Чому нова російська імперія Путіна приречена на крах

Що історія говорить нам про проєкти відродження імперій

Adevărul, Румунія

«Російська Федерація є продуктом розпаду радянської імперії, так само як Радянський Союз був продуктом розпаду імперської Росії» — таким реченням розпочинається стаття румунського журналіста Джорджа-Андрея Крістеску, у якій автор подає своє бачення поточних подій, пов’язаних з російсько-українською війною. За його словами, якщо взагалі подивитися на велику історію імперій, то не дивно, що сьогоднішня Росія взялася за втілення проєкту з відновлення якомога більшої частини своєї колишньої імперії. І при цьому звертає увагу на висновки, що містяться у широкомасштабному аналізі американського історика Олександра Дж. Мотиля, викладеному в журналі Foreign Policy під назвою «Неминуче падіння нової російської імперії Путіна». Серед іншого американський історик пише, що нема чого дивуватися, якщо Росія зазнає краху. Бо історія «багато може розповісти про занепалі імперії, які прагнуть відновити свої колишні володіння». Переважна більшість імперій розпадається, доки не залишається лише їхній імперський центр. Візантійська та Османська імперії є чудовими прикладами такої динаміки: вони втрачали все більше і більше території, доки від першої не залишився лише великий Константинополь, а від другої — землі, які стали Туреччиною. У жодної з них пізніше не було бажання знову стати імперією. Це також стосувалося європейських колоніальних імперій. Британці пішли з більшості своїх володінь більш-менш добровільно та без зайвих пострілів, тоді як голландці, французи, португальці та іспанці зрештою програли національно-визвольним рухам.

Щодо Росії, то вона належить до іншої, більш мінливої категорії занепаду імперії. На піку своєї могутності деякі імперії раптово й повністю розвалюються, як правило, під час катаклізмів, що розривають формальні зв’язки між ядром і периферією. Така доля спіткала імперську Росію, вільгельмівську Німеччину та… Радянський Союз. Проте в їхньому випадку імперські ідеології збереглися, що призвело до того, що еліти імперських центрів намагалися повністю або частково їх, імперії, відновити.

Більшовики змогли відродити Російську імперію у вигляді СРСР, оскільки були сильнішими у військовому та економічному плані за більшість своїх сусідів. З іншого боку, нацисти обрали собі надто багато супротивників і тому не змогли повернути втрачені території Німеччини та водночас побудувати ще більший Рейх.

Священик розмахує газетою із заголовком про беззастережну капітуляцію Німеччини учням римо-католицької школи в Чикаго, 7 травня 1945 року.
Джерело: Corbis via Getty Images

В даному випадку траєкторія пострадянської Росії дуже схожа на траєкторію міжвоєнної Німеччини: розпад супроводжувався економічним хаосом, делегітимацією нової демократії та мобілізацією радикальних сил. Щоразу з’являвся сильний лідер, який відроджував імперську ідеологію, обіцяв відновити імперію та продовжував анексувати частини колишньої імперії перед тим, як розпочати повномасштабну війну.

Показовою вважається доля двох інших імперій. Хоча після поділу 1795 року поляки не мали автономної держави, імперська ідеологія старої Речі Посполитої процвітала. Отримавши незалежність після Першої світової війни, вона займалася відвоюванням частини колишніх імперських литовських, білоруських та українських територій. Користуючись підтримкою держав Антанти, особливо Франції, вона досягла успіху. Лише катастрофічна поразка від нацистської Німеччини та Радянського Союзу остаточно покінчила з польськими імперськими мріями.

Коли Австро-Угорщину розірвали на частини, імперія півстоліття перебувала в незворотному розпаді. Під тиском націоналістичних рухів обговорювалося перетворення імперії на федерацію напівавтономних держав. Поразка в Першій світовій війні розірвала зв’язки Відня з периферією, значна частина якої прагнула негайної незалежності. Австрія не робила жодних спроб реімперіалізації, тому що їй бракувало шкідливої імперської ідеології, сильної армії та економіки, а її уряд був у розладі. Угорські еліти не будували імперських планів, обмежуючи свої амбіції реваншем за угорські території, передані західними союзниками Чехословаччині, Румунії та новому Королівству Сербів, Хорватів і Словенців.

