Договори із Росією не варті паперу, на якому написані
Evenimentul Zilei, Румунія
Факти — річ уперта. Особливо історичні. Одна з причин так вважати — постійні маніпуляції ними чи навіть замовчування з метою уникнути їх поширення. Наприклад, як це звикла робити Росія стосовно України, що викликає оскому не лише у суспільства українського. Оскільки сьогодні до таких «процесів» посилюється увага не лише у нас, то слушно ознайомитися зі статтею одного з румунських журналістів популярного видання Evenimentul Zilei. Автор має на увазі деякі історичні події початку минулого століття, коли у Європі тривала Перша світова, у якій довелося брати участь Румунії. Автор розкриває одну з історичних сторінок, а саме — епізод, до якого причетний на той момент колишній військовий міністр царської Росії Алєксєй Поліванов. До речі, свого часу йому випало бути головним редактором часопису «Военный сборник» і газети «Русский инвалид», що скоріш за все й спонукало його взятися за те саме спотворення історичних фактів, про які йдеться у статті Іонела Склавоне (Ionel Sclavone) «Доповідь Поліванова. Російський план ліквідації Румунії».
Така доповідь названа на честь цього військового міністра царської Росії у 1915–1916 роках і являє собою, вважає автор, суперечливий епізод в історії відносин Румунії зі східним сусідом, який доречний до вивчення у наш непростий час російсько-української війни. І цей документ спонукає сьогодні до роздумів «…тому, що він представляє справжні наміри Російської імперії щодо Королівства Румунія, союзника у Великій війні».
Автор нагадує, що історично Росія завжди вважала своєю румунську територію між Дністром і Карпатами. Та протидія Османської імперії, суверенної влади, а згодом і західних держав завадила царській Росії реалізувати свої плани. Згадана «полівановська доповідь» представляє двоїсту сторінку в історії російсько-румунських відносин періоду Великої війни. І це сьогодні може бути ще однією з причин уникнення приятелювання з Москвою. У статті порушується тема про точку зору частини колишньої правлячої еліти Санкт-Петербурга стосовно Румунії. Союз з Трансільванією, як випливає з документа, не подобався царській Росії, бо сильна Румунія суперечила російським політичним інтересам. А ось розгром і розчленування в той час Румунії між так зв. Центральними державами якраз відповідало інтересам царської влади. Перечитуючи текст доповіді, можна дійти висновку, що російська армія залишила Румунію наодинці проти Центральних держав. Пізніше Росія планувала окупувати Молдову до Карпат і річки Сірет, внаслідок чого мала припинити своє існування румунська держава.
Доповідь Поліванова та наміри Росії
 |
| Військовий міністр царської Росії у 1915–1916 роках генерал Алєксєй Поліванов |
У підготовленій в листопаді 1916 року доповіді Алєксєй Поліванов подав розгорнутий аналіз геополітичної та геостратегічної ситуації в регіоні. У документі для керівництва царської імперії дещо з міркувань стосується саме Румунії. «Якби сили були розгорнуті таким чином, щоб політична та військова угода 1916 року з Румунією була повністю реалізована, то на Балканах утворилася б дуже потужна держава, що складається з Молдови, Мунтенії, Добруджі (сучасна Румунія), Трансільванії, Баната і Буковини (придбання згідно з договором 1916 року) з населенням майже 13 мільйонів. У майбутньому така держава… могла здійснити свої національні мрії в Бессарабії та на Балканах. Отже, руйнація могутніх планів Румунії у зазначених масштабах не особливо суперечить політичним інтересам Росії», — йдеться в документі (журнал Polis).
Зобов’язання, взяті Росією перед Румунією
Згідно з військовою конвенцією, яку Румунія уклала з Антантою в серпні 1916 року, Росія взяла на себе низку зобов’язань. Відповідно до інтересів, виражених у доповіді Поліванова, «вони більше не будуть поважатися». Тоді планувалося відправити в Добруджу експедиційний корпус чисельністю 50 тис. солдатів; розпочати наступ на Східному фронті проти німців та австро-угорців; забезпечити постачання зброї та боєприпасів до Румунії в кількості 300 тон щоденно; планувалося мати ешелон з боєприпасами на румунському кордоні. Він був призначений для румунської армії щойно Бухарест оголосить загальну мобілізацію.
