Наративи кремлівської закордонної пропаганди і справжній стан речей у українському суспільстві

Так само, як багато людей недооцінили здатність України протистояти російському вторгненню, багато хто сьогодні хибно оцінює силу її власного антикорупційного руху

Війну на двох фронтах веде сьогодні Україна — проти російського нападника і з українською корупцією. З початком нового, 2023 року, це практично стало головною темою як наших ЗМІ, так і іноземних поважних видань. Не могло залишатися осторонь, ясна річ, британське видання The Guardian, де на сторінках активно і регулярно повідомляється читачеві про українські реалії. Цікаво, що у цьому випадку поважне видання намагалося не лише матеріалами своїх штатних співробітників порушити таку важливу тему, але й одночасно надати можливість виступити українським авторам. Тобто, The Guardian прагне з перших уст і різнобічно продемонструвати прагнення українського суспільства викорінити нарешті це надзвичайно дошкульне для нього зло.

І ось черговий нещодавній такий приклад.

Наприкінці минулого місяця на сторінках згаданого видання з’явилась редакційна стаття «Погляд The Guardian на боротьбу з корупцією в Україні: бажані дії». У преамбулі одним реченням повідомляється, що в Україні «серія відставок і звільнень допоможе зберегти підтримку (держкерівництва — авт.) всередині країни та за кордоном. Інституційні зміни мають відбутися», а під ним — слова з виступу президента В. Зеленського, який пообіцяв: «Повернення до того, що було в минулому, не буде», маючи на увазі в тому числі діяльність Національної агенції України з питань запобігання корупції.

З першого речення статті застерігається, що «…ефект «гуртування навколо прапора» добре відомий: по зіткненні із зовнішньою загрозою підтримка уряду та лідерів країни зазвичай зростає. Не дивно, що вторгнення Росії до України змусило колишніх критиків Володимира Зеленського замовкнути. Його вчинки, як військового лідера, мають підтримку і ніхто вже не хоче допомагати московським пропагандистам». А далі у статті зауважується, що за такого стану справ уряд має розуміти про рівень своїх повноважень, про що Зеленський добре усвідомлює. Вже лише протягом першого місяця поточного року півтора десятка посадовців пішли у відставку, чи навіть були звільнені з посад. Шістьох звинуватили у корупції (така кількість, як відомо, помітно збільшилася до середини лютого — авт.), а президент оголосив про політику «нульової толерантності». Як приклад — колишнього заступника міністра інфраструктури Василя Лозинського звільнили після того, як його затримали антикорупційні слідчі. Підстави — прокуратура звинуватила його в завищенні цін на зимове обладнання, включно з генераторами, і в отриманні хабара в розмірі 400 тис. доларів. А ось заступник міністра оборони В’ячеслав Шаповалов пішов у відставку після звинувачень у тому, що його міністерство платило завищені ціни за харчування для військовослужбовців. Щоправда, Шаповалов не визнав таких правопорушень. «Хочу, аби всі усвідомили: повернення до того, що було в минулому, не буде», — наводяться у статті слова президента України. І тут же конкретизується, що мається на увазі: Україна, за інформацією Transparency International, є другою найбільш корумпованою країною в Європі у 2021 році і поступається у такому «змаганні» лише Росії.

Офіс Національної агенції України з питань запобігання корупції у Києві. «Повернення до того, що було в минулому, не буде», — пообіцяв Володимир Зеленський.
Фото: Ed Ram/The Guardian

Саме тому президент В. Зеленський вирішив активізувати діяльність правоохоронних органів, щоб українське суспільство нарешті позбулося такого прикрого для себе стану і могло далі розраховувати на підтримку Заходу у російсько-українській війні, передусім США. Бо навіть «республіканці в Конгресі закликають провести аудит допомоги США, а підтримка Заходу може похитнутися через вартість кризи, що продовжується».

