Чи вступить О. Лукашенко у війну

Іван Січень

Одним із важливих аспектів війни Росії проти України стала поява інформації щодо нанесення російськими літаками ракетно-бомбових ударів по декількох населених пунктах на території Білорусі. Білоруське оборонне відомство спростувало такі повідомлення, однак факт залишається фактом. Режим В. Путіна зіткнувся з критичними проблемами в Україні та екстрено потребує додаткових військових ресурсів. При цьому, у зв’язку з їх відсутністю у самої Росії, вона всіма силами намагається залучити до нападу на Україну також і збройні сили Білорусі. З огляду на актуальність даного питання для України хотілося б розібратися – чи є у Росії шанси реалізувати згадані плани, і чи зможе білоруська армія зіграти суттєву роль у бойових діях на українській території.

Для початку подивимось на те, що становлять собою збройні сили Білорусі. На сьогодні сухопутні війська країни включають чотири окремі механізовані бригади (6-а, 11-а, 19-а, 120-а), дві артилерійські бригади (111-а, 231-а), одну реактивну артилерійську бригаду (336-а), одну ракетну бригаду (465-а). Крім того, до складу білоруської армії входять одна десантно-штурмова та одна повітряно-десантна (за іншою класифікацією – мобільні) бригади (38-а та 103-я), а також одна бригада спеціального призначення (5-а). Загальна кількість особового складу згаданих з’єднань становить понад 20 тис. військовослужбовців.

З урахуванням баз/складів зберігання військової техніки білоруська армія має на озброєнні: понад 500 танків Т-72 та Т-73Б3; близько 1600 різних видів бойових броньованих машин, включаючи БМП-1, БМП-2, БРМ-1К, БРДМ-2 та МТ-ЛБ; 200 самохідних артилерійських установок калібру 152 мм, в тому числі САУ 2С3 «Акация», 2С5 «Гиацинт-С» та 2С19 «Мста-С»; 125 САУ калібру 122 мм 2С1 «Гвоздика»; 200 буксованих гаубиць та гармат калібру 155 та 125 мм, зокрема, Д-30, 2А65 «Мста-Б», 2А36 «Гиацинт-Б»; 200 одиниць РСЗО, серед яких БМ-21 «Град», БМ-27 «Ураган», БМ-30 «Смерч» та «Полонез»; 36 тактичних ракетних комплексів «Точка-У».

Військово-повітряні сили Білорусі включають три авіаційні бази (аб) – 61-а винищувальна аб, 50-а змішана аб та 116-а штурмова аб. На їх озброєнні в строю знаходяться: 39 винищувачів МіГ-29 (із них третина модернізована до рівня МіГ-29БМ, що дозволяє атакувати наземні цілі); від 4 до 8 винищувачів Су-30СМ; від 20 до 30 штурмовиків Су-25; близько 20 навчально-бойових літаків Як-130 та L-39, які також можуть використовуватись для нанесення ударів по наземних цілях.

Звичайно, це досить потужні сили, а за своїм потенціалом вони приблизно дорівнюють російській загальновійськовій армії. Саме на них і розраховує Москва, щоб добитися зрушень у війні проти України на свою користь. В особливості за умов, коли власні військові ресурси Росії вже фактично вичерпані.

Як відомо, Україна знищила або вивела з ладу близько третини сил та засобів російсько-фашистських військ, які вторглися на її територію. Причому це були найбільш боєздатні з’єднання та частини збройних сил Росії, які вона і кинула в бій першими. Що тут ще сказати, коли зі складу бригад та полків сухопутних та повітряно-десантних військ, а також морської піхоти, російське військове командування не змогло сформувати більше, ніж по одній батальйонній тактичній групі (БТГ).

Очевидно, що відбирали найкраще, або те, що хоч якось могло воювати. І ось тепер більшість із російських БТГ, які брали участь у бойових діях в Україні, зазнали суттєвих втрат та потребують відновлення. А поповнювати їх вже практично нічим. Свідченням цього є проведення в Росії скритої мобілізації, а також залучення до війни проти України найманців приватних військових компаній, бойовиків з Близького Сходу та, навіть, кримінальних злочинців, які знаходяться в ув’язненні.

Ось тому збройні сили Білорусі конче потрібні Москві: як мінімум для компенсації її втрат, і як максимум – для вторгнення у західні області України. При цьому вони можуть бути залучені до надання допомоги ЗС РФ у виконанні декількох вкрай важливих завдань, а саме: ізоляції України від її західних партнерів шляхом перекриття транспортних комунікацій на польсько-українському кордоні; сковування українських резервів у західній частині країни; недопущення оточення та знищення українською армією поліського угруповання російських військ на північному заході від Києва.

Разом з тим реалізація згаданих планів Москви пов’язана з низкою складних проблем, в тому числі таких, що практично не мають вирішення. Причиною цього є не тільки позиція самого диктатора Білорусі О. Лукашенко, але і стан білоруської армії та її особового складу. В чому ж полягають складнощі та проблеми, які поки що не дозволяють Росії добитися прямої участі білоруських збройних сил у війні проти України?

