфері. Зокрема, переважна країн так званого Глобального півдня налаштована агресивно не лише проти США, але й їх союзників, серед яких є й Україна. Відповідно до поширеного наративу, Україну, як жертву російської агресії, підтримують Сполучені Штати, які самі здійснили вторгнення. Тому Київ, як «маріонетка США», не заслуговує на підтримку.

Ситуація загострюється ще й тому, що у світі існує феномен глобального зростання багатства, технологічного прогресу та масового доступу до засобів проектування сили. Якщо після Другої світової війни лише дві держави — США і СРСР — мали достатньо потенціалу для демонстрації власної сили, то через 70 років відносного миру та зростаючого процвітання виникли декілька центрів сили меншого масштабу, які мали як достатні власні ефективні збройні сили, у тому числі передові військово-морські, військово-повітряні та сухопутні, так і засоби їх демонстрації та застосування у військових конфліктах. Крім того, у розпорядженні таких малих центрів сили з’явилися навіть балістичні ракети, які вони здатні демонструвати і, потенційно, застосовувати у межах власної географії. Такий стан є для них позитивним мультиплікатором, тому провідним геополітичним гравцям світу доцільно враховувати важливість географічного чинника. Саме географічний чинник може стати найбільшою проблемою США у випадку їх відкритого протистояння чи війни з Китаєм.

Підйом КНР, помилки США в обранні стратегії та розвиток глобальних технологій є причинами краху однополярного порядку у світі на чолі зі США. Набувачем вигод від втрати переваги США у світі стала російська федерація, яка за підтримки США та налагоджуючи співпрацю із Західною Європою (що відбувалося за схвалення з боку Вашингтона), перші два десятиліття XXI століття провела ретельно і наполегливо здійснюючи модернізацію власного військового потенціалу. Випробувальним полігоном для вдосконалених військової машини росії став Близький Схід, де раніше військову силу застосовували США.

Нездатність США покарати росію за анексію Криму і вторгнення на Донбас в Україні була розцінена москвою як слабкість та призвела до того, що росія вирішила повністю витіснити вплив США із Центральної Європи. Адже драматичним подіям та повномасштабному вторгненню росії в Україну передував ультиматум кремля від грудня 2021 року. Члени НАТО на чолі зі США тоді відкинули російський ультиматум. Водночас вони відмовилися від політики військового стримування кремля, тобто вони списали Україну до стану тих, хто програє у війні. Не зважаючи на те, що напередодні війни США поставили Україні значну кількість протитанкової зброї, у кулуарах у Пентагоні були переконані у швидкому краху нашої держави. Незважаючи на те, що про напад росії на Україну у Вашингтоні стало відомо щонайменше за півроку, відповідно до заяви радника президента США з національної безпеки Джейка Саллівана, Україні визначили максимум один тиждень на виживання. США готували масову евакуацію з України не лише громадян США у кількості 20 тис. осіб, але й політичного керівництва та істеблішменту України, всього близько 40 тис. осіб.

Проте Україна за підтримки зброї західних партнерів почала здійснювати серйозний спротив агресору, що виявилося несподіванкою не лише для росії, але й для самих США. ЗС України почали досягати успіхів, що продемонструвало слабкість позицій та збройних сил росії, які виявилися нездатними протистояти сильному противнику на полі бою.

Росія, як основний партнер Китаю у протистоянні американському домінуванню, загрузла у війні в Україні, що було вигідно США, оскільки послаблювало росію, як противника США і НАТО, а Китай не міг відкрито підтримати росію, оскільки це було б для нього дипломатичним самогубством.

Країни Балтії є найбільш вірогідним місцем розриву єдності НАТО

Цей період відзначається зростанням самосвідомості європейців, які поступово приходять до усвідомлення необхідності нарощування військової присутності. Це створювало можливість для США перекинути власні ресурси до Тихого океану для протистояння Китаю на повну силу.

Успіхи України на полі бою стимулювали бойовий дух і керівництва США, яке надавало значну військову допомогу Україні, хоча й не у тих обсягах, що могли б забезпечити перемогу України у війні. Військова допомога США поступово скорочувалася і на момент розгортання контрнаступу України у 2023 році наша країна не мала вкрай необхідної бойової техніки, авіації, ракет та боєприпасів, щоб прорвати насичену оборону збройних сил росії.

Внаслідок нестачі боєприпасів та обіцяної техніки наступ ЗС України 2023 року на запорізькому напрямку зазнав невдачі, як і зазнала краху програма підтримки України з боку США. Наразі питання стоїть так: якщо Україна не отримає достатньої підтримки від Заходу, під сумнів буде поставлене питання існування Української Держави. В найкращому випадку, війна буде заморожена, що врешті-решт призведе до повторення ситуації грудня 2021 року, коли путін запропонував НАТО забиратися геть. З тією різницею, що цього разу російські війська опиняться не на кордоні з Україною, а на кордонах країн НАТО, найбільш вірогідно — країн Балтії. Російська агресія і вторгнення до Естонії, Латвії та Литви з географічної точки зору є найбільш вірогідним місцем розриву єдності НАТО. А через три роки росія буде здатна накопичити на кордонах НАТО достатні ресурси, що поставить під питання саме існування Альянсу. І саме за таких обставин американським військовим доведеться з’явитися на території Естонії, Латвії та Литви, зіштовхнувшись з реальною загрозою втратити свої життя. Якщо ж вони не з’являться у країнах Балтії, то концепція НАТО, найбільш вірогідно, відійде у минуле.

