У 2010 році на щорічній зустрічі спонсорованого Кремлем міжнародного дискусійного клубу «Валдай» речник Путіна сказав присутнім, що російський президент «постійно» читає книжки з російської історії. Він часто коментує російську історію, зокрема своє місце в ній. Путін поставив Київ у центр своїх зусиль, щоб «виправити» те, що він вважає історичною несправедливістю: відокремлення України від Росії під час утворення Радянського Союзу в 1922 році.

Російські солдати на дорозі в Україні, відразу після вторгнення.
Джерело: фото: Profimedia Images, https://www.libertatea.ro/

Він також конфіскував історію України та привласнив деяких її найвидатніших діячів. У листопаді 2016 року, наприклад, безпосередньо біля воріт Кремля він встановив пам’ятник Володимиру Великому, великому князю Київського князівства 10 століття. У путінській версії історії великий князь Володимир прийняв християнство від імені всієї Стародавньої Русі в 988 році, що зробило його святим православного християнства і російською, а не українською фігурою. Таке його трактування означає, що окремої від Росії української нації не існує: великий князь належить Москві, а не Києву.

Після війни Путін посилив свої історичні аргументи. Він делегував свого колишнього міністра культури та близького помічника Кремля В. Мединського очолити російську делегацію на перших переговорах з Україною. Мединський був одним із тіньових авторів серії офіційно підписаних Путіним есе про Україну та її передбачуване злиття з Росією. Як швидко стало зрозуміло, місія В. Мединського полягала в тому, щоб наполягати на історичних претензіях Росії до України та захищати викривлені наративи Путіна, а не просто домовитися про дипломатичне рішення, вважають обидві аналітикині Foreign Affairs. Твердження Путіна, пишуть Хілл і Стент, є історичними еманаціями, наповненими сумішшю тимчасових і фактичних протиріч. Вони ігнорують, наприклад, той факт, що в 988 році ідея єдиної Російської держави та імперії запізнилася на століття.

Насправді, пишуть згадані експертки, Ленін і більшовики по суті відтворили Російську імперію, тільки назвали її інакше. Вони створили окремі радянські соціалістичні республіки на противагу царям, які правили єдиною, русифікованою державою та гнобили етнічні меншини. Але для Путіна рішення більшовиків було нелегітимним, бо «сталося пограбування Росії та підживлення націоналізму в Україні, яка потім розвинула небезпечні ідеї незалежності». Тому Путін пояснює, що зараз виправляє ці столітні «стратегічні помилки».

Наративи про НАТО також зіграли особливу роль у путінській версії історії, вважають Хілл і Стент. Путін стверджує, що НАТО є інструментом американського імперіалізму та засобом для Сполучених Штатів продовжувати свою нібито окупацію та домінування в Європі під час холодної війни. Він твердить, що НАТО примусило країн-членів Східної Європи приєднатися до організації та звинувачує її в односторонньому поширенні на сферу впливу Росії. Насправді ці країни, які все ще не врегульовані після десятиліть радянського підпорядкування, наполягали на тому, щоб стати такими членами, коментують подію обидві експертки. Але, за словами Путіна, ці нібито дії Сполучених Штатів і НАТО змусили Росію захищатися від військового вторгнення. У Москви «не було іншого вибору», стверджує він, окрім як вторгнутися до України, щоб не дати їй можливості приєднатися до НАТО, навіть якщо організація не мала наміру її приймати.

Володимир Зеленський є однією з цілей Кремля.
Джерело: фото EPA, https://www.libertatea.ro/

7 липня 2022 року Путін заявив перед лідерами російського парламенту, що війну в Україні розпочав «колективний Захід», який намагається стримати Росію та «нав’язати свій новий світовий порядок решті світу». Але Путін також відіграє імперську роль Росії. На конференції 9 червня 2022 року в Москві Путін сказав молодим російським підприємцям, що Україна є «колонією», а не суверенною країною. Він порівняв себе з Петром Першим, який 21 рік вів «Велику Північну війну» проти Швеції, «відновлюючи та зміцнюючи» контроль над регіонами, що входили до складу Росії.

