Західнонімецьку ностальгію за Росією ніколи не можна було пояснити раціонально

Відносини, яких Німеччина не матиме з Росією

 

 

 

Berliner Zeitung, Німеччина

Неспровокована війна росії проти України, несподівано рішучий для Заходу спротив українського народу та формування принципів протидії російській агресії з боку міжнародного співтовариства гостро поставили запитання перед керівництвом теперішньої Німеччини, чи зможе Німеччина найближчим часом налагодити добрі відносини з росією? Відповідь на таке запитання вважається важливою для країни-промислового лідера Євросоюзу, яка завдяки недолугому керівництву багаторічної канцлерки Ангели Меркель потрапила до енергетичної залежності від росії та порушила визначений в ЄС механізм запобігання монопольному положенню в галузі енергопостачання в Європі. Корупційні зв’язки топ-менеджерів «Газпрому», зокрема колишнього федерального канцлера Німеччини Герхарда Шрьодера, призвели до надмірного лобіювання російських інтересів в німецькій економіці та створили дисбаланс між національними та приватними інтересами політичних і бізнес-осіб, які діяли в інтересах російського «Газпрому».

…Вище політичне керівництво Німеччини вимушено формувати нові підходи до відносин із зовнішньополітичними партнерами, зокрема й з Росією…

З огляду на актуальну ситуацію у Німеччині, пов’язану з радикальними змінами у пріоритетах зовнішньої політики держави та проголошеним канцлером Олафом Шольцом «поворотним моментом», вище політичне керівництво Німеччини вимушено формувати нові підходи до відносин із зовнішньополітичними партнерами, зокрема й з росією.

Ставлення політикуму та пересічних громадян Німеччини до продовження або ревізії відносин з росією є важливими для України, оскільки вони впливають на формування суспільної думки та політичної позиції уряду держави, що має важливе значення на продовження надання військової і матеріально-фінансової підтримки Україні. Проведені нещодавно соціологічні опитування у Німеччині демонструють стримане ставлення середньостатичних німців до проголошених намірів керівництва Німеччини здійснювати військову підтримку України. Зокрема, якщо за передавання бойових машин піхоти БМП Marder висловлюються приблизно 50 відсотків опитаних респондентів, то передавання Україні основних бойових танків Бундесверу Leopard 2 підтримують лише менше половини. Вірогідно, саме така позиція німецького суспільства впливає на позицію німецького канцлера, який знову й знову відкладає питання щодо надання Україні танків Leopard 2. Шольц готовий передавати танки, але не хоче робити це першим, створюючи прецедент та наражаючись на додаткову критику. Вірогідно, доцільно прийняття та здійснення певного спільного кроку країн НАТО, можливо в рамках ініціативи «Рамштайн», призначеної для підтримки України озброєнням.

Політичний оглядач та запрошений кореспондент видання Berliner Zeitung Клаус Бахманн (Klaus Bachmann) вважає, що повернення до попереднього рівня відносин з росією для Німеччини, скоріше за все, неможливе. У гостьовій статті для видання Berliner Zeitung він пояснює причини такої оцінки ситуації.

Федеральний канцлер Німеччини Олаф Шольц в очікуванні зустрічі з президентом Росії Владіміром Путіним у Кремлі, незадовго до початку вторгнення Росії в Україну.
Джерело: WELT

Автор статті відзначає, що на момент початку вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року серед німців домінувало стримане ставлення до засудження агресивних дій Росії, оскільки у Німеччині все було добре організовано та зорієнтовано на продовження конструктивних відносини з Москвою, попри її вторгнення в Україну.

У червні минулого року, після виявлення масових поховань під Києвом і бомбардування Маріуполя, радник Олафа Шольца Йєнс Пльотнер (Jens Plötner) викликав резонанс, коли на заході, організованому Німецькою радою з міжнародних відносин (DGAP), заявив, що «використовуючи інформаційний привід щодо 20 БМП Marder можливо наповнити багато газетних сторінок, але існує менше більш вагомих статей про те, якими будуть наші відносини з Росією в майбутньому». І саме таке запитання також повинно бути публічним дискурсом, вважав тоді радник канцлера Німеччини.