Формат майбутнього світоустрою

Станом на початок 2024 року однополярний світ, що існував на початку ХХІ століття, відійшов у минуле. Однак і багатополярним цей світ наразі назвати не можна. Росія, заради того, аби продемонструвати, що американський порядок у світі має фізичні межі, ризикує та ставить на кон всю свою державу, яка може розвалитися у випадку програшу у війні.

З реалістичної точки зору, формат майбутнього світоустрою визначатиметься надалі рішеннями, що приймаються у двох точках світу, — у Вашингтоні та Пекіні. І те, як саме він виглядатиме, буде залежати від відповіді на два запитання, по одному для кожної з держав.

Для США питання полягає у тому, чи варто їм продовжувати стратегію підтримання глобального ліберального порядку, заснованого на міжнародному праві, створеному США після Другої світової війни, та яке супроводжувало США на шляху до світового панування. Та яке було втрачене внаслідок прийняття хибних політичних рішень, ведення непотрібних воєн, історичних процесів, підйому Китаю та масштабного розвитку технологій.

Дилема політичного керівництва Китаю полягає у наступному. Чи варто спробувати здійснити насильницьку анексію Тайваню, що з високою вірогідністю призведе до світової війни, результати якої складно передбачити. Якщо рішення стосовно анексії Тайваню буде позитивним, то постає питання, коли саме починати операцію вторгнення, яких цілей до цього часу Китай повинен досягти.

Відповідь на запитання для США буде багато в чому залежати від перебігу і результатів війни росії в Україні. У Вашингтона є три варіанти продовження своєї політики стосовно підтримки України.

Варіант 1: США можуть продовжувати і навіть збільшити підтримку України.

Варіант 2: Вашингтон може скоротити або повністю припинити підтримку України та повністю зосередитися на Китаї.

Варіант 3: Відмова США від підтримки України, запровадження жорсткого американського ізоляціонізму та відмова США від ролі світового поліцейського, відстоювання власних інтересів лише там, де це є необхідним.

Таким чином Україна стає визначальним чинником подальшої зовнішньої політики США, а в залежності від прийнятого одного з трьох варіантів рішень, відбудеться формування нової якості США у світі.

Наразі найбільш вірогідним вважається варіант № 2, за якого основні ресурси США будуть зосереджені на найбільш важливому для них напрямку — регіоні Східної Азії. Китай є для США найбільшим викликом за час всієї їх двохсотрічної історії. Крім того, весь регіон Східної Азії вже є економічним центром світу та постійно зростає. Якщо США хочуть залишитися гегемоном у світі, їм доведеться докласти всіх своїх сил. Тим часом ресурси США наразі вже обмежені і вони не можуть бути скрізь у світі, як це було ще двадцять років тому.

З точки зору стратегічних американських інтересів, такі війни як в Україні, повинні бути віднесені до периферійних та таких, що відволікають США від досягнення їх стратегічних інтересів. Саме Європа повинна піклуватися про власну безпеку, тим самим звільнивши американські ресурси.

Але такий варіант «заморожування війни» матиме для США ефект відкладеної проблеми, адже росія збереже та протягом 3–6 років наростить свій військовий потенціал та висуне новий ультиматум НАТО. Його реалізація може призвести до розгортання російських військ у напрямку Пскова для створення загрози країнам Балтії. Вважається маловірогідним, що Європа зможе колективно протистояти росії. По-перше, не існує формату, в межах якого вона це могла б здійснити, адже гарантом НАТО є США. Європейські країни-члени НАТО, які володіють певним військовим потенціалом, відверто бояться росії і не захочуть захищати країни Балтії, оскільки це може призвести до розв’язування великої війни. Їх пріоритетом стане захист власного населення. Без підтримки США громадяни цих країн будуть проти залучення до військового протистояння з росією, особливо у такому географічно невигідному регіоні, у якому перебувають країни Балтії.

На відміну від них, основні європейські країни НАТО — Німеччина і Франція — продовжують діяти з безпечної позиції стратегічної глибини. Але навіть якщо вони втрутяться у війну на території країн Балтії, за оцінками військових експертів, їх сил буде недостатньо, щоби протистояти збройним силам росії, які воюють вже багато років та бажають реваншу. Європейські союзники шукатимуть підтримки у США, які на той момент вже глибоко загрузла у Східній Азії. Воєнно-політичне керівництво Естонії, Латвії та Литви буде переконливо просити США прийти їм на допомогу.

Таким чином існує висока вірогідність того, що, якщо США припинить надавати підтримку Україні, НАТО припинить своє існування протягом кількох років, а разом з ним і такі держави як Естонія, Латвія і Литва. Репутація США та довіра до них з боку їх союзників, зокрема й в Азії, на чому засновано панування США, повністю зруйнуються.

