Близький Схід та Північна Африка. Аналітичний огляд 10/2018

 

Олексій Волович

Воєнно-політична та економічна ситуація у жовтні 2018 року

 

Протягом жовтня ц. р. на Близькому Сході і у Північній Африці зберігалася напружена воєнно-політична обстановка, сталося багато подій і спостерігалися процеси воєнно-політичного та економічного характеру, які фізично неможливо відтворити у спосіб короткого огляду. Отож, як і раніше, довелося вибрати, на мій погляд, найбільш значущі і важливі події, що визначають основні геополітичні тренди в цьому надзвичайно конфліктогенному регіоні. Пропоную читачам виклад і аналіз деяких подій і процесів, що мали місце в жовтні 2018 року у Сирії, Туреччині, Ізраїлі, Іраку, Ірані, Саудівській Аравії та Лівії.

Близький Схід та Північна Африка 

СИРІЯ

Ситуація в Сирії
Ситуація в Сирії

Бойові дії. Протягом жовтня ц. р. не припинялися активні бойові дії в ряді провінцій країни. 2 і 3 жовтня сирійські війська блокували формування ІДІЛ і угруповання «Тахрір аш-Шам» в районі Тулул ас-Сафа (південна провінція ес-Сувейда), де за деякими даними, можуть перебувати щонайменше 3 тис. бойовиків, більшість з яких — іноземці. 8 жовтня в тилу у формувань ІДІЛ висадився тактичний повітряний десант урядових сил. 10 жовтня сирійські війська розпочали штурмувати позиції бойовиків ІДІЛ в районі Тулул ас-Сафа. 12 і 13 жовтня бойовики ІДІЛ знову кілька разів спробували прорвати кільце оточення. Протягом 18–20 жовтня сирійські війська вели важкі бої з формуваннями ІДІЛ в районі Тулул ас-Сафа.

Протягом жовтня складною залишалася ситуація в провінції Ракка, звільненій від бойовиків ІДІЛ у жовтні 2017 року формуваннями СДС за підтримки міжнародної коаліції. Після звільнення провінції командування СДС для наведення там порядку сформувало «Сили внутрішньої безпеки». Однак у зв’язку з частими вилазками бойовиків ІДІЛ загони СДС знову повернулися до Ракки. 20 жовтня в Ракку внаслідок спрацювання вибухового пристрою загинув польовий командир СДС Омар Муслім.

У першій половині жовтня на східному березі річки Євфрат в провінції Дейр-ез-Зор формування курдсько-арабського угруповання «Сили демократичної Сирії» (СДС), за підтримки міжнародної коаліції на чолі зі США, наступали на загони ІДІЛ. 10 жовтня на східному березі річки Євфрат в районі міста Хаджін бойовики ІДІЛ, контратакувавши формування СДС, потіснили курдів. 13 жовтня бойовики угруповання ІДІЛ, напавши на табір біженців в районі ель-Бахра, захопили в полон і викрали в Хаджіні 130 сімей загальною чисельністю близько 700 осіб. На думку деяких оглядачів, викрадених мирних жителів терористи можуть використати в якості «живого щита» для прикриття бойовиків від можливого наступу формувань СДС. В середині жовтня джихадисти з ІДІЛ і надалі безперервно атакували позиції СДС в районі м. Хаджін, для підтримки яких міжнародна коаліція масовано застосовувала авіацію. 20 жовтня формування СДС вели запеклі бої з загонами ІДІЛ в районах Хаджін, Суса і аш-Шаафа на східному березі річки Євфрат. Під час боїв знищено щонайменше 35 джихадистів. Наприкінці жовтня, в зв’язку з наступом бойовиків ІДІЛ, командування СДС почало терміново перекидати підкріплення з провінції Ракка у провінцію Дейр-ез-Зор.

Курдські бійці «Сил демократичної Сирії» під час боїв в провінції Дейр-ез-Зор
Курдські бійці «Сил демократичної Сирії»
під час боїв в провінції Дейр-ез-Зор

На початку жовтня на півночі провінції Хама були відбиті атаки бойовиків угруповання «Джейш аль-Ізза» на позиції сирійських військ в районі міста Мурак. 7 жовтня на півночі провінції бойовики угруповання «Тахрір аш-Шам» обстріляли з мінометів позиції сирійських військ в районі міста Залін. У відповідь масованим артилерійським вогнем були обстріляні позиції джихадистів в районах населених пунктів Ваді ад-Дорат і аз-Захід. 20 жовтня на півночі провінції Хама бойовики угруповання «Тахрір аш-Шам» атакували позиції урядових сил.

5 жовтня на заході провінції Алеппо спостерігалися сутички між бойовиками угруповання «Тахрір аш-Шам» і формуваннями протурецького угруповання «Нуреддін аз-Зінки», яке підтримав створений за участю Туреччини «Фронт національного визволення» (ФНВ). 6 жовтня ФНВ почав виводити важке озброєння з демілітаризованої зони. 20 жовтня на північному заході провінції Алеппо в кантоні Афрін внаслідок дій курдських бійців загинули 4 турецьких солдати і до 10 бойовиків протурецьких формувань. 26 жовтня в районі Афрін відновилися бої між двома протурецькими угрупованнями «Ахрар аш-Шаркія» і «Султан Мурад». 2 жовтня Пентагон оголосив про початок спільного патрулювання американських і турецьких військовослужбовців в районі міста Манбідж на північному сході провінції Алеппо. До цього турецькі і американські військові виконували тут роздільне патрулювання.

Ситуація в провінції Ідліб на 8 жовтня ц. р.
Ситуація в провінції Ідліб на 8 жовтня ц. р.

Протягом жовтня з провінції Ідліб джихадисти атакували позиції урядових сил з півночі провінції Хама. До 8 жовтня сирійські повстанські угруповання завершили виведення і передачу турецьким військовим важких озброєнь з майбутньої демілітаризованої зони в провінції Ідліб. 10 жовтня закінчився термін, до якого важке озброєння бойовиків необхідно було вивести з демілітаризованої зони, однак угруповання джихадистів «Тахрір аш-Шам» і «Хурас ад-Дін» покидати цю зону відмовилися. За повідомленням телеканалу Al Arabiya, польові командири терористичного угрупування «Джабхат ан-Нусра» також відмовилися вивести свої формування зі створюваної в Ідлібі демілітаризованої зони, заявивши, що і надалі боротимуться з урядовими військами. Бойовики «ан-Нусри» контролюють близько 70 % території «демілітаризованої зони», увесь кордон з Туреччиною і практично всю лінію зіткнення з сирійською армією. Значна частина провінції перебуває під контролем угруповання «Тахрір аш-Шам», у складі якого нараховується до 30 тис. бійців, в тому числі 10 тис. — іноземців. 15 жовтня закінчився термін створення демілітаризованої зони в провінції Ідліб. В цей же день Туреччина звернулася до Сирії з проханням не розпочинати військову операцію в Ідлібі і дати більше часу для роботи з бойовиками, щоб переконати їх залишити демілітаризовану зону. Новий термін виведення бойовиків з демілітаризованої зони в провінції Ідліб перенесений на початок листопада. 25 жовтня повстанці і джихадисти з позицій у майбутній демілітаризованій зоні в провінції Ідліб обстріляли реактивними снарядами Алеппо. Сирійська артилерія відкрила вогонь у відповідь. 21 жовтня Туреччина висунула ультиматум джихадистським угрупованням, формування яких залишаються на території майбутньої демілітаризованої зони. За деякими даними, у тому разі, якщо вони не залишать цю зону, Анкара може дати згоду на проведення операції в ній сирійською армією за підтримки ПКС Росії.