Очевидно, що значна частина політикуму Німеччини не вважала тоді трагедією розпочату Росією війну проти України та розмірковувала над тим, що відносини з Росією Німеччині потрібно буде якось будувати і у майбутньому. Видання наводить думку радника Олафа Шольца, що тоді ставлення до війни Росії в Україні розглядалося не як констатація факту та пошук аргументації, встановлення істини у перебігу подій, а як заклик до скорішого і звичного повернення до бізнесу у стосунках з Росією, продовження з нею звичного business as usual. Буквально це звучало тоді як «забудьте про війну і подумайте про Росію».

Автор не претендує на викладення політичної позиції керівництва Німеччини з цього приводу, він, за його словами, навіть задоволений тим, що не посвячений у деталі політичної кухні у Берліні. Публічного обговорення подібних питань у Німеччині також не існує. Проте, зазначає автор, у аналітиків виникають думки стосовно того, якими можуть бути відносини між Федеративною Республікою Німеччиною та Російською Федерацією після закінчення війни. Клаус Бахманн вважає, що його припущення стосовно майбутніх відносин Німеччини з Росією настільки ж актуальні, як це припускав і радник канцлера Йєнс Пльотнер. А саме, у порівнянні з часом до лютого 2022 року Німеччина, швидше за все, не матиме жодних відносин з Росією. І навіть незалежно від того, хоче цього Німеччина, чи ні.

Не може бути торгівлі після занадто значних змін

…Сподівання щодо виникнення уявної демократичної Росії не виправдалися…

Розглядаючи можливі варіанти розвитку перспектив відносин Німеччини з Росією, автор зазначає, що, як і годиться на початку року, можна розпочати з найбільш оптимістичного сценарію, хоча він і є найменш вірогідним. А саме, що через кілька місяців Росія стане такою ж демократичною, плюралістичною, ринковою та прозахідною, як ми завжди хотіли це собі уявляти після розвалу СРСР. Можна лише пригадати, як Федеративна Республіка Німеччина, в знак вдячності за вихід Радянської Армії зі Східної Німеччини, будувала квартири для військовослужбовців в Росії, які проте через короткий час заселялися не простими солдатами, а старшими офіцерами Радянської Армії.

Аналітик пригадує також особливості політичної обстановки та відносин між Німеччиною та СРСР часів передвиборчої кампанії Бориса Єльцина, яку Берлін підтримав, а Єльцин у 1993 році, коли російська Держдума хотіла його відкликати, розстріляв її з танків. Тоді так званий колективний Захід використовував санкції, щоб змусити Україну передати «демократичній Росії» всю радянську ядерну зброю, розміщену на українській території. Тому що, з гіркою іронією зазначає автор, тоді вважалося, що таку небезпечну зброю безпечніше віддати демократичному та прозахідному уряду, який розстрілює своїх депутатів, ніж залишити її демократичному, прозахідному уряду, який цього не робить. Як стало очевидним, сподівання щодо виникнення уявної демократичної Росії не виправдалися ані з приходом до влади Путіна, ані після анексії Криму в 2014 році. Аналітик зазначає, що, озираючись назад, слід визнати, що такі сподівання на демократичну Росію були значною мірою не пов’язаними з тим, що насправді відбувалося в Росії.

Переворот в Росії неминучий? Але перевороти рідко роблять країну більш демократичною

…Навіть якщо Росія дивовижним чином стане демократичною, передбачуваною та неконфліктною, не буде жодних гарантій, що вона залишатиметься мирною…

Тоді Росія уявлялася політичним експертам і аналітикам демократичною і тяжіючої до Заходу, зазначає автор дослідження. Але наразі в Україні тисячі російських солдатів відправляють на смерть, без жодного сумніву. Очевидним є припущення, що керівника Росії скинуть.

В ідеалі це мав би зробити російський народ, але російський народ наразі не готовий і має обмежену здатність діяти, як колись нерішучим був Борис Єльцин. У Росії більше немає опозиції, принаймні поза ЗМІ у вигнанні та представниками діаспори, які спільно фінансує Захід. Таким чином, зазначає автор, вірогідно, що Путіна мали би повалити миролюбні олігархи чи генерали спецслужб або його помічник і прибічник, міністр оборони Сергій Шойгу.