Зрада росіян у Великій війні, згідно з доповіддю Поліванова
Нічому з цього не судилося статися. Росіяни байдуже спостерігали за розгромом румунської армії Центральними державами. У Добруджу було направлено три дивізії, приблизно 30 тис. чоловік, одна з яких складалася з сербських добровольців, а дві інші — з погано підготовлених солдатів. Зброя та боєприпаси не були доставлені, як було домовлено, а про наступ на Східному фронті навіть не йшлося. Прохання про допомогу з боку румунських союзників були відхилені на тій підставі, що немає ресурсів. Таким чином румунській армії залишалося наодинці протистояти німецькій військовій машині.
Найочевидніший епізод — бій на Няжлові [битва за Бухарест], наприкінці листопада 1916 року. Російська армія відмовилися разом з румунами брати участь у відчайдушній спробі дати відсіч Центральним державам. Російські війська відмовилися вступати в бій. Росіяни відступили, а румунська армія була остаточно розбита і змушена була перейти на територію Молдови.
Лише в цей момент, коли румунська армія була майже розформована, росіяни почали щось робити. Автор пише, що «…це стратегія, до якої ми звикли, коли йдеться про нашого великого східного сусіда. Один мільйон російських солдатів захопили позиції на Сіретському фронті від Галаца до Карпат. А потім гірський масив на Буковині».
Французи запідозрили російську зраду
 |
| Керівник французької військової місії в Румунії генерал Анрі Бертло |
Доповідь Поліванова слід розглядати в контексті таких подій. Очевидно, що в кампанії 1916 року царська Росія мала свої інтереси та цілі. «Отже, знищення потужних планів Румунії у зазначених масштабах не особливо суперечить політичним інтересам Росії», — йдеться в документі, розробленому російським генералом. До речі, поведінка росіян викликала підозру у французької делегації в Румунії. Французи почали підозрювати російських союзників у намірах окупації Румунії. Генерал Анрі Бертло, керівник французької військової місії, і граф де Сент-Олер [французький посол в Бухаресті] виклали ці підозри письмово. Вони неодноразово посилалися на можливі плани царської Росії.
Приховані наміри, які розкрила доповідь Поліванова
Підтвердження надійшло після того, як більшовики прийшли до влади в 1917 році. Кілька секретних документів царської Росії, в тому числі доповідь Поліванова, були оприлюднені. Як бачимо, ціллю Росії, згідно з цим документом, була експансія на Балканському півострові аж до Стамбула. По суті, Росія прагнула стати господарем аж до Босфору і Дарданелл. «Ця обставина повинна бути використана нами для того, щоб якомога швидше зміцнити ці вимушені зв’язки, які об’єднують Росію і Румунію. Наші успіхи на румунському фронті мають для нас надзвичайне значення, як унікальна можливість раз і назавжди покінчити з питанням про Константинополь і протоки», — підсумовувалося у «полівановській доповіді».
Згідно з документом, для Росії договір 1916 року став недійсним після поразки та вимушеного відступу Румунії в тому ж таки році. Царська імперія хотіла після війни розширити свої території, зважаючи на ситуацію, також на Румунію. Або те, що залишилося б від цього союзника. «Поточні події в Румунії повністю змінили умови договору 1916 року. Замість відносно скромної підтримки, яку Росія повинна була надати в Добруджі, Румунії довелося покладатися у захисті власних територій майже винятково на російські війська. Ця російська військова допомога набула таких масштабів, що обіцянка територіальної компенсації з боку Росії за вступ [Румунії] у війну, передбачена згаданим вище договором, безсумнівно, повинна підлягати перегляду», — йдеться в доповіді.
Поразка Румунії відповідно до інтересів Росії
На завершення Алєксєй Поліванов повідомляв, що поразка Румунії відповідає інтересам і планам Росії. Серпневий договір 1916 року можна було і потрібно було переглянути відповідно до таких інтересів. Румунська держава більше не могла претендувати на Трансільванію, Банат і частину Буковини, що перебували під владою Австрії. Крім того, російські союзники окупували б територію Молдови аж до Карпат. Доповідь же Поліванова була представлена керівництву царської імперії за дев’ять днів до битви на Няжлові.
