Черговий номер журналу геополітичної аналітики «Бінтел»

Ознайомлюючись зі змістом чергового номеру журналу «БІНТЕЛ. Журнал геополітичної аналітики», читач може переконатися, що тематика матеріалів у ньому відповідає надрукованим попереднім, де аналізуються поточні події і в Україні, і інших куточках світу, що мають до неї відношення, не кажучи про війну, яка точиться на наших теренах.

Ось і цього разу під рубрикою «Російсько-українська війна» наш експерт Іван Січень продовжує викладати свої погляди на протистояння ЗСУ російським нападникам у статті «Яка мета повномасштабного нападу Росії на Україну і що насправді відбувається?» Йдеться переважно про перелом у війні Росії проти України влітку 2023 року, коли росіянам не вдалося досягти бажаного у своєму наступі, що розпочався ще у січні, з метою захопити всю територію Донецької і Луганської областей. Причина — Сили оборони України почали свій контрнаступ на східному і південному напрямках, який росіянам не вдалося стримати. Автор вважає, що таким чином, на фронтах в Україні розгорнулася найбільш масштабна з лютого 2022 року битва, за якою саме і визначатимуться наслідки війни. І робить висновки щодо того, чого намагалася досягти Росія, розпочинаючи війну проти України, і яка картина вимальовується зараз. Автор зауважує, що це дасть змогу спрогнозувати здатність РФ реалізувати свої геополітичні плани і загалом обстановку у світі та довкола України. Наприклад, він вказує на пропагандистське прикриття справжніх намірів Росії, що значно глибші за своїм характером, і перелічує їх по пунктам з підзаголовками: «Росія між «хочу» і «можу», «Права кожної країни — беззаперечні», «Шлагбаум Альянсу для Росії», «Роль ЄС у протидії російській загрозі», «Внутрішньополітичні рейтинги російського керівництва», «Якою Росія хоче бачити Україну», «Як відбувається «демілітаризація» України», «Війна перестає бути локальними бойовими діями», «Економіка Росії: зміцніє чи вщент зруйнується?». І наприкінці свого аналізу автор робить висновки стосовно справжніх цілей у війні Росії проти України, а також про те, чи вдасться нападнику їх досягти у такий спосіб.

Під рубрикою «Міжнародна політика» цього разу друкуються статті наших постійних авторів — Катерини Вакарчук і Сергія Рудюка. Перша відома як аналітикиня, яка добре розуміється на подіях в країнах Латинської Америки і, відповідно, на їх політиці. У її роботі йдеться про Бразилію, країну, що сьогодні досить помітна на політичній світовій арені, а її очільник намагається дотримуватися своїх, специфічних поглядів на роль Росії не тільки у Європі, зокрема, щодо її нападу на Україну, але й на інших континентах.

У статті Сергія Рудюка «Дещо про історичні відносини України з її сусідами» звертається увага на події в Україні початку минулого століття, що нині знову дають про себе знати завдяки поточній політиці сусідніх країн. Комусь з читачів цікаво буде, як автор їх порівнює і співставляє, одночасно застерігаючи від повторення історичних помилок, особливо сьогодні, коли Україні потрібна політична і матеріальна підтримка для надання воєнної відсічі РФ. Свою статтю він розпочинає темою народонаселення України за часів Трипілля, зауважуючи, що українці тісно пов’язані з іншими європейськими народами аби як нині не намагалися заперечувати кремлівські «історики». А потім переходить до того, як формувалася Україна у ХХ столітті, коли її землі прибирали до рук наші сусіди, включно з деякими морськими портами, які нині обстрілюють російські війська.

Також у журналі під рубрикою «Енергетична безпека» читачеві пропонується стаття Олени Михайлюк — науковця Одеського національного економічного університету. Вона описує новітні технології, завдяки розвитку яких наша держава матиме змогу назавжди вийти з-під енергетичної залежності. У минулому році ми вже порушували таку тему у одній з публікацій її колег, а сьогодні знову привертаємо до цього увагу, оскільки актуальність її, так би мовити, вічна. Яким чином чи завдяки чому можна досягти такої енергетичної незалежності? Певну відповідь можна отримати навіть у заголовку — «Газогідрати метану Чорного моря — як енергетична незалежність України». А також у першому абзаці, що заслуговує цитування: «Події останніх двох років свідчать про суттєву небезпеку «російської теорії енергоконнекторів», розробленої задля панування в Європі. У разі її успіху це мало спричинити катастрофічні втрати енергетичної безпеки країнами згаданого регіону. Отож, існує нагальна потреба у нових альтернативних джерелах енергії. Одним із таких потенційних, і у деякій мірі навіть гіпотетичних, є технічна можливість та економічна доцільність використання енергетичного потенціалу ресурсу дна Чорного моря — газогідратів метану».

Оригінальною за темою є стаття ще одного нашого шанованого автора — Валерія Швеця «Чому ця війна?». Вона навіть перекликається з тим, про що пише у своїй вищезгаданій статті Сергій Рудюк. І можна казати, що науковець, залишаючись вірним темі своїх досліджень, дає відповідь на актуальні питання про походження слов’ян, про їх «генетичну мітку», зокрема, про базову галогрупу і навіть про хромосомну мутацію. А відзначаючи залежність людини від природніх умов, він звертає увагу на те, як предкам українців випало до них пристосовуватись, закріплюючись на наших нинішніх українських просторах, на які безпідставно зазіхають сьогодні наші північно-східні сусіди.

Гостем журналу «Бінтел» для інтерв’ю цього разу є Оксана Мітрофанова — наша колега, перу якій також належить кілька статей, що свого часу з’являлися на сторінках журналу, а також на нашому сайті аналітики. Сьогодні вона перебуває у Франції, де другий рік поспіль викладає у тамтешньому університеті. Одночасно їй випадає виступати на французькому телебаченні і розповідати про воєнні дії в Україні, а також про важливість надання Євросоюзом ЗСУ матеріально-технічної допомоги. Цікаво те, що вона бачить Європу, так би мовити, зсередини і має змогу порівняти кути зору, зокрема, французьких політиків на події не лише в Україні, а й у сусідніх з нею державах. Треба зазначити, що не все так однозначно у тих поглядах. Вони часом підпадають під вплив у тому числі (а то й передусім) російської пропаганди, протистояти якій у Європі непросто. Але необхідно. Оксані Мітрофановій також траплялася нагода дискутувати у студії з французькими військовими аналітиками. Її погляди, часом дивуючи слухачів, не співпадали з поглядами присутніх у студії колег, але згодом ставали зрозумілими глядацькій аудиторії завдяки наведеним українським науковцем об’єктивним фактам. Заголовком інтерв’ю стала фраза Оксани Мітрофанової, що подає тональність нашої розмови — «У мене склалося таке враження, що світові імпонує образ українців-кіборгів, які мають усе витримати».