Міжнародне розслідування злочинів Володимира Путіна та Російської Федерації в Україні. Частина 2

vraevski

Стосовно міжнародного розслідування злочинів Володимира Путіна та Російської Федерації в Україні

 

Частину першу ви можете прочитати за цим посиланням. 

Світове співтовариство почало більш предметно реагувати на  злочинні діяння Володимира Путіна та Російської Федерації в Україні. Таким реагуванням стало рішення Міжнародного кримінального суду (далі МКС) у Гаазі від 02 березня 2022 року про відкриття провадження стосовно військових злочинів, злочинів щодо безпеки людства та геноциду.

Щодо доктринальних поглядів політичного керівництва РФ в галузі історичних наук.

Вони формувалися як тоталітарні з самого початку 90-х років ХХ століття. Досить лише згадати відоме рішення російського парламенту від середини 1992 року про «протизаконне загарбання Україною російського Криму». Коли у 2000 році  президентом РФ став Володимир Путін, то тоталітарна спрямованість політики в галузі історичних наук помітно посилилася і на сьогодні вона засвідчує принаймні такі домінуючі тенденції в історичній політиці керівництва РФ.  

Одна із них, початок укорінення якої припадає на 2009 р. після утворення Указом Президента РФ  «Комісії при Президентові РФ з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії», стала пріоритетною для використання історичного знання, як ефективного інструменту «особливої цивілізаційної ролі Росії у світі» та обґрунтування ролі «русского мира», військового нападу та гібридної війни проти України і світу.

Сучасна державна політика і практика російського керівництва поволі звела нанівець можливості істориків висловити інші погляди на світову і російську історію, Другу світову війну, історію країн колишнього СРСР та голодомору, який тоді мав місце в Україні, країн так званого «соціалістичного табору». Сьогодні подібні дискусії у Росії оцінюють  не історики, а кримінальний або інші суди, зокрема, відповідно до ухваленого  Президентом РФ Володимиром  Путіним Федерального закону № 128-ФЗ від 5 травня 2014 року.

Ці зміни внесені до ст. 3541 Кримінального кодексу РФ («Реабілітація нацизму»), відповідно до якої «заперечення фактів, встановлених вироком Міжнародного військового трибуналу» (мається на увазі Нюрнберзький трибунал) передбачає кримінальну відповідальність до 3 років ув’язнення. 16 квітня 2022 року Володимир Путін ухвалив зміни до Кодексу РФ про адміністративні правопорушення, додавши ст.13.48 про покарання за «публічне порівняння цілей, рішень і дій керівництва СРСР Союзу… з цілями, рішеннями і діями  нацистської Німеччини,.. а також заперечення ролі гуманітарної місії СРСР при звільненні  країн Європи». 

Останнє майже не витримує критики, бо  творці путінсько-сталінської  моделі історії «забули» про лист Генерального прокурора СРСР Романа Руденка від 17 травня 1946 року до Нюрнберзького трибуналу з пропозицією уряду СРСР не порушувати під час засідань трибуналу питання:

  1. Суспільно-політичного устрою СРСР;
  2. Зовнішньої політики СРСР:
    • радянсько-германський пакт про ненапад від 1939 року;
    • перебування Ріббентропа у Москві і переговори у листопаді 1940 року у Берліні;
    • Балканське питання; радянсько-польські відносини;
  3. Радянські прибалтійські республіки.
Довідково. Руденко направив Джексону список заборонених тем

Когда на Нюрнбергском процессе начались перекрестные допросы подсудимых, обвинению стало ясно, что нацистские преступники будут использовать в своих целях темы, которые страны-победительницы не желали бы обсуждать.

Правительствам Великобритании и Франции было крайне невыгодно возвращаться к теме мюнхенского сговора, СССР – к Пакту Молотова–Риббентропа, американцам могли припомнить невынужденные ядерные взрывы в Хиросиме и Нагасаки. И это далеко не полный список нежелательных вопросов.

8 марта 1946 года Роберт Джексона обратился к обвинителям Великобритании, Франции и СССР с письмом. Он напоминал о совещании главных обвинителей 9 ноября 1945 года, где обсуждалась возможность политических выпадов со стороны защиты, и напомнил, что “принято решение о том, что все мы будем противостоять этим выпадам как не имеющим отношения к делу”. Глава американского обвинения предложил коллегам составить меморандумы, в которых указать нежелательные вопросы.

17 марта главный обвинитель от СССР Роман Руденко ответил на письмо.

