Щоб вивести країну з цієї темряви, ми повинні позбутися цього режиму, в якому домінує одна людина

Berliner Zeitung, Німеччина

Туреччина є потужним регіональним геополітичним гравцем, країною-членом НАТО, а також важливою країною-сусідкою України, яка здійснює серйозний вплив на держави-сусіди та відіграє помітну роль у забезпеченні стабільності у регіоні. Важливими для України є участь Туреччини у стримуванні агресивної політики рф у війні проти України, забезпечення функціонування так званої зернової угоди з вивезення українського збіжжя закордонним партнерам, впливів на москву щодо її намірів задіяти бійців приватних військових компаній для участі у бойових діях в країнах Близького і Середнього Сходу, зокрема у Сирії, створення балансної противаги устремлінням Китаю щодо формування вісі геополітичного впливу Китай — Саудівська Аравія — Іран тощо.

Наразі Туреччина, в якій одноособово та жорстко править президент Реджеп Тайїп Ердоган, перебуває на порозі чергових президентських та парламентських виборів. Особливістю виборчої кампанії цьогоріч стала несподівана хвороба Ердогана, що серйозно вплинуло на його спроможність участі у кампанії та поставило під сумнів результати майбутніх виборів і перспективи його перемоги.

Німецькі засоби масової інформації приділяють значну увагу проблемі відносин з Туреччиною, оскільки у ФРН проживає потужна турецька діаспора, яка зазвичай підтримувала правлячу силу в Анкарі, має значні електоральні впливи та право голосувати на виборах у Туреччині. Зважаючи на стан здоров’я Ердогана та невизначеність майбутнього політичного курсу Туреччини, настрої у місцевій турецькій громаді привертають увагу німецьких аналітиків та громадських і політичних діячів.

Німеччина також перебуває під впливами кремля, який намагається розхитати внутрішню політичну ситуацію в державі та використати благовидні приводи для зруйнування загальноєвропейської єдності. Як провідна країна Євросоюзу, Німеччина обрана росією в якості головного об’єкту для здійснення пропагандистських кампаній та створення осередків невдоволення нинішнім курсом уряду Олафа Шольца.

Німецьке столичне видання Berliner Zeitung надрукувало статтю власного кореспондента Міхаеля Майєра (Michael Maier) що ситуації навколо президентських виборів у Туреччині.

Президент Туреччини, зазначає видання, чи не вперше повинен серйозно побоюватися за результати виборів та свого переобрання. Німці турецького походження, які досі були його найбільшими шанувальниками, можуть сприяти поваленню Ердогана.

Він більше не перебуває у найкращій фізичній формі. Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган 27 квітня ц. р. вітає по відеозв’язку президента росії владі міра путіна.
Джерело: Turkish Presidency Press Office

У Туреччині стартували президентські вибори, призначені на 14 травня ц. р., зазначає Berliner Zeitung. Турки, які живуть за кордоном, можуть проголосувати з 4 травня ц. р. Вони складають близько 5 % виборців Туреччини і в напруженій боротьбі можуть вирішити, чи залишиться чинний президент Реджеп Тайїп Ердоган, якого Джо Байден назвав «автократом», керувати важливою країною НАТО. Половина іноземних виборців є вихідцями з Німеччини. 1,5 мільйона громадян Туреччини, які проживають у Німеччині, на останніх виборах переважно голосували за Ердогана.

У 2018 році Ердоган набрав у Німеччині 64,8 % голосів, тоді як у Туреччині за нього проголосували 52,6 % виборців. Німеччина також є винятком у міжнародному порівнянні: на тих же виборах Ердоган отримав лише 17 % голосів турків у США, 21 % — у Великій Британії, 35 % в Ірані та 29 % у Катарі. Німецькі турки досить консервативні, багато представників старшого покоління відіграли значну роль у німецькому економічному диві в рамках програми гастарбайтерів, але трималися осторонь з питань використання своєї мови і збереження культури. Вони створили власні громади з власним культурним життям, тому більшість почувалася в Німеччині настільки вдома, що вже не бажала повертатися до Туреччини. Вони бачать в Ердогані державного діяча, який повернув нації гордість.

Існує також міцний зв’язок з батьківщиною через релігію: Турецько-ісламський союз у справах релігій (Ditib), в рамках діяльності якого організоване функціонування турецьких мечетей, підпорядковується безпосередньо президентській канцелярії Туреччини. Ditib відправляє навчених у Туреччині імамів до Німеччини, де вони виконують свої обов’язки в мечетях фактично як офіційні особи турецької держави. Ця автономія неодноразово ставала проблемою, відзначає німецьке видання. Нещодавно, а саме в грудні минулого року, федеральний міністр внутрішніх справ Німеччини Ненсі Фазер (Nancy Faser) заявила, що хоче «поступово скоротити діяльність турецьких імамів з метою її припинення».