Російський ЗРК С-300 «Фаворит»
Російський ЗРК С-300 «Фаворит»

Можливі наслідки поставок ЗРК С-300 до Сирії. У жовтні в Сирію були доставлені три дивізіони ЗРК С-300ПМ з боєкомплектом. Згодом в країну був передислокований командний пункт полку. Установки С-300 були оперативно зняті з чергування в РФ і доставлені транспортними літаками Ан-124-100 військово-транспортної авіації ПКС РФ на авіабазу «Хмеймім». Прибулі до Сирії російські технічні фахівці почали вести роботу з переобладнання С-300ПМ в С-300ПМУ-2 («Фаворит»). Як вважає керівник російського Центру аналізу світової торгівлі зброєю І. Коротченко, «за бойовою ефективністю, багатоканальністю і можливостями С-300 і С-400 на порядок перевершують американські комплекси Patriot». Поставлені до Сирії комплекси С-300 здатні знищувати цілі на відстані до 250 км, проте за даними з китайських джерел, в пускових контейнерах ЗРК С-300, поставлених у Сирію, завантажені застарілі ракети, реальна максимальна дальність пуску яких становить 85 км, а це означає, що на надзвуковій швидкості винищувач має шанс ухилитися від цих ЗУР.

До 20 жовтня планувалося створити єдину систему управління ППО Сирії. 22 жовтня з’явилися дані про те, що Росія може створити базу ППО на основі ЗРК С-300 в провінції Хомс в районі авіабази Т-4. 25 жовтня ізраїльські ЗМІ повідомили, що поставлені з Росії до Сирії 4 батареї ЗРК С-300 розгорнуті на північному заході країни в провінції Хама в районі міста Масьяф, поблизу вже розгорнутої там російської батареї ЗРК С-400. Крім того, міністр оборони РФ С. Шойгу заявив, що Росія посилила систему РЕБ в Сирії і «контролює основний напрямок, з якого заходили ізраїльські винищувачі на сирійську територію». Навчання сирійських військових з використання комплексів С-300 триватиме близько трьох місяців. Контролюватимуть експлуатацію ЗРК С-300 в Сирії російські фахівці.

Ізраїльський інтернет-сайт Debka повідомив про нібито залучення до експлуатації переданих Дамаску систем С-300 іранських бойових розрахунків, однак Москва це заперечує. Згаданий інтернет-сайт повідомив також, що у жовтні бойові літаки ВПС Ізраїлю нібито брали участь в масштабних воєнно-повітряних навчаннях «Чисте небо» в Хмельницькій області України, в ході яких зокрема опрацьовувалася нейтралізація російських ЗРК С-300 і С-400.

Міністр оборони Ізраїлю А. Ліберман і прем'єр-міністр Б. Нетаньяху
Міністр оборони Ізраїлю А. Ліберман
і прем’єр-міністр Б. Нетаньяху

Передача Росією ЗРК С-300 Сирії викликала негативну реакцію з боку Ізраїлю і США. Прем’єр-міністр Ізраїлю Б. Нетаньяху і міністр оборони А. Ліберман неодноразово відкрито заявляли, що винищувачі ВПС Ізраїлю зможуть завдати удару по даним установкам ЗРК С-300, оскільки ізраїльські винищувачі обладнані необхідною апаратурою для засліплення їх РЛС. Особливі надії ізраїльські військові покладають на F-35I, як на основний засіб боротьби з С-300. Ізраїльське керівництво вважає, що розміщення С-300 серйозно загрожує безпеці єврейської держави. При цьому ізраїльське керівництво заявляє, що Ізраїль продовжить завдавати авіаудари по іранській військовій інфраструктурі на території Сирії. Китайські спостерігачі періодично фіксують спроби ізраїльських винищувачів F-16 і F-35I наблизитися до сирійської території, проте в більшості випадків пілоти отримували попередження від систем виявлення радіолокаційного опромінення, що сигналізує про те, що літаки є ціллю для сирійських ЗРК. Як наслідок, більшість таких розвідувальних польотів закінчувалися поверненням літаків на базу. За даними китайських джерел, у другій половині жовтня ц. р. Ізраїль зробив спробу ліквідувати одну з батарей ЗРК С-300 за допомогою кількох безпілотних літальних апаратів Harpy, призначених для знищення РЛС. Однак наліт пройшов невдало, всі ізраїльські БПЛА були збиті ракетами російських ЗРК С-400.

Повідомляється, що протягом жовтня Б. Нетаньяху кілька разів пропонував В. Путіну зустрітися, але незмінно діставав відмову. На наш погляд, Росія, завдяки розміщенню трьох дивізіонів ЗРК С-300, істотно посилила свій контроль повітряного простору в Східному Середземномор’ї і тим самим ускладнила дії військової авіації США та Ізраїлю в цьому регіоні, особливо проти іранської військової інфраструктури на території Сирії. Відтепер для того, щоб мати можливість задіяти свою авіацію в повітряному просторі західної частини Сирії, США та Ізраїль змушені будуть узгоджувати свої дії з Москвою, вірніше, з російськими ракетниками в Сирії.

 

ТУРЕЧЧИНА

Російський ЗРК С-400 «Тріумф»
Російський ЗРК С-400 «Тріумф»

США і НАТО проти придбання Туреччиною ЗРК С-400. Адміністрація президента США Д. Трампа неодноразово заявляла про неприйнятність придбання Туреччиною російських ЗРК С-400 «Тріумф». 26 червня ц. р. помічник держсекретаря США у справах Європи і Євразії Уесс Мітчелл, виступаючи на слуханнях в комітеті закордонних справ Сенату Конгресу США, заявив, що США можуть не передати Туреччині придбані нею американські винищувачі-бомбардувальники п’ятого покоління F-35 у разі, якщо Анкара придбає у Москви ЗРК С-400. Як стало відомо, турецька влада розглядає купівлю винищувачів Су-57 російського виробництва замість американських F-35. Таким чином, ситуація виглядає дещо абсурдною — Росія озброюватиме країну-члена НАТО…

25 жовтня представник Держдепартаменту США знову заявив, що придбання Туреччиною російських ЗРК С-400 може спричинити «серйозні наслідки» у відносинах між Анкарою і Вашингтоном. У заяві Держдепартаменту наголошується, що придбання Туреччиною ЗРК С-400 змусить США вжити заходів у рамках закону CAATSA (застосування санкцій), що може негативно позначитися на відносинах між США і Туреччиною. Представник Держдепу також зазначив, що згадана угода між ТР і РФ не відповідає тим зобов’язанням, які взяли на себе союзники на саміті НАТО у 2016 році у Варшаві для «зміцнення обороноздатності шляхом відмови від російського військового обладнання». 14 вересня ц. р. генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг в своєму виступі на семінарі у Фонді спадщини у Вашингтоні заявив, що рішення Анкари придбати російські системи ППО стало викликом для НАТО.

