Наша відповідь — холоднокровна ненависть, а не страх

Наразі війна Росії цілеспрямована і оборонна за характером. Україні треба готуватися до суворої зими

 

The Guardian, Велика Британія

 

З настанням зими зміниться і тактика дій на російсько-українському фронті. Західні спостерігачі таке передбачають, намагаючись пояснити своїм суспільствам, що, як і внаслідок чого це стається та які шанси у сторін вплинути на ситуацію. Крім усього іншого це ще раз доводить, що російсько-українська війна по-справжньому тривожить світову спільноту і не на часі балакати про якусь від неї втому. Адже це — не комп’ютерне суперництво (хоча, як відомо, російське керівництво мало необережність подавати свої військові досягнення, використовуючи комп’ютерні ігри), і від наслідків бойових дій, за великим рахунком, залежить не лише доля багатьох держав, а й не одного покоління їх населення. Досить лише регулярно читати кореспонденції іноземних військових аналітиків, які серйозно сприймають бойові дії, і уважно дослухатися до окремих висновків. Серед таких авторів можна назвати Френка Ледвіджа — адвоката і у минулому армійського офіцера. У його послужному списку — військова служба на Балканах, в Іраку і Афганістані. До речі, він ще й автор аналітичних монографій «Програш малих війн» і «Кровні інвестиції». Напередодні його чергова стаття з’явилася на сторінках відомого видання The Guardian під заголовком «Наразі війна Росії цілеспрямована і оборонна за характером. Україні треба готуватися до суворої зими». Ось окремі його спостереження, за якими він робить висновки, застерігаючи нас від можливих складнощів. І хоча не можна казати, що це щось несподіване чи нами не передбачуване, та все ж…

…Рясна дощова погода в Україні, розпочинає свій допис Френк Ледвідж, робить українські незаасфальтовані дороги майже непрохідними, і навіть танки не спроможні дати собі раду з багнюкою. Транспортні маршрути стають передбачуваними, їх легше обстрілювати артилерією, безпілотниками та піддавати авіаударам. Згодом, у грудні, випаде сніг і разом з ожеледицею виникнуть відповідні проблеми. Опале листя з дерев ускладнить приховування від всюдисущих безпілотників, але великий хмарний покров значною мірою заважатиме повітряній розвідці. Припаси з боєприпасами, включно з артилерійськими снарядами, доставлятимуться до місця бою довше та в менших кількостях. Іншими словами, зима означає, що весь рух пригальмується. Українські наступальні дії, швидкі і несподівані, помітно сповільняться. Солдати-піхотинці, як і всі інші, змушені будуть дбати про те, як краще грітися.

З приходом «генерала Зими», пише автор, російські війська під новим керівництвом намагатимуться заморозити лінії на місці та утримувати їх. Українці, які досить несподівано і приємно здивували своєю завзятістю, послаблять свої хвацькі операції, за якими ми спостерігали протягом останніх восьми місяців.

Українські військові біля лінії фронту на півночі України в Херсонській області 7 листопада.
Джерело: The Guardian; фото: Hannibal Hanschke/EPA

Автор також передбачає і інші зміни. Так, нове командування і військові структури Росії під керівництвом нещодавно призначеного генерала Сергія Суровікіна, здається, силкуються упорядкувати свої хаотичну організацію та операції. Вони намагаються більш узгоджено підходити до організації дій своїх військових частин і підрозділів. Це спостерігалося під час ракетних ударів на початку жовтня по Києву тощо. Адже до того, нагадує автор, безладні атаки росіян здавалося б випадково влучали у цілі в містах, а обмежений арсенал високоточних ракет Росії не гарантував їй стратегічної чи оперативної переваги. Зараз же росіяни користуються безпілотниками іранського виробництва — і, ймовірно, скеровують їх перш за все на цивільну інфраструктуру, зокрема на українські системи електро- та водопостачання. Це називається націлюванням на протидію, або знешкодження важливих невійськових активів. Автор таку тактику називає нелюдською, безжальною. Але вона послідовна, оскільки має на меті зламати волю ворога до боротьби. Щоправда, для Росії, хоча теоретично це і добре працює, але якщо звернутися до історії, то можна зауважити, що такі дії посилюють рішучість ворога з тієї простої людської причини, що під час війни люди будуть вважати своїх ворогів відповідальними за завдані страждання.

Саме це і може спостерігатися цієї зими, пророкує автор допису і наводить слова свого друга-киянина: «Наша відповідь — холоднокровна ненависть, а не страх». А далі зазначає, що хоча Україні вдається збити переважну більшість безпілотників і ракет, ціна з точки зору власної закупівлі ракет Україною «помітно перевищує видатки Росії». Бо використовуються складні (і недешеві) ракети, щоб збити по суті дешевенькі безпілотники.

Автор також не оминає події під Херсоном, де російське військо притиснуте спиною до Дніпра (допис автором робився кілька днів тому, коли поточні події тільки розгорталися). Він повідомляє читачам The Guardian про пріоритетність цього міста для обох сторін через його важливість як воріт до Криму. Вважає, що є всі ознаки, що замість планування приреченої та дуже дорогої останньої оборони Суровікін з його штабом мають на увазі відхід через Дніпро (завширшки 400 метрів у цій точці) до східної половини міста (хоча той, кому довелося побувати у Херсоні, бачив, що місто розташоване на правому березі Дніпра — авт.).