Головний обвинувач від СРСР Роман Руденко (ліворуч)
та головний обвинувач від США Роберт Джексон.
Джерело: «© Портал «Злочини нацистів у СРСР», фото Віктора Тьоміна.
ГА РФ/Ф. 10140. Оп. 2. Д. 153. Л. 2, , https://nuremberg.media/

Руденко Джексону: “Согласно высказанному в Вашем письме пожеланию, сообщаю примерный перечень вопросов, которые по указанным мотивам должны быть устранены от обсуждения: 1. Вопросы, связанные с общественно-политическим строем СССР. 2. Внешняя политика Советского Союза: а) советско-германский пакт о ненападении 1939 года и вопросы, имеющие к нему отношение (торговый договор, установление границ, переговоры и т. д.); б) посещение Риббентропом Москвы и переговоры в ноябре 1940 г. в Берлине; в) Балканский вопрос; г) советско-польские отношения. 3. Советские прибалтийские республики”.

Неоднозначные политические решения стран антигитлеровской коалиции в любом случае обсуждались в прессе и различных аудиториях. Но изъятие этих тем из Нюрнбергского процесса позволило избежать дебатов, не имеющих отношениях к целям трибунала, и не помешало защите подсудимых выполнить свою работу.

https://nuremberg.media/hronotop/20210317/130722/Rudenko-napravil-Dzheksonu-spisok-zapretnykh-tem.html

[згорнути]

Загалом спотворюється певна державна історична політика Росії, до пріоритетів якої Володимир Путін та його спільники відносять «протидію фальсифікаціям історії» стосовно революції 1917 року, постатей Леніна і Сталіна, голодомору, репресій, Другої світової війні, приєднання народів до Російської імперії та Радянського Союзу тощо. Чіткою є наявна тенденція до маніпулювання історичним знанням, а на інституційному рівні створюється нова історична реальність, бажана для імперських планів керівництва Російської держави.

Для цього, по суті, переглядаються концептуальні засади фактографії, методології дослідження та оцінки історичних процесів, змінюється філософія історії на онтологічному, екзистенційному та когнітивному рівнях. До реалізації цих завдань у РФ залучені провідні державні інституції відповідного профілю, а також недержавні, у тому числі створені так звані «громадські» структури.

Виникає концептуальне питання щодо використання особливостей методології та методики дослідження зазначених процесів. Зокрема, процедурою Римського статуту МКС передбачено збирання та аналіз фактів за певними ознаками воєнних злочинів. Українська Гельсінська спілка з прав людини, за підрахунками її голови Євгена Захарова та його колег (https://interfax.com.ua/news/blog/822601.html), станом на 16 квітня 2022 року створила інформаційний масив за 25 такими ознаками.  Але процедури Римського статуту МКС у якості фактів не розглядають дії політиків або науковців (виступів, публікації у ЗМІ або наукових робіт), які, фактично, формують умови та заклики до вчинення воєнних злочинів і є інструментом здійснення злочинів.  

Довідково. Римський статут

Римський статут – це головний документ роботи Міжнародного кримінального суду у Гаазі. Він регулює його роботу, визначає види покарання та функції Асамблеї держав-учасниць.

Його схвалили у 1998 році, а набув чинності він у липні 2002 року. Документ підписали та ратифікували 122 країни, 31 країна лише підписала. США, Росія, Ізраїль та Північний Судан спочатку поставили свої підписи, але передумали та відкликали їх.

Статут визначає повноваження суду в Гаазі щодо розслідування масштабних злочинів: геноциду, злочинів проти людства, військових злочинів. Після ратифікації Римського статуту держава стає учасником Міжнародного кримінального суду, а злочини її громадян чи скоєні на її території – підсудними суду у Гаазі.

Якби Україна ратифікувала договір, то стала б членом Асамблеї держав-учасниць та могла б ставити питання на порядок денний Асамблеї, мати свого суддю та брати участь у роботі суду.

Джерело: «Слово і діло, https://ru.slovoidilo.ua/

[згорнути]

Цей матеріал підготовлений для документаторів та всіх інших, хто не знайомий із текстом Римського статуту (РС) Міжнародного кримінального суду і його офіційним тлумаченням. Він являє собою спрощену версію опису «Elements of crimes», та, у будь-якому разі, не підходить для поглибленого аналізу вчинених діянь, а лише дозволяє правильно кваліфікувати вчинений злочин на первинному етапі його фіксації, і уникнути фіксації злочинів, які точно не підпадають під дію Римського статуту.