Міністр оборони Туреччини Хулусі Акар
Міністр оборони Туреччини Хулусі Акар

25 жовтня міністр оборони ТР Хулусі Акар заявив, що встановлення С-400 в Туреччині розпочнеться у жовтні 2019 року. За його словами, кілька років тому влада Туреччини звернулася до США, Франції та Італії з приводу питання щодо створення національної системи протиповітряної оборони, однак Туреччина не отримала бажаних відповідей за своїм запитом про придбання ЗРК Patriot і SAMP в згаданих країнах. Туреччині нічого не залишалося, як підписати угоду з Росією про придбання двох батарей ЗРК С-400. У грудні 2017 року Туреччина і Росія підписали кредитну угоду щодо ЗРК С-400. Туреччина стала другим після Китаю замовником системи С-400. Сторони також нібито домовилися про технологічне співробітництво в розвитку виробництва С-400 в Туреччині, що породжує великі сумніви. Міністр підкреслив, що ЗРК С-400 будуть діяти незалежно від системи ППО НАТО, тому, на його думку, «російські ЗРК не стануть перешкодою для систем ППО НАТО». Хоча за іншими даними, в системи ЗРК С-300, що поставляються до Туреччини, буде вбудований виготовлений в Росії за натовськими стандартами запитувач-відповідач «свій-чужий», що забезпечить їх скоординовану роботу з системою ППО НАТО. Повідомляється також, що близько 100 турецьких військовослужбовців на початку 2019 року почнуть навчатися експлуатувати та обслуговувати ЗРК С-300 в навчальному центрі міноборони РФ в Гатчині під Санкт-Петербургом. Крім цього, передбачається, що у травні 2019 року група турецьких технічних фахівців прибуде на російський військовий полігон «Капустін Яр», де на елементах комплекту С-300, що постачатиметься до Туреччини, ознайомиться з порядком приймання техніки на території Туреччини у жовтні 2019 року.

 

ІЗРАЇЛЬ

Ізраїльський ВПК і Україна. За даними Стокгольмського інституту дослідження проблем світу (SIPRI) за жовтень ц. р., ізраїльська економіка істотно мілітаризована, тому значною мірою залежить від експорту озброєнь. ВПК Ізраїлю забезпечує випуск більше 600 найменувань ОВТ. Військова продукція становить близько 15 % ізраїльського експорту і до 6 % ВВП. Експорт ОВТ становить близько 80 % всього обсягу військового виробництва. Ізраїльський експорт озброєнь зростає більш швидкими темпами, ніж світовий. За останні 5 років експорт ізраїльської оборонної промисловості збільшився на 55 %. Сьогодні на Ізраїль припадає 2,9 % світового експорту зброї. Найбільше зброї Ізраїль продає Індії — 49 % від усього ізраїльського оборонного експорту, далі йде Азербайджан — 13 %, і за ним В’єтнам — 6,3 %. Продукція ізраїльського ВПК становить 8,4 % від усього придбаного Італією озброєння. Для Південної Кореї цей показник становить 4,6 %, для Великої Британії — 4,3 %. Ізраїль не тільки продає, але й купує ОВТ. У 2017 році Ізраїль посів 17-е місце у світі із закупівель озброєнь (1,7 % від усього обсягу міжнародного продажу у цій сфері). В першу чергу Ізраїль купує ОВТ у США (близько 60 % від усього свого оборонного імпорту). Головним чином, це вартість літаків F-35. Третина закупівель ОВТ припадає на ФРН, в основному це підводні човни. Два човни вже отримані, ще три будуть поставлені згодом. Ще 10 % припадає на Італію, головним чином за рахунок придбання навчальних літаків. 75 % продукції ізраїльських оборонних підприємств йде на експорт. Десять років тому цей показник становив 2,1 %. На сьогодні Ізраїль займає 7-му позицію в десятці найбільших світових експортерів озброєнь. Ізраїльська оборонна продукція користується великим попитом на світовому ринку завдяки своїй високій якості, попри її досить чималу вартість.

Ізраїльська система ППО «Залізний купол»
Ізраїльська система ППО «Залізний купол»

До ВПК Ізраїлю залучено більш ніж 150 тис. ізраїльтян. У 2017 році експорт ізраїльських ОВТ склав 9,2 млрд дол. США, збільшившись на 40 % у порівнянні з попереднім роком. Експерти пов’язують різке збільшення експорту ОВТ з укладанням в минулому році ізраїльським концерном IAI (Israel Aerospace Industries) серії великих угод з Індією, в основному на поставки ЗРК корабельного базування «Барак 8» на суму 2,5 млрд дол. США.

Згідно з даними міноборони Ізраїлю, значна частина експорту оборонної продукції (близько 30 %) пов’язана з ракетними системами і системами ППО, на які припадає понад 30 % ізраїльського експорту ОВТ. Далі йдуть операції з продажу РЛС і систем РЕБ, а також бойової техніки для сухопутних сил, систем спостереження і зв’язку, модернізація озброєнь, бойової техніки та авіаційних систем. Більшість великих угод укладено чотирма основними ізраїльськими оборонними компаніями: IAI, Rafael, IMI Systems і Elbit Systems.

Значною мірою збільшення експорту ізраїльського ВПК пов’язано з зростанням видатків на оборону в країнах НАТО. У 2017 році близько 25 % ізраїльського оборонного експорту припало саме на ці країни. Основним же ринком для підприємств ізраїльського ВПК є країни азійські. Крім великомасштабної ракетної угоди IAI з Індією, у 2018 році Ізраїль уклав угоду з Хорватією про продаж 12 застарілих, але модернізованих винищувачів F-16 вартістю 420 млн євро.

Ізраїльський багатоцільовий БПЛА IAI Eitan (Heron TP)
Ізраїльський багатоцільовий БПЛА IAI Eitan (Heron TP)

Багато років Ізраїль був серед лідерів, що виготовляли і продавали БПЛА, але у 2017 році їх експорт склав лише 2 % від експорту підприємств ізраїльського ВПК. Експерти це пояснюють тим, що останнім часом ринок БПЛА поповнився багатьма виробниками, в тому числі і китайськими компаніями, які пропонують значно дешевші апарати, ніж Ізраїль. Порушуючи тему конкуренції на світовому ринку БПЛА, гендиректор IAI Йосі Вайс зазначив, що 30 років тому його концерн вперше у світі зробив БПЛА. Однак з того часу з’явилося багато інших виробників такої техніки і конкурентна боротьба значно загострилася, як всередині країни, так і за її межами.

