The Guardian, Велика Британія
Обговорення нещодавніх виборів у Словаччині нині можна назвати безкінечними, оскільки їх показники/наслідки стосуються не лише словацького суспільства. Цій темі присвячена незліченна кількість коментарів і описів, як в середині цієї країни, так і за її межами, оскільки сьогодні регіональні політико-економічні події у одній з держав відразу накладають свій відбиток на сусідні, а в європейських — в першу чергу, бо вони нині як сполучені посудини, де уникнути впливу одна на одну навряд чи вдасться. Ось про це і пише у своїй кореспонденції Моніка Компанікова — словацька письменниця для популярного ЗМІ The Guardian під красномовним заголовком «У Словаччині ми поділяємо страх усіх сусідів України. Так чому ж ми повертаємося до Росії?»
За письменницьким звичаєм авторка розпочинає з окремого факту зі своєї життєвої практики, щоб до непересічної події привернути увагу читача, налаштовуючи його на відповідні емоції. Йдеться про її колегу, польського письменника Вітольда Шабловського, який «намагався… описати почуття, які поділяють багато людей у країнах, що межують з Росією, після її вторгнення в Україну». Він каже, що ситуація нагадує йому курник, навколо якого вештається лисиця. Зрозуміло, кого він вважав лисицею. «Це була влучна метафора: лисиця тихенько пихкає й пихкає, грізно нишпорить, затягує петлю. За парканом стоїть пограбована хата наших сусідів; ми спостерігаємо здалеку, у наших власних домах все ще тихо. Але напруга і неспокій всередині них наростали, як у скороварці». А далі переходить до того, що відбувалося останньої неділі у її «домі» — до виборів у Словаччині. Напередодні виборів тривога серед продемократичних виборців була відчутною. Тепер результати відомі, констатує авторка, і ми з сумом спостерігаємо, як партії, які симпатизують Росії, намагаються сформувати коаліційний уряд.
Щодо сусідства Словаччини з Україною, то кордон ледве 60 миль у довжину, «але ми жили під тягарем Росії як одна з країн, більше 40 років насильно включених до східного блоку». Досить довго, щоб залишився глибокий слід у кількох поколіннях, але, як з’ясувалося, занадто короткий, щоб значна частина населення країни запам’ятала, як це було жахливо.
Згадавши партію SMER-SD, що посіла перше місце, набравши 23 % голосів, авторка називає особу, яка її визначає: Роберта Фіцо, тричі прем’єр-міністра і колишнього комуніста. Він, схоже, буде правити вчетверте, вважає авторка, якщо зможе зібрати коаліцію, і є націоналістом-популістом, який не приховує своєї дружби з Кремлем, своєї проросійської орієнтації чи того факту, що його зразком для наслідування є угорський прем’єр-міністр Віктор Орбан. Той публічно говорить, що не надсилає військової допомоги Україні, скорочує фінансування неурядових організацій, замінює керівника поліції та генерального прокурора і виступає проти Брюсселя.
Роберт Фіцо в очікуванні зустрічі з президентом Словаччини в Братиславі, 2 жовтня 2023 року.
Фото: Vladimír Šimíček/AFP/Getty Images
До виборів Словаччина пережила п’ять років політичної кризи з 2018 року, коли після розслідування корупції в її політиці було вбито поважного журналіста Яна Куцяка та його наречену Мартіну Кушнірову. Фіцо вимушено пішов у відставку після того, як у країні спалахнули масові демонстрації. Щоправда, згодом з нього зняли звинувачення у зв’язках із злочинними організаціями. Все це виснажило людей і похитнуло довіру суспільства до уряду, інститутів і парламентської демократії. Але чому в той час, запитує М. Компанікова, коли ми відчуваємо такий страх через те, що трапилося з Україною, стільки словацьких виборців хотіли б, щоб Фіцо та SMER повернулися у владу — залишаючи нас підданими маніпуляціям, якщо не гіршому, з боку Москви? Відповідь можна спробувати знайти у риториці Фіцо про закон і порядок (незважаючи на низку політиків SMER, яких звинувачують у корупції), а також обіцянках підвищити пенсії і припинити притоки уявних мігрантів. Це безсумнівно сподобалося багатьом старшим виборцям і людям, яким бракує прожиткового мінімуму. Навіть словацькі центристські та проєвропейські партії підхопили антимігрантську тему. Партія HLAS на чолі з колишнім соратником Фіцо, встановила білборди з написом «Стоп нелегальній міграції». І це тоді, коли нам потрібно більше мігрантів, щоб заповнити вакансії у виробництві та охороні здоров’я, зауважує письменниця, але наразі ми здебільшого транзитна країна для мігрантів, які прямують до Німеччини.
