Лише перемога. і жодних інших варіантів

На свій круглий стіл «Концепт перемоги в російсько-українській війні», де цього разу йшлося про здобутки захисників України у російсько-українському протистоянні, директор Інституту зовнішньополітичних досліджень Григорій Перепелиця за традицією запросив відомих у нашій країні аналітиків, включно з доктором юридичних наук Володимиром Василенком, консультантом НІСТ Миколою Бєлєсковим, виконавчим директором Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» Петром Бурковським тощо. Серед запрошених треба згадати, зокрема, учасника бойових дій Олександра Чупринюка, народного депутата кількох скликань Івана Зайця.

Захід відбувався за традицією у Медіацентрі «ГДІП» Інституту зовнішньополітичних досліджень за сприяння Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв. У своїх виступах присутні порушували кілька тем, зокрема, концепт перемоги в російсько-українській війні після успішної харківської операції, еволюція поглядів з приводу зміни позиції українського керівництва, країн-партнерів та Росії, наявність ресурсів для досягнення перемоги у розумінні української сторони.

Так, на початку свого виступу Григорій Перепелиця звернув увагу на зміну риторики Росії в процесі згаданого конфлікту.

— Перед широкомасштабною війною Путін говорив про знищення України як держави, про її демілітаризацію, тобто, про бажання завдати нищівної поразки Збройним Силам України, і про денацифікацію, тобто, знищення українців як нації. У цьому сенсі він скопіював Гітлера, який свого часу намагався остаточно покінчити з єврейським питанням, з тією різницею, що Путін намагався покінчити з питанням українським… Далі ми бачимо, що після провалу бліцкрігу вже уявлення змінилося і з’ясовується, що бажаними стали цілі не знищення всієї України, а повернення до проєкту «Малоросії», проведення референдуму… Далі, з ходом бойових дій, влітку, ми побачили інше уявлення про російську перемогу, що, як з’ясовується, перемога має бути не стільки над Україною, скільки над США… І зараз ми бачимо, що Путін намагається зберегти статус кво, тобто закріпити за собою території, які наразі окуповані у спосіб проведення референдумів і їхнього швидкого включення до складу Росії…

На погляд наступного доповідача — професора Бориса Парахонського — з параметрами нашої перемоги потрібно визначатися вже сьогодні. Оскільки будь-яке перемир’я з Росією стане для неї передишкою, після якої обов’язково знову буде напад на Україну. І щоб перемогти нападника, необхідно сьогодні домогтися повної деокупації українських територій. Хоча ця перемога буде не остаточною у військово-політичному сенсі. Аби РФ не спробувала знову на нас напасти потягом найближчого десятиріччя, її потрібно відчутно ослабити. Тому ЗС України потрібна така зброя, якою можна завдавати ударів по тих місцях, звідки ведеться обстріл української території. Інакше кажучи, необхідно бути готовими до перенесення бойових дій на територію нападника. Покроковість дій для нашої перемоги, на погляд Бориса Парахонського, це — витіснення Росії з усієї території України; припинення військових дій; відновлення нашого суверенітету і ліквідація квазідержави, яку росіяни вперто намагаються створити на території України.

А ось правознавець-міжнародник Володимир Василенко, який свого часу обіймав посаду Надзвичайного і Повноважного Посла України, а з 2006 по 2010 рр. — представника України в Раді ООН із прав людини, у своїй промові визнав за належне нагадати, що війна України з Росією так чи інакше триває вже майже 370 років. І оскільки Росія має завжди на меті знищити Україну, то компромісу в російсько-українській війні бути не може.

— Це війна екзистенційна та цивілізаційна. Росія фактично воює проти західної цивілізації, тому наші партнери зацікавлені у підтримці України. Водночас їх допомога дозована, обмежена та розтягнута у часі, — констатує професор

На його думку, така тактика є короткозорою та небезпечною, адже залишається джерело загрози для усієї міжнародної спільноти — путінський режим, який потрібно знищити, а Росію, як державу, притягнути до міжнародно-правової відповідальності. Для чого треба обов’язково створити антипутінську коаліцію на зразок антигітлерівської, а за основу взяти формат, утворений у Раммштайні нашими країнами-партнерами, в рамках якого створити групу з координації санкцій проти Росії і ухвалити рішення про т. зв. «пекельні санкції».

Володимир Василенко впевнений, що лише після краху політичної та економічної системи Росії можна сідати за стіл переговорів, спільно з союзниками, диктувати Росії умови та визначити форму її відповідальності з повним відшкодуванням Україні та союзним державам (не тільки за завданні збитки Україні, але й за збитки союзників, пов’язаних з військовою допомогою, запровадженням санкцій та підтримкою біженців).

Підхоплюючи естафету виступів, вищезгаданий доповідач Микола Бєлєсков сказав, що перемогу, на погляд військовиків, пояснити неважко: «Громиш супротивника швидше, чим він поновлює ресурси. І настане час, коли ти його або фактично знищуєш, або викидаєш за межі своїх територій». За його словами, це пише у своїй статті для The Times Борис Джонсон. Доповідач нагадав про дві основні стратегії війни: війна на знищення та на виснаження. На його погляд, російсько-українська війна буде війною на виснаження.

