Журнал «Бінтел» № 4, 2020 рік

250.00

 

Журнал видається українською та англійською мовами, матеріали не дублюються на сайті центру «Борисфен Інтел».

Щоб отримати журнал через службу експрес-доставки «Нова пошта», необхідно надіслати повідомлення за адресою borysfenintel@gmail.com або за телефоном +38 (067) 243-2807 про обраний номер та кількість примірників, а також прізвище, ім’я, по-батькові та контактний телефон одержувача, місто і номер найближчого відділення «Нової пошти». Надсилання Вашого замовлення виконується відразу після отримання нами банківської інформації про сплату коштів.

Електронну версію журналу (120 гривень) можна сплатити за посиланням:
https://bintel.org.ua/product/zhurnal-bintel-2020-4-pdf/

 

The journal is published in Ukrainian and English and is not duplicated on the website of the “Borysfen Intel” Centre.

To get the journal through the “Nova Poshta” express delivery service you need to let us know (borysfenintel@gmail.com or by phone +38 /067/ 243-2807) the issue and amount of journals you paid for, the surname, first name and patronymic and the contact phone number of the recipient, the city and the “Nova Poshta”’s nearest office. As soon as we receive the bank information about the payment, we will send off the order to you.

For the PDF copy of the journal (120 hryvnias) you can pay here:
https://bintel.org.ua/en/product/zhurnal-bintel-2020-4-pdf/

 

Category:

Description

Вийшов друком підсумковий випуск журналу «Бінтел» за 2020 рік

 

 

 

За шестирічною традицією журналу геополітичної аналітики «БІНТЕЛ», в номері, що друкується напередодні Нового року, голова редакційної ради Віктор Гвоздь узагальнює світові геополітичні події дванадцяти місяців, що минають. Цього разу у своїй статті «Особливості розвитку ситуації у світі в 2020 році в контексті національних інтересів України» В. Гвоздь охоплює достатньо широкий спектр таких подій. І досить лише назвати підзаголовки розділів, щоб зрозуміти, що має на увазі автор, аналізуючи поступ Української держави на її непростому шляху історичного розвитку. Так, на початку статті автор порушує тему нинішнього головного виклику для національної безпеки України, подаючи своє бачення у розділі «Збройна агресія Росії проти України. Дії Російської Федерації, партнерів і союзників України». Потім у розділі «Основні події та тенденції у розвитку ситуації довкола України» торкається змін у геополітиці світу, які спричинилися новими викликами світовій безпеці, і переходить до аналізу позицій наших партнерів і супротивників, зосереджуючись на основних аспектах у діяльності провідних держав світу та міжнародних організацій, які мають відношення до України і її міжнародних інтересів. Це такі країни, як Сполучені Штати Америки, де наприкінці року обирався президент; Російська Федерація з її намаганням досягти рівня провідного центру сили за рахунок інтенсивного поступу, в тому числі виведення темпів зростання ВВП на рівень, що повинен перевищити світовий; Європейський Союз, керівництво якого намагалося дати собі раду з внутрішньо-організаційними пандемійними проблемами і втриматися на обраному шляху розвитку своєї зовнішньої політики; Китайська Народна Республіка, яка на фоні загальних світових проблем найбільш ефективно долає економічну кризу і послідовно розширює свій вплив у світі, включно з Азійсько-Тихоокеанським регіоном, російським Далеким Сходом, а також з Іраном, Афганістаном, Пакистаном тощо.

На початку розділу «Особливості ситуації в інших, важливих для України, регіонах світу» автор зауважує, що на стані справ у нашій країні позначається й така ситуація, яка склалася в таких регіонах, як Близький Схід і Південно-Східна Азія. Це, зокрема, конфлікт у Сирії, протистояння у прикордонні Китаю та Індії. І хоча ці події називають локальними, та вони часом можуть відволікати увагу світової спільноти від збройної агресії Росії проти України.

А ще автор детально аналізує воєнно-стратегічну обстановку, яка складалася довкола України у 2020 році, коли Росія і США/НАТО нарощували свої військові угруповання на Європейському театрі можливих воєнних дій. Це і планові заходи цих країн з оперативної і бойової підготовки, і демонстрація військової сили, включно зі складовими ракетно-ядерних сил, що «підвищувало загрозу виникнення збройних інцидентів з непередбачуваними наслідками». У підпункті своєї статті «Росія» В. Гвоздь узагальнює заходи, які проводило російське військове командування у Західному і Південному округах, під час командно-штабних навчань (СКШН) «Кавказ-2020», до яких залучалися сили і засоби авіації, повітряно-десантних військ, Чорноморського флоту, Каспійської флотилії тощо. Автор нагадує, що «…Агресивну спрямованість СКШН «Кавказ-2020» проти України та США/НАТО в Чорноморському регіоні підтвердив характер їх підготовчих заходів під час комплексної перевірки ЗС РФ за зимовий період навчання в лютому–березні 2020 року, а також «раптової» перевірки військ та органів управління Південного і Західного військових округів у липні того ж року». І детально подає розклад тих заходів, де російські військові намагалися не лише виконувати навчально-бойові завдання, але й підсилювати своїми діями політичні кроки російського керівництва, включно з готовністю демонструвати перед НАТО свою потугу «в умовах поширення акцій протестів у Білорусі проти режиму О. Лукашенка». По-своєму красномовними можна вважати такі заходи, як російсько-білоруські навчання «Слов’янське братерство-2020» 14–25 вересня та навчання миротворчих сил ОДКБ «Непорушне братерство-2020» 12–16 жовтня 2020 року. На що протягом 2020 року вимушено реагували США і НАТО. Як саме — про це також детально повідомляє автор статті.