Прихильниками Фіцо, як правило, є ті, хто прожив усе своє трудове життя за соціалізму в окупованій Чехословаччині, а потім — у дикі 1990-ті, за Володимира Меч’яра, коли корупція була настільки розповсюдженою, що Мадлен Олбрайт назвала Словаччину «чорною дірою Європи». Країна пережила повернення до корупції протягом 10 років уряду Фіцо (з 2006 по 2010 та з 2012 по 2018 рр.) і поступове проникнення мафії в бізнес і політику. Проте у пам’яті людей, здається, це стерте: їхні діти та онуки безпорадно дивляться, як стрілки годинника рухаються у зворотному напрямку. Їхнє уявлення про Словаччину як про толерантну країну, чиї цінності належать сучасній Західній Європі, зникає. «Дезінформація, більша частина якої походить від афілійованих з Кремлем організацій, допомагає стирати і нашу колективну пам’ять. Словаччина є найбільш конспірологічно налаштованою країною в Європі, де 54 % населення вірить у теорії змови. Якраз перед виборами я слухала групу літніх жінок, які обговорювали, як партія «Прогресивна Словаччина» (PS) планує продавати дітей «трансвеститам» і примусово експропріювати квартири, щоб можна було розмістити мігрантів».
Очільник словацької поліції Стефан Хамран з поліцейським у таборі для мігрантів поблизу Вельки-Кртіш, Словаччина, 6 вересня 2023 року.
Фото: Radovan Stoklasa/Reuters
Авторка нагадує, як під час передвиборчих кампаній політичної мобілізації молодь закликали вийти і проголосувати. «Зараз багато хто з них виходять і пакують валізи. Відтік мізків давно був проблемою для нас у нашій країні, але тепер це вже не лише економічний потяг». Це підтверджується відвертими показниками. За статистикою з OECD, 19 % студентів залишають Словаччину, щоб навчатися за кордоном, у порівнянні з середнім показником по ЄС, який становить 4 %. На деяких факультетах Університету Масарика в Брно, наприклад, ви почуєте більше словацької, ніж чеської. «Я боюся, що багато з цієї талановитої, освіченої молоді не повернеться додому. Вони сприймають навчання за кордоном як квиток у життя за кордоном».
Не можна не погодитися з авторкою, коли вона пише, що все більше прозахідних, ліберально орієнтованих людей працездатного віку теж вважають за краще кудись переїхати. У багатьох випадках вони мають вищу освіту, живуть у великих містах і розмовляють на кількох мовах. Вони можуть вести бізнес, працювати в громадській організації або мати професію, за якою можуть знайти роботу за кордоном. Їх пов’язує те, що вони, швидше за все, голосували за ліберально-демократичні партії, особливо за «Прогресивну Словаччину», яку очолює Міхал Шимечка, 39-річний віце-президент Європейського парламенту з дипломом Оксфорда. «Прогресивна Словаччина» посіла друге місце на парламентських виборах, набравши трохи менше 18 % голосів.
