Путін розраховує на страх Європи перед біженцями, але ми можемо зірвати його план
17.03.2022 р. «Focus», Німеччина
У ЗМІ Німеччини вже протягом кількох тижнів, відколи почалася війна Росії проти України, піднімається проблема для країн Європи, пов’язана з біженцями та вимушеними переселенцями з України. Видання «Focus» 15 березня ц. р. надрукувало статтю власного онлайн-кореспондента Геральда Кнауса (Gerald Knaus), присвячену цій проблемі та ставленню європейців до біженців з України, визнаючи її спільною для всього Євросоюзу.
Дитина, яка через війну змушена була виїхати з України за кордон.
Фото: Marton Monus/dpa
Автор вважає, що у найближчі тижні до ЄС прибуде кілька мільйонів українських біженців. Це означає, що наразі відбувається найбільша після закінчення Другої світової війни гуманітарна криза в Європі. Саме це було однією з військових цілей Путіна.
Протягом перших двох тижнів війни до ЄС втекли більше 2,5 мільйонів українців, разом з їхніми дітьми. До кінця березня ця кількість може становити 5 мільйонів, у випадку, якщо війна матиме такий саме характер, як дотепер, кількість біженців протягом кількох місяців може досягти показника у 10 мільйонів осіб.
Незабаром насувається битва за Київ, битва за Одесу ще не почалася. Скрізь в Україні солдати Владіміра Путіна руйнують інфраструктуру цивілізації, атакують житлові квартали та викрадають мерів міст. Їхня мета: терор і масове вигнання мешканців. І, можливо, тиск на інших європейців, щоб вони примусили Україну виконати вбивчий шантаж і вимоги Путіна. Також здійснюється розрахунок, що мільйони переміщених осіб послаблять європейські демократії, розвалять ЄС і призводять до напруженості у відносинах з Україною. Як це було під час попередніх криз щодо біженців.
Путін сподівається дестабілізувати Захід за допомогою біженців
Восени 2015 року, у розпал масової міграції з регіону Егейського моря, автор статті був у Москві як запрошений науковець в Інституті Карнегі, недалеко від Пушкінської площі, де останніми тижнями регулярно придушувалися антивоєнні протести. Тоді було помітно, що проурядові російські ЗМІ та прокремлівські стратеги оцінювали напруженість всередині ЄС через велику кількість сирійських біженців як можливість підтримати неліберальні, пропутінські сили по всьому континенту. Насправді зростання популярності в Європі шанувальників праворадикальної партії «Альтернатива для Німеччини» AfD, ультраправої Австрійської партії свободи FPÖ, фанів Ле Пен (Le Pen) у Франції та прихильників Путіна Маттео Сальвіні (Matteo Salvini) в Італії підтвердив цю надію.
Восени 2021 року російське керівництво також отримало підтвердження своїх очікувань, що європейські суспільства легко запанікують перед обличчям неконтрольованих переміщень біженців, — того разу — через Білорусь. Перед загрозою прибуття кількох тисяч нелегальних мігрантів, переважно з північного Іраку, польський уряд оголосив надзвичайний стан, мобілізував збройні сили та вдався до силових дій. Тоді міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров назвав дії Польщі на кордоні «абсолютно неприйнятними». Лаврова скаржився, що польські силовики не лише застосували сльозогінний газ, а й «стріляли над головами мігрантів у напрямку Білорусі».
Не менш значною була солідарність із жертвами Путіна в Польщі, Молдові, Словаччині та Угорщині.
Але чи можуть розрахунки Путіна спрацювати в найближчі кілька тижнів? Якщо десять мільйонів українців справді втечуть до ЄС, чи зміниться тоді настрій в Європі? Політики та ЗМІ ставлять це питання, від якого також залежить майбутнє відносин між Україною та ЄС.
Чи можуть розрахунки Путіна спрацювати в найближчі кілька тижнів?
Вірогідно, аналогічний розрахунок Кремля, також був і у 2022 році, що страх перед мільйонами біженців з України в ЄС може призвести до подібної реакції. Насильство над селами та житловими районами останніми днями стало частиною неймовірно цинічного сценарію: тероризувати українців і водночас залякувати європейські демократії страхом перед мільйонами біженців.
Але, можливо, цього разу Кремль прорахувався. Не можна переоцінити, наскільки історично важливим було рішення міністрів внутрішніх справ ЄС пообіцяти негайне проживання, видати дозволи на роботу та допомогу кожному біженцю з України по всьому ЄС. Цьому сприяв великий успіх української демократії, зокрема, отримання Україною безвізового статусу у 2017 році, незважаючи на війну на сході країни.
Це потребує сильного сигналу від провідних столиць Європи
У 2021 році ЄС організував нову залізну завісу на кордоні з Білоруссю. Тепер, коли Євросоюз робить ставку на солідарність з Києвом, європейські демократії повинні довести протилежне: що вони готові прийняти мільйони жінок і дітей, поки їхні батьки, брати, чоловіки (і сестри) воюють в Україні.
Як це працює? Тільки за загальноєвропейської мобілізації зусиль. А це означає, що не лише Польщі та Румунії, не лише Німеччині та Австрії, а й Іспанії, Франції та Великобританії в найближчі кілька тижнів доведеться прийняти сотні тисяч біженців.
Усвідомлення цього наразі це ще відсутнє в Брюсселі та в багатьох урядах.
Тому було б сильним сигналом, якби великі столиці Європи — від Парижа до Тирани, від Лісабона до Афін — запропонували прийняти у себе людей в обсягах у два відсотки свого населення та піклуватися про них як біженців. Тоді залишиться лише організувати шляхи і спосіб їх перевезення.
Було б так само добре швидко організувати конференцію, як у Женеві 1979 року про в’єтнамських біженців на кораблях, і мобілізувати широку коаліцію західних країн для тимчасового прийому українців. Група найбільш економічно розвинених країн G7 могла б зробити це разом з ЄС.
Треба довести Путіну, що цього разу він прорахувався
Тоді, як і при швидкому прийомі та розподілі біженців з Угорщини, які втекли до Австрії в 1956 році, можна було би створити широкі міжнародні коаліції. Тоді не було торгів щодо квот, як у Брюсселі останніми роками, а також не було суперечок про те, хто повинен допомагати більше, а хто менше, як на катастрофічно невдалій Евіанській конференції 1938 року про становище австрійських євреїв після анексії країни до Третього Рейху.
У Женеві 1979 року одні країни лідирували, інші йшли за ними. Певний харизматичний представник G7 міг би відповідати за лобіювання урядів щодо прийняття біженців. Що зараз роблять Барак і Мішель Обама, — ставить запитання автор.
У всіх цих країнах такий процес також має бути питанням державної підтримки прийому та надання допомоги біженцям через спонсорів і наставників та добровільних помічників — волонтерів. Зокрема, після 1979 року і пізніше вдруге у 2015 році Канаді вдалося впорядковано прийняти велику кількість біженців.
Путін спирається на страх Європи перед біженцями. Демократії Європи мають довести йому, а отже, перш за все його жертвам, що цього разу він прорахувався.
Лавров і Путін відчували, мабуть, менше співчуття, ніж задоволення, коли бачили, як європейські прикордонники порушують усі гуманітарні принципи, включаючи примушення жінок і дітей рухатися назад у холод білоруських лісів.
У заголовку матеріалу: кадр відео BBC News https://www.bbc.com/
