Українські війська фактично перехопили ініціативу у веденні бойових дій

Іван Січень

Ще на початку червня 2023 року українські війська перейшли на фронті від оборони до контрнаступу. На перший погляд, наразі його підсумки не справляють враження через свою невелику масштабність і не відповідають попереднім очікуванням. Але насправді це зовсім не так. Незважаючи на те, що площа звільнених територій поки що дійсно не надто велика, новий контрнаступ українських військ вже має важливі військові та політичні наслідки.

Так, українські війська фактично перехопили ініціативу у веденні бойових дій і створили передумови для свого виходу на оперативний простір і розвитку контрнаступу в напрямках Маріуполя, Бердянська та Мелітополя. Звичайно, це ще не означає, що українські війська досягли відчутних успіхів, але точно подає у такій справі перспективу.

Завдяки цьому до України підвищується довіра з боку західних партнерів в переддень саміту НАТО у Вільнюсі. І збільшуються шанси у справі надання Альянсом чіткого сигналу Україні щодо набуття нею членства в цій організації, а також отримання від неї додаткових обсягів і форм військово-технічної допомоги.

Своєю чергою, неспроможність росіян досягти військової перемоги над Україною, а до того ж ще й втрата Росією окупованих територій, підривають позиції режиму Путіна, посилюючи напруженість у російському суспільстві. А отже — і формують підґрунтя для чергових, дійсно масово катастрофічних бунтів в Російській Федерації.

Нещодавно ми вже оцінювали контрнаступ українських військ на його початковому етапі. З того часу сталися відчутні зміни як суто військового, так і політичного характеру, що потребують відповідного переосмислення. Насамперед необхідно усвідомити головні аспекти впливу здобутків українських військ на розвиток подій, пов’язаних з російсько-українською війною.

Для початку коротко розглянемо обстановку на фронті, яка саме і визначає хід цієї війни та все те, що відбувається довкола неї. Як відомо, на теперішній час українські війська наступають на Бахмутському, Мелітопольському, Бердянському та Маріупольському напрямках, а також обороняються на Мар’їнському, Авдіївському, Лиманському та Куп’янському напрямках. Зазначені дії мають певні особливості.

Основні зони українського контрнаступу.
Джерело: Barron’s

Так, на Бахмутському напрямку українські війська продовжують просуватись вперед на півночі та півдні від міста з метою його оточення. Окремі бої відбуваються також у південно-західній частині міста Бахмут, яка залишається під контролем українських підрозділів, та на півночі міста, де російські війська були змушені покинути передові позиції.

Станом на початок липня 2023 року Бахмут наполовину оточений українськими військами та у значній мірі перебуває під їх вогневим контролем. Своєю чергою Росія намагається утримати місто у своїх руках, що має для неї не стільки військове, скільки політичне значення. В рамках таких зусиль підвищується інтенсивність ракетно-артилерійських обстрілів позицій українських підрозділів, а також залучаються резерви та війська, які перекидаються з тилу та інших напрямків.

На Маріупольському, Бердянському та Мелітопольському напрямках українські війська частково прорвали першу лінію оборони противника, а у низці випадків — здійснюють прорив другої. Крім того, в районі Херсону українські підрозділи форсували річку Дніпро та створили плацдарм на її лівому березі. При цьому просуванням українських військ на вістрях ударів вирівнюється лінія фронту, що має запобігти фланговим ударам супротивника.

Прорив першої (передової) лінії оборони супротивника був та залишається найбільш складним завданням для українських військ

Прорив першої (передової) лінії оборони супротивника був та залишається найбільш складним завданням для українських військ через її найбільшу потужність, що, зокрема, включає протитанкові загородження та рови, а також суцільні мінні поля. Там же діють і окремі підрозділи противника, зокрема, розрахунки ПТРК, корегувальники артилерійського вогню, розвідники та сапери, які дистанційно відновлюють мінні поля у разі їх знешкодження українськими військами та встановлюють нові мінні загородження на напрямках їх руху. Крім того, перша лінія оборони росіян прикривається ствольною та реактивною артилерією, а також авіацією.

