Загрози для Європи та варіанти розвитку подій

«Neue Zürcher Zeitung», Швейцарія

Загрози для Європи та варіанти розвитку подій

Серед строкатої палітри політичних і безпекових подій в Європі та у світі особливе місце — у Німеччини, як найбільш промислово розвиненої країни континенту.

Після Другої світової війни ця країна, згідно з вимогами країн-переможниць, була обмежена  щодо власних збройних сил, які були суттєво скорочені як у кількісному складі, так і у наступальних можливостях. Водночас, завдяки відомому Плану Маршалла та іноземним інвестиціям, країна змогла у стислі терміни відновити інфраструктуру економіки та швидко стати промисловим локомотивом Європи. Німеччина стала також членом НАТО, оскільки Альянс має оборонне призначення, та змогла розвивати власний ОПК, створювати нові системи озброєння в інтересах НАТО та для потреб власної оборони.

Довідково. План Маршалла

 

План Маршалла (European Recovery Program, Marshall Plan) — програма економічної допомоги європейським державам після Другої світової війни. Запропонований у 1947 році держсекретарем США Джорджем К. Маршаллом (стала чинною з квітня 1948-го). 
5 червня 1947 року державний секретар США Джордж Маршалл виступив у Гарвардському університеті з програмою активної підтримки європейських країн, економіка яких було зруйновано під час Другої світової війни. Програму підтримав Конгрес і 3 квітня 1948 року президент Трумен підписав відповідний закон. У період від 1948 до 1951 року європейські країни отримали допомогу на суму 15 мільярдів доларів. Через те, що Радянський Союз блокував надання допомоги Польщі та Чехословаччині, «План Маршалла» фактично послужив підставою для створення «залізної завіси» між Західною та Східною Європою.

[collapse]

Тривалий час політикум Німеччини очолювали промосковські політичні сили на чолі з лідерами, залежними від Росії, та, зокрема, Федеральним канцлером Німеччини Ангелою Меркель. У цей час Бундесвер втратив залишки своєї військової потуги, яку створювали уряди ФРН у 1950-1980 роках, та практично став небоєздатним елементом під назвою збройні сили Німеччини.  Негаразди спостерігаються й зараз у всіх видах і родах ЗС Німеччини: у ВМС (die Marine), ВПС (die Luftwaffe) та Сухопутних силах (das Heer). Проблеми пов’язані як з розробкою новітніх систем озброєння і забезпечення ними військ, так і системами бойового і тилового забезпечення, управління військами у сучасному бою з використанням озброєння національного виробництва та виробництва країн НАТО. Існує деяка успішна кооперація з Італією та Францією у питанні створення ефективних винищувачів та систем ППО, ПРО, але їх кількість недостатня для захисту країн-виробників, а тим більше, – всього європейського простору.

Досі відсутня єдина філософія застосування збройних сил у сучасних бойових діях, планування доцільних операцій різнорідних сил та організація бойових дій з урахуванням новітніх досягнень та досвіду російсько-української війни.

Наразі Німеччина, внаслідок брутального застереження європейців  віце-президента США Джея Ді Венса (James David “JD” Vance) на безпековій конференції у Мюнхені у лютому 2025 року, усвідомила, що їй, як й іншим країнами Європи, надалі не варто покладатися на військову підтримку США у випадку військового конфлікту. Такі реалії змусили всі європейські країни  терміново оцінювати нові обставини та розробляти власні плани порятунку від реальної загрози внаслідок вірогідної війни з путінською Росією.

Аналітичні центри Європи і Німеччини запрацювали на повну потужність, оцінюючи існуючі та потенційні загрози, продукуючи вірогідні сценарії можливого розвитку політичних і економічних подій та оптимальні шляхи виходу з несподіваної політичної кризи.

У популярному аналітичному швейцарському виданні «Neue Zürcher Zeitung» з’явилося дослідження з питань поточних загроз для безпеки Європи внаслідок президентства Трампа.  Автори матеріалу –  власні кореспонденти видання Георг Хеслер (Georg Häsler), Лукас Медер (Lukas Mäder) та Томас Фустер (Thomas Fuster) під заголовком «США стають ворогом».

Зокрема, у першій з трьох частин статті розглядається третій варіант розвитку подій для Європи, зокрема, висвітлюються можливі події конфронтаційного сценарію, коли Вашингтон працює проти Брюсселя, а США стають ворогом Європи.