Це пояснення також повторює послання Путіна президентові США Джорджу Бушу на саміті НАТО в Бухаресті у квітні 2008 року: «Україна не є справжньою країною». Сполучені Штати, звичайно, колись були колонією Великої Британії. Так само були Австралія, Канада, Індія, Ірландія та багато інших країн, які з того часу стали незалежними та суверенними державами. Це не робить їх британцями і не дає Великій Британії права намагатися їх контролювати. Навіть попри те, що багато з них використовують англійську як першу або другу мову, відзначають експертки. Однак Путін вперто наголошує на тому, що всі російськомовні в Україні є підданими Москви, а в глобальному масштабі всі російськомовні є частиною «русского мира» з особливими зв’язками з батьківщиною.

Однак в Україні цей дискурс мав зворотний ефект, зазначається у аналітиці Foreign Affairs. Станом на 24 лютого 2022 року наполягання Путіна на тому, що російськомовні українці є росіянами, навпаки, сприяло формуванню нової національної ідентичності в Україні, центром якої є українська мова. Що більше Путін намагається стерти українську національну ідентичність бомбами та артилерійськими снарядами, то сильнішою вона стає, стверджують Хілл і Стент.

З 2011 року Путін визначив, що «Велика війна за оборону Вітчизни» є визначальною подією для сучасної Росії. Він серйозно застосовував офіційні наративи про конфлікт. Він також подав свою нинішню «операцію» як продовжувача цієї війни. У версії Путіна вторгнення до України — це звільнення її від нацистів. Але для Путіна українці є нацистами не тому, що вони дотримуються заповідей Адольфа Гітлера чи тому, що орієнтовані на націонал-соціалізм. Вони є «завзятими націоналістами», тобто, нащадками суперечливого українського партизана часів Другої світової війни Степана Бандери, який воював разом з німцями проти радянських військ, пояснюють Хілл і Стент. Якщо такі українці відмовляються сьогодні визнавати себе росіянами, то в очах Путіна стають нацистами, коментують путінську логіку експерти. Спогадання Путіним таких українських нацистів стало більш популярним всередині країни, ніж деінде. Однак у міжнародному масштабі до заяви Путіна про НАТО та війну зі Сполученими Штатами та колективним Заходом дехто дослухається, від відомих науковців до Папи Франциска, який у червні 2022 року заявив, що війна в Україні була «можливо, якось спровокована», нагадують у своїй роботі експертки. Західні політики та аналітики продовжують дискутувати, чи винна НАТО у війні.

З часом, незважаючи на небажання та критику зі сходу ЄС, Ангела Меркель
зробила все можливе, щоб підтримувати добрі стосунки, включно з торгівлею, з Москвою
Джерело: фото Profimedia, https://www.libertatea.ro/

Ці аргументи зберігаються, навіть незважаючи на те, що анексія Криму Путіним у 2014 році стала відповіддю на спроби України асоціюватися з Європейським Союзом, а не з НАТО. І дебати тривали, хоча коли Фінляндія та Швеція подали заявку на приєднання до альянсу в червні 2022 року, Путін сказав журналістам, що у кремлівських чиновників «немає проблем зі Швецією та Фінляндією, як у них з Україною». Отже, проблема Путіна полягала не в НАТО.

 Хілл і Стент зазначають, що Україна хотіла асоціюватися з будь-яким суб’єктом чи країною, крім Росії. Але Путін знає, що на основі його версії історії буде важко домовитися в Україні про угоду. Більшість сучасних європейських держав виникли на руїнах імперій і розпаду багатоетнічних держав. Війна в Україні може призвести до посилення російського втручання для розпалювання тліючих конфліктів у нестабільних державах, таких як Боснія і Герцеговина та інші балканські країни, де історія та територіальні претензії також є суперечливими. Однак, незважаючи на потенційні витрати, Путін хоче, щоб його версія минулого переважала в політичному сьогоденні Європи. І для того, щоб це сталося, російська армія стоїть на лінії фронту, воює з українською армією. На відміну від ситуації на Донбасі 2014-2022 років, коли Росія брехливо заперечувала свою причетність, ця війна є прямим конфліктом між двома державами. Як також заявив Путін російським депутатам 7 липня 2022 року, він сповнений рішучості боротися до останнього українця, навіть якщо, як він стверджує, сприймає українців як «братів», — нагадують про це експертки.

