Протидія тероризму та сепаратизму в сучасних умовах з точки зору законодавства про кримінальну відповідальність
Денис Олєйніков
старший науковий співробітник НДС Інституту підготовки юридичних кадрів для СБ України НУ «Юридична академія імені Ярослава Мудрого»
Матеріал публікується за ініціативою віце-президента Незалежного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел» Олександра Бєлова,
Національний інститут стратегічних досліджень
Офіс зв’язку НАТО в Україні
Центр інформації та документації НАТО в Україні
Служба безпеки України
(Тези виступу на міжнародній науково-практичній конференції «Асиметрична війна Росії проти України», Київ, 26 листопада 2014 року)
На сучасному етапі інтеграції України до Європейського Союзу стає реальним рух нашої держави до стандартів діючої демократії й цивілізованого, соціально орієнтованого суспільства. В таких умовах особливого значення набуває здатність вітчизняного кримінального законодавства протидіяти різкому зростанню злочинності, що посягає на основи національної безпеки України. З огляду на особливу суспільну небезпеку злочинів проти основ національної безпеки України, важливість перехідного соціально-політичного періоду розвитку нашої держави, який супроводжується виникненням нових форм злочинних діянь, протидія їм залишається одним із найважливіших завдань органів СБ України, тому питання правильного застосування кримінального законодавства, яке встановлює кримінальну відповідальність за вчинення злочинів проти основ національної безпеки, має важливе теоретичне і практичне значення.
Підвищена суспільна небезпека 
злочинів, передбачених ст. 109-114-1 КК України, які переважно є тяжкими або особливо тяжкими, пояснюється тим, що, вчиняючи їх, особа має спеціальну мету, пов’язану із негативним впливом на важливі сфери національної безпеки, її дії ослаблюють державу та можуть супроводжуватися вибухами, підпалами, людськими жертвами і заподіянням значної матеріальної шкоди. Посягання на територіальну цілісність України може призвести до виникнення серйозних соціально-економічних, політичних проблем, локальних чи загальнодержавних конфліктів, спричинити розшарування суспільства за національною чи соціальною ознакою.
З метою врегулювання криміногенної ситуації в країні, отримання контролю над поширенням кількості організацій та угруповань, що здійснюють діяльність, яка завдає шкоди національній безпеці України, останнім часом до КК України були введені норми щодо кримінальної відповідальності за окремі види злочинної діяльності. Так, законами України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України» від 8 квітня 2014 року та «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо кримінальної відповідальності за фінансування сепаратизму» передбачено кримінальну відповідальність за злочини, передбачені ст. ст. 114-1 та 110-2 КК України. Проте, як показує практика, окремі положення цих норм на практиці досить важко застосувати, оскільки зміни до законодавства не носили системного характеру, а більше були спрямований на вирішення окремих потреб підвищення ефективності антитерористичної операції, що проводиться на сході нашої країни.
Разом з тим події в Луганській та Донецькій областях нашої держави досить переконливо свідчать про те, що злочини проти основ національної безпеки України, кількість яких останнього часу зросла в геометричній прогресії, набули ознак стійкої організованості, надзвичайно небезпечної продовжуваності, озброєності та антидержавної нетерпимості. З точки зору практики, застосування норм про кримінальну відповідальність за злочини проти основ національної безпеки України та злочини терористичного характеру у таких випадках вже не здатне спинити зростаючу активність терористичних груп. Окрім того, як вбачається, причини та умови, що сприяли виникненню сепаратистських настроїв та антидержавних намірів, були сформовані задовго до початку силового протистояння держави та окремих груп і організацій, що сповідують сепаратизм та тероризм. Не останню роль у цьому зіграли спецслужби Російської Федерації, яким вдалося на антидержавному підґрунті розшарувати суспільство за соціально-політичною ознакою та створити відповідні організації, що стали базисом для виникнення відокремлених територій.
Якщо розглянути події на сході нашої країни більш предметно, то можливо дійти до висновку, що фактично діяльність спецслужб РФ здійснюється за наступною програмою:
- підбурювання проросійських та сепаратистських настроїв на окремій території;
- створення на базі проросійського активу екстремістських організацій з метою злочинної діяльності, спрямованої на ослаблення державної влади України на цій території;
- озброєння проросійські налаштованих членів екстремістських організацій та усунення від управління органів державної влади України;
- створення на окупованій території маріонеточних урядів, введення частин регулярної армії РФ та поступове розширення анексованої території.
