Про ключові політичні висновки триваючої російської агресії в Україні
«Defence24.pl», Польща
Збройна агресія Путіна проти суверенної України стала не тріумфом, якого він сподівався і обіцяв своєму оточенню, а радше пасткою, яку можна назвати його «життєвою війною», особливо якщо спостерігати за поточними військовими операціями. Так пише у своєму матеріалі «Більше трьох тижнів агресії Росії проти України — ключові політичні висновки» польський аналітик Яцек Раубо, аналізуючи хід подій після перших місяців російсько-української війни. Отож, на погляд автора, зараз постає фундаментальне питання: чим може закінчитися війна для Путіна і його найближчих посадових осіб та радників?
Джерело: «defence24.pl», фото mil.ru
Очевидно, що нападники не сподівалися такого розвитку конфлікту. Це підтверджує досить складне матеріально-технічне, кадрове забезпечення російських військових частин і, насамперед, поточна планово-політична ситуація. Адже росіяни планували швидкі дії, щоб вивести з ладу Україну і гарантувати собі політичний і військовий успіх. Тобто, взяти під контроль українську державну систему, а також позбавити Збройні Сили України та інші силові структури можливості ефективно функціонувати. Це було виражено у двох пропагандистських риторичних фразах, які в Росії дуже часто використовуються політиками, військовими та ЗМІ. А саме «денацифікація» — ключове слово, що означає повалення невигідної для Росії влади, і «демілітаризація» — аналогічний евфемізм, що означає позбавлення іншої країни її обороноздатності.
Аби що там, та це війна життя Путіна, і тому прогнозувати її кінцеві наслідки та дії Кремля не лише проти окупованої України, а й інших країн, стає все важче, застерігає автор матеріалу. Треба визнати, пише він, що за передбаченнями російської військової розвідки, вся запланована операція, у перші години та дні, мала проходити за відносно низьких політичних, військових та економічних витрат для Росії. І навіть більше, з огляду на попередні повідомлення російських ЗМІ, Москва готувалися радше до тріумфу, ніж до тривалої боротьби. Тому нині у кремлівській пропаганді посилюються наративні напрямки.
Раніше передбачалося зменшення оперативного та тактичного рівнів і зосередження на стратегічних, переважно політичних цілях. Але зараз російська пропаганда мусить згадувати про втрати живої сили і про необхідність єдності суспільства. Цьому мала послужити, наприклад, дуже гротескна постановка мітингу на стадіоні «Лужники» за участю Володимира Путіна, що повинна була послужити справі мобілізації нації під час війни, майже нарівні з гаслами «великої вітчизняної війни». Цікаво, що нинішні кремлівські правителі в часи найбільших втрат і зниження морального духу військ використовують інструментальну роль російської церкви. Це неважко, адже більшість церковних служителів, які ухвалюють рішення, мають подвійну приналежність — до релігійної та державної служб, у тому числі спеціальних.
Україна надала поточні оцінки російських втрат від початку агресії до сьогодні
із зазначенням щоденного зростання.
Джерело: «defence24.pl»Фото Міністерство оборони України
Автор у статті розглядає кілька елементів дій росіян у справі нав’язування в подальшому українцям системи влади. В першу чергу — політичний елемент, тобто, як позбавлення легітимності влади в Києві, так і заміна її проросійськими політиками або тими, хто піддається залякуванню з боку Росії (певна оперативна мета), з тиском на міжнародну громадськість намаганням побудови чогось на кшталт незаперечної сфери впливу Кремля (стратегічна мета). В обох випадках росіяни не досягають бажаних цілей. Кремль, імовірно, передбачав запровадження щодо себе деяких санкцій, але на кшталт таких, які з’явилися після 2014 року. Звідси, ймовірно, така системна непідготовленість певної групи впливової російської політичної та економічної олігархії.
Ймовірно, також було зроблено висновок, що країни НАТО, та й не лише вони, після перших атак не зважаться швидко і масово надавати військову допомогу українській стороні. У Кремлі й справді припускали, що підтримка буде символічною. Щось схоже на передачу Німеччиною партії військових шоломів. Але росіяни не передбачали, що після початку бойових дій весь потік цінної зброї потече на український бік. Треба прямо сказати, що російська сторона, швидше за все, діяла на основі помилкових чи невірно витлумачених даних від спецслужб. Таким чином, це, без сумніву, їх найбільша катастрофа на сьогоднішній день під час правління команди Путіна.