На другій (основній) лінії знаходяться обладнані позиції головної частини ворожих сил, в тому числі, піхотних, танкових і артилерійських підрозділів. Перед ними також облаштовані мінні поля, однак не такі щільні, як на першій лінії. Саме на другій ліній відбувається безпосереднє зіткнення українських та російських військ у ближніх боях. Тому прорвати такі лінії також досить важко. Хоча, бої на них за своєю формою наближаються до звичайної практики штурму ворожих позицій.

Третя (тилова) лінія призначена для підтримки дій російських військ на першій і другій лініях та для прикриття найбільш важливих шляхів, транспортних і логістичних вузлів, ключових населених пунктів і інфраструктурних об’єктів. Її головними елементами є укріпрайони, позиції далекобійної артилерії та ракетних систем тактичного рівня, польові табори резервів, а також склади пального і боєприпасів. Виходячи зі структури третьої лінії оборони, найбільш ефективним методом її прориву є обхід та оточення укріплених районів з їх подальшим знищенням артилерією. В той же час це все одно ускладнює наступ українських військ та зберігає в їх тилу осередки опору противника, що відволікає частину сил безпосередньо з фронту та порушує систему логістики передових підрозділів.

Поряд з цим власні оборонні системи споруджені довкола кожного з великих міст на окупованих територіях півдня України, а саме — Мелітополя, Бердянська та Маріуполя. Вони складаються з протитанкових загороджень та ровів, опорних пунктів підрозділів різного рівня та мінних полів. Для потреб оборони згаданих міст очевидно готується і їх внутрішня інфраструктура: вулиці, перехрестя, окремі будівлі та квартали.

Вагомою складовою українського контрнаступу є захист лівого флангу південного угруповання українських військ від ворожих атак з боку окупованих територій Донбасу. Саме це і є суттю оборонних дій українських військ на Мар’їнському, Авдіївському, Лиманському та Куп’янському напрямках, а також у сусідніх з ними районах. Зі свого боку, Росія все ж намагається досягти своєї мети щодо захоплення всієї території Донецької та Луганської областей, а крім того — зайти в тил українським військам, які ведуть наступ на півдні нашої держави, чи, принаймні, розпорошити їх сили.

Методи дій збройних сил і інших військових формувань Росії та Сил оборони України принципово відрізняються

Як і раніше, методи дій збройних сил і інших військових формувань Росії та Сил оборони України принципово відрізняються.

Так, Росія прагне зберегти свою перевагу над Україною у чисельності особового складу та кількості бойової техніки, а також більш потужного мобілізаційного потенціалу та військово-промислового комплексу. Виходячи із зазначеного, російське військове командування намагається досягти успіхів на полі бою у спосіб ведення масованого артилерійського вогню та нанесення ракетно-бомбових ударів по районах зосередження українських підрозділів і масованого, незважаючи на втрати, застосування живої сили. Таким чином Росії подекуди вдається відтіснити українські війська чи стримати їх контрнаступ. Однак втрати російських військ все ж дають про себе знати, особливо після того, як ПВК «Вагнер» покинула фронт. А тому Росія зараз вже змушена економити свої сили, принаймні, регулярної армії, та вдаватися до прихованої мобілізації.

Українські війська максимально використовують свою технічну перевагу над ЗС РФ, яка була досягнута завдяки західній допомозі

Українські війська максимально використовують свою технічну перевагу над ЗС РФ, яка була досягнута завдяки західній допомозі. На основі цього застосовується також і західна тактика наступу і оборони, що передбачає знищення ударних засобів супротивника на фронті та його критично важливих об’єктів в тилу високоточними ракетно-артилерійськими ударами з одночасним веденням прицільного вогню по бойових порядках ворога. Лише після придушення супротивника відбуваються штурми його позицій піхотними підрозділами за підтримка бронетехніки. У тому разі, коли супротивнику вдалося зберегти боєздатність, штурми припиняються, виконується додаткова розвідка та відкривається прицільний вогонь для ліквідації залишків ворожих сил.

З одного боку, це дає змогу українським військам зберігати особовий склад та техніку, а з іншого — уповільнює темпи їх контрнаступу. Втім, як зазначалося вище, вже досягнуті досить важливі успіхи. До них можна додати ще і поступове встановлення паритету між ЗС України та ЗС РФ щодо артилерійських засобів, що стало наслідком цілеспрямованих дій наших захисників зі знищення артилерії супротивника. На жаль, ворог ще переважає нас у авіації, що також сповільнює успішне просування українських військ.

