Міжнародно-правова оцінка анексії Криму Російською Федерацією

Володимир Пилипчук

Доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України

Матеріал публікується за ініціативою віце-президента Незалежного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел» Олександра Бєлова

Національний інститут стратегічних досліджень
Офіс зв’язку НАТО в Україні
Центр інформації та документації НАТО в Україні
Служба безпеки України

(Тези виступу на міжнародній науково-практичній конференції «Асиметрична війна Росії проти України», Київ, 26 листопада 2014 року)

 

Основні питання:

  1. правова процедура передачі Криму до складу України (1954 р.);
  2. допущені РФ порушення міжнародних правових актів;
  3. історичні уроки, висновки та пропозиції.

Правова процедура передачі Криму до складу України (1954 р.)

Події 1954 року щодо передачі Криму до складу України.

У засобах масової інформації РФ нині активно поширюють неправдиві відомості, що рішення про передачу Кримської області (на той час) зі складу Російської РФСР до складу Української РСР було прийнято однією людиною — колишнім першим секретарем ЦК КПРС М. Хрущовим. Реальні події відбувалися дещо інакше — була додержана передбачена Конституцією колишнього Радянського Союзу процедура територіальних змін між союзними республіками.

Україна і Росія на той час входили до складу Радянського Союзу, були членами-засновниками ООН, мали свої власні конституції і парламенти.

Етапи передачі

Згідно з вимогами цих конституцій і радянського законодавства процедура передачі включала три етапи:

  1. прийняття рішення Верховною Радою Росії про передачу Криму до складу України та рішення Верховної Ради України про включення Криму до складу України;
  2. підготовка спільного звернення парламентів Росії та України з цього питання до Верховної Ради колишнього Радянського Союзу;
  3. прийняття останньою рішення про передачу Криму зі складу Росії до складу України та внесення парламентами цих республік змін до своїх конституцій.

Натомість у 2014 році анексія Криму Російською Федерацією здійснювалася у порушення численних норм міжнародного права за одностороннім рішенням парламенту Росії.

Основною причиною передачі Криму до складу України було тяжке соціально-економічне становище Кримської області та її економічні зв’язки саме з Україною.

Історія свідчить, що Україна допомогла Криму на той час вийти із кризи та забезпечувала його соціально-економічний розвиток протягом 1954–2014 років. Більш глибинні тисячолітні зв’язки Криму з українськими землями та Київською Руссю мають бути предметом окремої дискусії.

Акти, порушені Росією

До основних міжнародних і двосторонніх актів, порушених Росією в ході анексії Криму, слід віднести:

  1. Устав Організації Об’єднаних Націй;
  2. Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (від 5.12.1994);
  3. Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифіковано Законом від 14.01.1998);
  4. Декларація про принципи міжнародного права, які стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами згідно з Уставом Організації Об’єднаних Націй (від 24.10.1970);
  5. Парижська хартія для нової Європи (Підсумковий документ Наради із безпеки та співробітництва в Європі, що відбулося в Парижі 21 листопада 1990 року);
  6. Прикінцевий акт Наради із безпеки та співробітництва в Європі (Гельсінкі, 1серпня 1975 року);
  7. Декларація про недоторканість кордонів (Декларацію підписали країни-члени СНД, у т.ч. РФ, 7 серпня 1993 року);
  8. Декларація про дотримання суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності кордонів держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (від 5.04.1994);
  9. Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон (Договір підписано 28.01.2003 і ратифіковано Законом від 20.04.2004).

 

Пропонуємо розглянути базові правові норми, які порушила Росія, зокрема:

1) Устав Організації Об’єднаних Націй:

«Усі Члени ООН утримуються у їхніх відносинах від погрози силою або її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави, та будь-яким іншим шляхом, несумісним з Цілями ООН» (ст. 2 Глави І. Цілі та принципи);

2) Підсумковий акт Наради із безпеки та співробітництва в Європі:

«Держави-учасники будуть утримуватися у їхніх взаємних та міжнародних відносинах від застосування сили або погрози силою як проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим шляхом, несумісним з Цілями Організації Об’єднаних Націй та цією Декларацією. Жодні міркування не можуть бути використані для того, аби обґрунтувати звернення до загрози силою або її застосування у порушення цього принципу» (розділ II. Незастосування сили або погрози силою);

3) Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням
України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

У меморандумі, зокрема, зазначено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують свої зобов’язання:

  • утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України (п. 2 Меморандуму);
  • домагатися негайних дій з боку Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй з метою надання допомоги Україні як державі-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що не володіє ядерною зброєю, в разі, якщо Україна стане жертвою акту агресії або об’єктом погрози агресією з використанням ядерної зброї (п. 4 Меморандуму);

4) Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією:

«Високі Договірні Сторони:

  • поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів (ст. 2 Договору);
  • будують відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску» (ст. 3 Договору);

5) Декларація про дотримання суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності кордонів держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав

«Глави держав-учасниць СНД заявляють, що держави-учасниці СНД:

  • забезпечують виконання у своїх взаємовідносинах принципів суверенітету, територіальної цілісності й непорушності державних кордонів (пункт 1);
  • будуть утримуватися від воєнної, політичної, економічної чи будь-якої іншої форми тиску, включаючи блокаду, а також підтримки й використання сепаратизму проти територіальної цілісності й недоторканності, а також політичної незалежності будь-якої з держав Співдружності (пункт 2);
  • стверджують, що захоплення території із застосуванням сили не може бути визнаним, а окупація території держав не може використовуватися для міжнародного визнання чи нав’язування зміни її правового статусу» (пункт 3).

Історичні уроки, висновки та пропозиції

Аналіз наведених положень міжнародно-правових та інших актів дає змогу сформулювати такі основні висновки та пропозиції:

  1. Аналіз наведених міжнародних, двосторонніх і радянських правових актів свідчить про грубе порушення норм міжнародного права Російською Федерацією та необґрунтованість наведених нею аргументів щодо причин і процедури включення Криму до складу Росії. Наслідком цих порушень стали глибинні трансформації суспільної свідомості, розрив багатовікових економічних, культурних і духовних зв’язків між народами України і Росії, посягання на ключові основи європейської та міжнародної безпеки.
  2. Російська Федерація в односторонньому порядку розпочала т. зв. «гібридну війну», неправомірно формує, підтримує та використовує сепаратизм на території України для досягнення своїх зовнішньополітичних інтересів, чим грубо порушує базові міжнародно-правові акти, створює негативні прецеденти для країн-членів СНД, а також нові виклики й загрози для країн-членів ЄС і НАТО та системи міжнародної безпеки.
  3. Факт порушення Російською Федерацією взятих на себе зобов’язань, наведених у «Меморандумі про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї», а також факт добровільної відмови України від третього у світі потенціалу ядерних озброєнь дає підстави для проведення міжнародної конференції або іншого форуму з метою вироблення належних міжнародно-правових гарантій забезпечення національної безпеки й оборони України.
  4. Органи державної влади України мають приділяти належну увагу розвитку національних Збройних Сил і оборонно-промислового комплексу, а також протидії негативним інформаційно-психологічним впливам на населення Криму та інших регіонів України з боку російських ЗМІ. Однією з основних передумов повернення Криму під контроль Української держави (крім економічного, соціального та військового чинників), має бути цільова інформаційна політика, реформування сфери соціальних комунікацій та розвиток інформаційної інфраструктури України.

 

Інші виступи учасників міжнародної науково-практичній конференції
«Асиметрична війна Росії проти України», 26.11.2014 р.

Схожі публікації