Ізраїль підтримує військово-технічне співробітництво з 70 країнами світу, в тому числі з Росією та іншими пострадянськими країнами — Азербайджаном, Грузією, Казахстаном, Узбекистаном. Найбільш масштабним є ВТС Ізраїлю з Азербайджаном (по кілька мільярдів доларів на рік), очевидно не в останню чергу тому, що ця країна межує з Іраном. Ще у 90-і роки минулого століття Ізраїль і РФ налагодили спільне виробництво деяких видів ОВТ, зокрема, ударних гелікоптерів Ка-50-2, а також розвідувальних літаків типу AWACS на базі Іл-76. У жовтні 2010 року було підписано угоду про створення в Росії складального виробництва БПЛА «Форпост».

Активно співпрацюючи з Росією, Ізраїль намагався закріпитися і на українському ринку озброєнь, при цьому намагаючись обережно балансувати між Росією та Україною. Зокрема, розглядалася можливість постачання до України БПЛА ізраїльськими компаніями Elbit Systems і Israel Aerospace Industries. Однак ці наміри так і не були реалізовані. За повідомленням американської інформаційної агенції Bloomberg, в травні 2015 року, після дзвінка В. Путіна прем’єр-міністру Б. Нетаньяху, ізраїльський уряд скасував рішення про постачання Україні безпілотників. Раніше В. Путін пригрозив ескалацією конфлікту на Донбасі у разі поставок Ізраїлем зброї Україні. Слід зазначити, що міждержавні відносини Ізраїлю з Україною і Росією мають явно асиметричний характер. Якщо Москву прем’єр-міністр Ізраїлю Б. Нетаньяху за роки свого багаторічного прем’єрства відвідав 16 разів, то Україну — жодного разу. 27 вересня 2016 року відбувся скандальний візит президента Ізраїлю Реувена Рівліна до України, в рамках якого під час виступу у Верховній Раді він звинуватив українців і ОУН у вбивствах євреїв під час Другої світової війни, повторивши міфи радянської і російської пропаганди про участь українських націоналістів у Голокості. Голова ОУН і заступник Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України Богдан Червак назвав виступ президента Ізраїлю «плювком в душі українцям і зневагою української нації», зазначивши при цьому, що читати московські газети і дивитися російське телебачення «не просто шкідливо, але й непристойно».

Міністр оборони Ізраїлю А. Ліберман і прем'єр-міністр України В. Гройсман
Міністр оборони Ізраїлю А. Ліберман
і прем’єр-міністр України В. Гройсман

Протягом усіх років незалежності практично лише вищі керівники України відвідували Ізраїль. 16 травня 2017 року в рамках свого візиту до Ізраїлю прем’єр-міністр України В. Гройсман закликав ізраїльську сторону до активізації військово-технічного співробітництва між нашими країнами і попросив надати допомогу Україні для забезпечення потреб вітчизняного сектору безпеки та оборони, проте жодних зрушень у цій сфері донині так і не відбулося. За словами посла України в Тель-Авіві Геннадія Надоленка, до цього часу «немає публічної і чіткої заяви МЗС Ізраїлю про анексію Росією Криму та окупацію частини Донбасу, оскільки ізраїльське керівництво намагається дотримуватися нейтралітету». На тлі такого прохолодного ставлення ізраїльської влади до України виникає питання: чому Україна має обмежувати свої відносини з Іраном лише тому, що так хочеться маару (панові) Нетаньяху?

За даними агенції France-Presse, у вересні 2014 року міноборони Ізраїлю затвердило угоду про продаж Україні безпілотних літальних апаратів (БПЛА) виробництва ізраїльського концерну Aeronautics. Однак МЗС Ізраїлю заблокувало цю угоду, яка була досягнута 11–13 вересня 2014 року між представниками делегацій Ізраїлю і України на першій міжнародній виставці оборонної промисловості «ADEX-2014» в Баку. За повідомленням російського інтернет-видання Ukraina.ru, 9 липня ц. р. до Верховного суду Ізраїлю нібито надійшов позов правозахисних організацій країни, які вимагають заборонити поставки зброї в Україну, де, за їхніми словами, «ця зброя використовується силами, які відкрито проповідують неонацистську ідеологію». За даними Українсько-російського військового огляду, в Україні виробляються снайперські і штурмові гвинтівки «Форт-301» і «Форт-221», а також ручний кулемет «Форт-401» за ліцензією компанії Israel Military Industries. Як заявив 21 серпня 2017 року українському виданню «Сегодня» ізраїльський міністр екології та у справах Єрусалима Зєев Елькін, його країна не постачала і не постачатиме до України летальної зброї.

 

ІРАК

Ситуація в Іраку на 30 жовтня ц. р.
Ситуація в Іраку на 30 жовтня ц. р.

Воєнно-політична обстановка. У жовтні ц. р. воєнно-політична обстановка в Іраку залишалася складною. В країні зберігається високий рівень терористичної активності бойовиків різних екстремістських угруповань, головним чином ІДІЛ. У жовтні Туреччина і надалі поводила свої військові операції в північних районах Іраку проти бойовиків Робочої партії Курдистану (РПК). Турецькі ВПС регулярно завдавали ударів по об’єктах бойовиків РПК в північному Іраку. 3 жовтня парламент Туреччини затвердив рішення президента країни Р. Ердогана про продовження ще на один рік мандата уряду на проведення транскордонних військових операцій в Іраку і Сирії.

На даний час джихадисти не контролюють в Іраку великих територій. Їх головною метою на даний момент є дестабілізація ситуації в регіонах зі слабкою системою безпеки. Загони бойовиків ІДІЛ почали вдаватися до нової тактики боротьби, шукаючи слабкі місця в системі безпеки Іраку і здійснюючи в них терористичні акції. Перш за все, джихадисти намагаються зламати оборону іракської армії в районі Багдада. У північній провінції Нейнава не припиняються вилазки бойовиків ІДІЛ, що перейшли у підпілля. Протягом жовтня у Мосулі і околицях проходили операції іракської армії і загонів народної самооборони з виявлення і ліквідації «приспаних осередків» терористів.