По-перше, попри повну підпорядкованість О. Лукашенко Москві в силу всім відомих причин, він продовжує грати власну гру та, як і раніше, намагається «всидіти на двох стільцях одразу». Так, з однієї сторони О. Лукашенко відпрацьовує свої борги перед В. Путіним (який фактично зберіг його владу у 2020 році) та дозволяє російським військам діяти проти України з білоруської території, а з іншої – утримується від направлення на український фронт білоруської армії.

І це досить ясно. Звичайно, О. Лукашенко не міг відмовити В. Путіну у питанні надання своєї території для розгортання ударних угруповань збройних сил Росії та запобігти їх нападу на Україну. При цьому він вочевидь довірився запевненням В. Путіна, що «спеціальна операція» в Україні триватиме не більше трьох діб та не матиме негативних наслідків ні для Російської Федерації, ні для Білорусі.

Втім, все вийшло зовсім не так. Насправді «спеціальна операція» Москви в Україні виявилася повномасштабною та затяжною війною проти неї. В результаті як Росія, так і Білорусь потрапили під дію потужних західних санкцій з критичними для них негативними наслідками. Водночас виникла реальна загроза падіння режиму В. Путіна, а з ним – і втрати О. Лукашенко своєї влади. Крім того, масові військові злочини Росії в Україні зробили військовим злочинцем самого В. Путіна та відкрили подібні перспективи й перед О. Лукашенко.

За таких обставин вступ збройних сил Білорусі у війну з Україною ще більше ускладнить ситуацію для самопроголошеного «лідера білоруської нації», що і визначає його позицію. До того ж він, мабуть, все ще сподівається у перспективі налагодити відносини із Заходом як це відбувалося у минулі роки.

По-друге, більшість білоруських військовослужбовців не бажають воювати на стороні Росії проти України. Зокрема, це показали результати анонімного опитування особового складу збройних сил Білорусі, яке було проведено 8 березня ц. р. Тоді ж військовослужбовці 38-ї десантно-штурмової бригади білоруської армії, яка отримала наказ увійти на територію України у Чернігівській області, відмовились від його виконання. І це ще не все. Згідно з рядом повідомлень, представники бригади розпочали переговори з командуванням Збройних сил України щодо здачі у полон або, взагалі, переходу на українську сторону.

Крім того, переважна частина білоруських військовослужбовців не має не тільки реального бойового досвіду, але і досвіду миротворчої діяльності. Внаслідок цього збройні сили Білорусі неминуче зазнають катастрофічних втрат у випадку їх залучення до бойових дій на території України. Причому такі втрати матимуть набагато більші масштаби, ніж у російської армії, яка бере систематичну участь у різного роду збройних конфліктах з 1992 року. І це вже не кажучи про застарілість понад 90 % білоруської військової техніки.

Слід також зазначити, що Білорусь безпосередньо межує з блоком НАТО, якого вона вважає своїм головним противником, а тому – змушена прикривати свої кордони з Польщею та Литвою. Ця проблема набуває особливої актуальності для Білорусі у зв’язку з посиленням військової присутності США/НАТО на території згаданих країн.

Не виправить ситуацію і призов військовослужбовців запасу, який був оголошений О. Лукашенко. Він лише викликав паніку в країні та масові спроби виїду за кордон осіб призовного віку. До речі, за кордон намагаються втекти й співробітники МВС Білорусі разом із сім’ями.

За оцінками експертів, з урахуванням зазначеного, навіть у випадку прийняття рішення щодо прямого вступу у війну проти України керівництво Білорусі зможе направити на фронт не більше двох-трьох бригад та підрозділи забезпечення. При цьому вони, в основному, будуть діяти у другому ешелоні російських військ та на чолі з російськими офіцерами, які вже призначаються на керівні посади у білоруській армії.

По-третє, залучення білоруської армії до війни в Україні може стати каталізатором чергової хвилі масових акцій протестів у Білорусі проти режиму О. Лукашенко. Більш того, не виключається можливість виникнення локального конфлікту у Гродненській області країни, де проживає значна кількість етнічних поляків. І ніхто в Білорусі не може дати гарантії того, що у такий конфлікт не втрутиться Польща.

У 2020 році революція в Білорусі була придушена силами поліції та армії, а можливість зовнішнього втручання у ситуацію в країні (хоча вона і не планувалася) – стримана збройними силами Росії, які розпочали масштабні військові демонстрації на білоруському напрямку. А тепер цього не буде. В особливості за умов, коли найбільш боєздатні білоруські частини будуть відправлені в Україну, а російські війська вже зав’язли на у боях на її території.

Все це і є тими чинниками, які утримують О. Лукашенко від прямого втручання у війну в Україні на стороні Росії. Втім, Білорусь вже втягнута до неї. А російські провокації проти Білорусі реально роблять її жертвою агресії з боку Москви. При цьому продовження таких провокацій та подальше посилення тиску Кремля на режим О. Лукашенко дійсно може змусити його піти на поступки Росії у згаданому питанні.

Однак будемо сподіватися на те, що він все ж таки збереже залишки здорового глузду. А якщо ні, то О. Лукашенко досить швидко втратить не тільки свою армію, але і владу.