Щодо таких першорядних кроків В. Зеленського з запобігання корупції, то вони стосуються також українських пріоритетів. «Кілька випадків стали розголосом завдяки мужній роботі журналістів. Громадянське суспільство також наполегливо працювало над підвищенням стандартів. І опитування демонструють, що громадська толерантність до корупції різко впала: люди обурені багатьма міністрами, які розкошують у той час, коли інші повинні чимсь жертвувати. Провідний антикорупціонер Віталій Шабунін припускає, що існує негласна домовленість: в обмін на те, щоб не критикувати владу відкрито, суспільство очікує від неї рішучого усунення болючої проблеми». А далі в статті йдеться, що саме необхідно зробити у першу чергу.

Потрібно одночасно з інституційними змінами звернути увагу на діяльність окремих осіб. Як і що зробити — про це знає очільник антикорупційного відомства України. По-перше, уряд повинен ухвалити трирічну антикорупційну стратегію, яка встановлюватиме додаткові вимоги до аудиту проєктів відновлення та реконструкції (це потрібно було зробити ще до 10 січня). По-друге, політичні партії мають відновити подання фінансових декларацій. По-третє, обов’язкове відновлення електронного декларування посадовців, яке було призупинено минулого року через занепокоєння наступом російських військ. Воно має відновитися після посилення заходів із кібербезпеки аби була гарантія, що відповідний реєстр залишатиметься конфіденційним.

У розпал війни, мабуть, треба розуміти, чому такі питання не стояли на першому місці порядку денного. Але для того, щоб Україна перемогла, їй треба перейматися внутрішньою і зовнішньою підтримками. А це можуть гарантувати лише правильні кроки як на внутрішньому фронті, так і на фронті бойових дій. Діяти потрібно не лише для збереження єдності, а ще й тому, що це саме те, за що борються всі свідомі українці: за країну, якою вони можуть пишатися, яка їх цінує та поважає.

Та що і як буде далі у такому важливому для українського суспільства питанні?

Вже наступного дня у тій же The Guardian публікується з такого приводу наступна стаття з цієї ж тематики, але вже за авторством українки Орисі Луцевич, очільниці Українського форуму Chatham House. Заголовок статті більш, ніж конкретний — «Україна втягнута у війну з корупцією, а також із Путіним — її вона також не може дозволити собі програти».

Вище ми вже згадували, якою є очевидна причина такої, так би мовити, редакційної політики The Guardian: кому, як не представнику України, що протистоїть ось вже майже рік нападу Росії, і при тому ще й прагне викорінити на своїх теренах корупцію, може повірити місцевий читач? Тим паче, що присутність російської пропаганди відчувається на Заході постійно і нехтувати цим негоже. Тому у перших рядках статті вказується, що триваючі в Україні «резонансні відставки свідчать про боротьбу (української — авт.) нації, аби довести світові, що вона не корумпована, як силиться натякати Росія». Адже саме зараз однією з ключових цілей Росії є підрив міжнародної довіри до української влади, щоб уповільнилася чи скоротилася західна матеріальна та політична допомога. Наратив про те, що «Україна — це безнадійний випадок, який не підлягає реформам і повністю корумпований, уже давно є наративом кремлівської пропаганди». Та й Путін у своїй промові напередодні вторгнення торочив, що, попри зусилля українських антикорупційних органів, «корупція в Україні набула якогось вже особливого характеру. Вона буквально просочила, роз’їла українську державність, всю систему, усі гілки влади».

Співробітники Національного антикорупційного бюро України і вилучені кошти.
Фото: НАБУ/AFP/Getty Images

Читач також дізнається у цій статті, що «гучний корупційний скандал став першим таким після широкого вторгнення Росії і не був пересічною справою. Так, витік з офіційних документів розкрив надзвичайно роздутий контракт про закупівлю продовольства на 350 мільйонів доларів, підписаний міністерством оборони. В іншому кабінеті заступника міністра інфраструктури Василя Лозінського звинуватили у розкраданні бюджетних коштів». Тому всі погляди в Україні та за кордоном прикуті до того, як реагуватимуть команда президента В. Зеленського та правоохоронні органи. Відставку заступника міністра оборони В’ячеслава Шаповалова можна вважати непоганим і безпрецедентним початком, хоча навряд чи він особисто причетний до корупційної оборудки. Чиновника середньої ланки, який відповідав за контракт, звільнили. Міністр оборони Олексій Резніков виступив на парламентських слуханнях. Національне антикорупційне бюро (НАБУ) почало розслідувати справу до того, як вона набула розголосу. Якщо звинувачення підтвердяться, то справу буде направлено на розгляд до Вищого антикорупційного суду (ВАКС).