Основною проблемою було те, що на перехідному етапі розвитку суспільства держава не мала відповідних механізмів та засобів ефективного реагування на досить новітні форми та методи ведення антидержавної діяльності на своїй території. Як виявилось, можливості законодавства про кримінальну відповідальність за злочини проти основ національної безпеки України та злочини терористичного характеру виявились застарілими та функціонально обмеженими. В уявленні законодавця та пересічного громадянина антидержавна діяльність асоціювалась більше з одиничними актами диверсійно-терористичного спрямування з боку підпільних груп, ніж із довготривалим, озброєним протистоянням сепаратистських організацій, які, до того ж, отримали підтримку з боку місцевого населення та з боку сусідньої держави. Виклики сьогодення обумовлюють гостру потребу в удосконаленні діючого кримінального законодавства та супутніх нормативно-правових актів з метою створення в державі комплексу заходів та механізмів, здатних дієво та ефективно протистояти сучасним загрозам національній безпеці Україні.
Перш за все необхідно визначитись із таким досить важливим питанням, як співвідношення злочинів проти основ національної безпеки України, злочинів терористичного характеру та злочинної діяльності, яка має місце на окремих територіях Луганської та Донецької областей, що контролюються злочинними антидержавними угрупованнями. Значення цього кроку полягає в тому, що встановити контроль над певним процесом та явищем неможливо доти, доки не буде досліджено та визначеного його сутність, основні характеристики, причини, умови і обставини виникнення. Тільки з’ясувавши вказані ознаки, можливо зрозуміти динаміку розвитку цього явища та, діючи на упередження, своєчасно виробити дієві механізми з його подолання та мінімізації шкідливих наслідків для суспільних інтересів.
Відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом», тероризмом визнається суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров’я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей. Таким чином тероризм — це відповідний механізм, за допомогою якого ті або інші особи чи угруповання досягають відповідних злочинних цілей. І, в залежності від того, яких саме цілей прагнуть досягнути вказані суб’єкти, будуть вирізнятися певні галузі суспільних відносин, що в першу чергу піддаватимуться силовому впливу.
Як було зазначено, тероризм являє собою відповідний механізм злочинної діяльності, що проявляється у погрозі застосування чи застосуванні сили та загально небезпечних засобів задля реалізації певного результату. Проте, розглядаючи тероризм системно, доходимо до висновку, що він є лише одним із засобів дій певних соціальних чи політичних груп, які намагаються здійснити зміни у суспільстві, що їх задовольняють з тих чи інших міркувань. Намагання здійснити відповідні зміни викликані ідеологічною нетерпимістю зазначених груп до встановленого порядку існування та функціонування тих або інших процесів. Вважаючи тероризм найбільш дієвим засобом здійснення вказаних змін, злочинні групи вдаються до нього з декількох причин. По-перше, ідеологія цих груп може не відповідати інтересам більшості суспільства, тому законними методами впровадження таких змін є малоймовірним, по-друге, державна система є занадто авторитарною та нездатною без шкоди для себе здійснити певні зміни; і, нарешті, державна система є злочинною, тому будь-які намагання відстоювати свої права та інтереси окремими особами чи групами може досить жорстко придушуватись. В таких випадках виникає певне протистояння між державою та окремими суспільно-політичними групами, яке виражається в нетерпимості зазначених груп до певних процесів та явищ державного існування, з огляду на що такі групи обирають різні форми та методи досягнення своєї мети, у тому числі терористичні.
Звертаючись до досвіду іноземних країн, які вже пройшли етап загостреної боротьби із аналогічними групами осіб, зазначимо, що в їх законодавстві вироблений та застосовується такий термін, як «екстремізм», який, у загальному вигляді являє собою дії, спрямовані на насильницьке захоплення влади чи насильницьке утримання влади, а також на насильницьку зміну конституційного ладу держави, а рівно насильницьке посягання на суспільну безпеку, у тому числі організація з вказаними цілями незаконних озброєних формувань чи участь у них. В окремих випадках національне законодавство окремих країн розширює розуміння екстремізму за рахунок віднесення до нього різних проявів національної, расової чи релігійної нетерпимості, проте в рамках обраного напрямку дослідження ми будемо притримуватися більш вузького поняття екстремізму, звуженого до антидержавного екстремізму (насильницький антидержавний екстремізм). При цьому будемо враховувати, що специфіка насильства при антидержавному екстремізмі полягає у тому, що вплив спрямований безпосередньо не на особу, групу осіб, а на державу з усім його апаратом публічної влади, силовими структурами і правоохоронними відомствами. В цьому полягає основна відмінність антидержавного екстремізму від тероризму, які, в принципі,співвідносяться як ціле і частина.