Складна ситуація зберігається і у північно-східній провінції Кіркук, де продовжують активну діяльність бойовики ІДІЛ. Так, 9 жовтня терористи знищили чотири водогони цієї провінції, через що припинилося постачання води в 14 селищах. Іракське командування змушене регулярно направляти додаткові сили армії і федеральної поліції до цієї провінції. Тут регулярно проводяться операції з зачистки «приспаних осередків» ІДІЛ і розмінування місцевості. 16 жовтня сили безпеки Іраку провели операцію в провінції Діяла, в ході якої знищили групу терористів на чолі з польовим командиром на ім’я Абу Заха, який був головним організатором теракту в місті Ахваз на півдні Ірану, вчиненого 22 вересня ц. р. Активність бойовиків ІДІЛ в західній провінції Анбар, населеній переважно арабами-сунітами, змусила іракське командування розпочати масштабну антитерористичну операцію за участю 7-ї піхотної і 8-ї механізованої дивізій, а також армійської авіації та частин спецназу. Наприкінці жовтня 20 тис. бійців шиїтського ополчення «Аль-Хашд аш-Шаабі» передислокувалися на кордон з Сирією для боротьби з бандформуваннями, чисельність яких становить близько 4 тис. бойовиків. 30–31 жовтня артилерійські підрозділи шиїтських ополченців завдали кілька ударів по позиціях терористів в населених пунктах на сирійсько-іракському кордоні.

Бійці шиїтського ополчення «Аль-Хашд аш-Шаабі» в провінції Анбар на кордоні з Сирією
Бійці шиїтського ополчення «Аль-Хашд
аш-Шаабі» в провінції Анбар на кордоні з Сирією

У жовтні авіація західної коаліції на чолі зі США завдавала окремих авіаційних ударів по позиціях бойовиків ІДІЛ в північних іракських провінціях Кіркук, Нейнава, Салах-ед-Дін, Діяла і Анбар. У жовтні авіація західних союзників завдала по бойовиках ІДІЛ і їх об’єктах 470 ударів (у вересні — 215). За твердженням командування коаліції, всі повітряні удари на території Іраку виконуються за погодженням з військовим керівництвом цієї країни.

Іракський уряд докладає значних зусиль для підвищення боєздатності армії та інших силових структур. Разом з тим, на думку деяких експертів, боєздатність іракської армії і шиїтських ополченських формувань, а також курдських збройних сил «Пешмерга» в цілому все ще залишається невисокою. Негативно на боєздатності армії та інших силових структур позначається політична криза в країні, протистояння між різними угрупованнями і кланами в іракському керівництві. Найбільш масштабну військову і військово-технічну допомогу надають Іраку Сполучені Штати. У жовтні Держдепартамент США схвалив поставку Іраку в рамках програми «Іноземні військові продажі» кількох багатоцільових гелікоптерів Bell 407GX. Загальна вартість угоди становить 82,5 млн дол. США. 4 жовтня генсек НАТО Є. Столтенберг заявив, що на прохання іракського уряду Альянс має намір збільшити свою навчальну місію в Іраку. 18 жовтня німецький Бундестаг схвалив рішення уряду ФРН продовжити ще на рік участь Бундесверу в операціях західної коаліції у боротьбі з ІДІЛ в Сирії та Іраку (до 31 жовтня 2019 року). Крім того, 800 військових фахівців Бундесверу продовжать підготовку військовослужбовців ЗС Іраку. 2 жовтня міністр оборони Франції Ф. Парлі заявила, що підрозділи французьких ЗС братимуть участь в операціях проти ісламістів на територіях Сирії та Іраку до того часу, допоки там діятимуть сили західної коаліції на чолі зі США.

 

ІРАН

Обнулення не буде. Протягом жовтня ц. р., напередодні запровадження 4 листопада другого пакету американських санкцій, що стосується накладення ембарго на експорт іранської нафти, світові ЗМІ рясніли дискусіями і прогнозами експертів і політологів щодо ефективності майбутніх санкцій. При цьому більшість фахівців вважають, що обнулення експорту іранської нафти технічно і політично неможливе і адміністрація Д. Трампа буде змушена піти на поступки і компроміс з найбільшими споживачами іранської нафти. Як вважає екс-помічник президента США щодо Близького Сходу Роберт Маллі, як би не наполягали США на обнуленні іранського імпорту нафти, але зробити це неможливо навіть з чисто технічних причин. Схоже, що у Вашингтоні усвідомили, що обнулити іранський експорт нафти не вдасться навіть у віддаленій перспективі. Швидше за все, публічні декларації американської адміністрації про необхідність обнулення експорту іранської нафти збережуться, проте переговори про послаблення режиму ембарго США на іранську нафту для деяких країн вестимуться на двосторонньому рівні в закритому форматі. За даними агенції Bloomberg, адміністрація США погодилася піти на поступки щодо восьми країн і «дозволити» їм продовжити імпорт іранської нафти, незважаючи на санкції. У число цих країн увійшли основні імпортери іранської нафти — Китай, Японія, Південна Корея, Індія, Туреччина і деякі країни ЄС. В обмін на поступки ці держави повинні будуть скорочувати імпорт нафти, щоб уникнути зростання цін. Повідомляється також, що адміністрація Д. Трампа вирішила утриматися від відключення Тегерана від міжнародної банківської системи здійснення платежів SWIFT, яка об’єднує 11 тис. фінансових інститутів у 200 країнах. Деякі експерти пояснюють поступки Білого дому позицією Євросоюзу, який вважає розвал іранської економіки небажаним для Європи. Крім того, поширення американських санкцій проти Ірану на Китай, Індію, Японію, Південну Корею і Туреччину може призвести до ускладнення відносин США з цими країнами, які є союзниками і партнерами Вашингтона. З іншого боку, це може призвести також якщо не до падіння, то до значного зменшення торгівлі США з цими країнами. Досить сказати, що товарообіг Китаю і США за підсумками 2017 року склав близько 600 млрд дол., в той час як товарообіг КНР і Росії за той же період склав 84 млрд дол. — тобто у сім разів менше.

До всього, спроба обнулити іранський нафтовий експорт обов’язково призведе до підвищення світових цін на бензин і дизпаливо. На думку нафтових аналітиків з Міжнародного енергетичного агентства (МЕА), якщо американській адміністрації вдасться повністю припинити експорт іранської нафти, резервні запаси нафти у світі можуть повністю вичерпатися і майже нічого не залишиться для стабілізації світового нафтового ринку. І дійсно, у жовтні, після того, як деякі експерти тільки висловили свої побоювання щодо можливої нестачі нафти через санкції проти Ірану, ціни на нафту досягли свого піку за останні чотири роки — 77 дол. США за барель, що своєю чергою призвело до підвищення роздрібних цін на паливо і для американського споживача. За словами американського політолога Гранта Сміта, саме високі ціни на бензин в США змусили Д. Трампа пом’якшити свою жорстку позицію стосовно Ірану.