Ця підтримка складається з двох основних елементів: зброї та санкцій, у тому числі високомобільних артилерійських ракетних систем Сполучених Штатів (HIMARS), які значно підвищили здатність України відповідати на обстріли Росії. Але постійна потреба України поповнювати свої запаси вже почала виснажувати арсенали країн-донорів. Західні санкції продовжуються і позначаються на російській економіці. Але санкції не можуть змінити погляд Путіна на історію чи вплинути на його рішучість підкорити Україну, тому вони не змінили його розрахунків чи цілей щодо війни, вважають Хілл і Стент.

У Москві під час антивоєнної акції протесту затримали мітингувальника.
Джерело: фото EPA , https://www.libertatea.ro/

Це — різкий відрив від минулого, коли Путін завжди, здавалося, дуже цікавився російською економікою і прагнув детально обговорити статистику та темпи зростання. Російська економіка поки що витримала санкції, хоча цього року очікується більше проблем. Справжній ефект західних обмежень буде відчутний у 2023 році, коли в Росії закінчаться напівпровідники та запасні частини для її виробничого сектору, а її заводи будуть змушені закритися.

Особливо постраждає її нафтова промисловість. Росія втратить імпортні технології та програмне забезпечення. Європа та Сполучені Штати запровадили широкі енергетичні санкції проти неї, а Європейський Союз пообіцяв поступово припинити імпорт російської нафти до кінця 2022 року. Але обмежити імпорт газу набагато складніше, тому що низка країн, у тому числі Німеччина, мають мало альтернатив для заміни російського газу в короткостроковій перспективі. Ї

Протягом 50 років СРСР і Росія представляли себе як надійні постачальники природного газу в Західну Європу, перебуваючи у відносинах взаємної залежності: Європі потрібен був газ, а Москві потрібні газові доходи. Але цей розрахунок зник, вважають експерти. Путін думає, що Росія може відмовитися від цих доходів, оскільки країни, які все ще купують російські нафту і газ, платять вищі ціни.

Економічна та енергетична війна Росії поширюється на використання атомних електростанцій. Росія захопила українську Чорнобильську АЕС на початку війни після того, як необачно відправила російських солдатів у високорадіоактивну «червону зону» та змусила український персонал на АЕС працювати в небезпечних умовах. Вони покинули завод після того, як солдати зазнали дію токсичного випромінювання. Пізніше Росія бомбувала та захопила найбільшу в Європі АЕС України — Запорізьку, перетворивши її на військову базу. Напавши на завод і зробивши з нього військовий гарнізон, Росія викликала кризу для тисяч робітників, нагадують Хілл і Стент, відзначаючи, що Путін повернувся до іншої старої російської військової тактики: блокування протиборчих сил і очікування наближення зими.

Подібно до того, як його попередники тримали армії Наполеона в сніговій пастці під Москвою, а нацистські солдати замерзали під Сталінградом, Путін планує змусити громадян Франції та Німеччини тремтіти в їхніх домівках від холоду. У своїй промові на Санкт-Петербурзькому міжнародному економічному форумі в червні 2022 року Путін передбачив, що в той час, як європейці зіткнуться з холодною зимою та страждатимуть від економічних наслідків санкцій, популістські партії зростуть, а нові еліти прийдуть до влади.

Парламентські вибори у Франції в червні 2022 року, коли ультраправа партія Марін Ле Пен збільшила кількість місць в 11 разів — переважно через невдоволення виборців своїм економічним становищем — зміцнили впевненість Путіна. Крах уряду прем’єр-міністра Італії Маріо Драгі в липні 2022 року та можливе повернення популістського, проросійського прем’єр-міністра восени також розглядаються як наслідки народного економічного невдоволення. Та і сам Путін впевнений у своїй перемозі.