США стають ворогом

В якості приводу для занепокоєння аналітики вважають наміри адміністрації Трампа у силовий спосіб спровокувати конфлікт з невеликою за розмірами Данією, зазіхаючи на її суверенну територію, зокрема Гренландію. Конфлікт найбільш потужної у військовому плані країни світу та невеликої скандинавської країни, зазначають автори дослідження, важко було уявити ще пів року тому. Конфлікти між іншими країнами НАТО, на зразок Греції та Туреччини, не йдуть у жодне порівняння з брутальною позицією адміністрації США, яка зневажає всі міжнародні закони і домовленості та грубо порушує міжнародне право. Зокрема, маються на увазі положення, визначені «Заключним актом Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі» (Гельсінський заключний акт), підписаного 1 серпня 1975 року у столиці Фінляндії Гельсінкі.

Міжнародна спільнота вже починає звикати, що основоположні міжнародні документи в галузі безпеки та мирного співіснування постійно і демонстративно порушує путінська Росія, руйнуючи існуючу світову упорядкованість. Наразі до такої справи долучився й президент США Дональд Трамп, демонструючи якість незрозумілі симпатії до кремлівського диктатора та його політики.

З брутальністю дворового бандита віце-президент США Венс заявив під час свого, офіційно оголошеного Данією як небажаний, візиту до регіону, що Данія є поганим союзником по НАТО, тому США вирішили, що їм потрібен цей арктичний острів для власних потреб.  А президент Трамп  також просто сказав, що «нам потрібна Гренландія».

Тим часом прем’єр-міністр Данії Метте Фредеріксен  (Mette Frederiksen) балансує між доцільністю власного тиску у відповідь на свавілля США та умиротворенням неадекватних правителів у Вашингтоні.

Важко оцінити, наскільки далеко зайде Трамп, зазначається у матеріалі видання. Мешканці Гренландії не бажають ставати американцями. Данія була союзником Вашингтону у «війні з терором» після 11 вересня, коли Німеччина та Франція трималися на гідній дистанції.

Автори статті ставлять запитання, чи США такими брутальними діями насправді стурбовані захистом власної території від російських ядерних ракет, найкоротший шлях яких пролягає над Гренландією? Чи ці дії адміністрації Трампа інспіровані бажанням задовольнити його власний престиж? Чи у цьому випадку має місце американська версія імперіалізму, яку практикує Росія?

Трамп зневажає ЄС

Відповіді  на ці запитання не знає ніхто, зазначають автори статті, можливо, навіть сам Трамп. Неможливе стало можливим з моменту його повторної інавгурації в січні ц.р. Європейські держави зараз намагаються надолужити те, що вони проґавили за останні понад десять років, а саме підкріпити свої ліберальні демократії військовою міццю аби все ж мати голос у світі геополітичних світових гравців. Озброєння країн Європи, яке зараз починається, має стримати Росію, але проблема насправді полягає не лише у Москві. Європа побоюється кінця трансатлантичної дружби – і, отже, кінця американського захисного щита. Може бути навіть ще гірше. У статті розглядається три сценарії подальшого розвитку ситуації:

1. Стагнація: Стійкі потрясіння не відбуваються. Трамп поважає основні засади американської конституції, з плином терміну перебування на посаді стає м’якшим і своїми нетрадиційними методами може продемонструвати той чи інший успіх.
2. Ескалація: Трампу вдаються лише погані угоди або не вдаються взагалі жодні Deals. Щонайменше один конфлікт від Арктики через Балтійське море, Чорне море і Кавказ до Близького Сходу переростає в регіональну війну з позиціями протиріч серед західних партнерів. Політична ерозія Європи прогресує, як і деглобалізація.
3.  Конфронтація: Трамп править на свій розсуд і завдає суттєвої тривалої шкоди американській демократії. США, Китай, Росія та Індія встановлюють баланс сил у дусі Меттерніха. Трамп оголошує ЄС супротивником США. Європа повинна або об’єднатися, незважаючи на всі протиріччя, або стати ареною проксі-конфліктів.

Довідково. Система Клемента Меттерніха

 

Так звана система австрійського канцлера 19-го століття Клемента Меттерніха (Klemens Wenzel Lothar von Metternich)  була спрямована на боротьбу з революційним, ліберальним і національно-визвольним рухом у всіх країнах. Підтримувалася ідея створення і функціонування блоку держав, які є водночас і партнерами, і супротивниками. Меттерніх був ініціатором політики поліцейських репресій в Австрії і державах Німеччини).

[collapse]

За екстремальним сценарієм найкращий приятель стає ворогом: США перетворюються на ворога Європи. Колишня держава-захисниця стає стратегічним супротивником, Атлантика стає геополітичним кордоном. Такий розвиток подій не є ані бажаним, ані очевидним. Але це небезпечно і досить ймовірно, що його слід розглядати як можливе майбутнє для континенту.

