Росія-Китай: «Крим НАШ», Сибір і Далекій Схід — ВАШ

На фоні резонансних подій (передусім за рахунок України) довкола так званого проекту «Русского мира», що викликає у російському суспільстві масову ейфорію, по суті не надається належної уваги будівництву Китаєм свого «Китайського світу» на Cході Російської Федерації. Про це свідчить масова «китаїзація» російських Східного Сибіру та Далекого Сходу у спосіб неконтрольованої міграції до регіону китайських громадян (у т. ч. згідно з російсько-китайським договором про безвізовий в’їзд на прикордонні території) та стрімке розширення економічної діяльності Китаю на російській території.

Внаслідок таких процесів сьогодні Росія не тільки втрачає контроль над своїми «исконными территориями». Їй реальною загрожує втрата територіальної цілісності, незалежності та державного суверенітету. Однак, всупереч логіці, вона не перешкоджає китайській експансії у Східному Сибіру та на Далекому Сході. Навпаки, можна сказати, що всебічно сприяє просуванню китайських інтересів. До того ж, дозвіл на доступ до російських природних ресурсів, ринку та економіки загалом (у т. ч. з максимальними поступками Росії та нерідко їй же на шкоду) переростає в пряму передачу Китаю російських територій.

Все розпочалося з повернення Китаю у 2008 році островів на р. Амур поблизу м. Хабаровськ (острова Тарабаров та половини острова Великий Усурійський, загальною площею 174 тис. гектарів).

Повернення Китаю у 2008 році острова Тарабаров та половини острова Великий Усурійський на р. Амур поблизу м. Хабаровськ

Згодом, у 2010 році, Китай орендував у Росії 426,6 тис. гектарів прикордонних сільськогосподарських земель у Єврейському автономному окрузі та в Хабаровському краї. У 2011 році Росія передала в оренду КНР 1 млн гектарів тайги для вирубки лісу.

Федеральний закон «Про території випереджуючого соціально-економічного розвитку в Російській Федерації»

Наприкінці 2014 року така практика легітимізується в рамках Закону «Про території випереджуючого соціально-економічного розвитку в Російській Федерації». На його основі вже досягнуто домовленості щодо передачі в оренду КНР терміном на 49 років понад 300 тис. гектарів сільськогосподарських угідь у Забайкальському краї РФ.

На першому етапі планується (як «подарунок росіянам на День Росії 12 червня ц. р.» укладено попередню угоду) передача Китаю 115 тис. гектарів сільськогосподарських угідь, зокрема: по 10 тис. гектарів у Нерчинсько-Заводському, Ульотовському та Шилкінському районах; 35 тис. гектарів у Сретенському районі та 50 тис. гектарів у Могойтуйському районі (включно з так званою Могойтуйською промисловою зоною). Термін реалізації зазначеного етапу — 2015–2018 роки. У разі успіху, з 2019 року російська влада передасть КНР ще 200 тис. гектарів.

На першому етапі передбачається передача Китаю 115 тис. гектарів сільськогосподарських земель
у Нерчинсько-Заводському, Ульотовському, Шилкінському, Сретенському та Могойтуйському районах

Загалом Росія пропонує Китаю приблизно 20 інвестиційних проектів у галузі сільського господарства, кожним з яких передбачається освоєння 150–200 тис. гектарів землі. Як наслідок, протягом найближчого часу Китай може отримати до 4 млн гектарів земель у Східному Сибіру та на Далекому Сході Росії. Розглядається також питання про передачу у користування КНР найкрупнішого російського золоторудного родовища «Сухой Лог», залізорудних родовищ «Удоронгское» та «Нижнеангарское», нафтового родовища «Лодочное».

Розглядається питання щодо передачі у користування КНР найкрупнішого в Росії золоторудного родовища «Сухой Лог»

Керівництво Російської Федерації переконане, що реалізація таких планів матиме позитивне значення, адже допоможе залучити значні китайські інвестиції, сприятиме відродженню сільського господарства регіону, стан якого, м’яко кажучи, занедбаний (наприклад, за останні 20 років площа посівних земель на Далекому Сході РФ скоротилася на 80 %).

Щоправда, у Росії практично не згадується як про сам факт передачі земель Китаю, так і про усі негативні наслідки від такої передачі. Адже, з одного боку, така оборудка забезпечить новим господарям шалені прибутки, а з іншого — обов’язково завдасть росіянам невиправданої шкоди у політичній, економічній та безпековій сферах.

По-перше, за оцінками фахових експертів, передача російських земель в оренду КНР не гарантує значних доходів до бюджету Російської Федерації, які змогли б перекрити негативні наслідки такого кроку (вартість орендованої землі 250 руб. /близько 5 дол. США/ за гектар за рік). Так, згідно зі ст.17 згаданого вище Закону Російської Федерації, особливий правовий режим здійснення підприємницької та іншої діяльності на території випереджаючого соціально-економічного розвитку Росії передбачає застосування пільгових орендних ставок, а також звільнення від сплати митних зборів, земельного податку та податку на майно. Тобто, російському бюджету практично нічого не перепаде.

По-друге, Росія практично втрачає контроль над переданими Китаю територіями, а також над процесом переселення на ці території китайських громадян. Зокрема, Федеральний закон Росії від 31.12.2014 року «Про внесення змін в окремі законодавчі акти Російської Федерації у зв’язку з прийняттям Федерального закону «Про території випереджуючого соціально-економічного розвитку в РФ» відміняє необхідність отримання іноземними громадянами дозволу на роботу на згаданих територіях. Скасовуються також квоти на запрошення до Росії таких працівників, що фактично забезпечує масове переселення китайських громадян у східні російські райони.