Разом з тим перші результати контрнаступу українських військ вже дають змогу зробити низку воєнно-політичних висновків.

По-перше, Україна дійсно частково перехопила ініціативу у війні. Зараз на більшості ділянок лінії фронту саме вона нав’язує свою волю супротивнику, змушуючи його реагувати. Це стосується навіть тих напрямків, де супротивник поки що продовжує активно наступати. Не зважаючи на перевагу ворога у силах та засобах, українські війська не тільки відбивають всі його атаки у цих районах, але й подекуди захоплюють його позиції.

По-друге, успіхи українських військ свідчать про їх здатність звільнити наші окуповані території. У найближчій перспективі це буде стосуватись дій з очищення від супротивника лівобережної частини Херсонської області та півдня Запорізької області разом із виходом на підступи до Криму. Необхідні ресурси для розв’язання згаданих завдань у України є. Наразі для прориву першої та другої ліній оборони супротивника задіяно лише до чотирьох бригад. Ще близько 25 знаходиться в резерві та, скоріш за все, будуть задіяні після виходу українських військ на оперативний простір.

По-третє, військово-технічна допомога Україні з боку її західних партнерів суттєво підвищує бойові можливості українських військ, про що свідчить ситуація на фронті. Як ми вже писали, рішення про подальшу таку допомогу та надання їй нових форм може бути ухвалене під час саміту НАТО в липні поточного року.

Реальність таких перспектив підтвердила зустріч лідерів Європейського Союзу наприкінці червня ц. р., більшість із яких є також і лідерами країн-членів НАТО. Учасники саміту ЄС зробили наголос на повній підтримці України, що відповідає інтересам європейської безпеки, а також висловили готовність і надалі стільки надавати їй політичної, економічної, військової, фінансової та гуманітарної допомоги, скільки буде потрібно. В цьому плані члени ЄС досягли домовленості про термінове постачання Україні артилерійських боєприпасів та ракет класу «земля-земля». Крім того, було підтверджено твердість намірів Європейського Союзу щодо здійснення тиску на Росію посиленням проти неї санкцій.

По-четверте, успіхи українських військ на фронті підривають позиції режиму Путіна, який не тільки не зміг швидко перемогти Україну, але і фактично програє війну, заводить ситуацію у глухий кут, що має все більш негативні наслідки для Росії та її населення. Каталізатором зазначеного процесу може стати втрата Росією одного чи кількох відносно великих міст, які вона захопила на півдні та сході України. З огляду на ментальність росіян, це буде для них потужним моральним ударом, що створить загрозу виникнення нових заворушень та бунтів в середині країні з непередбачуваними наслідками.

Саме тому Росія зараз і прагне завершити війну з Україною на вигідних для себе умовах. Однак, через непоступливість України, яка погоджується на переговори з ворогом тільки після виведення його військ з усіх окупованих територій нашої держави, та неефективність російського тиску на неї, РФ може перетнути всі поки що існуючі «червоні лінії».

Так, досить реальною є загроза підриву Росією Запорізької АЕС, в тому числі і дистанційно. Після катастрофи Росія може звинуватить у цьому Україну та виступити з ініціативою щодо припинення бойових дій з метою нібито зосередити зусилля на ліквідації наслідків надзвичайної події. При цьому Росія буде сподіватися на те, що Україна не відмовиться від її ініціативи, оскільки така непоступлива позиція викличе негативну реакцію світової спільноти. Крім того, Росія таким чином зможе виправдати своє рішення стосовно відмови від подальшого ведення війни перед тією частиною російського суспільства, яке «мріє» про повну перемогу над Україною.

Зеленський попередив, що Росія може підірвати ЗАЕС дистанційно, навіть після передачі станції Україні.
Джерело: НВ

Втім, загроза здійснення Росією теракту на Запорізькій АЕС не означає, що Україна повинна відмовитись від контрнаступу. Будемо сподіватися, що перспектива жорсткої реакції Заходу таки зупинять божевільні наміри Російської Федерації.