За таким сценарієм сьогоднішні заяви США щодо Гренландії були б лише передчуттям того, що чекатиме на європейців найближчим часом. У цьому сценарії протистояння Трамп має на увазі все, що він говорив останніми роками: всю зневагу до ЄС, погрози на адресу України та лестощі на адресу російського президента – найбільшого ворога ліберальних демократій. Автори статті розглядають питання і стосовно того, що може означати американсько-європейське протистояння в економічному, технологічному та геополітичному плані.

Геополітичні наслідки

Одним з варіантів розвитку ситуації передбачається, що дивне порозуміння і рукостискання між американським і російським президентами призводить до ремонту газоводу Nord Stream. На саміті в Женеві Трамп і Путін домовляються про велику угоду з використанням сибірського газу, який має надходити з Росії до Німеччини трубопроводом у Балтійському морі. Такою оборудкою передбачається, що газ буде дешевим для друзів Трампа і Путіна та коштовним для їхніх опонентів.

Водночас Трамп і Путін домовляються про всеосяжний мир між США та Росією. Американці покидають Східну Європу. Кремль знову може вільно розглядати території колишнього Варшавського договору як сферу власного впливу. Війну в Україні мають завершити диктатом, подібним до поділу Польщі у XVIII столітті, внаслідок чого російська армія має просунутися до Дніпра й окупувати все узбережжя Чорного моря, а кремль схвалює американську узурпацію Гренландії.

Внаслідок розподілу України окупувати все українське узбережжя Чорного моря могла б Росія

США також вийдуть з НАТО, як умова миру з Росією,  що зробить її насамперед інструментом лише європейської безпеки. Однак європейці водночас залежатимуть від Туреччини, яка залишиться в Альянсі, але за чітких умов: турецький флот має захищати чорноморське узбережжя та східне Середземномор’я, щоб «коаліція охочих» під керівництвом Великої Британії, Франції та Польщі могла контролювати Балтійське море.

Ця ж коаліція також не хоче миритися з диктатурою в Україні і разом з українською армією утримує лінію зіткнення з російсько-окупаційними військами. Будь-яке подальше просування Москви буде на даний момент припинене. Вашингтон вважає європейські військові дії проти Росії ворожим актом і припиняє співпрацю розвідки з усіма державами, які не дотримуються російсько-американського мирного порядку.

Європа була б значною мірою тимчасово сліпою, як від загроз російських керованих ракет, так і від загрози ісламістського тероризму. Тільки Франція могла побудувати незалежну мережу сенсорних датчиків і засобів систем управління, щоби компенсувати, хоча би в обмеженій мірі, втрату американських ресурсів. Вашингтон погрожує «коаліції охочих» припиненням фінансування обслуговування американських систем озброєнь. І навіть гірше, – постачанням F-35 Росії. Американська збройна промисловість ледве може запобігти цій зміні парадигми з точки зору цін на акції.

Європа переходить до функціонування воєнної економіки і разом з Україною намагається в найкоротші терміни створити надійний стримуючий фактор. Європейська Рада з питань безпеки об’єднує фундаментальні структури – європейський внутрішній ринок, країни Шенгенського простору і НАТО. Лише таким чином європейці зможуть утвердитися в новому світовому порядку, що нагадує систему, розроблену австрійським державним діячем ХІХ століття Меттерніхом: баланс держав, які є одночасно партнерами та конкурентами.

Головним викликом для європейців у цьому сценарії стане китайська спокуса. Китай запропонував би себе як нову силу-захисницю, але водночас став би системною альтернативою демократії. Гібридна війна Росії проти Європи триватиме з кібератаками та диверсіями. Париж і Берлін будуть змушені сформувати уряд національної єдності, включивши до його складу помірковані сили з популістських партій.

Ціла група держав Центральної та Південно-Східної Європи покине ЄС і проголосить себе позаблоковими. Це може утворити глибокий клин у просторі ЄС зі Східної Європи до швейцарського кордону, що особливо загрожувало б французьким силам ядерного стримування.

Технологічні наслідки

У цьому сценарії відома дискусія представників вищого воєнно-політичного керівництва США щодо модерації на соціальних платформах способів і цілей застосування збройних сил та завдавання ударів по реальним цілям означає, що технічні пропозиції в галузі комунікацій з боку США стають більше не доступним по всій Європі. Недовіра до американських платформ зростає. Вони все активніше поширюють дезінформацію з Вашингтону. Адміністрація Трампа намагається вплинути на громадську думку в Європі за допомогою таємних кампаній. Мета полягає в тому, щоби сприяти тим дружнім до США правим партіям, які поривають відносини з ЄС і відповідають вимогам Трампа.