Слід зауважити, що згаданий матеріал, як і інші статті цього номера, супроводжують оригінальні ілюстрації та схеми, за допомогою яких зміст сприймається краще, думки авторів отримують своєрідний колорит. У разі потреби таблиці і схеми можуть використовуватися в навчальному процесі наших навчальних закладів, під час семінарів чи круглих столів.

До слова, це підтверджується науковою статтею доктора географічних наук професора Мирослава Дністрянського. Зараз він подає читачеві своє бачення того, що впливає на наш постмодерний світ, і зокрема — хто відіграє у такій «справі» основну роль, через що і повинен нести відповідальність. Фактично тему можна конкретизувати, прочитавши заголовок такої статті — «Як геополітична свідомість провідних еліт формує сучасний світовий порядок». Зазвичай досить лише навести кілька думок автора, щоб усвідомити весь зміст викладеного. До речі, так бувало щоразу, коли на сторінках журналу «БІНТЕЛ» з’являлася стаття М. Дністрянського. Не буде винятком його доробок і зараз, що, впевнений, потішить його однодумців та прихильників, яким не байдужа доля нашої держави. Ось що, зокрема, вважає автор цієї статті:

«…Геополітична свідомість — це не лише особлива філософія, але й активний чинник практичного впливу на територіально-політичну ситуацію у світі. Це проявлялося у всі часи, але цей вплив ще більше зріс із кінця ХХ ст., у період, який дістав назву «постмодерн», коли внаслідок великих територіально-політичних та інформаційно-комунікаційних трансформацій у європеїзованому світі відбулося переосмислення багатьох світоглядно-філософських підходів. Цей період зумовив і суттєву трансформацію ментально-політичного мислення, що проявилося в зростанні прагнень до вольового конструювання нових територіально-політичних реалій, прямому й непрямому нав’язуванні своїх політичних проєктів, що поглибило «гібридизацію» світової політики загалом. Тому геополітична свідомість на сьогодні не лише впливає на політичну ситуацію, але й значною мірою формує її».

«…Політичним елітам постмодерного суспільства споживання, яке утвердилося насамперед у середовищі розвинутих держав, глобалізм став економічно й політично вигідним, оскільки забезпечував їм низку переваг перед країнами так званої економічної периферії».

«…Глобалісти наполягають на подальшій трансформації ЄС у напрямі до створення конфедеративної держави, що не підтримується багатьма політичними середовищами національних європейських держав. У концептуальному аспекті всі напрями глобалістського геополітичного мислення спиралися й спираються на об’єктивність процесу глобалізації, який найбільше проявляється в зростанні економічної й соціально-екологічної взаємозалежності країн світу, уніфікуванні культурних підходів і стандартів, всебічному комунікаційному зближенні населення держав».

Без сумніву, висновки автора щодо причин сучасних подій, наслідків, до яких це все може призвести і, зокрема, що може спіткати нашу державу через нехтування такими закономірностями, не просто цікаві, але й надважливі для сприйняття суспільством. Особливо на тому так зв. етапі державотворення, який ми сьогодні вимушені спостерігати. І хоча щойно наведені витяги зі статті М. Дністрянського більш ніж красномовні, але вважаю, що ще один такий досить доречний, бо не може не зацікавити тих, хто по-справжньому переймається такою темою:

«…В економічній сфері процеси глобалізації на сьогодні є домінуючими… Глобалізаційні економічні процеси збільшують економічну і політичну значущість великих світових економік і водночас зменшують соціально-економічні можливості невеликих держав, їхню економічну й політичну самостійність… Поглиблення глобальної економічної взаємозалежності призводить до збільшення вразливості національних економік, а звідси — зростання популярності ідей економічного націоналізму».

Під рубрикою «Міжнародна політика» пропонуємо читачам статтю кандидата історичних наук Олексія Воловича «Стан і перспективи мирного врегулювання в Лівії», тема якої окреслюється її заголовком.

Ось вже кілька десятиліть увага світової спільноти прикута до Лівії, на прикладі якої можна переконатися, як впливають на долю країни інтереси міжнародних корпорацій, і особливо тоді, коли її корисні копалини гарантують швидкі і чималі прибутки. Щодо автора статті, то в Україні він один з небагатьох «арабістів», кому довелося мати справу з політикою близькосхідних країн і країн Північної Африки під час своєї тривалої роботи перекладачем. Практично для нього не існує там якихось таємниць, він досить детально пояснює як будь-яку тамтешню подію і причину її виникнення, так і психологію поведінки її учасників. Адже ментальність місцевого населення визначається його діями чи реакцією на будь-які явища, і кардинально цю ментальність змінити за короткий час неможливо. Навіть у спосіб воєнних дій чи провокуванням зіткнення протиборчих сторін, які підтримуються «за політичними лаштунками».