Додаток. Перелік злочинів

Перелік злочинів, вчинених російськими військовими.

  1. Умисне вбивство цивільної людини зі стрілецької зброї, чи іншим способом.
  2. Умисне тілесне ушкодження цивільної людини.
  3. Масове насильницьке вивезення людей до Росії.
  4. Насильницьке зникнення людини.
  5. Катування та нелюдське поводження із цивільними чи військовими.
  6. Напад на цивільний об’єкт.
  7. Знищення або пошкодження майна.
  8. Взяття заручників.
  9. Напад на склад гуманітарної допомоги, гуманітарний конвой, гуманітарну місію чи коридор.
  10. Загибель людини внаслідок обстрілу.
  11. Поранення внаслідок обстрілу.
  12. Екологічна катастрофа внаслідок обстрілу.
  13. Обстріл населеного пункту без наслідків.
  14. Пошкодження чи знищення історичних пам’яток, лікарень, релігійних споруд, закладів освіти, науки, мистецтва.
  15. Розграблення захопленого населеного пункту.
  16. Застосування хімічної зброї, у тому числі, фосфорних бомб.
  17. Застосування зброї, яка призводить до надмірних ушкоджень або невибіркових страждань людей, чи веде до невибіркових руйнувань, чи заборонена міжнародними угодами – системи “Град”, “Смерч” “Сонцепьок”, “Буратіно”, касетні та фосфорні бомби.
  18. Згвалтування.
  19. Використання об’єкту чи людей як живого щита.
  20. Перешкоджання гуманітарним місіям у доставці води та їжі, знищення припасів їжі та питної води.
  21. Незаконне затримання та позбавлення свободи цивільної особи чи військовослужбовця. С
  22. Використання непристосованого місця для тримання під вартою.
  23. Посягання на людську гідність цивільної особи чи військовослужбовця.
  24. Примусова мобілізація.
  25. Мінування територій протипіхотними мінами, протитанковими мінами, мінами-пастками населених пунктів чи окремих цивільних об’єктів, застосування систем дистанційного мінування.
[згорнути]

У цьому ж контексті відомі правники також наголошують на необхідності  предметніше визначити ознаки геноциду та ввести їх до міжнародно-правових актів (Римського статуту МКС або міжнародних трибуналів тощо) (https://ukrainian.voanews.com/a/genocide-chomy-vazhlyvy/6529641.html). Серед них і Богдан Вітвіцький, колишній федеральний прокурор США і колишній спеціальний радник генпрокурора України,  на думку якого «будь-яка спроба визначити, чи злочини, вчинені російськими військами в Україні, зумовлені наміром геноциду, обов’язково має зосереджуватися на заявах російського президента Володимира Путіна».

Довідково. Геноцид

Геноцид — це слово є новим для злочину, що сягає античності.

Єврейський адвокат із Польщі, Рафаель Лемкін, увів його до вжитку на піку Другої світової війни та голокосту. Лемкін хотів знайти слово для опису того, що на той час нацистська Німеччина робила з євреями Європи, а Туреччина у 1910-х роках — з вірменами: вбивства членів певної групи людей та безжальне винищення їхньої культури.

Лемкін поєднав “гено”, грецьке слово зі значенням “раса” та “цид”, латинське слово “вбити”. Він присвятив своє життя тому, аби геноцид визнали та криміналізували.

У 1948 році після того, як Адольф Гітлер та його спільники з систематичністю вбили 6 мільйонів євреїв у Європі, Генеральна Асамблея ООН ухвалила Конвенцію про запобігання злочину геноциду та покарання за нього.

Яким є офіційне визначення? Відповідно до Конвенції про геноцид злочином є спроба знищити національну, етнічну, расову чи релігійну групу частково або повністю. Це передбачає не лише масові вбивства, а й примусову стерилізацію, жорстоке поводження, що завдає серйозної шкоди чи душевних страждань, або насильницьке вилучення дітей цільової групи для виховання чужими людьми.

[згорнути]

На нашу думку, такому аналізу підлягають не лише заяви та дії президента Російської Федерації, але й уповноважені ним посадові та інші особи. Зокрема, під такий аналіз повинна підпадати діяльність Комісії при Президентові РФ з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії (2009-2012 роки.)  