Крім того, при ухваленні росіянами рішень невірно оцінювався моральний дух українських військ, їх дислокація, оперативні можливості, засоби тощо. Що не дозволило цьому своєрідному російському «шоку і жаху» в перші години отримати перевагу, наприклад, у плані нейтралізації основних засобів української системи C5ISTAR. Донині зберігся ключовий елемент управління бойовими українськими військами, а у росіян — навпаки, є проблеми з їх C5ISTAR. Наприклад, втрачаючи в боях чимало високопоставлених офіцерів, росіяни не змогли деактивізувати комунікаційні і кібердоменні можливості України тощо. Хоча протягом багатьох років росіяни позиціонували свої можливості у такій сфері як найбільш передові, навіть у порівнянні з можливостями держав НАТО. І навіть більше, сьогодні українська сторона також зберігає ефективні можливості збору та підтвердження даних про опонента. Можна констатувати, що щити української контррозвідки або можливості розвідки (особливо неглибокої) не були зламані.
Навпаки, Україна повідомляє, що спроби Росії діяти за лінією фронту фактично паралізуються. А українські війська мають у своєму розпорядженні важливу розвідувальну інформацію, що дає змогу ефективно атакувати бази, у тому числі, наприклад, авіабази на окупованих територіях. Це, звісно, слід поєднувати з можливістю розвідувальної роботи в умовах збройного конфлікту, а також зі співробітництвом збройних сил і розвідки, передусім коли йдеться про діяльність сил спеціальних операцій та розвідувальних підрозділів. А також використання довіри та каналів зв’язку із західною розвідувальною спільнотою, створених до війни.
Російські бригади матеріально-технічного забезпечення.
Джерело: «defence24.pl», фото Артур Росінський / NewsMap.pl
І ще на що звертає увагу аналітик Яцек Раубо: «Спостерігаючи за бойовими діями лише через призму технічної статистики, не можна оминути ще один важливий факт, який міг вплинути на хід подій. Як бачимо, росіяни не мали підготовлених ефективних і відомих суспільно-політичних лідерів, яких потрібно було фізично вставити або лише оголосити для пропаганди замість усунених українських політиків, обраних самими українцями. Через надмірну впевненість у військовому потенціалі (росіян) не активізувалися проросійські кадри, які мали стати активом, необхідним для проведення стратегічної психологічної операції… Не з’явилося сильних прокремлівських лідерів навіть у просторі російської пропаганди, спрямованої на українців.., не вдалося уникнути нейтралізація терористичних, диверсійно-диверсійних груп. Вони були значною мірою виведені з ладу, наприклад у Києві, що було вирішальним для успіху російської агресії».
Незважаючи на дебати щодо позиції ФСБ, СВР, ГУ/ГРУ, російські служби відповідальні за провали у бойових діях. Сьогодні саме Україна в цьому плані здатна виконувати не лише захисні чи оборонні дії, а передусім — наступальні. Звідси й така ефективність психологічних операцій проти російських військових, які воюють в Україні. Те ж саме стосується і вміння працювати в інформаційній сфері, робить висновок автор дослідження.
Також він звертає увагу на такий елемент, що вже випливає з оцінки перших днів російської агресії проти України, як підготовка самих збройних сил і ставлення до них суспільства. І російського, і українського. Росіяни явно не були готові до невиконання першої етапу дій, спрямованих проти України. Причиною такого може бути, зрозуміло, не лише рівень командування, але й багаторічне взаємопроникнення негативних суспільно-політичних тенденцій щодо армії. Насамперед йдеться і про корупцію, і про кумівство, і конкуренцію за вплив різних політичних та військових категорій.
Треба також припускати негативний вплив власної пропаганди, особливо щодо простих солдатів та їхніх сімей. Бо слід зазначити, що основним меседжем російських ЗМІ було, як стверджували в Кремлі, звільнення «пригнобленої братської нації» від невеликої групи «фашистів». Тобто, російським солдатам було повідомлено, що вони не залучаються до повномасштабного збройного конфлікту, а матимуть справу з окремими точками опору. Отже, деякі російські солдати були абсолютно не готові до збройної боротьби проти рішуче налаштованих українських військ, які ще й краще знають місцевість, підтримуються місцевим населенням, а також володіють певною мірою ноу-хау, характерними для західних військових.