Краща робота та вищі зарплати можуть бути мотивуючою силою. Однак анекдотично, коли люди кажуть, що їдуть, бо не хочуть жити в країні, цінності якої були настільки спотворені. Вони справедливо відчувають огиду до корупції, до зростання неофашистських партій, непрацюючих судів, змов, радикального консерватизму в соціальних питаннях, до застою у реформах, гомофобії та нетерпимості. Західний, ліберальний світ, у якому вони сподівалися розвинути свій потенціал, віддаляється від них із кожним новим урядом. Члени ЛГБТІК+ спільноти та інші меншини також виїжджають — зі страху. Вбивство двох молодих людей біля гей-бару в жовтні 2022 року не змінило панівну нетерпимість; у будь-якому разі, це зробило ставлення ще більш жорстким, і люди з цієї спільноти більше не почуваються в безпеці. Також авторка переводить погляд на сусідню Польщу, де багато молодих людей також замислюються про своє майбутнє. Але ж лише незначна частина польського населення, вказує вона, стоїть на боці Росії щодо України. «У Словаччині, попри наш історичний досвід, понад 50 % населення схиляється до Росії…»
А закінчується допис ще одним у літературному стилі життєвим фактом, завдяки якому письменниця підсилює вище написане: «Не здивована, що мої двоє синів-підлітків розглядають можливість приєднатися до відтоку словацьких студентів. Після цих виборів ми ще більше заохочуємо їх зробити це. Якщо ситуація в Словаччині погіршиться, вони принаймні матимуть шанс жити в країні, де зможуть безпечно розвивати свій потенціал. Слово «безпека» нове, але тепер міцно увійшло в наш сімейний лексикон. За кволим парканом нашої країни небезпечний вовк нищить сусідів, їхню землю і все живе на ній. Наша лисиця вже в хаті і залишила двері відчиненими навстіж».
До речі, за романом Моніки Компанікової «Човен номер п’ять» 2010 року було знято фільм «Маленька гавань».
У ще одному матеріалі The Guardian, «Хто такий Роберт Фіцо, проросійський лідер, який збирається очолити коаліційний уряд Словаччини?», присвяченому виборам в Словаччині, кореспондент Джон Хенлі описує політичний шлях Роберта Фіцо, що отримав від президента Словаччини Зузани Чапутової мандат на початок переговорів щодо формування коаліційного уряду після того, як його партія SMER-SD набрала майже 23 % голосів виборців. Якщо йому все вдасться, вважає кореспондент, то четвертий термін популістського проросійського лідера на посаді прем’єр-міністра може мати значні наслідки для військової підтримки Словаччиною України, єдності та згуртованості ЄС і верховенства права в центральноєвропейській країні. І ставить запитання, відповіді на які змальовують словацького триразового прем’єр-міністра-популіста, як беззастережну і самовпевнену особу, від дій якої буде залежати майбутнє Словаччини.
Хто такий Роберт Фіцо?
Народився в родині робітника 15 вересня 1964 року, — юрист за фахом — розпочав свою політичну кар’єру в комуністичній партії незадовго до «Оксамитової революції» 1989 року, яка призвела до розпаду колишньої Чехословаччини. Він був представником Словаччини в Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ) з 1994 по 2000 рік і створив свою лівоцентристську партію SMER-SD у 1999 році після того, як йому відмовила в посаді міністра партія «Демократичних лівих» (SDL) — політичні спадкоємці комуністів. Після перемоги у виборах 2006 року Фіцо сів у крісло прем’єр-міністра. У 2009 році він привів свою країну до єврозони, але наступного року не зміг сформувати коаліцію, незважаючи на перемогу на виборах. У 2012 році він здобув ще один переконливий результат після розпаду правоцентристської коаліції через звинувачення в корупції, і знову переміг у 2016 році, але через два роки йому довелося піти у відставку через масові протести внаслідок вбивства журналіста-розслідувача та його нареченої. Заплутаний у звинуваченнях у корупції, які він завжди заперечував, Фіцо, зухвалий і відвертий, назвав словацьких журналістів «брудними антисловацькими повіями», а президентку Чапутову — «маріонеткою США». Він у захваті як від Володимира Путіна, заявивши якось, що не допустить арешту за міжнародним ордером президента Росії, якби той приїхав до Словаччини, так і від неліберального лідера Угорщини Віктора Орбана, «який захищає інтереси своєї країни та свого народу».