Комісії при Президентові РФ з протидії спробам фальсифікації історії 

Комісія створена 15 травня 2009 року за Указом № 549  Президента РФ Дмитра Медведєва на чолі з тодішнім керівником Адміністрації Президента РФ С.  Наришкіним . С. Наришкін в одному із своїх інтерв’ю так висловився про її мету і завдання: «Комісія повинна, по-перше, організувати роботу істориків, комісія має зробити висновки про те, які фальсифіковані факти або події історії завдають шкоди інтересам Росії. Зараз фальсифікована історія проникає до багатьох кабінетів партійних груп і навіть керівників сусідніх держав, які замість налагодження нормального політичного діалогу з Росією, організації взаємовигідного співробітництва, виказують усілякі претензії територіальні, політичні, матеріальні».

Довідково. Текст Указу, положення, склад Комісії

Текст Указу

Указ Президента Российской Федерации от 15.05.2009 г. № 549 О Комиссии при Президенте Российской Федерации по противодействию попыткам фальсификации истории в ущерб интересам России.

У К А З ПРЕЗИДЕНТА РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ

Утратил силу – Указ Президента Российской Федерации от 14.02.2012 г. № 183

О Комиссии при Президенте Российской Федерации по противодействию попыткам фальсификации истории в ущерб интересам России (В редакции указов Президента Российской Федерации от 22.01.2010 г. № 97; от 08.09.2010 г. № 1103)

В целях обеспечения согласованной деятельности федеральных органов государственной власти, органов государственной власти субъектов Российской Федерации и организаций, направленной на противодействие попыткам фальсификации истории в ущерб интересам России, п о с т а н о в л я ю:

  1. Образовать Комиссию при Президенте Российской Федерации по противодействию попыткам фальсификации истории в ущерб интересам России.
  2. Утвердить прилагаемые: Положение о Комиссии при Президенте Российской Федерации по противодействию попыткам фальсификации истории в ущерб интересам России; состав Комиссии при Президенте Российской Федерации по противодействию попыткам фальсификации истории в ущерб интересам России.
  3. Настоящий Указ вступает в силу со дня его подписания.

Президент Российской Федерации Д.Медведев

Москва, Кремль 15 мая 2009 года № 549

 

Положення про Комісию

УТВЕРЖДЕНО Указом Президента Российской Федерации от 15 мая 2009 г. № 549

П О Л О Ж Е Н И Е
о Комиссии при Президенте Российской Федерации по противодействию попыткам фальсификации истории в ущерб интересам России

1. Настоящим Положением определяется порядок деятельности Комиссии при Президенте Российской Федерации по противодействию попыткам фальсификации истории в ущерб интересам России (далее – Комиссия).

2. Комиссия в своей деятельности руководствуется Конституцией Российской Федерации, федеральными законами, указами и распоряжениями Президента Российской Федерации, а также настоящим Положением.

3. Положение о Комиссии и ее состав утверждаются Президентом Российской Федерации.

4. Основными задачами Комиссии являются:

а) обобщение и анализ информации о фальсификации исторических фактов и событий, направленной на умаление международного престижа Российской Федерации, и подготовка соответствующих докладов Президенту Российской Федерации;

б) выработка стратегии противодействия попыткам фальсификации исторических фактов и событий, предпринимаемым в целях нанесения ущерба интересам России;

в) подготовка предложений Президенту Российской Федерации по осуществлению мер, направленных на противодействие попыткам фальсификации исторических фактов и событий, наносящих ущерб интересам России;

г) рассмотрение предложений и координация деятельности федеральных органов государственной власти, органов государственной власти субъектов Российской Федерации и организаций по вопросам противодействия попыткам фальсификации исторических фактов и событий в ущерб интересам России;

д) выработка рекомендаций по адекватному реагированию на попытки фальсификации исторических фактов и событий в ущерб интересам России и по нейтрализации их возможных негативных последствий.

5. Комиссия для решения возложенных на нее основных задач имеет право:

а) запрашивать и получать в установленном порядке необходимые материалы от федеральных органов государственной власти, органов государственной власти субъектов Российской Федерации и организаций;

б) создавать рабочие группы по вопросам, входящим в компетенцию Комиссии, из числа представителей государственных органов, организаций, ученых и специалистов;

в) приглашать на свои заседания представителей федеральных органов государственной власти, органов государственной власти субъектов Российской Федерации и организаций.

6. Члены Комиссии принимают участие в ее работе на общественных началах.

7. Заседания Комиссии проводятся не реже двух раз в год.

