Журнал «Бінтел» № 1–2, 2022 рік (.pdf)

120.00

 

Журнал видається українською та англійською мовами, матеріали не дублюються на сайті центру «Борисфен Інтел».

Надсилання Вашого замовлення виконується відразу після отримання нами банківської інформації про сплату коштів.

 

The journal is published in Ukrainian and English and is not duplicated on the website of the “Borysfen Intel” Centre.

As soon as we receive the bank information about the payment, we will send off the order to you.

 

Category:

Description

Чергові номери журналу «Бінтел»

 

 

 

 

У чергових номерах журналу «БІНТЕЛ» (перших випусках поточного року) читач має можливість ознайомитися з матеріалами як уже відомих авторів, так і тих, чиї роботи вперше з’являються на журнальних сторінках. Щоправда, тематика кожного тісно пов’язана з поточними подіями, тобто з російсько-українською війною, а також з окремими її причинами, до яких можна віднести і енергетичну залежність від російських викопних копалин, про що нині точаться розмови на всіх світових широтах. Мається на увазі стаття  «Українська енергетична стратегія»  за авторством кількох поважних (у тому числі іноземних) науковців, у якій ідеться про розвиток енергетики, зокрема про більш економні способи використання дарів природи. Приміром, автори пояснюють ефективність так званих паливних комірок, що можуть кардинально вплинути на подальше існування людського суспільства, в тому числі «поставити на місце» тих, хто прагне бути монополістом у розподілі нафти та природного газу, намагаючись не лише заробити на цьому статки, а й нав’язати свою волю користувачам. Зрештою, повчальність статті ще й у тому, що у ній ідеться не лише про принцип використання такого винаходу. Бо серед іншого можна ще й дізнатися, що цього принципу подекуди навмисно уникають вже досить тривалий час і з певною метою. Так, один з авторів матеріалу згадує, як «ще у 70-ті роки минулого століття у Москві вперше почув про плани тодішньої влади постачати газ та нафту через мережу трубопроводів із Сибіру у Західну Європу. Лектори з «цк кпрс»… розповідали, для чого все це робиться, себто «коли буде треба, то ми й прикрутимо кран»… Чи міг тоді автор передбачити, що у першу чергу це зачепить його самого, що перекриттям газогонів московити спробують покарати його рідну Україну-неньку, а з часом Москва розпочне й тривалу криваву війну проти України?.. Українці й досі не здогадуються, що мають свої, незалежні від Москви, джерела вуглеводнів. Що у світі існують й інші, значно ефективніші і екологічно чистіші, способи виробництва електрики і тепла, які ще й досі практично заборонені не тільки для використання, а й до вивчення і розроблення (як це свого часу було з генетикою та кібернетикою, які радянська пропаганда без удаваної вихованості радісно називала «ґулящімі дєвкамі імпєріалізма».