На перший погляд, народна підтримка війни всередині Росії здається досить міцною. Опитування незалежного Левада-Центру показують, що після початку вторгнення рейтинг Путіна зріс. Однак є вагомі підстави скептично ставитися до глибини активної підтримки. Сотні тисяч громадян, які виступають проти війни, покинули країну. Багато з них, роблячи це, прямо заявили, що хочуть бути частиною майбутнього Росії, але не версією минулого Володимира Путіна. Росіяни, які залишилися і публічно критикували війну, зазнають переслідування або ув’язнюються. Інші — байдуже або пасивно підтримують війну. Дійсно, життя більшості населення у ​​Москві та інших великих російських містах проходить у звичайному режимі. Донині новобранці, яких відправляють воювати і вмирати, не є дітьми російської міської еліти чи середнього класу. Вони, як правило, походять із бідних сільських районів, і багато з них не є етнічними росіянами. Чутки про те, що група найманців «Вагнера» вербувала полонених для відправки на війну після п’яти місяців боїв, показали, що Росія зіткнулася з гострою нестачею особового складу. Але війська знаходяться під дією пропаганди, яка у їх очах дегуманізує українців і виправдовує бойові дії.

Як кажуть деякі колишні високопосадовці США, у квітні 2022 року російські та українські переговорники, здавалося б, попередньо домовилися про укладання тимчасової угоди, де передбачалося, що Росія відступить від своєї позиції з 23 лютого, коли вона контролювала частину Донбасу і весь Крим, а натомість Україна обіцяє не подавати заявку на членство в НАТО, а натомість отримає гарантії безпеки від кількох країн. Але, як сказав міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров в інтерв’ю державним ЗМІ своєї країни в липні, цей компроміс тепер неможливий. Навіть контролювати весь Донбас недостатньо. «Тепер географія інша», — сказав Лавров, описуючи короткострокові військові цілі Росії. «Йдеться також про Херсонську та Запорізьку області та низку інших територій». Мета — не переговори, а капітуляція України, пояснюють Хілл і Стент. Переговори з Росією лише дозволили б Москві зробити оперативну паузу. Через деякий час Москва продовжить свої спроби підірвати українську владу, запевнюють експерти.
Тому війна Путіна в Україні, ймовірно, триватиме ще довго. Головним завданням для Заходу буде зберегти рішучість та єдність, а також розширити міжнародну підтримку України та не допустити, щоб хтось міг ухилятися від санкцій. На погляд експертів, зробити це буде нелегко.

У 2024 році в Росії, Україні та Сполучених Штатах відбудуться президентські вибори. Зазвичай вибори в Росії та Україні призначаються на березень. Підсумок для Росії наперед визначений: або Путін залишиться при владі, або його замінить наступник, ймовірно, зі спецслужб, який підтримує війну і вороже ставиться до Заходу.

Володимир Путін поки може розраховувати на підтримку китайського лідера Сі Цзіньпіна.
Джерело: фото EPA , https://www.libertatea.ro/

Володимир Зеленський залишається популярним в Україні як воєнний президент, але у нього буде менше шансів для перемоги на виборах, якщо піде на територіальні поступки. І якщо Дональд Трамп або республіканець-однодумець стане президентом Сполучених Штатів у 2025 році, то відчутної підтримки Україні з боку США може не бути, вважають експертки.

Внутрішня політика також відіграватиме певну роль за межами цих трьох країн і навіть за межами Заходу. Сполучені Штати та їх союзники хочуть ізолювати Росію, але чимало інших держав на чолі з Китаєм сприймають війну між Росією та Україною як локалізований європейський конфлікт, який їх не стосується. Пекін навіть риторично підтримав Росію, відмовившись запроваджувати санкції та підтримав її в ООН.

Міністр закордонних справ Індії Субрахманьям Джайшанкар підсумував позицію багатьох країн, що розвиваються, коли заявив, що Росія є «дуже важливим партнером у низці сфер». Для більшої частини Глобального Півдня проблеми зосереджені на паливі, їжі, добривах, а також на зброї. Ці країни, схоже, не стурбовані тим, що Росія порушила Статут ООН і міжнародне право, здійснивши неспровокований напад на територію сусіда, відзначають Хілл і Стент. Є і причина, чому такі держави не приєдналися до Сполучених Штатів і Європи у справі ізоляції Москви.