По-третє, аналогічним чином Росія втрачає контроль і над значною частиною свого кордону з Китаєм — понад 500 км між орендованими КНР прикордонними територіями РФ та, власне, китайською територією. Таке «вікно» надає надзвичайні можливості для масового проникнення китайського населення до Росії.

По-четверте, Китай вже ніколи не поверне отримані в оренду від Росії землі. За таких обставин, а також внаслідок високих темпів приросту китайського населення, через 49 років орендовані землі будуть повністю заселені вихідцями із КНР. А більшість місцевих жителів буде звідти витиснена або асимільована з одночасною втратою російської ідентичності. А Китаю нічого не залишається, як братися за створення своїх (альтернативних російським) органів влади на орендованих територіях та фактично за їх інтегрування у китайську державну систему. Все це створить підґрунтя для офіційного включення КНР згаданих земель до свого складу (зокрема, скориставшись для цього відповідним референдумом) або встановлення свого суверенітету над ними де-факто.

По-п’яте, виходячи з досягнутого, КНР обов’язково продовжить експансію Східного Сибіру і Далекого Сходу, послідовно відтинаючи від Росії нові території. Освоєння т. зв. своїх «північних територій» — це геополітична мета Китаю, яку він, фактично, і не приховує. Потенціал та рушійну силу такої експансії, так би мовити, забезпечує демографічна ситуація, що склалася у прикордонних з Росією провінціях Китаю, де проживає понад 40 млн осіб /за іншими джерелами — близько 150 млн осіб/, яким необхідні нові ресурси і території. Китайці значно переважають східне населення Росії (не більше 6–7 млн осіб з середньою щільністю населення 1,2 чол. на км2).

По-шосте, експансія китайського населення супроводжуватиметься конфліктами з місцевим населенням, можливо навіть збройними, що може перерости у військове протистояння між Росією та Китаєм. Незважаючи на масштабність просторів російського Сибіру та Далекого Сходу, реально найбільш придатними для проживання та ведення сільського господарства є відносно вузька смуга землі вздовж кордонів Російської Федерації з Монголією та КНР, а також приморська зона Приморського та Хабаровського краю. А таке неконтрольоване збільшення чисельності населення у зазначених районах може загострити протистояння за доступ до природних ресурсів та сільськогосподарських земель, що також спровокує міжнаціональну та міжрелігійну ворожнечу.

А Росія жодним чином, у т. ч. і застосувавши свої збройні сили, не зможе перешкодити експансії Китаю. Незважаючи на всі військові видатки режиму В. Путіна, китайський військовий потенціал вже сьогодні значно переважає російський, насамперед, за чисельністю особового складу та фактичною невичерпаністю мобілізаційних ресурсів. Тим більше, що основна частина ЗС РФ розташована на Західному стратегічному напрямку в рамках протистояння між Російською Федерацією та США і НАТО.

Отож Китай відверто демонструє військову силу біля кордонів з Росією, включно з проведенням масштабних навчань, відпрацюванням перекидання військ на великі відстані — на 2–4 тисячі кілометрів (практично до Уралу). З огляду на китайського керівництва у досягненні своїх цілей, а також на відсутність при цьому стримуючих чинників щодо чисельності людських втрат та економічних збитків, Китай може зважитися і на збройний конфлікт з Росією у тому випадку, якщо виникнуть для цього реальні підстави.

Чи усвідомлюють це у путінському оточенні? Звичайно, що усвідомлюють. Але продовжують здавати російські інтереси на користь КНР. Чим же пояснюється така позиція російського керівництва, яке, по суті, «запустило процес» відокремлення від Росії основної ресурсної бази, якою є її східні регіони? У такій ситуації відповідь на це запитання може бути одна: безвихідне положення путінського режиму після відновлення ним свого протистояння із Заходом, початок якому поклала російська агресія проти України.

Внаслідок політико-економічних санкцій з боку США та ЄС суттєво ускладнилися фінансово-економічні проблеми Росії, що реально виллється в її соціально-економічну і соціально-політичну кризу. Незабаром це фактично підірве позиції режиму В. Путіна, а також створить загрозу його владі.

Керівництво РФ йде на поступки КНР в обмін на підтримку своїх позицій у протистоянні із Заходом з українського питання. Саме такою поступкою і є передача (читай — злочинний розпродаж) Китаю російських східних територій. Таким чином добробут, безпека росіян та, за великим рахунком, майбуття Росії свідомо віддаються в жертву особистим амбіціям В. Путіна та його маніакальним ідеям щодо відродження «Русского мира».

Все це не може не використовуватися Китаєм у власних цілях. Тому він лише демонструє Росії своє партнерське ставлення, а насправді — відстоює та реалізує винятково свої інтереси, які зовсім не співпадають з російськими, а в більшості випадків безпосередньо їм суперечать.

Так що в недалекому історичному майбутньому можна буде спостерігати у самій Росії «кримський сценарій» у виконанні Китаю, який, наприклад, заявить про права більшості китайських жителів далекосхідного регіону. Ну, а за певної кремлівської «допомоги», це може статися навіть раніше. Як нині мовиться, «Крим наш», а Сибір і Далекий Схід — ВАШ.

Схожі публікації