На разі Китай випереджає Індію за всіма показниками, як економічними, військовими, так і геополітичними
Те, що пандемія COVID-19 впливає практично на всі сфери діяльності держав, добре відомо. І практично майже всі погоджуються, що така пошесть змінюватиме подальший світовий устрій. Так, як це можна спостерігати на прикладі, зокрема, азійських держав, включно з КНР і Індією, як суб’єктами геополітики, яким не випадково постійно приділяють увагу європейські ЗМІ.
У своїх систематичних оглядах під назвою NZZ-Asien до теми стосунків двох країн нещодавно звернулася швейцарська Neue Zürcher Zeitung. Власні кореспонденти видання Майкл Сеттелен та Катрін Бюхенбахер зазначають, що у цих країн-гігантів схожі тисячолітні історії, велика багатогранна культура, а політично-економічний розвиток обох сьогодні також мало чим відрізняється, якщо не порівнювати їх досягнення із темпів зростання ВВП. І нагадують читачам, що обидві країни вважаються відносно молодими державоутвореннями, бо сучасного вигляду набували з середини ХХ-го століття. З 1949 року Китаєм керує автократична Комуністична партія, Індія стала незалежною у 1947 році і розвивається у демократичному напрямі. Обидві країни мають у своїх арсеналах ядерну зброю, входять до «ядерного клубу». До того ж кількість населення кожної з них становить понад 1 млрд людей, і у світі кожну вважають непоганим ринком збуту. Також у них схожі соціальні цінності, обидві переймаються схожими соціальними проблемами. До цінностей належать насамперед домінуюче значення сім’ї, серед спільних проблем — злиденність населення.
Водночас, зазначають журналісти, економіки Індії та Китаю суттєво відрізняються. Якщо у Індії показник ВВП від початку 1990-х років зріс уп’ятеро, то ось ВВП Китаю збільшився аж у тридцять разів. Активне зростання могутності Китаю справляє гнітюче враження на індійців. Щойно стало відомо, зазначає видання, що уряд Індії вирішив значно посилити контроль за надходженням інвестицій з Китаю. Так, придбання індійських підприємств представниками сусідніх країн відтепер можливе лише за новими дозвільними процедурами. NZZ пояснює, що у такий спосіб Індія у період пандемії коронавірусу намагається не дати іноземцям, насамперед китайцям, змоги заволодіти індійськими підприємствами, що наразі у кризі.
За дослідженнями американського аналітичного центру Pew Research Institute (Вашингтон), 61 % опитаних індійців негативно сприймають економічне зростання Китаю (див. графік). А ось щодо більшості китайців, вказується у статті, то вони сприймають Індію як таку, що занепадає.
![]() |
| Показник того, як жителі азійського регіону оцінюють вплив зростання економіки Китаю на свої країни (у %). Джерело: Pew Research Institute, початок 2019 року |
Взаємна недовіра, що переросла у відверте протистояння, спостерігається ще з часів індійсько-китайської війни 1962 року, пояснює читачам видання NZZ. Тоді виникли взаємні територіальні претензії щодо прикордонних районів в Гімалаях, поблизу китайського автономного району Тибет. Багато тибетців після повстання 1959 року перебралися до Індії, де їх приязно зустріли місцеві мешканці і влада. Серед гостинно прийнятих Індією біженців був і Далай-лама, який і нині живе в Індії.
|
Довідково: 14-й Далай-лама, духовний лідер Тибету. Голова Тибетського уряду у вигнанні, що розташований у м. Дхарамсала (Індія). Лауреат Нобелівської премії миру 1989 року. У 1951 році війська КНР змусили його ратифікувати договір, який передавав Тибет під контроль Китаю. Після невдалого повстання 1959 року Далай-лама емігрував до Індії, де заснував уряд у вигнанні. |
Причина виникнення війни у 1962 році між Китаєм і Індією — неврегульованість питань щодо лінії кордону між колишньою Британською Індією і Тибетом. Спірними вважалися дві ділянки. Одна з них, площею 518 кв. км, розміщена на півночі Індії у північно-східній частині Кашміру, відома також як Аксай-Чин. Друга спірна ділянка кордону завдовжки приблизно 700 км (та прилеглий до неї прикордонний район територію 82,88 тис. кв. км) розташована на сході Індії у північній частині сучасного штату Аруначал-Прадеш.
Серед причин загострення відносин між двома країнами також традиційна експансіоністська політика Китаю та факт виявлення Індією побудованої китайцями дороги через Аксай-Чин. Її проклали, вірогідно, для поліпшення доступу до Тибету. Ще однією причиною китайського військового вторгнення було надання індійцями Далай-ламі політичного притулку.
Швейцарські журналісти зазначають, що Китай переміг на всіх фронтах і прибрав до рук Тибет, створивши заодно сприятливі передумови для хороших стосунків з Пакистаном. Втім, між Індією та Китаєм і зараз існує прикордонний конфлікт. Щоправда, не доходить до поновлення бойових дій, проте тодішня прикордонна індійсько-китайська війна і зараз негативно позначається на стосунках обох держав.
![]() |
| Обриси державних кордонів та спірних територій після китайсько-індійської війни 1962 року |
На разі Китай випереджає Індію за всіма показниками, як економічними, військовими, так і геополітичними, відзначається у швейцарському виданні. Але попри це є і чимало позитивного у відносинах між Індією і Китаєм, що стосується міжнародних економічних і торговельних сфер. Зокрема, обидві країни у числі партнерів країн-членів геополітичного утворення БРІКС.
