Бажане за дійсне. Як Путін дурить Росію

Іван Січень

5 березня ц. р. президент РФ В. Путін вперше виступив з публічною оцінкою російської війни проти України, яку він продовжує називати «спеціальною операцією». Показово, що така оцінка була зроблена ним під час зустрічі з жінками льотного складу компанії «Аэрофлот», яка увійшла до складу російських підприємств, найбільш постраждалих від західних санкцій. А ще – пілоти «Аэрофлоту» є першочерговим резервом російської військової авіації, яка потребує термінового поповнення через втрати в Україні.

Не хотілося б бруднити сторінки нашого сайту відвертою маячнею кривавого кремлівського карлика. Однак, дещо зі сказаного очільником Кремля заслуговує на увагу. Принаймні, з точки зору чіткішого розуміння планів та позицій режиму Путіна, а також його уявлень щодо ситуації в Україні та довкола Росії. Тому розглянемо основні тези виступу В. Путіна та дамо їм свою оцінку.

Як і слід було очікувати, головною метою виступу В. Путіна було виправдання нового нападу Росії на Україну вже в формі повномасштабної війни. Разом з тим він фактично визнав вкрай складне положення, в якому опинилася Росія, та намагався заспокоїти російських громадян. При цьому, як завжди, виступ В. Путіна був насичений відвертою брехнею, в особливості з питань військових дій Росії в Україні та досягнутих «успіхів» у проведенні «спеціальної операції» на українській території. Отже, у вільному викладенні виступ президента РФ включав такі основні сентенції:

прийняти рішення щодо проведення «спеціальної операції» в Україні було дуже складно; однак це було необхідно для забезпечення безпеки Росії. Звичайно, це було складно, в особливості, з урахуванням того, до чого таке рішення неминуче мало призвести. Це очевидно розумів і сам В. Путін, незважаючи на відвертий розлад його психічного стану. Як ми бачимо, наслідки його кроку не змусили себе чекати, що ще раз підтверджує абсолютну неадекватність російського лідера. Як же ще можна сприймати людину, яка розуміє катастрофічний характер своїх можливих дій і все одно не відмовляється від них. Саме це, а не міфічні загрози з боку США, НАТО та України, і становить реальну небезпеку для Росії;
якщо Україна продовжить опір (як дослівно сказав В. Путін – «буде себе так вести») – вона втратить свою державність. Цими словами очільник Кремля відкрито визнав справжні цілі війни проти України, а саме – знищення її як незалежної держави. До речі, цю мету Росія переслідує ще з 1992 року, відразу ж після розпаду СРСР. Однак, якщо раніше для цього застосовувались політичні та економічні методи, то зараз Москва перейшла до прямого застосування військової сили. Втім, Росія вже не раз знищувала державність України, але так і не змогла знищити саму Україну. Те ж саме стосується і нинішньої війни. Навіть якщо Росія захопить всю Україну, вона неминуче вдавиться нею. А західні санкції у будь-якому випадку доб’ють саму Російську Федерацію, яка може повторити долю Радянського Союзу вже у поточному році;
операція йде за планом, робота по знищенню військової інфраструктури України та системи ППО майже завершена. Цікаво, а чому ж тоді Росія не досягла своїх цілей, в тому числі не змогла захопити жодного із великих міст України, за виключенням Херсону? Та і то – не може його контролювати. І чому тоді досі російськими військами не взятий Маріуполь? І хто тоді боронить Україну на всіх основних напрямках, завдаючи колосальних втрат противнику? Вони всім добре відомі, тому не будемо нагадувати про них. Скажемо лише те, що тільки в день виступу В. Путіна нібито «знищена» система ППО України збила п’ять бойових літаків, чотири вертольоти та один БПЛА противника. І це ще не все. Як сказав міністр оборони України О. Резніков, лише за десять діб війни наші Збройні сили отримали більше техніки у вигляді трофеїв, відібраних у противника, ніж від усього «Укроборонпрому» за останні вісім років. Тобто, якщо Росія і змогла розбити частину казарм ЗСУ своїми ракетно-бомбовими ударами, то це ще зовсім не означає розгрому української армії, яка не тільки зберегла, але й підвищила свою боєздатність. Тим часом Росія вже використала у пеклі війні 90 % призначених для цього російських військ та змушена залучати резерви;
до проведення «спеціальної операції» в Україні залучаються тільки професійні військові – офіцери та контрактники, призовників там немає і їх залучати не планується. Подібні ствердження В. Путіна є відвертою брехнею, яку спростовують навіть у парламенті Росії. Зокрема, в ході засідання комітету Ради Федерації РФ по конституційному законодавству та державному будівництву російська сенаторка Л. Нарусова навела приклад виходу із зони бойових дій в Україні групи солдат строкової служби у кількості чотирьох осіб. Це все, що залишилось від роти чисельністю близько 100 військовослужбовців. Хоча те, що значна кількість особового складу російських військ в Україні відноситься саме до такої категорії, було відомо і без неї. Досить подивитися лише на полонених і все стане повністю ясно. Разом з тим, якщо до бойових дій будуть залучатись лише офіцери та контрактники, це зовсім не врятує агресора. Більшість із них також не має жодною мотивації для війни в Україні, деморалізовані та у багатьох випадках здаються у полон, навіть без опору. І це вже не кажучи про те, що загибель офіцера чи контрактника є такою ж трагедією для його рідних та близьких, як і солдата строкової служби;
спроби будь-якої з країн створити безпольотну зону над Україною будуть означати їх пряму участь у збройному конфлікті на стороні супротивників Росії. Ось ми й побачили, на що розраховує Росія у війні з Україною, а саме – злам морального духу українського населення шляхом нанесення ракетно-бомбових ударів по мирних населених пунктах. І це є досить зрозумілим. Росії не вдалося зламати керівництво України. Не вдалося і не вдасться розгромити українську армію. Тому Москві залишається тільки одне – тероризувати цивільне населення з метою поширення хаосу і паніки в Україні. А ще – з метою спонукання українських громадян до виступів проти продовження опору Росії. Зрозуміло, що введення безпольотної зони над Україною повністю унеможливить реалізацію таких планів Москви, а на ніщо інше вона вже нездатна. Втім, незважаючи на опір Росії, безпольотна зона над нашою державою все ж таки може бути створена. Наразі за це вже фактично виступає Конгрес США, який зневажає погрози з боку очільника Кремля. Крок за кроком наближується до вирішення також і питання передачі Україні бойових літаків, які знаходились на озброєнні країн Центрально-Східної Європи, що дозволить нам самим закрити своє небо;
введення Заходом санкцій проти Росії фактично рівнозначне оголошенню їй війни. Нарешті до очільника Кремля дійшла вся глибина проблем, в які він загнав Росію. Причому першими їх відчули російські олігархи (в тому числі особисті друзі В. Путіна, які буквально за декілька днів втратили майже половину своїх статків). І це не кажучи вже про їх закордонні рахунки та власність. А тому – зовсім не випадковим є те, що знову ж таки в день виступу В. Путіна група провідних представників російського великого бізнесу оприлюднила спільну заяву проти війни в Україні. Що відразу ж було розцінене експертами як ознака змови з метою усунення В. Путіна від влади. Будемо сподіватись, що це дійсно так. Тим паче, що окрім втрат російських олігархів, новий пакет західних санкцій завдав Росії таких збитків, які можуть бути порівняні з наслідками війни. Знову ж таки не будемо переказувати ні зміст самих санкцій, ні того, чого вони коштували Російській Федерації та безпосередньо режиму В. Путіна. Відмітимо тільки – поки що санкції, в основному, були застосовані лише проти фінансового сектора Росії і практично не зачепили її нафтогазовий експорт. Що ж він на черзі. На війні як на війні;
керівництво Росії не має наміру вводити ні надзвичайного, ні воєнного стану в країні. Може Кремль і не має таких намірів, однак так чи інакше він нікуди не дінеться від цього. Чомусь вважається, що російський народ не здатний на виступи проти режиму Путіна. Це зовсім не так, що зокрема показали: масові акції протестів проти фальсифікації результатів президентських виборів в Росії у 2012 році; антивоєнні мітинги у 2014 році; серія виступів в російських регіонах у 2017–2019 роках у зв’язку із падінням життєвого рівня населення; мітинги та демонстрації у Хабаровську та Хабаровському краї у 2020 році через затримання московськими спецслужбами місцевого губернатора С. Фургала (що фактично мало ознаки конфлікту між місцевою та федеральною владою); хвиля акцій протестів в Москві та інших містах Росії на початку 2021 року після арешту одного з опозиційних лідерів О. Навального. А тоді ще не було війни та реальної перспективи соціально-економічного краху в Росії, подібного до розвалу початку 1990-х років, а то – й до ще гіршого стану. А тепер все це є, на додачу до тисяч тіл загиблих російських військовослужбовців, які «повертаються» з України. До речі, «перший дзвінок» для В. Путіна вже пролунав у вигляді антивоєнних акцій протестів 6 березня ц. р. Буквально на другий день після його виступу щодо «спеціальної операції» в Україні.