«…Серби розчаровані Заходом і рішуче підтримують Росію»

Про підтримку Росії по-сербськи

Про те, що є в основі політики підтримки двох країн і чи завжди така підтримка надійна

«defence24.pl», Польща

Для розмови про поточні події на Західних Балканах відомий польський науковець-журналіст Роберт Чулда/Robert Czulda не випадково цього разу обрав свою колегу — докторку політичних наук Магдалену Рексц/Magdalena Rekść. У Польщі (і не тільки) її знають як викладачку університету м. Лодзь, а також як фахівця з питань історії і сьогодення колишньої Югославії, після розпаду якої нерозв’язані проблеми державотворення на її місці нових країн залишаються нагальною справою і їх, і загалом Європи. А оскільки будь-яке «запущене» отаке питання обов’язково починає дошкуляти геополітично, то і увагу до себе привертатиме щоразу більшу, допоки не переросте у те, що називається війною. Пропонуємо ознайомитися у викладі з її поглядами у нещодавньому інтерв’ю «Серби розчаровані Заходом і рішуче підтримують Росію», розміщеному на сайті defence24.pl.

До речі, про війну у країнах, що утворилися на теренах Югославії, в Україні знають добре хоча б тому, що свого часу там перебували українські миротворці. Нині і нас охопили практично схожі, якщо не гірші, проблеми, і ставлення до них населення країн Західних Балкан не можна назвати однозначним. Про що і зазначають польські вчені-аналітики.

Слободан Мілошевич

На початку розмови порушується тема політичної свідомості сербів, генезису сербської політичної сцени і того, що її формує протягом останніх десятиліть. Згадавши Слободана Мілошевича, відому «бульдозерну революцію» та її повалення, д-рка М. Рексц торкається політичного хаосу у Сербії, її економічних проблем, проявів корупції та своєрідності поводження політичної еліти, що дуже швидко розчарувало громадянське суспільство.

Олександр Вучич

Саме на такому тлі почали набирати сили радикалісти і вже незабаром, у 2008 році, виникла Сербська прогресивна партія (SNS, Srpska napredna stranka) під керівництвом Олександра Вучича, колишнього міністра інформації за часів Слободана Мілошевича. Тоді серби ще прагнули вступу до Євросоюзу, вбачали переваги в інтеграції. Адже сподівалися, що з приєднанням відкриється кордон і вони зможуть вільно їздити працювати до Західної Європи. Та з часом у країні поступово поглиблюються контрасти між багатими і бідними. Навіть у столиці Белграді можна побачити дедалі більше бідних людей. Водночас збільшується кількість магазинів для дорогих товарів.

Згідно з інформацією до пандемії, зауважує д-рка М. Рексц, можливість придбати предмети розкоші мають близько 10 % сербів, а решта — живуть у злиднях. Економічні проблеми Сербії викликані багатьма факторами, включно санкціями в 1990-х роках, високим рівнем корупції та відсутністю глибоких реформ. Але у місцевих ЗМІ домінує слово «прогрес», згадується правляча партія, подається нескінченний марафон успіхів, у що серби починають вірити, хоча зараз там знову криза, яку пояснюють наслідком війни в Україні, за що, як вважають серби, несе відповідальність Захід.

Та ось щодо війни в Україні, то Сербія заявила про свій нейтралітет, про те, що не підтримуватиме санкцій проти Росії. Польська експертка вважає, що на практиці Сербія обрала вигідну для Росії позицію, оскільки це не лише підтримка російської пропаганди, але й сприяння російським компаніям у відкритті їх філій в Сербії, щоб у такий спосіб РФ могла уникнути міжнародних санкцій.

Цікаво, що серби у проросійській кампанії зараз посилаються на свою колишню війну 1999 року. На початку війни в Україні, тобто в лютому, демонструвалися фотографії зруйнованих будівель з підписом: «Не Україна 2022 року, а Сербія 1999 року». Активно нав’язується сербському суспільству думка, що війну в Україні розпочало НАТО. Посилання на війну 1999 року все ще використовується і дозволяє виправдати позицію обох сторін — як прихильників Росії, так і прихильників України. Згідно з незалежним опитуванням, проведеним у травні 2022 року, 66 % сербів виступають за Росію, 12 % — за Україну, 22 % не визначилися.

Відповідаючи на запитання чому Сербія не змогла інтегруватися до Заходу, експертка звернула увагу, що ця країна вважає себе особливою, оскільки розташована між Сходом і Заходом, завдяки чому вступ її до ЄС треба вважати не інакше, як історичною місією, що у тому числі сприятиме підтримці інтересів Росії. Тому і Кремль підтримує її проєвропейську політику. Цікаві з такого приводу показники: спочатку 80 % сербів були за євроінтеграцію; з часом ентузіазм почав падати, досягнувши приблизно 60 %; в останні роки опитування показали підтримку в 40 %.