Президент В. Зеленський запевнив українців, що цю справу розслідують, аби дати всім чіткий і однозначний сигнал. Але Україна та її партнери повинні відстежувати дії, а не декларації. «Країна мусить показати, що вона може запобігти нецільовому використанню коштів, якщо вона хоче підкріплювати свої військові зусилля. Будь-яке уявлення про те, що Україна повертається до старих поганих часів широко поширеної корупції, загрожуватиме наданню їй як економічної, так і військової допомоги». А ось доброю новиною є те, що навіть під час війни українські незалежні ЗМІ та громадянське суспільство викривають корупцію. Можна бути впевненим, що вони будуть відстежувати процес розслідування та судові рішення.

Авторка статті згадує про антикорупційні реформи, започатковані після Революції Гідності у 2014 року, коли в Україні з’явилися нові незалежні агентства, такі як НАБУ та ВАКС. Їх очолюють професіонали, призначені незалежно від виконавчої влади. Відтоді українська прореформаторська коаліція наполегливо працювала, захищаючи ці органи від стороннього впливу. Так, у системі МОЗ ліквідовані різні лазівки, створено цифрову систему державних закупівель ProZorro, щоб антикорупційні групи могли бачити всі контракти. «Найважливішим є те, що Україна не закуповує російський газ через приватних посередників, що тривалий час було основним джерелом корупції на високому рівні».

Заступник міністра оборони України В’ячеслав Шаповалов 24 січня подав у відставку.
Фото: AP

У статті також йдеться про реформування судової системи України. Авторка називає її «Ахіллесовою п’ятою» антикорупційних зусиль, бо необхідних змін ще не сталося. Ситуацію лише покращує створення антикорупційного суду. Минулого року він виніс 33 звинувачувальні вироки, повернув 1,22 мільярда гривень (27 мільйонів фунтів стерлінгів), перерахувавши на підтримку збройних сил кошти і арештовані активи. Щоправда, авторка статті не могла оминути факту впливу війни на таку ситуацію, бо, так чи інакше, а воєнний стан обмежує доступ до публічної інформації, а уряд ще й тимчасово скасував тендери на закупівлі.

Йдеться у статті і про збільшення таємності на усіх урядових щаблях, яка підриває зусилля щодо прозорості. Оскільки близько 50% бюджету спрямовується на оборону та безпеку, то зріс і ризик нецільового використання коштів…

Читачеві між іншим повідомляється, що зараз українці довіряють своєму президентові у справі боротьби з Росією, але вони також підтримують зовнішні вимоги та нагляд за наданням Заходом допомоги та коштів на відбудову. Це підтверджується підсумками проведеного ще у листопаді минулого року опитування, за яким 55 % українців вважають, що проєкти реконструкції повинні контролюватися сторонніми донорами. І що необхідно також створити систему захисту самих викривачів, аби допомагати викриттю і вчасно запобігати корупційним схемам. «Звиклих працювати по-старому посадовців необхідно замінити на нових державних службовців, які будуть незаангажованими та суворими у дотриманні правил і по-справжньому віддані суспільному благу».

На закінчення у статті застерігається, що боротьба України з корупцією далека від завершення. Однак так само, як багато людей недооцінили здатність країни протистояти російському вторгненню, багато хто сьогодні хибно оцінює силу її власного антикорупційного руху та масштаб змін за останні вісім років. Загартовані війною громадяни, які протистоять вторгненню, жертвують кошти на збройні сили та відбудовують свої громади, мають «нульову толерантність» до корупції. Вони просто не можуть дозволити, щоб державні ресурси витрачалися на збагачення аморальних чиновників. Вони підтримають урядовців, які з цим борються».

Підготував Олег Махно

 

Схожі публікації