Антидержавний екстремізм і, як одна із його найбільш загострених форм виявлення, тероризм, відрізняється від загальної злочинної діяльності своєю масштабністю. І не стільки найближчими і віддаленими наслідками, географією розповсюдження, скільки впливом на масову свідомість. І ця відмінність призводить до початку деструктивних процесів в суспільстві, які можуть супроводжуватися масовими заворушеннями, недовірою до існуючих органів влади, підтримкою екстремістського співтовариства.
З точки зору вітчизняного законодавства до кримінальної відповідальності за участь в діяльності антидержавного екстремістського угруповання можливо притягти лише обмежену кількість учасників, і то, лише за умови, що вони вчиняли активні насильницькі дії чи інші дії, що підпадають під ознаки відповідних складів злочинів. Досить часто виникає ситуація, коли активні дії учасника екстремістського угруповання взагалі не містять складу злочину, передбаченого чинним КК України, незважаючи на те, що його діяльність є шкідливою для національної безпеки України. В іншій частині випадків дії осіб можуть кваліфікуватися за статтями загальнокримінальних злочинів, з огляду на що системність боротьби із антидержавним екстремізмом втрачається.
Законодавець робив спроби криміналізувати екстремістську діяльність в 2014 році, ввівши у Розділ І Особливої частини КК України статтю 110-1 «Екстремістська діяльність». При цьому цією статтею екстремістська діяльність визначалась як виготовлення, зберігання з метою збуту чи розповсюдження, а також збут чи розповсюдження екстремістських матеріалів, у тому числі через засоби масової інформації, мережу Інтернет, соціальні інтернет-мережі, використання чи демонстрування екстремістських матеріалів перед масовим зібранням людей, у тому числі на зборах, мітингах, під час вуличних походів, демонстрацій, публічні висловлювання чи заклики екстремістського характеру, а також фінансування зазначених дій або інше сприяння їх організації чи здійсненню, у тому числі шляхом надання інформаційних послуг, грошових коштів, нерухомості, навчальної, поліграфічної чи матеріально-технічної бази, телефонного, факсимільного чи інших видів зв’язку, за відсутності ознак більш тяжкого злочину.
Під екстремістськими матеріалами слід розумілися призначені для оприлюднення документи на паперових, електронних чи будь-яких інших носіях, що містять інформацію екстремістського характеру, тобто закликають, обґрунтовують чи виправдовують необхідність здійснення діяльності щодо планування, організації, підбурювання, підготовки або вчинення дій з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу, посягання на територіальну цілісність, недоторканність, суверенітет держави, насильницького захоплення або утримання влади чи владних повноважень, незаконного втручання в діяльність або перешкоджання законній діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших суб’єктів владних повноважень, виборчих комісій, громадських об’єднань, їх посадових чи службових осіб, закликають, обґрунтовують чи виправдовують необхідність розпалювання соціальної, расової, національної, етнічної, мовної чи релігійної ворожнечі та ненависті, здійснення масових заворушень, порушення громадського порядку, хуліганських дій та актів вандалізму з мотивів соціальної, расової, національної, етнічної, мовної чи релігійної ворожнечі та ненависті, порушення прав, свобод і законних інтересів осіб, у тому числі пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв людини і громадянина за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, пропаганду виключності, переваги чи неповноцінності людини (соціальної групи) за ознакою її соціальної, расової, національної, етнічної, мовної, релігійної належності або ставлення до релігії.
Цілком зрозуміло, що прийняття статті 110-1 КК України було пов’язане з нестабільною політичною ситуацією в державі, тому сам зміст цієї норми залишав бажати кращого. Згодом злочин, передбачений ст. 110-1 КК України було декриміналізовано. Проте, на даному етапі виникла гостра необхідність повернутися до криміналізації екстремістської діяльності та розроблення концепції загальнодержавної боротьби з екстремізмом. Вбачається, що подальші наукові дослідження у цьому напрямку є більш ніж необхідними, оскільки, як свідчать останні події, протистояння між Україною та екстремістськими організаціями «ЛНР» та «ДНР» може бути розтягнутим у часі, з огляду на що необхідно вжити профілактичних заходів щодо недопущення поширення екстремістської ідеології теренами нашої держави та вжиття всіх необхідних заходів щодо врегулювання соціально-політичної ситуації в нашій країні.