Експорт іранської нафти у 2018 році, млн барелів на добу Зростання ціни на бензин в США у жовтні ц. р., дол. США за галон
Експорт іранської нафти у 2018 році,
млн барелів на добу
Зростання ціни на бензин в США у жовтні ц. р.,
дол. США за галон

Після вступу «ядерної угоди» в дію видобуток нафти в Ірані збільшився до 4 млн барелів на добу, а експорт — до 2,5 млн барелів на добу. Станом на жовтень ц. р., експорт іранської нафти знизився практично на 30 % у порівнянні з початком року. Найбільше скоротилися поставки іранської нафти до Європи. Тільки за період з березня по серпень ц. р. вони впали майже вдвічі — до 12 млн барелів, а до листопада всі найбільші європейські партнери Ірану, включно з Total, Eni, Saras, Repsol, Cepsa і Hellenic Petroleum, мають намір повністю припинити імпорт іранської нафти. Якщо Індія і Китай скоротять імпорт іранської нафти на 50 %, то більшу частину видобутої нафти Ірану доведеться відправляти в плавучі резервуари. У своїй статті, опублікованій 1 листопада на сайті британської газети Financial Times, президент ІРІ Х. Роухані закликав партнерів по СВПД представити остаточний пакет пропонованих заходів, які мають компенсувати і послабити ефект від останніх екстериторіальних санкцій США.

В адміністрації Д. Трампа побоюються, що Росія може допомогти Ірану оминути «нафтові» санкції Вашингтона за допомогою перепродажу іранської нафти на світовому ринку. Іран може доставляти свою нафту через Каспійське море в Росію і після цього нафта продаватиметься на міжнародному ринку вже як російська. Можливо, про перепродаж іранської нафти Іран може домовитися і з Туркменістаном, але аж ніяк не з Азербайджаном, з огляду на багаторічну напругу у відносинах між Баку і Тегераном.

За деякими даними, Пекін вже скоротив на третину обсяг імпорту іранської нафти. В середині жовтня кілька іранських танкерів, завантажених 20 млн барелів нафти (близько 2,7 млн тонн), попрямували в китайський порт Далянь. Індія серйозно знизила імпорт іранської нафти. Так, у серпні імпорт знизився з 706,5 тис. барелів на добу на початку року до 204 тис. барелів на добу. США погодилися вивести Індію з-під нафтових санкцій проти Тегерана, завдяки чому країна зможе продовжувати імпортувати з Ірану близько 1,25 млн тонн нафти на місяць до березня 2019 року. Одночасно Індія збільшує імпорт нафти зі США, який у травні ц. р. досяг 264 тис. барелів на добу. Південна Корея також попросила США проявити «максимальну гнучкість», звільнивши Сеул від вторинних антиіранских санкцій. Південна Корея припинила купувати іранську нафту вже протягом трьох останніх місяців. 18 жовтня стало відомо, що державна нафтова компанія Туреччини Tupras веде переговори з адміністрацією Д. Трампа про можливість продовжити імпортувати іранську нафту після відновлення 4 листопада американських санкцій проти Ірану. Раніше представники турецького керівництва неодноразово заявляли, що не мають наміру припиняти імпорт іранської нафти на догоду США у разі накладення санкцій на іранський паливно-енергетичний сектор.

Федеріка Могеріні
Федеріка Могеріні

Рішення Вашингтона про запровадження «нафтових» санкцій проти Ірану викликало негативну реакцію як у Європі, так і в усьому світі. Так, глава дипломатії ЄС Федеріка Могеріні і міністри закордонних справ і фінансів Великої Британії, Франції і Німеччини в спільній заяві висловили «глибоке розчарування» рішенням Вашингтона ввести з 4 листопада другий і найбільш жорсткий пакет санкцій проти Ірану. Високопоставлені представники Євросоюзу заявили про свою рішучість допомогти Ірану експортувати нафту і газ на світовий ринок і підтримувати ефективні фінансові канали з Іраном. Протягом жовтня ЄС активізував свої зусилля, спрямовані на реалізацію європейської ініціативи зі створення спеціального механізму (SPV), який дозволить європейським компаніям продовжувати легальний бізнес з Іраном. Зі свого боку президент Ірану Х. Роухані заявив, що Іран дотримуватиметься «ядерної угоди» від 14 липня 2015 року доти, доки це відповідатиме інтересам його країни в рамках СВПД.

 

САУДІВСЬКА АРАВІЯ

Наслідки вбивства журналіста Дж. Хашоггі. Вбивство 2 жовтня ц. р. в будівлі генконсульства Саудівської Аравії в Стамбулі опозиційного саудівського журналіста Джамаля Хашоггі (арабською — Хашукджі) викликало величезний резонанс у всьому світі, в цілому негативний для саудівської влади. Цей трагічний випадок обговорювався в світових ЗМІ у всіх деталях, тому ми не будемо торкатися кримінального боку цього інциденту і обмежимося лише розглядом його можливих політичних наслідків для відносин Саудівської Аравії з Туреччиною і США, а також для стабільності нинішнього саудівського керівництва, що може складати певний інтерес в геополітичному вимірі.

Вплив інциденту на турецько-саудівські відносини. З огляду на ту обставину, що вбивство Дж. Хашоггі сталося в Стамбулі, а також беручи до уваги, що в останні роки турецько-саудівські відносини переживали не найкращі часи, багато оглядачів вважають, що турецьке керівництво використовує цей трагічний інцидент для здійснення певного тиску не тільки на саудівську владу, а й на адміністрацію Д. Трампа. Р. Ердоган не проти «помститися» Саудівській Аравії за підтримку «військової хунти» в Єгипті, яка усунула законно обраного протурецького президента М. Мурсі 3 липня 2013 року в результаті військового перевороту, а Д. Трампу — через загрозу застосування санкцій проти Туреччини, розв’язання торгової війни, через продовження співпраці з сирійськими курдами і відмову від репатріації турецького проповідника Ф. Ґюлена, якого турецька влада звинувачує в підготовці військового перевороту в Туреччині у липні 2016 року. При цьому слід мати на увазі, що, оскільки Туреччина та КСА претендують на лідерство на Близькому Сході, то вже з цієї причини між ними спостерігаються певні елементи суперництва і конкуренції. Схоже, що Туреччина має намір використовувати «справу Хашоггі» з метою завдати максимальної шкоди репутації свого головного суперника в регіоні.

Повідомляючи регулярно і дозовано нові дані розслідування вбивства Хашоггі, Туреччина постійно «тримає в напрузі» Ер-Ріяд і Вашингтон, примушуючи їх постійно «вивертатися і виправдовуватися». Туреччина навіть звільнила американського пастора Ендрю Брансона, через ув’язнення якого і були накладені санкції. Тим самим Р. Ердоган дав чіткий меседж Білому дому — тепер хід за вами, і ви повинні, як мінімум, скасувати санкції і репатріювати Ф. Ґюлена. Р. Ердоган методично руйнує версію саудівців про «ненавмисне вбивство», стверджуючи, що всі 15 саудівських спецназівців, які прибули напередодні до Стамбулу, виявилися «випадково» в саудівському консульстві саме в момент вбивства Хашоггі.