Однак путчі рідко роблять країну більш демократичною, можливо, за винятком безкровної португальської Революції гвоздик 1974 року. Поки що можливі путчисти в Росії особливою миролюбністю не привернули уваги. Але Пауль фон Гінденбург і Еріх Людендорф також не були такими, коли вони в 1918 році раптово зажадали від уряду Рейху негайного перемир’я. Приблизно такий сценарій має на увазі український уряд: втомлена війною Росія укладає мир, тому що фронт руйнується, а без негайного припинення вогню є ризик безконтрольного повернення фронтовиків, які потім грабують і плюндрують Кремль, чому у Москві намагаються запобігти. Так само, як і колись, кілька тисяч введених в оману солдатів Рейхсверу могли потім вимагати того, чого можливо також хоче й Путін, а саме — захоплення влади робітничими і солдатськими радами і встановлення радянської республіки.

«Коли нарешті все налагодиться?»

Можливо, у наступні роки Росія все ж стане демократичною, зокрема тому, що цього разу переможуть меншовики, а не більшовики. Але це не відповідало би на запитання, поставлене Пльотнером, чи мала би Федеративна Республіка Німеччина хоча б якісь стосунки з Росією, яка тоді більше не існувала би, принаймні на деякий час, тому що вона потонула би в анархії, громадянській війні та радянського типу правлінні.

За такого розвитку подій німецько-російські відносини зводилися би до прийому російських біженців, у той час як США опікувалися би отриманням контролю над стратегічним ядерним арсеналом Росії та евакуацією експертів, генералів і вчених до Флориди. Експерт зазначає, що він не впевнений, що хотів би цього, якби був президентом України. Але це, мабуть, не те, що Пльотнер мав на увазі своїм запитанням. Але це підводить нас до наступного сценарію, який починається з довоєнного українського прислів’я: «Коли ж усе налагодиться?» — «Так все вже відбулося».

Немає торгівлі після незначних змін

…Ми досягли точки, коли наші відносини з Росією вже не можуть погіршитися, але й не можуть стати кращими…

Згідно з цією логікою, тоді Путіна було б усунено, але його замінили би жорсткі націоналісти, які вважали попередній курс занадто м’яким, поблажливим і проукраїнським. З огляду на уроки німецької історії, зокрема Веймарської республіки, лідерів якої звинувачували як прихильників політики зречення та зрадників, зрозуміло, що у Німеччини, ймовірно, були би ще гірші відносини з такою Росією, ніж з Росією Путіна.

З цього випливає парадоксальний висновок: найкращі відносини, які ми можемо мати з Росією за даних обставин, — це ті, які ми маємо зараз. Це відносини з Росією, якою керує Путін, яка веде своєрідну війну на знищення проти цивільного населення в Україні, тому що вона більше не може контролювати її військовими засобами, і з якою економічні та дипломатичні відносини зведені до мінімуму. З такою Росією, де не залишилося навіть стільки свободи дій, щоб мати можливість вислати того чи іншого дипломата у випадку, якщо інший російський дисидент буде отруєний або вбитий у Німеччині. Так воно і є, зазначає німецьке видання, «ми досягли точки, коли наші відносини з Росією вже не можуть погіршитися, але й не можуть стати кращими».

Хоча, зазначає Клаус Бахманн, можливо, радник канцлера Шольца мав на увазі зовсім інше, а саме що не Росія, а Федеративна Республіка Німеччина має змінитися, щоб відносини з Росією покращилися.

Діяти заради змін

Якщо уявити, зазначає автор, що одного ранку канцлер Олаф Шольц відчує внутрішній поштовх, схожий на той, який продемонстрував федеральний президент Німеччини Роман Герцог (Roman Herzog) у своїй знаменитій промові в 1997 році, і він вирішить застосовувати свою політичну компетентність тричі на день, від одного дня до іншого, як його партія приховано від нього очікує. Тоді федеральний міністр оборони Німеччини Крістіне Ламбрехт (Christine Lambrecht) стане віце-канцлером з питань негайного роззброєння в уряді меншості Соціал-демократичної партії Німеччини, який негайно припинить усі поставки зброї в Україну, вимагатиме від неї повернення 5 тис. касок і відправить бойових водолазів Бундесверу для ремонту підірваних газопроводів у Північному морі.

Але це не означатиме, що Зеленський піде слідами Гінденбурга та Людендорфа і здійснить паломництво до Комп’єна чи Ростова-на-Дону, щоб запропонувати негайне перемир’я, бо тоді він усе ще матиме зброю, яку йому надали США, Велика Британія, Польща, Франція і більша частина решти світу. Також і сама Росія навряд чи припинила би війну. Хоча її відносини з Німеччиною швидко й радикально покращилися би, ціни на пальне та газ впали би.

