США відкрили новий «фронт» проти Росії у Центральній Азії

Іван Січень

Нова холодна війна між Росією і Заходом, що виникла через Україну, загострила їх протистояння і у Центральній Азії, у рамках якого Москва заблокувала транзит американських військ до Афганістану через свою територію і домоглася закриття логістичних центрів США в Узбекистані та Киргизстані. Але у цьому питанні Росія вирішила піти ще далі — почала підтримувати антиамериканські дії ісламських терористів в Афганістані. У відповідь США відкрили новий «фронт» проти Росії у Центральній Азії з метою розпорошити її сили і втягнути у новий конфлікт поблизу російського кордону. Саме це лежить в основі рішення США щодо виведення своїх військ із Афганістану. А щодо України, то незважаючи на віддаленість Центральної Азії, розвиток ситуації відчутно позначатиметься на її державних інтересах.

В квітні ц. р. президент США Дж. Байден підтвердив виконання планів попередньої адміністрації щодо виведення американських військ з Афганістану. Згідно з його рішенням, ЗС США покинуть країну до кінця літа 2021 року. В рамках виконання цього рішення американські війська залишили одну із найбільших своїх баз у Кандагарі на початку травня поточного року. По суті, це чи не єдиний крок Дж. Байдена з повної підтримки зовнішньополітичних ініціатив свого попередника Д. Трампа. Певним чином причина такої позиції Дж. Байдена стосовно Афганістану пояснюються у доповіді Розвідувального управління Міністерства оборони США, оприлюдненій навесні поточного року. Так, за оцінками американських військових експертів, зусиллями світової спільноти у боротьбі з міжнародними терористичними організаціями вдалося підірвати базу їх масштабної діяльності, в тому числі на території США. Втім, у терористів все ще зберігся певний потенціал, через що американські війська зазнають втрат на афганській території. Тому в низці аналітичних матеріалів американських політологів подається висновок, що ЗС США в Афганістані виконали своє головне завдання — повалили владу руху «Талібан» і терористичної організації «Аль-Каїда» і розгромили їх, як організовані військові потуги. Із залишками терористичних угруповань та бандформувань надалі боротимуться підрозділи сил спеціального призначення чи приватних військових компаній, без надмірних втрат у американських військовослужбовців.

Разом з тим у рішення керівництва США вивести свої війська з Афганістану більш глибоке підґрунтя і пов’язується з фактичним відновленням холодної війни між Росією та Заходом після російського нападу на Україну в 2014 році. Таким кроком США ставлять Росію перед необхідністю реагувати на неодмінне для неї посилення витоків тероризму з Афганістану, що розпорошуватиме її сили та потребуватиме значних додаткових видатків.

Так, виведення американських військ з Афганістану з високою ймовірністю призведе до відновлення таких же проблем для Росії, які існували до початку 2000-х років. Як відомо, на той час рух «Талібан» та «Аль-Каїда» захопили владу в Афганістані, встановили свій контроль над більшою частиною його території, за винятком окремих північних районів країни. При цьому нова ісламістська влада в Афганістані сформувала власні збройні сили, оснащенні не тільки легкою, але і важкою зброєю, включно з танками, артилерією і навіть авіацією. В основному вони дісталися їм у спадок від колишньої афганської армії, що припинила своє існування після того, як СРСР забрався з Афганістану. Крім того, у «Талібану» та «Аль-Каїди» були потужні джерела фінансування від незаконного експорту наркотиків та внаслідок спонсорської допомоги прихильників радикального ісламізму з інших країн.

Все це дало змогу «Талібану» та «Аль-Каїді» розпочати активну зовнішню експансію з метою побудови так званої Ісламської держави. Тодішня влада в Афганістані спиралася у такій експансії на своїх союзників, тобто, на інші ісламські екстремістські організації, насамперед з країн Центральної Азії, Близького і Середнього Сходу, Північної Африки та мусульманських районів Росії.

Таким чином вже до кінця 1990-х років рух «Талібан» та «Аль-Каїда» взяли під контроль і низку сусідніх районів Пакистану та Гірсько-Бадахшанську область Таджикистану, значно зміцнивши в регіоні свої позиції. Тоді ж основним напрямком експансії афганських ісламістів стали країни Центральної Азії колишнього СРСР, а через них — Поволжя та Північний Кавказ Росії. Вони поширювали ідеї радикального ісламізму, дестабілізували обстановку в країнах-об’єктах експансії у спосіб диверсій та терактів, нападів на військові частини та підрозділи правоохоронних органів, а також вербували бойовиків. До того ж підтримували чеченські сили опору в Росії під час першої та другої чеченських війн 1994–1996 та 2000–2001 років.