Під рубрикою «Школа геополітики» пропонуємо читачеві статтю нашого відомого автора, доктора географічних наук Мирослава Дністрянського  «Російська агресія проти України як чинник структурно-геополітичних зрушень у сучасному світі».  Аби привернути увагу до статті, досить прочитати перший абзац, щоб потім вже, не відриваючись, дочитати її до кінця. Адже наш постійний автор — член редакційної ради М. Дністрянський, як завжди, має свій твердий кут зору на те, що відбувається в Україні, визначає причини таких подій, як і те, що їх викликало, одночасно нагадуючи про подібні історичні факти, в тому числі з історії України. Ось про що йдеться у перших рядках його допису: «В аналітичних колах вже ніхто не сумнівається, що масштабний збройний напад Росії на Україну докорінно змінить весь комплекс взаємин у світі (і міжнародно-політичних, і міжнародно-правових, і міжнародно-економічних), а також співвідношення між різними політичними центрами. Сам вибір воєнного вторгнення проти суверенної держави задля задоволення своїх геополітичних амбіцій став викликом усій світовій громадськості, що призвело до найбільшої війни за останні вісімдесят років і стало несподіванкою навіть для значної частини російського політичного істеблішменту». Далі автор пише і про «окремі суб’єктивні моменти, пов’язані з прагненням московського диктатора Путіна увійти в історію як «собиратель земель российской империи», і про «небезпідставні сподівання на загальну підтримку таких дій з урахуванням великодержавницьких запитів усього російського суспільства, зорієнтованого тривалою пропагандою на те, що Росія може і повинна наздогнати за геополітичним впливом провідні держави світу чи навіть стати світовим гегемоном», також про сподівання Кремля «на істотне послаблення і роз’єднаність колективного Заходу» і опосередковану підтримку Китаю, «який мав би використати цей момент для силового приєднання Тайваню». До речі, М. Дністрянський пропонує своє бачення того, чому Росія для своєї агресії обрала першочергово саме Україну, і які цілі у росіян у цій війні, і чи є у нинішнього російського режиму намір зупинятися на ліквідації української державності. Йдеться також у статті про цілковиту недієздатність сучасної системи міжнародної безпеки та її провідного органу — Ради Безпеки ООН, у структуру якого з самого початку було закладено виділення провідної ролі найбільших держав-переможниць у Другій світовій війні.

І як продовження поглядів згаданого автора — стаття його колеги, кандидата географічних наук Володимира Грицевича у співавторстві зі студентом ЛНУ Ігорем Винником  «Держави економічного дива, минуле і потенційне майбутнє».  Чим цікавий її зміст — у ньому подаються економічні показники країн, яким свого часу випало відновлювати власну економіку, втрачену через історичні катаклізми, зокрема війни. Йдеться у статті про такі країни, як Німеччина, Австрія, Греція, Італія, Іспанія, Швеція, Японія, Гонконг, Тайвань, Сингапур, Південна Корея, Грузія, Латвія, Литва і Естонія. Автори зауважують, що, ведучи мову сьогодні про держави економічного дива, ми повинні мати на увазі Україну, яка зараз переживає дуже важкі часи, пов’язані з російською агресією. Та можна сподіватися, що з міжнародною допомогою з цією проблемою нам, українцям, вдасться впоратися. А потім постане завдання як відбудови країни, так і вибору моделі економічного розвитку, про що, до речі, постійно веде мову наше державне керівництво. Чи буде простою справою така відбудова нашої держави — відповідь, зрозуміло, однозначна: ні! Та іншого шляху у нас сьогодні немає. І перехід від слів до практичної роботи, зрозуміло, буде непростий, як непростим було і є протистояння підступній політиці Росії, коли вона вдається до найрізноманітніших методів, включно з активними діями своїх шпигунів у ролі дипломатичних службовців.

Не даремно читачам пропонується для ознайомлення стаття під рубрикою «Геополітика і розвідка» відомого дослідника історії спецслужб Олександра Скрипника  «Росія як persona non grata».  Стаття привертає увагу не лише актуальними фактами та темою, а передусім — висновками, що викладені у хронологічному порядку. Адже йдеться про викриття російських шпигунів, про їхні завдання на чужих теренах, про те, як їх викривали і виганяли з країн перебування, як зачинялися російські посольські заклади тощо. Загалом кількість російських посадовців, яких західні країни оголосили персонами нон ґрата з початком російсько-української війни, досягла 443. Значна кількість цих дипломатів — це кадрові співробітники російської розвідки, які працювали під дипломатичним прикриттям, пояснює автор, вказуючи далі, що така міжнародна реакція постає в історії як найбільше колективне вислання російських дипломатів/шпигунів. Нині ця кількість уже сягнула близько 500 осіб, а згодом така цифра може збільшитися, якщо брати до уваги наступні події і їх безупинний розвиток.