Тоді іншим країнам-членам ЄС доведеться або знову отримувати російську нафту танкерами та газ через трубопроводи Nord Stream, або вони змушені будуть виключити Німеччину з внутрішнього ринку ЄС і запровадити проти неї санкції, подібні тим, що діють проти Росії. Метою таких санкцій може бути запобігання потраплянню дешевої сировини з Росії на внутрішній ринок через Німеччину, де вона змішується з норвезьким газом, газом і нафтою з Об’єднаних Арабських Еміратів і, таким чином, вливає нову іноземну валюту в російський державний бюджет. Але оскільки нікого не можна вилучити з ЄС чи НАТО проти їхньої волі, Франції доведеться відродити ЄС разом з іншими країнами ЄС, а США та Канаді — відновити НАТО. І вже без Німеччини. Це була б екстремальна версія того, чого Олаф Шольц жодним чином не бажає, такого німецького особливого шляху.

…Відносини Німеччини з Росією зараз визначаються не в Берліні, а у Вашингтоні…

Очевидно, покращити відносини з Росією цілком можливо, але дорогою ціною. Німецькі автори всіх петицій за мир зараз, за останні кілька місяців, усвідомлюють це, адже всі вони відмовилися від вимог виходу Німеччини з НАТО та ЄС, а замість цього лише закликають Шольца працювати над тим, щоб інші, а саме і як правило, США, повинні змінити свою політику. Це є хорошим показником того, що відносини Німеччини з Росією зараз визначаються не в Берліні, а у Вашингтоні. У столиці США наразі також мало публікацій про майбутні відносини Німеччини з Росією, хоча вони, мабуть, були би навіть більш захоплюючими та актуальними, ніж статті в німецьких ЗМІ.

Менше торгівлі через зміни самих себе

Якраз перед Новим роком федеральний уряд опублікував у Facebook діаграму, в якій хвалив себе за те, що в новому році більше не постачатиме нафту з Росії. Цілком можливо, що він продовжить закуповувати російську нафту, але вона надходитиме до міста Шведт не по трубопроводу, а танкерами з Індії. До того ж, уряд Німеччини вже не закуповує в Росії ні кам’яне вугілля, ні природний газ. Список того, що Німеччина більше не отримує з Росії, такий же довгий, як і список речей, які вона більше не експортує до Росії. Попри всі весняні пророцтва недоброзичливців і зусилля лобістів, економіка Німеччини не впала, масового безробіття і голодних маршів немає. Державний борг різко зріс, інфляція обмежена в порівнянні з ЄС, як і поточна дохідність, яку федеральний міністр фінансів Крістіан Лінднер (Christian Lindner) буде змушений заплатити як новий борг. Не було ні відключення, ні браку газу. Світ німців знову утримався від краху.

Водночас за це змушений був загинути інший світ. Світ усіх тих, хто сподівався повернутися до «звичної роботи» (business as usual). Після широкомасштабного російського вторгнення в Україну в лютому 2022 року торгівля Німеччини з Росією буквально обвалилася. Експорт до Росії впав майже на 53 відсотки. У вересні 2022 року, коли Федеральне статистичне відомство Німеччини узагальнило ці дані, він становив лише 0,7 відсотка від всього німецького експорту. Імпорт з Росії впав майже на 38 відсотків, хоча ситуація була пом’якшена різким зростанням цін на нафту і газ на світових ринках.

Розрахунково, німецький імпорт до Росії впав на дві третини. З припиненням імпорту нафти, газу та кам’яного вугілля ці значення, ймовірно, впадуть ще більше. Між тим, німецькі інвестори йдуть з Росії починаючи від 2011 року. Конкретних цифр щодо цього процесу немає, оскільки вони не можуть бути точно зафіксовані, як показує звіт наукової служби Бундестагу. До речі, багато компаній пішли з Росії зовсім не через санкції, а через тиск громадськості на Заході, тому що вони вже не можуть нічого виробляти і продавати через примусову мобілізацію своїх працездатних чоловіків і їх відтік за кордон, а також через розвал купівельної спроможності російського населення і примусове управління національною валютою рублем. Деякі навіть допомогли своїм російським співробітникам втекти за кордон.