«Практично в усіх громадянських війнах останнього десятиліття, переважно на Близькому Сході (Сирія, Лівія, Ірак, Ємен), — пише автор статті, — ми спостерігаємо, як інші країни втручаються в конфлікт на тому чи іншому боці, що призводить до так званих проксі-воєн і, відповідно, відтерміновує їх закінчення. Та будь-яка війна, скільки б часу вона не тривала, зазвичай закінчується мирною угодою. На кшталт того, що останнім часом спостерігається у Лівії, де громадянська війна… триває з 2011 року».

Досить уважно прочитати цю статтю, щоб усвідомити справжнє підґрунтя бойових дій у колись самодостатній в економічному плані країні — Лівії. Автор, описуючи хід воєнних дій, розповідаючи про участь у них протиборчих сторін, чітко характеризує їх лідерів і прогнозує, хто з них може претендувати на крісло очільника цієї північноафриканської держави в разі перемоги. А також вказує на перешкоди у процесах мирного врегулювання і роль, яку виконують при цьому найманці на кшталт російських членів «Групи Вагнера». Ось один із висновків О. Воловича у його статті: «…Так звані зовнішні гравці і спонсори змагатимуться між собою за політичний вплив у країні, за економічні преференції, а також за роль і місце у формуванні майбутніх збройних сил Лівії і постачання їм військової техніки і озброєнь. Тобто за лівійський збройовий ринок розгорнеться серйозна боротьба між країнами Заходу, передусім США, Туреччиною, Росією і Китаєм. І вже сьогодні спостерігається, як РФ, ТР і США намагаються розгорнути свої військові бази на території Лівії, що лише консервуватиме там існуючий стан міжусобної конфронтації».

Під рубрикою «Історичні постаті української геополітики» постійний автор, політичний експерт Сергій Рудюк друкує статтю «Життєве кредо українського патріота», присвячену відомому українському географу, картографу, демографу і політичному діячу Володимиру Кубійовичу.

Біографія цієї особистості добре відома українцям, його діяльності присвячено чимало історичних досліджень, його праці дістали світове визнання і сьогодні їх актуальність переоцінити важко. Та річ у тому, що С. Рудюк, готуючи свої розповіді про визначних українців, прагне «прив’язати» їхню діяльність до сучасних подій, зокрема вказати, наскільки такі українці були далекоглядні, що вони вважали надзвичайно важливим для самостійності України і її народу і як ми керуємося нині їхніми порадами-передбаченнями у відстоюванні незалежності нашої держави у такий непростий для нас час.

Сьогодні нам закидають, що ми зазіхаємо на чужі території? А що слугує підставою для таких закидів? Нас звинувачує наш «вічний сусід» у непристойному ставленні до «споріднених слов’янських мов» — то чому ж він сам зневажає мову українську, закриваючи на своїй території українські культурні центри і бібліотеки, ув’язнюючи російських громадян українського походження? Ось один абзац зі згаданої статті: «…Боротьба іноземних держав за українські етнічні території не вщухає. Її останні прояви відбуваються на наших очах. Звідси й постійно зростаюча потреба в засобах для оборони і суходільної, і морської території нашої держави. Однак спершу всім громадянам України треба добре знати свою етнічну й державну територію. І в цьому допомагає «Атлас», впорядкований В. Кубійовичем. Хоч і виданий він у минулому столітті, але актуальний для нас і досі. До речі, вчений активно цікавився народногосподарським комплексом Донецького басейну, і навіть видав економіко-географічний опис Донбасу 30-х років ХХ ст.».

Під традиційною рубрикою «В гостях у «БІНТЕЛ» цього разу пропонуємо інтерв’ю з українською телеведучою, заслуженою журналісткою України Світланою Леонтьєвою. «Мрію по успішну країну для людей — мою Україну!» — так вона якось сказала, відповідаючи на запитання у своєму інтерв’ю, що і винесено у заголовок. Чому саме з таким фахівцем ми вирішили спілкуватися, щоб отримати відповіді на наші запитання? Відповідь проста: С. Леонтьєва з тієї когорти, якій випало практично в інформаційній формі протидіяти нашому супротивнику, що «навалюється» на український інформаційний простір, намагаючись нав’язувати нам свою ідеологію. Сьогодні пані Світлана працює на телеканалі, утвореному для поширення на захоплених росіянами наших територіях правдивої інформації про стан справ в Україні, про справжню позицію міжнародної спільноти щодо подій на українському сході і в Криму. Чесною інформацією цікавляться по обидва боки фронтової лінії. А та, яку надають з російського боку, дуже далека від правдивої. Що, до речі, доведено не лише українською стороною.

Олег Махно

 

 

Журнал видається українською та англійською мовами, матеріали не дублюються на сайті Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел».

 

Reviews

There are no reviews yet.

Be the first to review “Журнал «Бінтел» № 4, 2020 рік”

Top