Ставлення сербів до росіян.
Джерело: https://goraiderevo.com/

Співрозмовниця у своєму інтерв’ю повідомляє, що згідно з останніми дослідженнями, проведеними під час російсько-української війни, прихильність сербів до Європейського Союзу продовжує послаблюватися, а до Росії — зростати. Згідно з нещодавнім опитуванням, 28 % опитаних відповіли, що були б раді, якби Сербія приєдналася до ЄС, тоді як 40 % заявили, що воліли б, щоб Сербія вийшла з переговорів з ЄС і розпочала процес інтеграції з Росією! Як вважає експертка, це стало наслідком неналежного ставлення Заходу до Балкан, коли розмова про майбутній вступ Сербії до ЄС не підтримувався конкретними діями. «Винні також такі політики, як Ангела Меркель, — каже експертка, — яка розглядала Вучича як партнера і гаранта стабільності на Балканах, хоча експерти підкреслювали, що це була дуже недалекоглядна стратегія». Серби також зважають на наслідки вступу до ЄС сусідньої Хорватії, яка від цього мало що виграла, тим більше, що не може виконати взяті на себе юридичні зобов’язання.

«Скептицизм щодо Європейського Союзу посилюється зміною наративів урядових ЗМІ, які більшою мірою пропагують співпрацю з Китаєм та формують його позитивний імідж. Сербські ЗМІ нещодавно приділили багато уваги так званій «сталевій дружбі» між Пекіном і Белградом. Цей наратив посилився під час пандемії — хоча Європейський Союз підтримував Сербію більше, ніж Китай, сербські ЗМІ зосереджуються на вихвалянні китайської допомоги. У наративі саме допомога китайських друзів врятувала Сербію від пандемічної катастрофи, яка була частиною кількарічної кампанії уряду, покликаної прищепити суспільству переконання, що Сербія належить до східного, а не до західного світу», — коментує польська науковиця, одночасно зауважуючи, що у проросійських колах поширюються думки, що Польща готується напасти на Росію, а це, на погляд сербської влади, наслідок правління у Польщі «радикальних націоналістичних правих, які знищили демократію».

Аналізуючи причини проросійської налаштованості серед сербів, співрозмовники звертають увагу на синергію кількох факторів, зазначаючи при цьому, що у Сербії міцно вкоренився політичний міф про те, що сербський патріотизм має поєднуватися з… шаною до Росії. Інакше кажучи, колективна ідентичність сербів будується на стовпі братерства з Російською Федерацією.

У будь-якому разі, Путіну в цій країні симпатизують. Є багато людей, які з приємністю згадують його перебування у Сербії. На вулицях, серед іншого, можна натрапити на футболки з його портретом, часто з написом «Брат Путін». Це, так би мовити, на «картинці» суспільної поверхні, а ось щодо утворення ідентичності за принципом проросійськості, то це, на погляд експертки, має більш широкий вимір: «Якщо ми поглянемо на конфлікти 1990-х років, то побачимо, що сербський приклад не унікальний. Хорвати ототожнювали себе із Заходом і Католицькою Церквою — для них це основа їхньої ідентичності. Також є боснійці, які посилаються і на релігійний елемент, і на зв’язки з Туреччиною. З цієї точки зору для сербів природно орієнтуватися на Росію».

Футболка з портретом Путіна по сусідству з футболкою з написом «Доктор Дабич».
Під цим псевдонімом колишній лідер боснійських сербів Радован Караджич
13 років переховувався від міжнародного правосуддя до свого арешту в 2008 році.
Джерело:
https://www.radiosvoboda.org/

Але на що звертають увагу співрозмовники — на політичному (і економічному) рівні Росія систематично зраджувала Сербію. У 1990-х роках допомога Сербії від Росії була незначною. Під час косовського конфлікту Кремль обмежився символічними жестами. Те ж саме було і після проголошення Косовим незалежності. Під час масштабної повені 2014 року допомогу надавав Європейський Союз, а не Росія. Подібне було і під час пандемії — медичне обладнання здебільшого постачав Євросоюз, а місцева пропаганда відзначала лише допомогу з Китаю. Але і в такому разі серед сербів побутує думка, що в їхніх інтересах мати у союзниках сильну Росію. Логіка наступна: якби Росія у 90-х роках мала більше ваги на міжнародній арені, то вона могла б краще дбати про інтереси Сербії. І тоді можна було б уникнути воєн і санкцій. Але Росія була слабка і тому не могла допомогти.

І ще про одне можливе пояснення йдеться у спілкуванні співрозмовників: якщо погодитися з логікою, що Росія є братом Сербії, то Сербія, яка все ще бореться з болісною травмою поразки у 90-х, емоційно бажає хоча б перемоги «старшого брата», підбадьорюючи його з тим, щоб підсолодити свою поразку.