…Країни, уряди яких гноблять власний народ, є більш нестабільними, а отже, більш ризикованими торговими партнерами та регіонами для інвестицій…

Наслідки для економічного зростання, ринку праці та зовнішньої торгівлі у Федеративній Республіці Німеччина були прогнозованими. Головною причиною, чому не справдилися страхи, озвучені представниками концерну BASF і газовими лобістами навесні 2022 року було те, що німецькі менеджери швидко компенсували ці збитки. Німецький експорт до США зріс на 43 відсотки за той самий період (з вересня 2021 року до вересня 2022 року), а імпорт до Німеччини з Китаю також значно зріс. Навіть найбільш песимістичні критики угод про вільну торгівлю тепер зрозуміли, що в цьому світі є речі, які навіть гірші, ніж американські оброблені хлором кури та судові дискримінаційні процеси для інвесторів. Зокрема, мати такого сусіда, як Росія. Країни, уряди яких гноблять власний народ, є більш нестабільними, а отже, більш ризикованими торговими партнерами та регіонами для інвестицій, ніж країни з демократичними урядами.

Якщо за існуючих сьогодні умов відсутності логічного та ймовірного сценарію демократизації Росії уявити, що Архангел Михаїл спускається на землю, як це зробив у 1987 році Міхаель Руст, приземляється на Червоній площі, змушуючи Росію укласти негайний мирний договір? Тоді business as usual мав би означати, що федеральний міністр економіки і енергетики Німеччини Роберт Хабек (Robert Habeck) руйнує СПГ-термінали та відновлює роботу різноманітних трубопроводів Nord Stream, розриває довгострокові контракти на постачання газу з Об’єднаними Арабськими Еміратами та Норвегією та якомога більше перекачує російську нафту до нафтового терміналу у місті Шведт.

Немає торгівлі через недостатні зміни

…Російське вторгнення в Україну створило низку проблем та ситуацію неповернення між Росією та Заходом…

Російське вторгнення в Україну створило низку проблем та ситуацію неповернення між Росією та Заходом, перешкоджаючи веденню справ, навіть коли ми цього дуже хочемо, зазначає автор. Найбільша перешкода цьому — сама Росія, що не гарантує міцного миру. Якщо Путін залишиться, його плани, які він детально пояснював у своїх промовах, залишаться незмінними. Він хоче перевернути архітектуру європейської безпеки з ніг на голову, відокремити країни Балтії та Польщу від НАТО, створити пояс держав навколо російської імперії, урядами яких Москва управляла би ззовні, приблизно так само, як це працювало з Україною за президента Віктора Януковича, тільки без Майдану та «кольорових революцій».

Росія без Путіна може бути ще агресивнішою і ще більш нестабільною, ніж з ним. Але навіть якщо Росія дивовижним чином стане демократичною, передбачуваною та неконфліктною, не буде жодних гарантій, принаймні протягом багатьох років, що вона залишатиметься мирною. Ніхто не може змусити її бажати миру. Можна лише досягти гарантій, що вона більше не зможе вести війну. Оскільки західна окупація країни за моделлю окупації Рейнської області або окупаційних зон союзників у Німеччині 1945 року неможлива через розміри російської території, залишаються лише санкції. Ситуація не зміниться, навіть якщо Росія розпадеться на етнічні республіки в громадянській війні або розвалиться, як Югославія, імперія Габсбургів чи СРСР. Навіть найменше ядро Росії буде занадто великим, щоб зайняти його. Але, відзначає дослідник, з цією Росією, як би це не виглядало, у нас уже не буде тих відносин, які були до лютого 2022 року.

У той час було чимало політиків, не лише в Німеччині, які були переконані, що Росія «необхідна» як партнер для подолання глобальних викликів: від запобігання змінам клімату до війни в Сирії, від кризи біженців в Європі до іранської та північнокорейської ядерної програми і тому, що вона своїм вето здатна заблокувати роботу Ради Безпеки ООН.