8. Организационно-техническое, информационное и документационное обеспечение деятельности Комиссии осуществляется Министерством образования и науки Российской Федерации.

 

Склад Комісі

УТВЕРЖДЕН Указом Президента Российской Федерации от 15 мая 2009 г. № 549

С О С Т А В
Комиссии при Президенте Российской Федерации по противодействию попыткам фальсификации истории в ущерб интересам России
(В редакции указов Президента Российской Федерации от 22.01.2010 г. № 97; от 08.09.2010 г. № 1103)

  • Нарышкин С.Е. – Руководитель Администрации Президента Российской Федерации (председатель Комиссии)
  • Калина И.И. – заместитель Министра образования и науки Российской Федерации (заместитель председателя Комиссии)
  • Сирош И.И. – помощник Руководителя Администрации Президента Российской Федерации (заместитель председателя Комиссии)
  • Шабанов Я.В. – старший референт Президента Российской Федерации (ответственный секретарь Комиссии) (В редакции Указа Президента Российской Федерации от 22.01.2010 г. № 97)
  • Алханов А.Д. – заместитель Министра юстиции Российской Федерации
  • Артизов А.Н. – руководитель Росархива (В редакции Указа Президента Российской Федерации от 22.01.2010 г. № 97)
  • Бусыгин А.Е. – заместитель Министра культуры Российской Федерации
  • Винокуров С.Ю. – начальник Управления Президента Российской Федерации по межрегиональным и культурным связям с зарубежными странами
  • Григорьев В.В. – заместитель руководителя Роспечати (В редакции Указа Президента Российской Федерации от 08.09.2010 г. № 1103)
  • Демидов И.И. – заместитель начальника Управления Президента Российской Федерации по внутренней политике (В редакции Указа Президента Российской Федерации от 08.09.2010 г. № 1103)
  • Дергачев В.В. – заместитель директора ФСТЭК России, ответственный секретарь Межведомственной комиссии по защите государственной тайны
  • Добродеев О.Б. – генеральный директор ВГТРК (В редакции Указа Президента Российской Федерации от 22.01.2010 г. № 97)
  • Затулин К.Ф. – первый заместитель председателя Комитета Государственной Думы по делам Содружества Независимых Государств и связям с соотечественниками (по согласованию)
  • Зимаков В.А. – начальник службы СВР России
  • Макаров Н.Е. – начальник Генерального штаба Вооруженных Сил Российской Федерации – первый заместитель Министра обороны Российской Федерации
  • Марков С.А. – заместитель председателя Комитета Государственной Думы по делам общественных объединений и религиозных организаций (по согласованию)
  • Мединский В.Р. – депутат Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации (по согласованию) (В редакции Указа Президента Российской Федерации от 08.09.2010 г. № 1103)
  • Молчанов Д.В. – директор Департамента культуры и образования Аппарата Правительства Российской Федерации (В редакции Указа Президента Российской Федерации от 22.01.2010 г. № 97)
  • Назаренко В.П. – заместитель начальника Управления Президента Российской Федерации по внешней политике
  • Нарочницкая Н.А. – президент Фонда изучения исторической перспективы (по согласованию)
  • Пивоваров Ю.С. – директор учреждения Российской академии наук Институт научной информации по общественным наукам (ИНИОН) РАН (В редакции Указа Президента Российской Федерации от 22.01.2010 г. № 97)
  • Повалко А.Б. – заместитель руководителя Росмолодежи
  • Сахаров А.Н. – директор Института российской истории Российской академии наук (по согласованию)
  • Сванидзе Н.К. – председатель Комиссии по межнациональным отношениям и свободе совести Общественной палаты Российской Федерации (по согласованию)
  • Соболев В.А. – заместитель Секретаря Совета Безопасности Российской Федерации
  • Титов В.Г. – заместитель Министра иностранных дел Российской Федерации
  • Торкунов А.В. – ректор государственного образовательного учреждения “Московский государственный институт международных отношений (Университет) Министерства иностранных дел Российской Федерации (В редакции Указа Президента Российской Федерации от 22.01.2010 г. № 97)
  • Торшин А.П. – первый заместитель Председателя Совета Федерации Федерального Собрания Российской Федерации (по согласованию)
  • Христофоров В.С. – начальник управления ФСБ России
  • Чубарьян А.О. – директор Института всеобщей истории Российской академии наук (по согласованию)

[згорнути]

Текст указу про створення Комісії, положення, склад у форматі .pdf

Коментуючи появу цієї Комісії, українські вчені – директор Галузевого державного архіву СБУ Володимир В’ятрович та перший директор Інституту національної пам’яті України академік Ігор Юхновський зазначили, що ця комісія була створена Д. Медвєдєвим «не для пошуку історичної правди, а для підкорення історії своїм нагальним потребам».