Король Саудівської Аравії Сальман бен Абдель-Азіз ас-Сауд із президентом Туреччини Р. Ердоганом
Король Саудівської Аравії Сальман бен Абдель-Азіз ас-Сауд із президентом Туреччини Р. Ердоганом

2 листопада в газеті Washington Post опублікована стаття Р. Ердогана під заголовком: «Саудівська Аравія все ще повинна дати відповідь на безліч питань, що стосуються вбивства Хашоггі». Перш за все він стверджує, що Дж. Хашоггі «був убитий цілою командою осіб» і це було навмисне, заздалегідь сплановане вбивство. Далі Р. Ердоган стверджує, що «наказ убити Хашоггі надійшов з найвищих рівнів саудівського уряду». При цьому він зазначає, що не може повірити, що «король Сальман, хранитель мусульманських святинь, замовив вбивство Хашоггі». Таким чином, Р. Ердоган дає зрозуміти, що «справа Хашоггі» не вплине на офіційні відносини між КСА і ТР. Але з іншого боку, Анкара вельми прозоро натякає, що головним замовником «нейтралізації» Дж. Хашоггі є наслідний принц Мухаммед бен Сальман, оскільки крім нього і короля Сальмана на владній вершині в Саудії просто більше нікого немає. У висновку статті Р. Ердоган закликає розкрити «маріонеток, що стоять за вбивством Хашоггі, кому влада Саудівської Аравії довірила це зробити».

Публікуючи свою статтю в популярній американській газеті, Р. Ердоган тим самим кидає тінь і на президента Д. Трампа, мовляв, ось які у вас «союзнички», а з Туреччиною — союзником США по НАТО, ви не рахуєтесь і ведете себе зухвало… 23 жовтня прес-секретар президента Туреччини І. Калін заявив, що Туреччина не хотіла б, щоб вбивство саудівського опозиційного журналіста негативно вплинуло на її відносини з Саудівською Аравією. Однак, за його словами, «Туреччина буде працювати разом з Саудівською Аравією, щоб ніяких темних плям не залишилося».

Вплив інциденту на американсько-саудівські відносини. Президент США Д. Трамп формально «жорстко засудив» інцидент з Дж. Хашоггі і обіцяв «суворе покарання» для влади КСА у разі, якщо буде встановлена її причетність до вбивства журналіста в Туреччині.

Він не міг вчинити інакше, з огляду на загальне обурення вбивством саудівського журналіста в усьому світі. У той же час Д. Трамп підкреслив, що не має наміру вводити економічні санкції відносно Ер-Ріяда, які могли б зашкодити американській економіці. По суті, Д. Трамп зайняв подвійну позицію щодо вбивства Дж. Хашоггі. З одного боку, з огляду на негативну реакцію з боку багатьох американських політиків і західних союзників США, він засудив цей злочин, а з іншого — проявив толерантність до керівництва КСА і запевнив у «непорушності американсько-саудівських відносин». Так, 11 жовтня в інтерв’ю телеканалу Fox News Д. Трамп заявив, що вбивство Хашоггі могло бути наслідком дій деяких «неадекватних елементів» в саудівських спецслужбах, а не за наказом саудівського керівництва. 17 жовтня Д. Трамп назвав Саудівську Аравію своїм «великим союзником», який допомагає США протистояти Ірану. Але вже наступного дня, 18 жовтня, Д. Трамп «висловив довіру» повідомленням американської розвідки, які підтверджують причетність представників саудівського керівництва до вбивства Дж. Хашоггі (?!). 21 жовтня Д. Трамп зазначив, що він «не задоволений» саудівським звітом про смерть журналіста і чекає від Ер-Ріяда додаткових роз’яснень. При цьому він заявив «про обман і брехню» в офіційній версії Ер-Ріяда про вбивство Хашоггі. Разом з тим, глава Білого дому заявив, що він не має наміру скасовувати угоду про продаж озброєнь Саудівській Аравії на 110 млрд дол. США. Він також назвав КСА «чудовим союзником» і допустив можливість того, що наслідний принц Мухаммед бен Сальман не наказував саудівській розвідці вбивати журналіста… Як бачимо, в цих непослідовних і суперечливих заявах Д. Трампа логіка явно відсутня. Скажемо прямо, це досить незвичний і неординарний стиль міркувань для президента великої країни. Увечері сказав одне, а наступного дня, вранці, — прямо протилежне. Аби що там, але з усього видно, що адміністрація Д. Трампа явно не має наміру переривати або якось обмежувати відносини з Саудівською Аравією через інцидент з Хашоггі. Однак цей інцидент все більше використовується у внутрішній політичній боротьбі у США. Опозиційно налаштовані члени Конгресу США використовують справу Хашоггі як інструмент здійснення тиску на Д. Трампа. І навіть більше, ряд сенаторів почали кампанію одночасно як проти президента Д. Трампа, так і проти його близькосхідного союзника наслідного принца Мухаммеда бен Сальмана. При цьому, як не дивно, найбільшу активність тут виявляють не демократи, а республіканці — сенатори Марк Рубіо і Ліндсі Грехем. Останній звинуватив президента Д. Трампа в змові з саудівським урядом щодо «приховування справи Хашоггі за криваві гроші», а також закликав не допустити приходу до влади наслідного принца КСА. М. Рубіо закликав ввести санкції проти Ер-Ріяда, включно зі скасуванням угоди на поставку американських озброєнь. Скоріш за все, пропозиції згаданих сенаторів не будуть трансформовані в законодавчі акти Конгресу, але вони негативно вплинули як на позиції республіканців напередодні проміжних виборів до Конгресу США 6 листопада ц. р., так і на рейтинг самого президента США і його адміністрації.

16–17 жовтня державний секретар США Майк Помпео відвідав Ер-Ріяд і Анкару, де пропонував не поспішати з висновками про причетність саудівського керівництва до вбивства Хашоггі. На його думку, «не слід забувати про всю важливість американсько-саудівських зв’язків на урядовому рівні, про координацію зовнішньої політики обох країн і про ту допомогу, яку надає Ер-Ріяд Вашингтону в боротьбі з головним спонсором міжнародного тероризму — Іраном». Деякі експерти вважають, що американці спробують використати дану ситуацію, щоб змусити Ер-Ріяд піти на поступки в укладанні нових збройових контрактів, збільшенні нафтовидобутку, підключенні КСА до реалізації плану палестинсько-ізраїльського врегулювання Д. Трампа і в дипломатичному визнанні Ізраїлю.

Президент США Д. Трамп із спадкоємним принцем КСА Мухаммедом бен Сальман ас-Саудом
Президент США Д. Трамп із спадкоємним принцем КСА Мухаммедом бен Сальман
ас-Саудом

Позиція Ер-Ріяда і доля кронпринца Мухаммеда. Влада КСА називає усі звинувачення про свою причетність до вбивства Дж. Хашоггі «брехливими» і стверджує, що вона сама прагне дізнатися про всю правду цього інциденту. Повідомлялося про арешт 18 підданих королівства у справі про вбивство опозиційного журналіста. В Ер-Ріяді обіцяють покарати «за всією суворістю закону» всіх причетних до смерті Хашоггі, а справу про його вбивство розглянути в саудівському суді. Оголошено, що генерал А. Асір, заступник керівника саудівської розвідслужби і радник наслідного принца КСА Мухаммеда бен Сальмана, звільнений з посади.