Ситуація буде розвиватися на зразок періоду перед Другою світовою війною, коли союзники заради уявного миру пожертвували Чехословаччиною. Наразі союзники заради миру пожертвують країнами Балтії. Але велика війна буде поруч. Її метою стане остаточне повалення США.

У підсумку такого варіанту розвитку подій припинить своє існування НАТО, будуть ліквідовані країни Балтії, припиняться історичні зв’язки країн Європи зі США, росія зміцниться до найвищого рівня. Москва повністю підтримує Китай перед неминучою світовою війною за панування.

Якщо повернутися до можливого перебігу подій за варіантом № 1, необхідно також зважувати інтереси США, що будуть обов’язково враховуватися тими, хто приймає рішення у Вашингтоні.

США вирішують продовжувати підтримку України, а Україна продовжує стримувати російську навалу, внаслідок чого зменшує загрозу, яку москва становить для НАТО. Такі дії України виграють час для європейців. І, якщо США перестануть боятися перемоги у війні України, що означатиме крах кремлівської влади, то це додатковий бонус з точки зору США. А саме, у випадку повномасштабної війни зі США, Китай опиниться у морській блокаді з боку флоту США. Ормузька протока також буде заблокована ВМС США, і Китай буде відчувати гостру нестачу палива. Китай зможе справитися з таким викликом, якщо у відповідності до варіанту № 2, отримуватиме постачання вуглеводнів з російського Сибіру, в обхід морської блокади. Без таких постачань, до чого можна було б легко примусити переможений у війні режим в кремлі, США швидко і ефективно можуть послабити Китай за рахунок дефіциту пального і виграти війну шляхом сухопутної і морської блокади постачання сирої нафти.

Теоретично у варіанті № 2 існує також можливість розвернути росію в її нинішньому «путінському» вигляді проти Китаю. Однак американцям довелося б повірити, що росія остаточно відвернеться від Китаю на користь США. Такий перебіг подій видається маловірогідним та є наміром США видати бажане за дійсне.

Таким чином вищезазначений варіант розвитку подій № 1 можна визначити як опосередковане послаблення потенціалу Китаю за рахунок зниження потенціалу їх головного союзника у випадку війни руками України.

Ще один важливий аспект такої політики — вивести росію з гри ще до того, як США націляться на Китай. Такий крок з економічної точки зору є ефективнішим в сотні, або в тисячі разів. Поставити кремль на коліна за допомогою України коштувало США десятки мільярдів доларів. Але війна з Китаєм, яка тривалий час буде забезпечуватися російською нафтою, обійдеться для США у трильйони доларів.

Існує також варіант № 3 — американський ізоляціонізм. За такого варіанту не буде світової війни, але США повністю відмовляються від тієї ролі у світі, яку вони відігравали останні 80 років. Не виключено, що такий варіант виявиться вигідним для США, особливо у короткостроковій перспективі. Але він означатиме відмову Вашингтона від всіх міжнародних інститутів управління, включно з пануванням американського долара, які зробили США наймогутнішою силою у світі.

За такого сценарію також вірогідне поступове зближення Європи та Східної Азії, тобто двох найбільш впливових регіонів у найбільш могутньому суперконтиненті. Звідси випливає феномен неминучої євразійської консолідації, який завжди був вкрай небажаним для політичних кіл у США. Ці два центри не мають остраху один перед одним через географічне положення, вони найбільш вірогідно будуть поглиблювати свої економічне співробітництво, чому не зможуть завадити США. Така інтеграція буде відбуватися в основному на морі, під захистом європейського і китайського військово-морських флотів.

Китай має домінуючі позиції у демографії та переважає США за багатьма ключовими показниками розвитку, що означає, що Китай рано чи пізно неминуче займе провідні позиції у світі, а намагання США втримати першість у світі приречені заздалегідь. Але насправді Китай багато втратив у своїх перспективах розвитку. Зокрема, втручання держави в основні засади будівництва громадянського суспільства, зокрема, штучне створення сім’ї або політика однієї дитини, можуть призвести до того, що до 2100 року китайців стане менше, ніж американців. Таким чином протистояння зі США може виявитись для Китаю останнім шансом, аби використати приблизну рівність потенціалів. Таким є ще один мотив, що робить війну у Тихому океані ще більш вірогідною.

Тому на початку 2024 року людство підійшло до моменту прийняття визначальних рішень, які будуть мати вплив на долю всього світу. Вибір подальшого варіанту розвитку подій визначить долю мільярдів людей на десятиліття наперед. Війна як явище остаточно повернулася до повсякденного життя планети та найближчим часом не збирається зникати. На наших очах формується новий світовий порядок. Старий гегемон США вважає, що він має достатньо могутності, аби зберегти існуючий порядок. Але новий претендент за підтримки цілої низки держав, що бажають нового порядку, вважає, що це не так. Якщо не відбудеться нічого непередбачуваного і обидві сторони будуть дотримуватися власних попередніх розрахунків, єдиним варіантом розв’язки буде війна.

Підготував Сергій Польовик

 

Геополітика 2024 року: Чому світ у хаосі?

 

Схожі публікації