На перший погляд, вважає Френк Ледвідж, це було б розумним кроком — перетворити річку на оборонний ресурс для російських підрозділів, а не на перешкоду, на якій вони можуть бути заблоковані та знищені. Та якщо Путін оголосив Херсонську, Запорізьку, Донецьку та Луганську області частинами Росії та неявно визнав межі своєї досі катастрофічної «спецоперації», то можна стверджувати, що Росія зараз вимушена організувати повномасштабну оборону, підсумовує автор цей факт, звертаючи увагу читача, що у такому разі про нові масштабні спроби Росії захопити територію, схоже, не йдеться. «Українці досить міцні. У жодному секторі Росія не має значної матеріальної чи людської переваги, не кажучи вже про перевищення рівня три до одного, яке традиційно вимагається для успішної атаки».

Ще одним фактором, який свідчить, що росіяни там не залишатимуться, є те, що хоча десятки тисяч мобілізованих, але фактично непідготовлених піхотинців, компенсували втрату живої сили, ці війська не будуть здатні до таких «об’єднаних збройних» операцій (танки, артилерія та піхота, які працюють разом), які виконують українці. Так стверджуючи, автор далі пише, що «Суровікін, однак, робить чесноту з необхідності». Єдине, на що здатна відносно погано навчена, але добре налаштована піхота, — це утримувати позиції, що стало зрозумілим ще з часів Першої світової війни. Тому росіяни активно намагаються створити серію укріплень і замінованих оборонних ліній для запобігання втрат від наступальних дій ЗСУ.

Колишній британський офіцер вважає за належне згадати у своєму матеріалі вересневе інтерв’ю головнокомандувача ЗСУ генерала Валерія Залужного, де він, зокрема, говорив, що бачить як «центр тяжіння» Росії — ключ до війни — Крим. Отож все зараз переконливо свідчать, що подальші наступальні дії України будуть визначати своєю метою Кримський півострів.

Але поточна підготовка росіян до оборонної тактики в поєднанні з реаліями зимових умов означає, що операції сповільняться. Росіяни роблять ставку на паузу для своїх розбитих сил, поки що готуються до операцій у наступному році. Але прорахуються. Бо «отримані Україною артилерійські і ракетні системи із Заходу, які переважають російські гармати, не дадуть окупантам можливості перепочивати в шанцях, бліндажах чи захоплених будівлях».

Варто звернути увагу, що за день до того, як з’явилася стаття Френка Ледвіджа, у цій газеті було надруковано допис іншого автора про російсько-українську війну. Автор, Патрік Вінтур, пише про факт постачання Іраном безпілотників для явного агресора — Росії — що необхідно припинити.

Офіцери поліції в Києві, Україна, під час російського удару минулого місяця стріляли по тому, що, ймовірно, було одним із кількох поставлених Іраном безпілотників Shahed-136.
Джерело: The Guardian; фото: Reuters

Іран більше двох місяців, пише автор, заперечував, що продав безпілотники Росії, і це при тому, що їх застосували для ударів по електростанціях та цивільній інфраструктурі. І ось на вихідних (2 листопада — авт.) зізнався, що поставив невелику кількість безпілотників до початку війни. Це пояснення не сприйняли ні США, ні Україна. Але у дописі повідомляється, що цей факт про постачання спровокував внутрішній розкол в Ірані, так як про нього почав говорити колишній іранський посол в Росії, натякнувши, «що міністерство закордонних справ, можливо, тримали в невіданні як Кремль, так і іранські військові». Суперечка навколо безпілотників віддзеркалює ширшу зовнішньополітичну дискусію в Тегерані щодо ризиків розвитку тісних зв’язків з Москвою. Це також незвично і тому, що іранський уряд критикують місцевий консервативний священнослужитель і редактор газети. У зверненнях, підхоплених іншими іранськими газетами, Масіх Мохаджері у своєму матеріалі на першій сторінці газети Jomhouri-e-Islami наголошує на трьох речах, які мав би зробити уряд: порадити стороні, яка розпочала війну, тобто Росії, дотримуватися міжнародних правил, за якими забороняється посягання на територію інших держав; сказати Росії на початку війни, що вона не має права використовувати безпілотники в Україні, які надав Іран; підтримувати міцніші стосунки із країною, яка зазнала нападу. Звертаючись до Хоссейна Амір-Абдоллахіана (міністра закордонних справ Ірану), Масіх Мохаджері цікавиться: «Чому після початку війни в Україні ви не оголосили Росії, що вона не має права використовувати іранські безпілотники у війні в Україні? Також чому ви відкрито не осудили Росію за розв’язання війни і чому ви не намагалися стати посередником між двома сторонами, щоб припинити цю злу війну?» Він сказав, що Іран міг би зіграти цю роль, не пошкодивши своїх відносин з Росією.

Міністр закордонних справ Ірану Хосейн Амір-Абдоллахіан.
Джерело: The Guardian; фото: Wana News Agency/Reuters

Колишній посол Ірану в Москві Нематолла Ізаді сказав, що, схоже, не було належної співпраці між військовими та дипломатичними крилами іранської держави, через що, можливо, міністерство закордонних справ залишилося у невіданні. «Очевидно, що одна частина уряду вважала вигідним продавати безпілотники Москві для застосування у війні чи іншим чином, — сказав Ізаді, — …і здається, ми були обдурені Росією, яка, на мою думку, не зважає на наші національні інтереси взагалі».

Щодо думки Роберта Меллі — спецпредставника США по Ірану — то він не поділяє поглядів цих двох іранських громадян і відхилив визнання Ірану: «Докази очевидні: безпілотники, продані Росії, використовуються проти мирного населення України. Можливо, лідери Ірану думали, що зможуть уникнути наслідків таємної допомоги для Росії у жорстокій агресії, але їм цього не вдалося».

Отож дві нещодавній публікації у The Guardian досить конкретно подають ставлення світової спільноти до воєнних дій на території України, коли слід декому визначитися зі своєю позицією до російського злочину у ХХІ столітті.

Підготував Олег Махно

 

Схожі публікації