Чого він прагне?
Фіцо заявив, що не допомагатиме Україні боротися з російською агресією, назвав санкції проти Москви «марними» та пообіцяв накласти вето на українську заявку на вступ до НАТО. Але, незважаючи на всі свої відверті заяви, лідер SMER також є тактиком. За тридцятирічну кар’єру він успішно переміщався між мейнстрімними, проєвропейськими позиціями та злісно націоналістичною, антизахідною риторикою, призначеною переважно для внутрішнього споживання, виявляючи більш ніж готовність змінювати курс залежно від громадської думки чи політичної реальності. Заявляючи, що в його серці лише інтереси Словаччини, Фіцо під час перебування в опозиції — і під час передвиборчої кампанії — відчайдушно критикував ЄС та міжнародні неурядові організації, ображаючи своїх суперників, неправдиво звинувачуючи в змові перевороту та стверджуючи, що голосування буде сфальсифіковано.
Протягом трьох десятиліть кар’єри Фіцо успішно переміщався між мейнстрімними, проєвропейськими позиціями та злісно націоналістичною, антизахідною риторикою.
Фото: Vladimír Šimíček/AFP/Getty Images
Він також різко виступає проти імміграції — ключового фактора його перемоги на виборах 2016 року — і «окремої мусульманської громади в Словаччині». Нещодавно він критикував і одностатеві шлюби та назвав усиновлення одностатевими парами «збоченням». Він найбільш гучно у країні виступав проти масок, карантину та вакцинації під час пандемії COVID і використав високий рівень проросійських настроїв у Словаччині, щоб підірвати прозахідний курс уряду.
Яка коаліція найімовірніше утвориться?
Більшість аналітиків прогнозують, що Фіцо спробує сформувати коаліцію з поміркованою партією HLAS — відділеною від SMER і утвореною після вимушеної відставки Фіцо в 2018 році — і націоналістичною, проросійською «Словацькою національною партією» (SNS). Четверта партія, центристський «Християнсько-демократичний рух» (KDH), також може знайти місце в такому альянсі, кажуть експерти, але лише трипартійне ядро матиме невелику, але функціональну більшість із 79 місць у 150-місцевому парламенті Словаччини.
Що, ймовірно, станеться з Фіцо при владі?
Це непросто передбачити, пише кореспондент-аналітик. Деякі спостерігачі попереджають про ймовірний наступ на верховенство права в Словаччині з атаками на незалежну судову систему, засоби масової інформації та права меншин, подібні до тих, що спостерігаються в Угорщині та Польщі, що призведе до запеклих суперечок з ЄС. Аналітики кажуть, що поставки зброї в Україну зі Словаччини, яка надала 13 винищувачів МіГ українським військовим, здається майже сповільнилися, якщо не зовсім припинилися, хоча для України це може бути некритичним, оскільки запаси словацької зброї зараз незначні.
Наскільки Фіцо об’єднається з угорським президентом Віктором Орбаном і кине виклик крихкому консенсусу в ЄС — не лише щодо військової підтримки Києва, але й щодо інших гострих питань, включно з міграцією та зеленим переходом — ще належить побачити. Дехто з аналітиків побоюються найгіршого. Інші наголошують, що Фіцо в минулому прагматично уникав фундаментальних або шкідливих розбіжностей з головними партнерами своєї країни по ЄС і НАТО, і цілком може зробити це знову. Ймовірна присутність у коаліції більш поміркованої партії HLAS, яка підтримує позицію ЄС щодо України та каже, що поставки зброї вигідні для словацької промисловості, а також відсутність ультраправої партії «Республіка», яка не змогла отримати жодного місця, має допомогти.
Підготував Олег Махно