Автор впевнений, що «нинішнє масове видворення російських дипломатів може серйозно порушити роботу розвідки Росії, зруйнувати переважну більшість її шпигунських мереж і призвести до різкого скорочення шпигунських та дезінформаційних операцій проти Заходу». Такий висновок підтверджують закордонні експерти, і серед них — офіцер ЦРУ у відставці Марк Полімеропулос, який керував таємними операціями американської розвідки в Європі та Росії. На сторінках газети The Washington Post цей офіцер зазначав: «Війна розвідки з Росією йде повним ходом. Це… стало серйозною вм’ятиною в операціях російської розвідки в Європі». Інакше кажучи, пише О. Скрипник, серйозне порушення роботи російської розвідки в Європі потенційно може бути постійним, коли «за найліпшої нагоди органи безпеки багатьох країн світу показують росіянам на двері». Важливо, що у статті в окремому розділі автор веде мову про так звані приховані заходи впливу росіян на інформаційному полі інших країн. Йдеться про пряму чи опосередковану роботу росіян з агентурою серед проросійських іноземних політиків, журналістів, бізнесменів, представників політичних партій. «Нині куратори очікують від такої проплаченої агентури, яка вже неодноразово виправдовувала дії керівництва РФ у Чечні, Сирії та інших гарячих точках, що вона якщо не переломить громадську думку, то хоча б пом’якшить тональність у заявах, вплине на формування альтернативної точки зору, нав’яже дискусії, які повинні відволікати увагу від реалій російсько-української війни», — вказує автор, наводячи приклади такої діяльності російських спецслужбістів.

Усі вищезгадані журнальні матеріали так чи інакше поєднуються з матеріалом військового і політичного експерта Івана Січня  «Війна Росії проти України. Історія, причини, висновки та уроки» яким і відкривається черговий номер журналу. Автор послідовно і фахово викладає розвиток найбільш активної фази російсько-української війни, подає перелік засобів і сил нападника, визначає справжні його загальні плани і пояснює, як той намагається виправдати свої цинічні дії щодо українського населення, якого перед нападом називав «братнім народом». Зрештою, досить лише ознайомитися з залученими Кремлем військовими силами і засобами, щоб зайвий раз переконатися у справжніх намірах наших «доброчинних сусідів». Автор так і пише в одному з розділів статті: «Москва жодним чином не збиралася полишати планів із повернення України до сфери свого впливу. І навіть більше, після того, як до влади в Росії прийшов В. Путін і розпочав проводити відверту неоімперську політику, діяльність із втілення вищезгаданих планів істотно пожвавилася». І далі подає один із багатьох висновків у статті стосовно російсько-українського протистояння: Росія намагається блокувати процеси європейської та євроатлантичної інтеграції України і створити умови для встановлення в ній проросійської влади. Все робиться, аби Україна відмовилася від вступу до ЄС і НАТО та переорієнтувалася на Росію, щоб нівелювати національну свідомість українського населення, провести його русифікацію та максимально послабити українські силові структури.

І насамкінець про сталу традицію розміщувати у журналі інтерв’ю з гостем «Бінтела». Цього разу пропонуємо ознайомитися з відповідями на наші запитання Анатолія Лопати, який свого часу обіймав посаду начальника Генерального штабу ЗС України. Щоправда, тут є один нюанс — розмова з шановним генералом відбулася напередодні активної фази російсько-української війни, 22 лютого. Та відповіді, як і самі запитання до поважного гостя, не втрачають актуальності, бо так чи інакше, а йдеться про те, що ми щоденно спостерігаємо на просторах України.

За традицією, скорочений варіант інтерв’ю ми розміщуємо на нашому сайті. А той, хто ним зацікавиться, зможе прочитати на сторінках журналу під заголовком  «Держава існує, допоки є кому її захищати». 

Олег МАХНО

 

 

 

 

 

 

 

Журнал видається українською та англійською мовами, матеріали не дублюються на сайті Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел».

 

 

Reviews

There are no reviews yet.

Be the first to review “Журнал «Бінтел» № 1–2, 2022 рік (.pdf)”

Top