На запитання про погляди сербів на розв’язану росіянами в Україні війну колега-співрозмовниця д-ра Роберта Чулди відповіла так: «За деякими оцінками, приблизно 80 % сербів підтримують Росію, хоча, як вже згадувалося, в одному з опитувань 66 % осіб оголосили про абсолютну підтримку. Тим не менш, слід також мати на увазі, що не всі там підтримують дії Кремля, а українські біженці також дістали у Сербії притулок. Урядові ЗМІ завуальовано підтримують Росію, а сербські таблоїди однозначні у своїх поглядах. У них лічать дні до повного «визволення» сходу України «братами-росіянами»… Що стосується мейнстрімових ЗМІ, то там точаться дебати. Одні такі обурили хорватів — експерт у розмові про злочини в Бучі згадував про злочини у хорватському Вуковарі, явно симпатизуючи Росії».

Не можна не звернути увагу на таку деталь, як проведення паралелей між війнами на Балканах і в Україні. У інтерв’ю згадуються слова Путіна, що «якщо світ визнав Косово, то він повинен визнати і Донецьку народну республіку, і Луганську народну республіку». Сербам це дуже не сподобалося, а президент Вучич був навіть шокований такою заявою, тому назвав Росію зрадницею. Для сербів природно, що Росія не визнає Косова, бо вважають, що вона повинна підтримувати позицію Сербії в цьому питанні на міжнародній арені. Словом, Росія підвела свого «балканського брата» у такому питанні, Путін згадав справу про незалежність Приштини у 2014 році щодо Криму, ще раніше — влітку 2008 року, з приводу відокремлення Абхазії та Південної Осетії…

Шанувальники Путіна у Сербії, 17.01.2019 р.
Джерело: фото Forum/REUTERS/Bernadett Szabo, https://naviny.belsat.eu/

Та незабаром антиросійська риторика у Сербії стихла, через тиждень-два повернувся і проросійський наратив. Бо на формування думки у ЗМІ впливає те, що деякі з них фінансуються Росією і не можна не згадати про безпосередню присутність росіян на Балканах.

Польська експертка звертає увагу, що помітне прибуття росіян до Сербії спостерігалося ще до початку війни (російсько-української — авт.). Хоча і таку її думку можна уточнити. Свого часу, знаходячись у відрядженні у Боснії та Герцеговині, мав кілька випадкових зустрічей з росіянами, які зі своїми сім’ями залишили місця проживання у Росії і назавжди перебралися до екс-Югославії. За професією переважно лікарі та інженери, вони ще у 90-х роках передбачали проблеми на своїй батьківщині і визнали за краще податися до Європи, щоб хоча б своїм дітям забезпечити пристойне майбутнє.

Як бачимо, їм не відмовиш у далекоглядності, бо їхнім нащадкам нині не доводиться призиватися до війська на російсько-українську війну… Хоча за чверть століття до наших днів активне переміщення росіян «частково пов’язувалося із симпатією та ставленням до Сербії, як до кращого місця проживання та, звичайно, з більш сприятливим кліматом».

Не можна не згадати про російські інвестиції, наприклад, Сбербанку чи Газпрому, що навіть спонсорує белградський клуб «Црвена Звезда». Як йдеться у інтерв’ю, за цими компаніями виирушили російські робітники з досить високими зарплатами. У Сербії навіть зареєстровано кілька політичних партій російської меншини. У 2012 році росіяни створили в Ніші Російсько-сербський гуманітарний центр, офіційно неурядову організацію для підтримки антикризової діяльності. Американська розвідка застерегла, що це — російський шпигунський центр. Цікаво, що росіяни прагнули, щоб співробітники центру вважалися дипломатами.

Що принесе брат? Ні, не великий, сербською просто «великий» («большой» — рос.).
Хоча багато хто впевнений, що і великий теж.
Джерело: https://www.bbc.com/

І ще кілька показових фактів щодо теми співпраці Росії і Сербії. Після 24 лютого ц. р., за даними з російських джерел, від початку війни до початку червня до Сербії прибуло близько 30 тисяч росіян. Це викликало певні проблеми, тому що, з одного боку, серби прихильно ставляться до росіян, а з іншого — вже скаржаться на відчутне підвищення орендної плати. Така міграція зачепила не лише Сербію, а й усі балканські країни — від Албанії та Чорногорії до Боснії та Герцеговини.

Але така особливість: приїжджають ті росіяни, які можуть працювати дистанційно, та побоюються примусового призову до російських збройних сил. Вони можуть перебувати в одній з країн місяць без візи, після чого перебиратися до іншої балканської країни, за місяць — до наступної. Дехто з них такі, які більше не хочуть жити в Росії, або не згодні з політикою Путіна. Але оскільки вони не мають шенгенської візи, то їм доводиться вибирати Балкани і Сербію, де кирилиця і місцеві прихильні до росіян. Тобто, чудове місце для російської еміграції. Є й така категорія серед вищезгаданих людей, яка відкриває у Сербії філії російських компаній, щоб мати можливість уникнути санкцій Заходу.

 Підготував О. Махно

https://defence24.pl/geopolityka/serbowie-rozczarowali-sie-zachodem-i-mocno-wspieraja-rosje-wywiad

Схожі публікації