На думку деяких американських експертів, «справа Хашоггі» обов’язково вплине на розстановку сил всередині королівської сім’ї. В аналітичних колах США обговорюється питання — наскільки ймовірною може бути заміна крон-принца Мухаммеда бен Сальмана на більш компромісного і менш авторитарного принца. За даними порталу Middle East Eye, молодший брат короля Сальмана, 76-річний опальний принц Ахмед бен Абдель Азіз, повертається до Саудівської Аравії з Лондона, щоб «кинути виклик спадкоємцю принцу Мухаммеду бен Сальману». На думку більшості експертів, доля Мухаммеда бен Сальмана буде вирішуватися у Вашингтоні. І напевне вона вирішиться на його користь, не зважаючи на опір демократів і частини республіканців. З огляду на ту «велику роботу», яку нинішня американська адміністрація провела з принцем Мухаммедом, зміна наслідного принца означатиме для Д. Трампа серйозну внутрішньополітичну поразку. Тому Д. Трамп зробить все, щоб кронпринц Мухаммед залишався і далі спадкоємцем саудівського престолу. До того ж багато впливових принців, і серед них принц аль-Валід бен Талал, вже заявляють, що розслідування вбивства журналіста Дж. Хашоггі «безсумнівно підтвердить повну непричетність наслідного принца Мухаммеда бен Сальмана до події». Проте, провідні члени королівської сім’ї, швидше за все, спробують найближчим часом послабити монополію кронпринца Мухаммеда на владу і перерозподілити сфери впливу в королівстві.

 

ЛІВІЯ

Можливі місця розміщення російських військових баз поблизу Бенгазі і Тобруку
Можливі місця розміщення російських військових баз поблизу Бенгазі і Тобруку

Російські військові бази в Лівії. 8 жовтня британський таблоїд The Sun повідомив про розміщення на території Лівії, поблизу Бенгазі і Тобруку, двох російських військових баз. Стверджувалося також, що Кремль має намір використовувати ці бази для посилення «міграційного потоку африканців» до країн Південної Європи і тим самим створити «новий зашморг для Заходу». У публікації згаданого таблоїду повідомлялося також, що десятки офіцерів ГРУ МО Росії перебувають у Східній Лівії під прикриттям скандально відомої ПВК «група Вагнера», де навчають спецпідрозділи Лівійської національної армії (ЛНА), що підпорядковуються маршалу Х. Хафтару. За даними The Sun, російські протикорабельні ракети «Калібр» і ЗРК С-300 вже давно знаходяться в Лівії. У російських ЗМІ інформацію британського таблоїду назвали фейковою і провокаційною. Тим не менш, деякі британські політики закликали прем’єр-міністра Т. Мей терміново вжити заходи з «протидії новій російській загрозі» національній безпеці Великої Британії. На їхню думку, Х. Хафтар погодився на розміщення військового контингенту РФ в Лівії з метою мінімізувати в цій країні вплив країн ЄС і особливо Італії з тим, щоб РФ, Єгипет і ОАЕ допомогли йому поширити його владу на всю країну — з Тобруку на крайньому сході до Тріполі на крайньому заході Лівії. Втім, ще задовго до згаданої публікації в The Sun про російські бази в Лівії, 11 липня ц. р. в газеті Washington Times на цю тему з’явилася стаття Білла Герца, в якій він писав, що за даними американських спецслужб, є ознаки того, що Москва може згодом побудувати військову базу в Лівії. При цьому зазначалося, що командувач ЛНА маршал Х. Хафтар запропонував Кремлю розмістити російську військову базу на території Лівії.

Командувач Лівійської національної армії маршал Халіфа Хафтар
Командувач Лівійської національної армії маршал Халіфа Хафтар

У березні ц. р. в інтерв’ю єгипетському виданню Youm7 це підтвердив глава російської контактної групи в Лівії Лев Дєньгов. За деякими даними, російські приватні військові компанії RSB і «група Вагнера» діють в Східній Лівії з березня 2017 року. Генштабом ЗС РФ на них був покладений вибір місць дислокації військових баз ЗС РФ поблизу Бенгазі і Тобруку. «Фахівці» RSB і «групи Вагнера» також допомагають маршалу Х. Хафтару створити розвідувальну мережу, готувати лівійських військовослужбовців і здійснювати логістичні операції для постачання ЛНА озброєння, бойової техніки і боєприпасів.

На думку західних експертів, встановлення контролю над найбільшими нелегальними міграційними маршрутами з Африки до Європи є головною стратегічною метою Кремля. Якщо РФ візьме під контроль лівійське узбережжя Середземного моря, то вона, керуючи міграційними потоками, зможе створити багато проблем для ЄС і НАТО. У 2016 році щонайменше 181 тис. мігрантів прибули по морю з Лівії до Італії. Крім цього, Москва може вербувати найманців з числа мігрантів як для ЛНА Х. Хафтара, так і для своїх ПВК. Наявність чорношкірих бойовиків серед російських найманців буде хорошим «маскуванням» для RSB і «групи Вагнера». При цьому не слід забувати, що Москва вже тривалий час намагається встановити контроль і над нафтовими потоками Лівії. У лютому 2017 року «Роснефть» і Національна нафтова корпорація Лівії підписали угоду про співпрацю. Основна частина лівійських нафтових родовищ, що входять до сфери діяльності компанії «Роснефть», розташована на сході країни під захистом армії маршала Х. Хафтара. На думку західних експертів, якщо Москві вдасться створити бази ВМФ РФ поблизу Тобруку і Тріполі, додатково до існуючої бази ВМФ в сирійському Тартусі, то Росія практично зможе контролювати всю акваторію Середземного моря. (У 1979–80 рр. автору цих рядків випало служити військовим перекладачем на будівництві військово-морської бази неподалік від Тобруку за допомогою радянських фахівців і болгарських будівельників).

Активність російської компанії «Роснефть» у східному Середземномор’ї
Активність російської компанії «Роснефть» у східному Середземномор’ї

Деякі оглядачі радять адміністрації Д. Трампа «перехопити ініціативу у Москви» і надати Х. Хафтару більш потужну підтримку, допоки Росія не встановила свій повний контроль у Лівії. Хоча є й такі експерти, які радять Білому дому створити більш перспективну креатуру Вашингтона замість 75-річного Х. Хафтара. Аби що там, але, на наш погляд, Сполучені Штати, які «помилково звільнили» Лівію від полковника М. Каддафі у 2011 році, спробують зробити все можливе для того, щоб не допустити масштабної військово-економічної присутності Росії в Лівії. Так що крім американсько-російської конфронтації в Сирії, не виключається поява ще однієї конфронтації або проксі-війни між США та РФ і в Лівії, що буде вельми виснажливим для РФ, яка для цього не має достатніх ресурсів.

 

Схожі публікації