Але старі політичні зразки і моделі вже ставляться під сумнів у сучасній німецькій спільноті. Насамперед німецькі турки другого і третього покоління та численні іммігранти, тисячі яких працюють у Німеччині як затребувані програмісти в технологічній галузі, не сприймають Ердогана як героя, а вважають його політиком вчорашнього дня. Для них є чужими не тільки релігійні наративи правлячої у Туреччині Партії справедливості та розвитку (АКР). Їх також відштовхує антиамериканський націоналізм правлячої партії Ердогана.

Але, перш за все, молоді турки у Німеччині мають протиріччя з неортодоксальною економічною політикою Ердогана в Туреччині, яка фактично витіснила багатьох із них з країни. До таких чинників належать неприйнятно висока інфляція та невелика кількість привабливих робочих місць — це реалії, які не може заглушити навіть політична риторика партії Ердогана. У багатьох сім’ях молоді люди не стримують себе у критиці Ердогана, тоді як представники старшого покоління переважно мовчать. Однак не виключено, що на батьків, дідусів і бабусь справить враження стурбованість молодих людей і вони все-таки не проголосують за Ердогана.

Громадяни Туреччини, які мають право голосу, стоять перед генеральним консульством Туреччини.
Фото: Marcus Brandt/dpa

За даними лондонського новинного веб-сайту Middle East Eye, який висвітлює події на Близькому Сході та в Північній Африці, останні опитування показують, що лідер опозиційної Республіканської партії (CHP) Кемаль Киличдароглу (Kemal Kılıçdaroğlu) міг би отримати 50,3 % голосів виборців у другому турі, тоді як Ердоган отримав би лише близько 49,7 відсотка. Киличдароглу очолює світську коаліцію у Туреччині, яку підтримують, зокрема, американці. За даними німецьких ЗМІ, федеральний міністр сільського господарства Німеччини Джем Оздемір (Cem Özdemir) також заявив, що перемога Киличдароглу відкриє шлях для повернення Туреччини до демократії.

Курдська Народно-демократична партія (HDP) також офіційно 28 квітня ц. р. закликала своїх прихильників голосувати за Киличдароглу на виборах, що відбудуться 14 травня. Лідер HDP Мітхат Санджар (Mithat Sancar) заявив в інтерв’ю популярній щоденній газеті Sözcü: «Щоб вивести країну з цієї темряви, ми повинні позбутися цього режиму, в якому домінує одна людина».

Зважаючи на історично унікальний широкий опір Ердогану, його ударні передвиборчі загони роблять ставку на антиамериканські гасла. Нещодавно проурядова газета Sabah написала, що уряд Байдена хотів здійснити державний переворот у країні разом з Джорджем Соросом. Американцям вдалося це здійснити в Україні, але Туреччина робитиме «те, що зробив угорський народ: наполягати на шляху до повної незалежності».

Водночас великим невідомим чинником, зазначає Berliner Zeitung, є стан здоров’я Ердогана. У п’ятницю 28 квітня ц. р. вдень президент не зміг бути присутнім на урочистому відкритті мосту в Адані на півдні країни та долучався до події лише через відеозв’язок із президентського палацу. Кілька днів тому телевізійне інтерв’ю Ердогана в прямому ефірі довелося перервати. У четвер, 27 квітня ц. р. 69-річний Ердоган також не зміг особисто бути присутнім на урочистому відкритті першої в країні АЕС. Як і президенту росії владіміру путіну, йому довелося долучатися до події через відеозв’язок. Уряд пояснив відсутність Ердогана «інфекційним гастроентеритом». Анкара відкидає повідомлення про серцевий напад Ердогана як дезінформацію.

Парламентські і президентські вибори, що відбудуться за два тижні у Туреччині, можуть стати своєрідною межею, що відділить часи правління та авторитарної політики правління Реджепа Тайїпа Ердогана від майбутнього, більш демократичного шляху розвитку країни. Можливо тоді Туреччина зможе стати членом Європейського Союзу та долучитися до демократичних країн європейського континенту, зберігаючи свої геополітичні впливи на сусідів у регіоні та забезпечуючи відносну стабільність у протистоянні з агресивними намірами росії та її поплічників. Україна разом зі своїми стратегічними партнерами, насамперед США, зі сподіванням дивиться на майбутні вибори у Туреччині.

Підготував Сергій Польовик