Генерал Бертло, шипа в оці росіян
Росія наразилася на спротив французького генерала Бертло, який зіпсував її плани щодо Румунії. Царська імперія сподівалася, що країну передасть їй на блюдечку Антанта, яка надто зайнята війнами на Заході. Після першої зустрічі з командувачем російської армії генерал Бертло занотує у своєму щоденнику: «Але настав час, щоб мене представили начальнику штабу генералу Алексєєву, який фактично виконує обов’язки верховного головнокомандувача. Це маленький, кремезний чоловік в окулярах, і він має втомлений вигляд. Він приймає мене, я не можу сказати, приязно, але суто ввічливо. Мене запитують, що я збираюся робити в Румунії, яка там моя роль, скільки офіцерів мене супроводжує тощо. У мене немає причин щось від нього приховувати. Я кажу йому, що моя мета — просто ознайомити румунське командування з теперішніми умовами війни і налагодити підготовку [румунських призовників] за спеціальностями. У мене таке враження, що моя місія йому не подобається. Чому? Чи не варто нам працювати разом?»
 |
 |
 |
Росія діяла згідно з доповіддю Поліванова
У щоденнику французький генерал переказує розмову з російським командувачем. Той не бажав, щоб його армії допомагали румунам утримувати їхні кордони. Крім того, незважаючи на здійснений раніше тиск, росіяни звинувачували румунів у тому, що вони легковажно вступили у війну. «Далі Алексєєв змальовує мені ситуацію на румунському фронті. Він вважає довжину кордонів, які необхідно захищати, перебільшеною і каже мені, що румунська армія не повинна розраховувати на допомогу російських військ на всій цій відстані. Він уже послав кілька підрозділів на допомогу румунам проти болгар. Більше він нічого не може зробити. Румуни вступили у війну необдумано і надто пізно. Бойові дії мали розпочатися у липні. Тепер їм залишається лише захищатися, а з їхніми військами та військовою потугою була лише одна можлива лінія оборони: лінія вздовж Сірету. Кажучи це, Алексєєв проводить на карті товсту синю лінію від Галаца до Карпат, далі до кордону Буковини!», — пише генерал у своєму щоденнику.
Генерал Бертло приголомшений після зустрічі з росіянами
 |
| Пам’ятник французькому генералу Анрі Бертло в Бухаресті, Румунія |
Бертло приголомшений позицією росіян, які закликають румунів залишити Валахію, що складає більше половини [румунської] території. «Я трохи приголомшений цією заявою і не можу не сказати, що було недоречно наполягати на тому, щоб Румунія стала на наш бік, якщо ми з самого початку радимо їй відмовитися від Валахії, тобто більше половини її території. Додаю, що, на мою думку, найкращим способом виходу з посередньої оборонної ситуації було б атакувати максимально можливими силами або в Болгарії, або в Трансільванії», — пише генерал Бертло. У Румунії підтвердилися підозри французів. 25 листопада 1916 року Бертло написав у своєму щоденнику, як російський генерал заявив, що не має наміру воювати в Румунії. Згідно зі доповіддю Поліванова, це було саме те, чого прагнула царська імперія.
Росіяни наполягали на евакуації на Кавказ або в Херсон
Щойно румунська армія зазнала поразки на Няжлові, росіяни почали, згідно з планом, наполягати на евакуації румунів. Усі військові та вся румунська адміністрація на чолі з королівською родиною мали виїхати. Але не в Молдову, а в Росію. Якнайдалі від Румунії. В якості напрямків називали Херсон, Донбас і навіть Кавказ. Приводом стало те, що ресурсів Молдови недостатньо, щоб утримувати і прогодувати стільки людей. І, крім того, румунська армія вже стала небоєздатною… Протистояти такій пропозиції знову ж таки намагався француз Бертло. За підтримки французької делегації король Фердинанд і прем’єр-міністр Братіану відмовилися від російської пропозиції. Однак росіяни продовжували чинити тиск до лютого 1917 року. Все припинилося після того, як лютнева революція 1917 року змела царський режим. Новий уряд у Петербурзі відмовився від плану, викладеного в доповіді Поліванова. Росіяни мали інші нагальні проблеми вдома, і завоювання Балкан до Стамбула більше не було життєздатним варіантом.
З викладеними румунським дослідником сторічними подіями непогано обізнані окремі історики. Такими фактами вкотре підтверджуються плани російської імперії, яку сьогодні возвеличують у Росії. Але при цьому не чути жодного слова про те, як вона їх виконувала і, зрештою, буде виконувати сьогодні, якщо підпише з кимось якісь договори. Прикладом може служити дотримання нею документу Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ), рідше «Ташкентського пакту», «Ташкентського договору». Така ж картина буде спостерігатися у тому разі, якщо Росія стане учасником якихось домовленостей про припинення війни. Не даремно стало крилатою фразою твердження, що вони не варті паперу, на якому написані…
Підготував Олег Махно