— Війною на виснаження не обов’язково передбачається знищення основних сил ворога чи деокупація своєї території, як це було за часів Першої світової, після закінчення якої німці контролювали більшу половину Бельгії, включно з Брюсселем. Але, тим не менш, німці запросили миру в Антанти, адже не були готові воювати, — привернув увагу до такого факту доповідач, нагадуючи, що на позиції німців позначилися фактори економічного виснаження та деморалізації. Тому він припускає, що підсумки російсько-української війни можуть нагадувати наслідки Першої світової. А деморалізуючим фактором для росіян, на думку аналітика, можуть стати удари по їхньому тилу, що стане можливим завдяки засобам ураження, що отримала Україна від країн-партнерів, а також зимова пора року. Адже на початку війни у РФ були відчутні проблеми з логістикою, харчуванням, амуніцією для військовослужбовців.

А ось виступ виконавчого директора Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» Петра Бурковського можна назвати не інакше, як пізнавальним, адже присутні мали змогу ознайомитися з реальною фактурою, що дає змогу зрозуміти сприйняття суспільством тих обставин, у яких це суспільство опинилося. Так, соціологічні дослідження свідчать, що перед нападом росіян більшість наших громадян переважно вважали, що народ має право на збройне повстання. Тільки 30% опитаних відповіли негативно, при цьому практично 90 % з них вважають, що і влада не має права на насильство проти населення. Серед цих 30 % переважна більшість — жінки та люди похилого віку.

Також, згідно з дослідженням, останніми місяцями війни збільшилася кількість громадян, налаштованих чинити спротив російським нападникам. 22,5 % українців підтвердили, що готові взяти зброю до рук; 25,2 % готові у той чи інший спосіб надавати невійськову допомогу. Для росіян це катастрофічна цифра, переконаний Петро Бурковський. У запитанні стосовно віри у перемогу України, відповіді свідчать про високий моральний дух українців — 77 % опитаних відповіли «так» і 15 % «скоріше так».

— Це важливе питання, яке демонструє запас міцності на найближчу перспективу», — пояснив Петро Бурковський.

Своїми відповідями опитані українські громадяни продемонстрували чималі оптимізм та сподівання. Це — позитивний сигнал. Однак, факт того, що третина населення очікує завершення війни до кінця цього року, потребує від українського керівництва відповідної роботи з суспільством. Також у дослідженні були питання щодо визначення громадянами перемоги України. Понад половина громадян вважає перемогою вигнання російських військ з усієї території України, включно з ОРДЛО та АР Крим. Ще 20.4 % вважають перемогою знищення російської армії та сприяння повстанню/розпаду Росії.

Про наступальну операцію на Харківщині розповів присутнім військовослужбовець ЗС України, Олександр Чупринюк. Так, він відзначив, що наші військовослужбовці виконали завдання, що можна вважати навіть суперечливими логіці військової справи. Адже для виконання подібного прориву потребується значно більше сил та засобів. На думку Олександра Чупринюка, наразі триває активна фаза російсько-української війни, яка з переходом у відкриту надалі триватиме дещо інакше. На думку доповідача, до повномасштабної війни призвела низка внутрішніх факторів. Перш за все — деградація спецслужб, вплив радянського минулого, толерування колабораціонізму, слабкість економіки внаслідок нестачі сировини, нехтування системою територіальної оборони, зволікання з ухваленням закону про зброю тощо.

Доповідач також порушив тему виготовлення в Україні власної зброї. Наприклад, вважає доцільними проєкти з побудови відповідних заводів разом з сусідньою Польщею. За словами Олександра Чупринюка, його побратими з підрозділу «Кракен» щомісяця втрачають на фронті від 25 до 35 дронів. Здебільшого це «Мавік 3», які достатньо ефективні. Чому б, цікавиться пан Олександр Чупринюк, не мобілізувати науковців та інженерів для роботи у ВПК, які брали б участь у мозкових штурмах і так само, як військові, пропонували інновації, що приносило б користь на фронті? Зокрема, дрони власного виробництва.

Якщо говорити про інтелектуальні ресурси України, то їх також можна задіяти для боротьби з російським озброєнням. Адже українським IT- спеціалістам до снаги винайти способи ефективнішої боротьби з тими ж російськими дронами.

— Це колосальні гроші, які потребує українська економіка, — вважає Олександр Чупринюк. — ВПК може стати драйвером економіки України, адже технологічна зброя може гарантувати значний прибуток.

Підсумовуючи, доповідач висловився, що Україна не має права повернутися до того стану, який у ній спостерігався до повномасштабного вторгнення російського війська. Усі озвучені на круглому столі аспекти слід обов’язково врахувати, а завзяття військових має спрямовуватися у правильному руслі. Україна має перемогти і справедливість має бути відновлена.

 

Схожі публікації