 З моменту утворення до її ліквідації Комісію (складалася із 30 осіб) очолювали Сергій Наришкін (голова Комісії),  його співголови Іван Калина (заступник Міністра освіти і науки РФ), Іван Сірош (заступник керівник Апарату Президента РФ), та відповідальний секретар Ярослав Шабанов (старший референт Президента РФ). 

 Її ліквідували  у 2012 році (Указ президента РФ В. Путіна від 14 лютого 2012 року № 183). За цей час вона створила умови та унормувала  жорсткі «правила гри» в галузі історичної політики Росії, підсумки якої сприяли анексії Криму (2014 рік), інспірації та підтримці сепаратистських рухів у Південно-Східних регіонах України ( так званих ЛДНР у 2014-2022 роках), відкритій війні проти України у 2022 році та закликів до знищення України, українського народу і нації. 

 Напрацювання Комісії та їхня практична реалізація були викладені у матеріалах науково-практичній конференції «Протидія спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії», що відбулася 17 грудня 2009 року у МГИМО). Сімнадцять її учасників підтримали ідеї Путіна, зокрема, член Комісії Сергій Марков (заступник  голови комітету Держдуми РФ, відомий світові як один із активних учасників анексії української Автономної Республіки  Крим та вторгнення захоплення частини українського Донбасу). Серед інших –  керівники структур та установ МЗС, науковців МГІМО, інших організацій, у тому числі МП РПЦ. 

 19 листопада 2012 року у Раді Федерації Федеральних Зборів РФ відбувся «круглий стіл» на тему «Про протидію спробам фальсифікації історії народів на шкоду інтересам Росії». На ньому виступили 15 осіб. Вони представляли Держдуму та Федеральні збори, МЗС та інші урядові структури, наукові установи. Підсумковими є «Рекомендації…», що директивні за характером і звернені до Ради Федерації ФЗ РФ, Міністерства освіти і науки, а також Російської академії наук та Російського історичного товариства, Міністерства закордонних справ та РАН, Міністерства культури, Міністерства оборони, законодавчих (представницьких) та виконавчих органів виконавчої влади суб’єктів РФ. 

 У підготовленій Радою Федерації збірці, опублікованій 2013 році, окрім зазначених вище виступів та рекомендацій, надано довідкові матеріали наукових підрозділів Апарату Ради Федерацій (аналітичне та правове управління), Міністерства освіти та інші. Опублікований також витяг із стенографічного звіту засідання  Ради при Президенті РФ із міжнаціональних відносин від 19 лютого 2013 року. 

 Як ми вже зазначали, варто проаналізувати ці матеріали з огляду на вимоги Римського статуту МКС, а також процедур майбутнього Спеціального міжнародного трибуналу для розслідування та судового переслідування осіб, які вчинили злочинні агресії щодо території України, «включно з тими, хто вплинув або сприяв скоєнню цього злочину». 

 Також мають бути проаналізовані й інші матеріали, зокрема, Російського інституту стратегічних досліджень при президенті РФ, Російського історичного товариства (голова Сергій Наришкін) та Російського воєнно-історичного товариства (голова Володимир Мединський), Імператорського  Православного Палестинського Товариства (голова Сергій Степашин), Фонду «Історія Вітчизни», Фонду історичної перспективи (керівник – академік Наталя Нарочницька), Російської  ради з міжнародних справ (створена розпорядженням президента РФ у 2010 році), фонду «Русский мир» (створений Указом президента РФ у 2007 року), що залучені до розробки путінсько-сталінської та пропагандистської історичної моделі. 

Розгорнути - Читати далі
Згорнути

У цьому я сподіваюся на підтримку моїх колег-істориків, юристів, журналістів. Принагідно висловлюю щиру подяку моїм колегам Олексію Хмельницькому, Віктору Варганову, Катерині Войцехівській, Петру Шатковському, Олександру Христенку за їхні зауваження і поради з приводу цієї публікації.

Олександр Бєлов,
віце-президент аналітичного центру «Борисфен Інтел»

У заголовку матеріалу колаж з сайту «Экспресс Неделя», https://m.nedelia.lt/

Схожі публікації