Через політичні суперечки великі американські технологічні компанії змушені скоротити чи навіть повністю закрити свої послуги в скороченому ЄС. Влада та компанії ЄС змушені швидко обирати альтернативні рішення. Проєкти реалізуються поспіхом, що призводить до високих витрат, функціональних збоїв і прогалин у безпеці.

Водночас бракує європейських провайдерів, здатних конкурувати з американськими технологічними компаніями за якістю та кількістю. ЄС запускає масштабну програму фінансування внутрішніх хмарних сервісів і програмного забезпечення, але це не матиме негайного ефекту. Політично невизначена ситуація та зростаюча ізоляція решти ЄС означає, що країни Євросоюзу більше не є привабливими для міжнародних компаній. Технічні компанії закривають свої відділи розробки, що призводить до відтоку ІТ-експертів. Через це страждає економіка.

У сфері кібербезпеки критично важливі для США держави Європи залишені напризволяще та функціонують самі по собі. Американська влада офіційно припиняє будь-яку співпрацю. Технічна інформація про зловмисників і їхні методи злочинної діяльності підлягає експортним обмеженням. Це робить фактично неможливим навіть приватним американським компаніям з ІТ-безпеки постачати свої рішення в галузі безпеки клієнтам у цих країнах. Європейські компанії та органи влади все менше захищені від нападників з Росії, Китаю, Ірану чи Північної Кореї.

США підозрюють у тому, що вони самі здійснили кібератаки проти себе з метою ведення економічного шпигунства та стеження за ІТ-системами європейських країн. ЄС обговорює санкції проти окремих громадян США, причетних до таких кібератак.

Економічні наслідки

За цим сценарієм торгівля між економічними блоками США та ЄС різко скорочується. Обидва регіони під час продажу своїх товарів і надання послуг орієнтуються на внутрішній ринок, при цьому внутрішній європейський ринок втрачає свій вплив і значення через вихід тих країн-членів ЄС, які звертаються до Росії. Вплив Брюсселя тане.

Частка торгівлі у США та Європі у вимірі ВВП різко скорочується, хоча до самозабезпеченої автаркії ще далеко. Тим не менш, економічна політика базується на ідеї імпортозаміщення, – те, що раніше дешево імпортувалося від торгових партнерів, тепер виробляється всередині країни з вищими витратами та нижчою якістю. Особливо в технологічному секторі Європа намагається надолужити згаяне та шукає нових альянсів, наприклад, з Японією та деякими країнами Латинської Америки.

Відмова від оптимізації витрат коштів завдяки міжнародному поділу праці та втрата трансатлантичного партнерства призводять до високої інфляції. Життя постійно дорожчає. Доповідь  італійського економіста, банкіра і державного діяча Маріо Драгі щодо загрозливого стану економіки Європи (https://uifuture.org/publications/ekonomichni-trudnoshhi-yevropy/) не мала позитивних наслідків. Через слабке зростання продуктивності зарплати в Європі не встигають за вартістю життя. Добробут падає, кількість безробітних і нужденних зростає.

Системи соціального захисту перевантажені. По-перше, це відбувається  через слабкий економічний розвиток. По-друге, здійснює вплив той факт, що фінансові проблеми, пов’язані з демографічним старінням, так і не були усунені. Зубожіння широких верств населення стає благодатним ґрунтом для популістських партій. Вони роблять це своїм пріоритетом і покладаються на значне збільшення витрат, що загострює проблему інфляції.

Євро падає під тягарем розбіжностей в Європі. Північні члени валютного союзу переходять на північне євро, а старі валюти вводяться в структурно слабких державах Європи. Набувають значення паралельні валюти. Зокрема, долар все частіше використовується для розрахунків, однак контроль над капіталом, за допомогою якого США борються проти зміцнення долара, ускладнює доступ до доларів.

Багатостороння торгова система Світова організація торгівлі СОТ припиняє свою діяльність. У торговій політиці панує закон джунглів, домінує право сильнішого. США укладає двосторонні угоди з окремими державами. Однак деякі договори є дуже нерівноправними. Бреттон-Вудські інституції – Міжнародний валютний фонд і Світовий банк, також втрачають значення, тим більше, що США, як найбільший акціонер, майже не надають їм жодної підтримки. Тому під час фінансових криз немає кредитора останньої інстанції на міжнародному рівні.