Тоді ж виникла і нова організація «Ісламська держава», яка, по суті, стала ідеологічним та координуючим центром всіх прихильників ідеї об’єднання мусульманського світу в рамках єдиного державного утворення. Причому головними ворогами такої ідеї визначалися як Захід, так і Росія, що стало для них спільною загрозою.

Тому в 2001 році РФ підтримала антитерористичну операцію США та їх союзників «Непохитна свобода» в Афганістані, яка розпочалася у відповідь на масштабні теракти «Аль-Каїди» у Нью-Йорку та Вашингтоні. Зокрема, Росія дозволила транзит американських військ та техніки через свою територію, а також погодилась на розміщення логістичних центрів (фактично — американських військових баз) в Узбекистані, Киргизстані та Казахстані.

В цілому операція «Непохитна свобода» суттєво обмежила діяльність «Талібану» та «Аль-Каїди», що, ясна річ, повністю змінило обстановку в регіоні. Звичайно, ісламські екстремісти не припинили свою діяльність ані в Центральній Азії, ані в Росії, однак про її організований характер вже не могло бути мови. А разом з цим і значно знизився рівень екстремістських загроз для Росії, яка вже дістала змогу приборкати непокірну Чечню та інші республіки Північного Кавказу, стримати поширення ісламського екстремізму в Поволжі, посилити свою безпеку на Центральноазійському напрямку. А згодом і збільшити свій вплив в Центральній Азії під приводом надання допомоги країнам регіону у протидії витокам тероризму з Афганістану.

І як же «віддячила» за це Москва? Як і слід було сподіватися — у звичній для себе манері. Себто, «кинула» всіх, хто врятував її від вторгнення ісламістів, що мало б критично небезпечні для неї наслідки. Так, вже в 2007 році В. Путін перейшов від мирного із Заходом співіснування до конфронтації. При цьому дії США та їх союзників в Афганістані розцінювалися Москвою як такі, що суперечать російським інтересам у регіоні. Тому вона відмовилась від співробітництва зі США у питаннях надання допомоги у виконанні антитерористичної операції в Афганістані, а також змусила Узбекистан та Киргизстан зачинити на їх території американські логістичні центри.

А після 2014 року Росія почала безпосередньо підтримувати дії «Талібану», спрямовані проти американських військ в Афганістані. За даними розвідки США, які були оприлюднені ще в 2020 році, російські спецслужби безпосередньо фінансували напади талібів на американських військовослужбовців.

І ось сьогодні Росія розплачується за це, хоча і намагається подати рішення США вивести свої війська з Афганістану, як «провал політики Вашингтону в Центральній Азії». Причому це зловтішно порівнюється з крахом військової операції колишнього СРСР в тому ж самому Афганістані. Хоча насправді зловтішатися Росії якось не випадає, і це її керівництво чудово усвідомлює. Так, за заявою міністра закордонних справ Росії С. Лаврова наприкінці травня цього року, «найближчі місяці можуть стати визначальними для Афганістану. Очікується підйом бойової активності ісламських екстремістів. Росія готується до будь-якого розвитку подій».

Певна річ, що готується. А що їй ще залишається? Так, ще кілька років тому, коли США вперше порушили питання про виведення своїх військ з Афганістану, Росія почала активно нарощувати свою військову присутність в Таджикистані і Киргизстані. Пам’ятаємо, як в 2019 році до складу 201-ї військової бази ЗС РФ у Таджикистані було включено зенітний ракетний дивізіон С-300, а в травні 2021 року базу додатково посилили потужним артилерійським дивізіоном, оснащеним засобами застосування тактичної ядерної зброї.

Посилено також і 999-ту об’єднану авіаційну базу «Кант» збройних сил Росії в Киргизстані. На додаток до фронтових бомбардувальників (штурмовиків) Су-25 туди ще прибули підрозділи безпілотних літальних апаратів та протиповітряної оборони.

Крім того, Росія систематично проводить військові навчання з протидії витокам ісламського тероризму з Афганістану до країн Центральної Азії і далі на російську територію. Зокрема, це є головною темою СКШН ЗС РФ типу «Центр» за участю військ Центрального військового округу, коли вони не тільки розгортаються на основних напрямках можливого вторгнення на російську територію терористичних угруповань, але і перекидаються до Таджикистану та Киргизстану для посилення згаданих вище військових баз…

В зв’язку з вищезгаданим виведенням американських військ із Афганістану, у поточному році такі заходи ЗС РФ набувають особливого за своїм масштабом характеру. Так, в квітні ц. р. до Таджикистану і Киргизстану прибули мотострілецькі, танкові та артилерійські підрозділи зі складу 2-ї (штаб м. Самара) та 41-ї (штаб м. Новосибірськ) загальновійськових армій Центрального військового округу, авіація 14-ї (штаб м. Катеринбург) армії ВПС та ППО, а також сили повітряно-десантних військ.