Вести «звичайний бізнес» з Буркіна-Фасо легше, ніж з Росією

…Росія не допомагає вирішити проблеми, вона сама є частиною проблеми, а не її рішенням…

Тепер зрозуміло: Росія не допомагає вирішити ці проблеми, вона сама є частиною проблеми, а не її рішенням. Вона бойкотує кліматичні конференції, розпалює війну в Сирії та кризу біженців, влаштовує альянс з Іраном і купує там більше безпілотників, коли закінчуються її власні ракети для війни в Україні, блокує роботу Ради Безпеки ООН, щоб захистити себе від критики. І замість того, щоб «зрозуміти Росію», як це було після російського вторгнення в Грузію в 2008 році, у східну Україну в 2014 році та анексії українського Криму, західні країни зараз домовляються про те, як подолати російське вето шляхом прийняття рішень більшістю голосів на засіданнях Генеральної Асамблеї ООН, зокрема, шляхом створення спеціального трибуналу ООН, який міг би звинувачувати російських військових злочинців.

Автор дослідження зазначає, що ще у 2014 році Нідерланди, Польща, Італія та країни Вишеградської групи були для Німеччини більшими торговими партнерами, ніж Росія. Західнонімецьку ностальгію за Росією ніколи не можна було пояснити раціонально. Колишній федеральний канцлер Німеччини Гельмут Шмідт (Helmut Schmidt) якось назвав Радянський Союз, через його технологічну відсталість, «Верхнєю Вольтою з ракетами». Верхня Вольта тепер називається Буркіна-Фасо зі столицею Уагадугу. Тут у сім разів менше мешканців, ніж у Росії, але дістатися сюди з Німеччини тепер легше, ніж з Москви, лише з однією пересадкою через Брюссель. Якщо ж ви хочете прилетіти до Москви, щоб спробувати зробити там business as usual, вам доведеться йти складними об’їзними шляхами, в кращому випадку через Сербію, у менш сприятливих випадках через Туреччину, Аравійський півострів або Азербайджан. Деякі з цих рейсів тривають до двох днів. Єдине, що підтримує у такій поїздці, це усвідомлення того, що у Москві все-таки акредитовано більше німецьких дипломатів, ніж в Уагадугу. Поки що.

 

Про автора:

Клаус Дітер Бахманн — журналіст, письменник, історик і політолог, автор книг і праць про німецьку, австрійську та польську культуру, історію та політику, а також про Європейський Союз, німецько-польські та польсько-українські відносини.

Професор соціальних наук Університету соціальних і гуманітарних наук (SWPS) у Варшаві. Раніше очолював Центр німецьких і європейських досліджень Віллі Брандта (WBZ) та був професором політології на факультеті соціальних наук Університету Вроцлава, Польща.

Фокус наукових досліджень — на правосудді перехідного періоду, міжнародному кримінальному праві та новітній європейській історії, включно з колоніалізмом в Африці. Був співавтором першого повного аналізу функціонування Міжнародного кримінального трибуналу для колишньої Югославії (ICTY) та Міжнародного кримінального трибуналу для Руанди (ICTR).у.

Німеччина переживає пору низки потрясінь та усвідомлень нових реалій. Виявилося, що усталені десятиліттями норми життя німецьких бюргерів, розмірене існування у достатку та спокої не гарантовані назавжди та не забезпечуються добровільною підпорядкованістю Німеччини російським економічним інтересам. Створення надмірних залежностей Німеччини від росії дорого обходиться громадянам найбільш економічно потужної держави Євросоюзу. Своєчасне усвідомлення небезпек та глобальних ризиків від залежностей від москви змушує керівництво Німеччини критично оцінювати баланс існуючих відносин з росією та їх майбутні перспективи.

…Створення надмірних залежностей Німеччини від Росії дорого обходиться громадянам найбільш економічно потужної держави Євросоюзу…

Німеччина готується до участі в оновленій міжнародній коаліції європейських держав, реальні обриси якої очікуються на черговому засіданні контактної групи «Рамштайн», що відбудеться 20 січня ц. р., та за підсумками зустрічі лідерів держав традиційного німецько-французького діалогу 22 січня ц. р.

Німеччина політично вже готова до нового етапу свого розвитку в європейській спільноті. Вона поступово усвідомлює, що краще надати Україні необхідну важку зброю для перемоги над росією зараз, ніж вести бої з росіянами за власну незалежність на території європейських держав. Україна диверсифікує отримання військової допомоги від країн-партнерів та продовжує боротьбу за власне існування та незалежність, за збереження єдиної Європи.

 

Схожі публікації