Довідково. Бреттон-Вудська система

 

Бреттон-Вудська система (Bretton Woods system) – міжнародна валютна система регулювання комерційних та фінансових відносин між країнами, що підписали та ратифікували Бреттон-Вудську угоду 1944 року. Був встановлений офіційний фіксований курс долара США до золота –  35 доларів за тройську унцію.

[collapse]

Зміцнення долара створює проблеми для ринків, що розвиваються, оскільки їхні борги визначені переважно в доларах. Відповідно, їхні зовнішні борги зростають. Відтік капіталу на ринках, що розвиваються, зростає і, оскільки Міжнародний валютний фонд може надати лише обмежену допомогу, державні витрати все більше фінансуються за рахунок друкування грошей. Така форма грошового державного фінансування призводить до інфляції, зубожіння та міграції.

Вихід: як ситуація може змінитися на краще

 У цьому сценарії Трамп бачить трансатлантичне партнерство як перешкоду для свого проєкту авторитарного управління Сполученими Штатами Америки та ведення їх до імперської слави. Він прагне золотого віку, подолання республіки, остаточної перемоги популізму над системою стримувань і противаг. Так само, зазначають автори дослідження, як Путін зміг піднятися до статусу царя в костюмі та краватці. Бо Трамп не може керувати, доки суди США можуть зупиняти неконституційні виконавчі накази, доки генерали підкоряються Конституції, а не президенту, і доки сенатори-республіканці можуть покладатися на свою совість та свою волю. Підтримки технічного гіганта Ілона Маска та його приватної інфраструктури для досягнення імперської цілі недостатньо.

Проект Трампа за сценарієм «конфронтація» може провалитися через демократію та непокору Америки. Власне, представників адміністрації президента США уже зустрічають гучні протести їхніх виборців, оскільки вони не уявляли Трампа у другому терміні його президентства таким радикальним. Угоду Трампа з Путіним і його зраду Європи важко було уявити раніше та донести до вітчизняної публіки. Адже європейське походження американських батьків-засновників США лежить в основі американської демократії.

Можливо, для цього потрібні навіть не бунти, а просте усвідомлення президента Трампа, що всі його дружні послання Москві були марними. Путін не бізнес-партнер і не хоче миру, він просто гальмує американців. Крім того, американське населення, схоже, без ентузіазму сприймає антиукраїнську позицію президента. Якщо так звані мирні переговори проваляться, постраждає його імідж.

На вихідних Трамп вперше дав волю своєму гніву. Його демонстративно «розлютив» Путін і тому він погрожував вторинними тарифами. Кожен, хто купує російську нафту, повинен буде знову платити до бюджету США. Іншої ідеї, як змусити Путіна піти на поступки, у Вашингтону, схоже, немає. Цілком можливо, що Трамп закінчить там, де зупинився Байден, – з умовною підтримкою України, лише з більшою нецензурною лексикою.

Варіанти розвитку ситуації для Європи плинні за характером та залежать від таких чинників, як особисті уявлення Трампа про доцільність і необхідність здійснення певних кроків у внутрішній і зовнішній політиці.  Вони базуються на некомпетентних оцінках радників Трампа та його власному уявленні про світоустрій, що обумовлює здійсненні заходів для досягнення його власної величі. Водночас, протягом перших ста днів своєї теперішньої каденції Трамп вже продемонстрував дилетантизм і некомпетентність у виконанні саме економічних кроків, де він вважає себе компетентним. І що було типовим для його попередньої бізнес-діяльності та численних банкротств його будівельної імперії.

На відміну від попереднього терміну президентства, наразі у команді Трампа відсутні справжні професіонали своєї справи, які могли раніше об’єктивно оцінювати ситуацію та стримувати неадекватні дії самозакоханого Трампа. Зараз їх немає, бо Трамп усунув всіх, хто є розумним і компетентним, хто міг відстоювати свою точку зору та здійснювати хоч якось обґрунтовану зовнішню і внутрішню політику. Такі професіонали заважають Трампу, про що він публічно неодноразово заявляв. Для імператора Трампа непотрібні компетентні люди. Йому потрібні особисто віддані виконавці його нестримних фантазій і забаганок в імперії, побудованій за зразком бізнес-корпорації. В якій все базується на сліпій вірі вождю та безумовному виконанні його розпоряджень. Джордж Орвелл (George Orwell) вже писав про такий можливий психотип царя нової імперії, в якій він править вічно, без змін та революцій. Як  Путін. Вони знайшли один одного.

         За матеріалами швейцарського видання «Neue Zürcher Zeitung»
https://www.nzz.ch/pro/szenarien-fuer-europa-iii-die-usa-werden-zum-gegner-ld.1873894   

Підготував Сергій Польовик