Російська БМД-2, знищена на одній із вулиць Ірпіня.
Як і БМП-2 Сухопутних військ, машини цього типу вразливі від вогню піхоти.
Джерело: «defence24.pl», фото UAWeaponsTracker / Twitter
Росіяни також переоцінили свої можливості, особливо коли йдеться про якісні переваги російської техніки. Адже одним із флагманських «модернізаційних» заходів російської сторони було широке переконання в тому, що їх військова техніка краща за техніку інших країн. Деякі військові не були морально готові до плавного переходу від фази обмеженої бойової операції — демонстрації сили, до боїв високої інтенсивності, де потрібно було прагнути здобути перевагу. Не були зроблені росіянами відповідні висновки і з війни на Донбасі, де подібні недоліки вплинули на бої з українськими захисниками після агресії 2014 року.
Слід визнати, вважає автор статті, що певна частина російського офіцерського складу не готова до сучасних військових дій через, так звані, маскувальні проблеми підготовки в Росії. Бо одна справа — оголошувати «нові типи воєн» такими людьми, як генерал Валерій Герасимов, а інша — реалізовувати свої припущення у сфері окремих військових частин і щодо менталітету військовослужбовців. І маневри з військовими навчаннями хоча й проводилися регулярно та у широкому масштабі, але не для того, щоб визначати і усувати недоліки. Скоріше, вони могли бути продовженням російської пропагандистської кампанії та формою просування по службі офіцерського складу. Зокрема, Росія не використовувала повітряний простір, до того ж, ймовірно, вона втрачала людські та технічні ресурси в абсолютно непередбачуваних для агресії масштабах.
ТОС-1, термобарична зброя на передовій російської агресії в Україні.
Джерело: «defence24.pl», Fot. Twitter
Автор пише, що російські війська не досягли бажаних для себе територіальних здобутків і цілей, які мали б допомогти Путіну підкорити Україну. Однак Росія ще не зазнала військової поразки. Українська сторона також має військові втрати (не кажучи вже про величезні економічні та соціальні витрати через російську агресію). Тож повертаємося до вихідної точки, пропонує автор читачам, «щоб сказати, чого Путін та його найближче оточення можуть дозволити собі у його «життєвій війні».
Сьогодні, швидше за все, «йдеться не стільки про реалізацію повного неоімперського плану, а радше про такий удар по українській стороні, щоб у її соціальній, політичній та економічній структурі надовго це відчувалося, а звідси все більш жорстокі форми військових дій, зокрема знамениті артилерійські обстріли цивільних об’єктів та знищення українських майна та інфраструктури на вже окупованих територіях, в оточених містах на чолі з Маріуполем».
Наприкінці своєї статті автор зазначає, що на офіційних переговорах не видно, щоб Росія прагнула змінити своє ставлення до спроб вийти з конфлікту. Це може свідчити про продовження тривалої кампанії, незважаючи на щоденні втрати в боях. «Можливо, за цим вбачається прагнення захищати систему влади в Росії, яка не може змиритися з жодним провалом. Не можна виключати особистий та емоційний фактор, особливо у випадку з Путіним». Отож і позиція захисту українців, й більшості світу має бути несподіваною. Але українській стороні буде дуже важко переломити ситуацію винятково на основі власного військового чинника. Тому, окрім військової допомоги, таку важливу роль відіграє і міжнародний політичний, економічний, соціальний тиск, і тиск ЗМІ. Бо без поєднання українських і міжнародних дій сьогодні важко змусити Росію покинути окуповані частини України.
«Україна ефективно захищається, і це найважливіший сигнал для всіх нас, коли йдеться про безпеку Заходу. Але ми повинні бути далекі від тріумфальних наративів. Тим більше, що поранені сили, як і тварини, стають ще агресивнішими. І навіть розкритиковані російські спецслужби найближчими днями можуть спробувати перенести війну за межі України, насамперед у країни, що підтримують її суверенітет» — закінчує свою статтю автор.
Підготував Олег Махно
У заголовку матеріалу колаж з сайту «Слово і Діло», https://www.slovoidilo.ua