Разом зі збройними силами Таджикистану і Киргизстану проведені спільні військові навчання з опрацюванням протидії терористичним атакам із Афганістану. На єдиному оперативному фоні відбувались антитерористичні навчання збройних сил Казахстану.

«Центральноазійський фронт» на південний кордонах Росії

Під час таких навчань було фактично створено «Центральноазійський фронт», який включав три ешелони, а саме:

• перший — на території Таджикистану і Киргизстану у складі збройних сил цих країн, 201-ї та 999-ї військових баз ЗС РФ і додаткових російських військ, що прибули для їх посилення;
• другий — на території Казахстану у складі його збройних сил та за участю дальньої (стратегічної) авіації Росії;
• третій — на території сусідніх з Казахстаном регіонів Росії у складі основної частини військ Центрального військового округу ЗС РФ.

В цілому Центральний військовий округ ЗС РФ перетворюється із тилової структури, яка забезпечувала посилення угруповань російських військ на Північно-Західному, Південно-Західному та Східному напрямках, у прифронтову зону на одному із основних шляхів ісламістської експансії. Це не тільки обмежує можливості Росії щодо переміщення військ Центрального військового округу на інші напрямки, в тому числі на кордон з Україною, але і потребуватиме їх нарощування. Особливо за умов очікуваного загострення обстановки в Поволжі внаслідок проникнення ісламістів із Афганістану до Татарстану та Башкортостану.

Те ж стосується і 49-ї та 58-ї армій Південного військового округу ЗС Росії. Замість дій проти України вони перейматимуться стримуванням ісламістів на Північному Кавказі. Тим паче, що саме для цього вони свого часу і були створені.

На цьому фоні досить показовим став факт візиту до Москви президента Таджикистану Е. Рахмона 9 травня ц. р., як єдиного із лідерів іноземних країн, що святкував разом із В. Путіним День перемоги над нацистською Німеччиною.

Щоправда, після того, як США підуть з Афганістану, вони зовсім не збираються полишати Центральну Азію. Навпаки, американські війська можуть в цьому регіоні наблизитися до кордонів Росії. Так, на сьогоднішній день тривають переговори між США та колишніми радянськими республіками в Центральній Азії щодо створення американських військових баз на їх території. В червні поточного року таку можливість відкрито визнав директор Служби зовнішньої розвідки Росії С. Наришкін.

Це стосується насамперед Казахстану. Керівництво цієї країни, незважаючи на її членство в ОДКБ, а також на погіршення російсько-американських відносин, у 2018 році продовжило терміни дії та розширило угоду зі США щодо транзиту їх військ через казахстанську територію. Крім того, у Казахстані систематично відбуваються спільні військові навчання «Степний орел» за участю підрозділів казахстанської армії та збройних сил США, Великобританії і Канади. Мета таких навчань — поглибити військову взаємодію між Казахстаном та США/НАТО за принципом «спільно тренуватися, щоб спільно воювати».

За підтримки американських та британських інструкторів ще у 2000 році створено миротворчий батальйон «Казбат», згодом трансформований у бригаду «Казбриг». За сприяння військових спеціалістів США та НАТО у Казахстані функціонує кілька центрів підготовки казахстанських військовослужбовців.

Що все це означає для України? Ситуація, про яку йдеться, може мати як позитивні, так і негативні наслідки для нашої держави.

Так, позитивним для України стане розпорошення сил Росії та відвернення її уваги на протидію ісламському екстремізму. По суті, проти Росії відкривається новий «ісламістський фронт», що потребуватиме переорієнтації на нього значної частини російських військ, які до цього часу націлені на Україну.

Разом з тим, поблизу України, тобто, на Північному Кавказі Росії може відновитися збройний конфлікт, що створить суцільну зону бойових дій від Донбасу до Каспійського моря. А відтак Україна не тільки залишатиметься «форпостом» Західного світу у протистоянні загрозам з боку Росії, але і передовим рубежем у стримуванні проникнення ісламського екстремізму до Європи зі Східного напрямку.

Таким чином Україна отримає реальні підстави для свого членства в НАТО і Європейському Союзі.