Імперська Росія

Кар’єра Росії як імперії розпочалася в XIV столітті з невпинною експансією Великого князівства Московського, досягла свого тоталітарного піку в XX столітті з підкоренням Центральної та Східної Європи та вступила в різкий занепад близько 1990 року, коли держави-сателіти Східної Європи звільнилися, а радянські республіки стали незалежними. Навіть у своїй зменшеній формі Російська Федерація — спочатку квазідемократична, потім авторитарна, а сьогодні фашистська — є спадкоємицею величезної внутрішньої імперії, у межах якої все ще перебувають у полоні десятки підкорених і колонізованих народів.

Політолог Рейн Таагепера склав графіки територіальних здобутків і втрат минулих імперій. Графіки відображають параболи: фази підйому, стійкості та падіння. Імперії, які досягають фази стійкості, як правило, існують століттями. І навпаки, ті, які швидко розпадаються, роблять це після того, як їхні засновники досягли швидкого військового успіху, а потім померли, що призвело до кризи новонародженої імперії. Розгалужена імперія Олександра Македонського є класичним прикладом такої динаміки.

Іноді імперії можуть тимчасово переставати існувати, перш ніж відроджуватися, як це було у випадку з Візантією після Четвертого хрестового походу у 1204 році. Візантійським імператорам знадобилося кілька десятиліть, щоб повернути те, що залишилося від території їхньої імперії. Імперська Росія розвалилася наприкінці Першої світової війни, але її швидко відродили більшовики. Радянському Союзу настав кінець у 1991 році і досі він не відродився, хоча були спроби це зробити. Російські війська окупували частину Молдови, Грузії і, як сьогодні бачимо, України. Білорусь поступово поглинається Росією: вона все ще існує як держава, але в значній мірі позбавлена суверенітету, зведена до статусу васальної держави та колонії.

Питання, яке зараз стоїть перед росіянами, їхніми сусідами та світом у цілому, полягає в тому, чи зможе імперія російського президента Володимира Путіна зберегти та, можливо, розширити захоплені нею території. Чи залишки російсько-радянської імперії продовжуватимуть свою низхідну траєкторію, доки не піддасться сама Російська Федерація? Погляд на чинники, які пояснювали підйом і падіння інших імперій, може допомогти знайти відповідь.

Необхідними умовами для реімперіалізації є сильна армія, сильна економіка та ефективний уряд. Сприятливі умови включають вже існуючі інституційні зв’язки між імперським ядром і периферією, зовнішні сили, які або байдужі, або сприйнятливі до імперської експансії, і авторитарний режим у центрі. Остаточним поштовхом до дій є імперська ідеологія, яка підживлює бажання експансії.

З іншого боку, коли ці умови не виконуються, стає ймовірним надмірне розширення та поразка — і, цілком ймовірно, зміна режиму чи крах держави.

Чому реімперіалізація Росії приречена на крах

Кілька прикладів з історії можуть проілюструвати неминучий провал спроб реімперіалізації Росії. Наприклад, Західна Римська імперія продовжувала занепадати на тлі зниження військової ефективності, слабкої економіки, яка була не в змозі виробляти стабільний прибуток, постійних нападів варварів і дедалі більшої неефективності управління. Східна половина імперії проіснувала ще 1000 років і з інших причин. За винятком відвоювання візантійським імператором Юстиніаном значних територій у VI столітті — швидко втрачених після його смерті — Східна Римська імперія не намагалася досягти своїх старих кордонів, тобто протистояти міцнішим у військовому відношенні супротивникам, зокрема арабам, туркам-сельджукам, булгарам і русам. Тоді Візантія постійно роздиралася внутрішньою боротьбою за владу і не мала агресивної імперської ідеології, воліючи вважати себе носієм православного християнства. Тому Візантія керувала своїми володіннями, що залишилися, і в основному утримувалася від спроб розширення. В результаті її занепад тривав кілька століть.

Падіння Константинополя. Захоплення столиці Візантійської імперії османською армією в 1453 році.
Джерело: The Print Collector via Getty Images

Причина, за якою постосманська Туреччина більше не прагнула бути імперією, полягає в тому, що вона обміняла ідеологію лояльності до імперії на ідеологію лояльності до національної держави. Кемаль Ататюрк етнічно очистив Малу Азію від грецького населення, але уникав розширення кордонів Туреччини на територію Греції, натомість зосередившись на переселенні турків із колишньої імперії до нової країни. Сильні зовнішні сили також обмежували розширення нової держави.