З 2014 року Путін наполегливо залицявся до «решти» — країн, що розвиваються, — незважаючи на те, що зв’язки Росії із Заходом погіршилися. У 2015 році, наприклад, Росія направила своїх військових на Близький Схід, щоб підтримати президента Сирії Башара Асада в громадянській війні в його країні. Відтоді Росія розвивала зв’язки з лідерами з усіх сторін, залучених у суперечки в регіоні, ставши однією з небагатьох великих держав, здатних спілкуватися з усіма сторонами. Росія має міцні зв’язки з Іраном, але також і з його ворогами: особливо з Єгиптом, Ізраїлем, Саудівською Аравією та іншими державами Перської затоки. В Африці російські воєнізовані формування надають підтримку низці лідерів. А в Латинській Америці вплив Росії зріс із приходом до влади більш лівих урядів. Там і в інших місцях Росію все ще сприймають як лідера для пригноблених, що проти «американського імперіалізму». Багато людей на Глобальному Півдні бачать Росію як спадкоємицю Радянського Союзу, який підтримував їхні постколоніальні національно-визвольні рухи, а не як сучасний варіант імперської Росії, пишуть два експерти. Мало того, що більша частина світу відмовляється критикувати або застосовувати санкції до Росії, але великі країни просто не сприймають погляд Заходу на причини війни або на те, наскільки серйозним є конфлікт. Натомість вони критикують Сполучені Штати та стверджують, що те, що Росія робить в Україні, нічим не відрізняється від того, що Сполучені Штати робили в Іраку чи В’єтнамі.

Як і Москва, вони виправдовують російське вторгнення як відповідь на загрозу НАТО. Частково це пов’язано з кремлівською пропагандою, яка посилила наративи Путіна про НАТО та проксі-війни та, як він вважає, мерзенні дії Заходу. Міжнародні інституції не надали більшої допомоги. Організація Об’єднаних Націй та Організація з безпеки та співробітництва в Європі виявилися нездатними запобігти або зупинити цю війну. Вони все частіше виявляються жертвами викривленого погляду Путіна на минуле, а також погано структуровані, щоб відповідати викликам сьогодення, констатується в аналізі Foreign Affairs.

Можливо, Путін не зможе завоювати ці країни, але його екстравагантні заяви про відновлення російських колоній спрямовані на залякування його сусідів. На думку Путіна, глобальний Південь принаймні залишиться нейтральним у протистоянні між Росією та Заходом. Країни, що розвиваються, будуть активно підтримувати Москву.

 Оскільки організація БРІКС — Бразилія, Росія, Індія, Китай і Південна Африка — готова розширитися, включивши Аргентину, Іран і, можливо, Єгипет, Саудівську Аравію та Туреччину, Москва може отримати ще більше партнерів. У цьому випадку Росія стала б лідером країн, що розвиваються, як Радянський Союз під час холодної війни, вважають експертки. Усе це підкреслює, чому Заходові (Австралії, Канаді, Японії, Новій Зеландії, Сінгапуру, Південній Кореї, Сполученим Штатам і Європі) необхідно активізувати свої зусилля, щоб залишатися єдиними у підтримці України та протидії Росії, зазначають Хілл і Стент. У короткостроковій перспективі це означає несприйняття російської дезінформації про війну та неправдивих історичних наративів, а також інших спроб Кремля залякати Європу, зокрема шляхом навмисного ядерного саботажу та зриву енергопостачання.

У середньостроковій і довгостроковій перспективі Сполучені Штати, їхні союзники та партнери повинні обговорити, як перебудувати міжнародну та європейську архітектуру безпеки, щоб запобігти нападові Росії на інших сусідів, яких вона вважає в межах своєї сфери впливу. Але наразі НАТО є єдиною інституцією, яка може гарантувати безпеку Європи, вважають авторки дослідження.

З іншого боку, наближаючись до чверті століття свого знаходження при владі, Путін прагне викласти свою версію Російської імперії. Він «збирає території», як це робили його герої — великі російські царі — і заперечує спадщину Леніна, більшовиків і порядок після холодної війни.