У країн групи БРІКС потужні економіки, що розвиваються, та достатньо ресурсів, якими цікавиться світова економіка. Велика чисельність їх населення (43 % від загального населення планети) обумовлює дешевизну праці, низький рівень життя, що є водночас перешкодою для високих темпів економічного зростання в цих державах.
Проте, не зважаючи на вигоду від співробітництва у БРІКС, прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді у листопаді минулого року відмовився від найбільшого у світі пакту вільної торгівлі RCEP, до складу якого входить також Китай. Н. Моді не хоче, щоб Індію завалили дешевими китайськими продуктами.
Індія, зазначається у NZZ, не бажаючи підігрувати стратегічним планам Китаю, бойкотує також стратегічну китайську ініціативу «Пояс і шлях». Застереження щодо впровадження пекінського проекту насамперед стосуються того, що китайські торгові шляхи пролягатимуть через спірну територію в Кашмірі.
Під час глобальної кризи, пов’язаної з пандемією COVID-19, багато мешканців Індії висувають претензії до Китаю та ВООЗ, вважаючи, що вони приховують реальну картину епідемії, що саме це приховування і викликало глобальну пандемію, і що Китай, замовчуючи про дійсний стан речей, сьогодні веде відверту пропаганду.
У відповідь на це державна китайська газета Global Times пише, що Індії краще було б ознайомитися з китайським досвідом подолання коронавірусу та не згадувати зараз про «історичне суперництво».
|
…Китай і Індія переживають новий етап загострення та погіршення своїх відносин… |
Таким чином, схоже на те, що Китай і Індія переживають новий етап загострення та погіршення своїх відносин. На зразок того, як й інші, менші за розмірами та геополітичними впливами країни на всіх континентах, переоцінюючи історичні цінності, пригадуючи колишні образи, територіальні втрати, військові чи іміджеві збитки, налаштовуються на протистояння. А відтак можуть виникнути відкриті сутички.
Навіть США намагаються звинуватити Китай у тому, що саме він «зініціював» виникнення пандемії, що можна пояснити передвиборним періодом кампанії Д. Трампа. Китай же, запобігаючи перспективі виплачувати за рішенням міжнародних судів репарації, переходить у наступ. Оскільки суми виплат можуть сягати трильйонів доларів, то це може підірвати навіть таку потужну економіку, що наразі є у Китаю. А разом з дезінтеграцією сусідньої Росії можуть виникнути і зовсім непередбачувані зміни на геополітичній мапі світу.
Не менш відчутними в такому разі будуть іміджеві втрати Пекіна. Адже вже відомі проекти рішень провідних технологічних гігантів перенести з Китаю виробничі лінії кінцевої продукції до інших країн Азійсько-Тихоокеанського регіону. Зокрема, так вчинила Японія, колишній основний економічний партнер Китаю, виділивши на це 2,2 млрд дол. США. Так збираються вчинити і деякі великі європейські компанії, які частково або повністю перенесуть виробничі лінії до ЄС чи до держав, що в безпосередній близькості до кордонів Євросоюзу. Поки що йдеться про Туреччину, Словаччину, Польщу, Румунію.
Нещодавно стало відомо, що технологічні гіганти HP, Dell, Microsoft і Amazon також можуть перемістити значну частину свого виробництва з Китаю. В основному через загрозу розгортання торговельних воєн між Вашингтоном і Пекіном, а також внаслідок необхідності створити нові ланцюжки поставок комплектуючих. І хоча Microsoft згодом спростувала таку інформацію, але загальний тренд на виведення виробничих потужностей та активів світових технологічних гігантів з Китаю залишається. Світові постачальники ключових технологій для корпоративних замовників і кінцевих користувачів HP і Dell мають намір перенести до 30 % потужностей в сегменті виробництва ноутбуків, при цьому керівництво HP вивчає питання їх облаштування у Тайвані чи Таїланді. Такий процес може розпочатися вже наприкінці третього кварталу ц. р.
|
…Розвиток спричиненої пандемією коронавірусу ситуації та її вплив на економіку, національну безпеку та інші чинники співіснування держав проявлятимуться далі і часом у зовсім несподіваному форматі. А держави намагатимуться відстоювати власні національні інтереси… |
Компанії Microsoft, Google, Amazon, Sony і Nintendo також розглядають варіанти перенесення виробництва ряду кінцевих продуктів. Компанія Dell вже запустила пілотне виробництво ноутбуків у Тайвані, В’єтнамі та на Філіппінах. Amazon і Nintendo розглядають в якості альтернативи Китаю В’єтнам. Думають над перенесенням виробничих потужностей Lenovo Group, Acer і ASUSTeK Computer (ASUS).
Китай також не сидить, склавши руки. Одним з нестандартних його кроків стало нещодавнє виведення своєї авіаносної групи у води Тихого океану, який донедавна вважався повністю підконтрольним США. Причому, виведення бойових кораблів Китаю відбувалося через територіальні води сусідньої Південної Кореї. До того ж Китай застосовує звичну тактику відвертої омани, приховування та викривлення правди щодо перебігу подій з пандемією.
…Отож розвиток спричиненої пандемією коронавірусу ситуації та її вплив на економіку, національну безпеку та інші чинники співіснування держав проявлятимуться далі і часом у зовсім несподіваному форматі. А держави намагатимуться відстоювати власні національні інтереси.