Усі європейські колоніальні держави поділяли імперську ідеологію під час свого розширення, але відмовилися від неї, зіткнувшись із власною військовою та економічною слабкістю після двох світових воєн, національно-визвольною боротьбою та зростаючим осудженням міжнародної спільноти. Не всі вони здали свої імперії без бою, але й не намагалися їх відродити.

Німеччина після Першої світової війни зберегла агресивно-імперську ідеологію глобальної сили (Weltmacht), яка мотивувала експансіоністську політику імператора Вільгельма II. Незважаючи на післявоєнний економічний колапс, економіка швидко відновилася після того, як нацисти прийшли до влади в 1933 році. Адольф Гітлер також відродив армію та створив сильний уряд. За наявності необхідних умов та ідеології нацистська Німеччина приступила до реімперіалізації. Вона могла би досягти успіху, якби Гітлер обмежив свої амбіції великою частиною Європи, яку він контролював до 1941 року. Однак після того, як вторгся до Радянського Союзу і оголосив війну Сполученим Штатам, він створив дисбаланс сил, який зробив поразку неминучою.

Як і нацистська Німеччина, Російська Федерація не зможе відновити імперію. Її армія виявилася посередньою, її економіка така ж за величиною, як в Італії чи Техасі, а її уряд стає все більш неефективним і нестабільним, оскільки еліти починають змагатися за владу тому, що, на їхню думку, епоха після Путіна швидко наближається. Найближче майбутнє може бути ще гіршим, особливо якщо режим продовжуватиме керуватися примхами одного автократа та надалі перешкоджатиме технологічним інноваціям та економічному зростанню. Коротше кажучи, імперські прагнення Росії змертвілі, навіть якщо Кремль вважає інакше. І людина, яка заправляла їх знищенням, — Путін. Чи могло все скластися інакше для Росії? Чи могла вона встояти перед спокусою реімперіалізації? Враховуючи життєздатність російської імперської ідеології та силу інституційних та економічних зв’язків Росії з колишніми радянськими республіками та, принаймні донедавна, колишніми державами Східного блоку, відповідь, мабуть, ні.

Що робити Заходу?

Оскільки проект реімперіалізації Російської Федерації приречений, все, що реально можна зробити, це продовжити або прискорити процес, а не зупиняти його. Продовження процесу означає продовження страждань народів, які підлягають повторній анексії… Усе, що прискорить неминучий кінець реімперіалізації, також зменшить кількість смертей та руйнувань.

На щастя для Заходу, увага якого зараз прикута до кризи на Близькому Сході, Сполученим Штатам і їхнім союзникам потрібно зробити тільки трохи більше, ніж вони вже роблять: підтримати Україну у звільненні її територій від російської окупації, прискорюючи надання потрібної зброї. Якщо Захід і надалі уповільнюватиме військові постачання або навіть скорочувати їх, то це лише розтягне неминучий процес і збільшить страждання. У будь-якому разі російська реімперіалізація приречена на провал.

Місцевий житель із українським прапором на колишньому російському блокпосту на в’їзді до Херсона під час святкування визволення міста, 13 листопада 2022 року.
Джерело: Bulent Kilic/AFP via Getty Images

Оскільки Путін вклав усі свої ресурси та політичний капітал у війну проти України, то зупинити його там означає спинити його проєкт реімперіалізації всюди… Росія стане більш-менш нормальною, неімперською національною державою лише якщо вона надалі втрачатиме території, які окупувала, і не лише в Україні. Така перспектива виглядає цілком можливою, якщо Росія програє в Україні, режим Путіна впаде, а Грузія, Молдова, Білорусь і навіть деякі народи в Російській Федерації намагатимуться уникнути хаосу, що виник, у спосіб повернення окупованих територій або розриву зв’язків з Москвою. За відсутності поразки військово-економічно слабка та погано керована Росія залишиться рабом ідеології та знову спробує відновити свою імперію — але неодмінно з тими самими наслідками: поразка, смерть і руйнування.

Підготував Олег Махно