«Умови будь-яких мирних переговорів лише в руках українців»

Погляд на російсько-українську війну постійного представника Словаччини при НАТО

HNonline.sk, Словаччина

Завдяки регулярним виступам європейських політиків вимальовується позиція практично кожної країни ЄС стосовно розв’язаної росіянами війни проти України. З її початком два роки тому такі країни практично були одностайними у сприйнятті російських нападників, про що можна судити з їх готовності надавати Україні всебічну допомогу. Згодом така допомога почала бути, так би мовити, вибірковою. Хтось повідомляв, що збройні запаси вичерпалися, дехто відверто заперечував можливість такого сприяння з огляду на небезпеку подальших бойових дій. Знайшлися навіть такі, що не припиняли співпрацю з російськими нападниками у питанні постачання їм необхідних складових для виготовлення ракет чи дронів. Наприклад, новообраний нещодавно словацький прем’єр-міністр Роберт Фіцо категорично відмовився від постачання українським Збройним Силам військової техніки, чим здивував міжнародний загал і спровокував цілком логічні обговорення своєї позиції. Адже понад рік до того, за керівництва його попередника Едуарда Геґера, Україна отримувала авіаційну і колісну військову техніку, якої так бракувало українцям на полі бою… Тому не зайве буде звернути увагу на інтерв’ю Петера Батора, постійного представника Словацької Республіки при НАТО, який, до речі, нещодавно разом зі своїми колегами по Альянсу скористався можливістю відвідати Київ. Заголовок для інтерв’ю, до слова, красномовно свідчить про сприйняття воєнних дій на Сході і Півдні України саме тією особою, яка, за великим рахунком, перебуває у натовській структурі з завданням позиціонувати там офіційну політику Словаччини: «Напад Росії на НАТО? Цей сценарій наразі нереалістичний. Однак це не означає, що Захід до цього не готується».

Петер Батор, постійний представник Словацької Республіки при НАТО

Вже на початку розмови з кореспондентом П. Батор відверто каже, що західна спільнота сьогодні дещо розчарована тим, що відбувається на фронті, оскільки її очікування у минулому році були досить високими, можливо, занадто високими. На його погляд, це не зовсім правильне ставлення до такої проблеми. Тут необхідна інша точка зору. Чому? По-перше, з початком воєнних дій на Заході всі допускали, що Україна протримається близько десяти днів. Тобто, Київ капітулює, тому що він просто не зможе протистояти такій масованій силі, якою Росія представляла себе перед початком наступу. Ну а зараз розпочнеться третій рік цієї війни, а Росія так і не перемогла.

По-друге, П. Батор не вважає поточні зміни на лінії фронту стратегічними і вони не можуть остаточно вплинути на перебіг бойових дій. Аби що там не відбувалося, «…але поки що важливо те, що українці здатні захистити свою незалежність і територіальну цілісність, і що Росія не перемагає. А з нинішніми силами вона навіть не має перспективи на перемогу».

У такому випадку співрозмовник П. Батора вирішив поцікавитися, як слід сприймати зміну ситуації на українсько-російському фронті, коли українцям спочатку вдалося визволити частину захопленої росіянами території, а потім довелося перейти до оборонних дій, хоча планувався подальший наступ? На що словацький політик, відповідаючи, нагадав про Другу світову, під час якої воюючим сторонам доводилося і наступати, і оборонятися — що «…цілком логічно, адже на війні не буває так, щоб хтось постійно наступав, а хтось — тільки оборонявся… Звичайно, з точки зору народу України кожне село, кожна окрема хата, де живуть люди, кожна окрема ділянка землі, яка обробляється, є надзвичайно важливими. Однак стратегічний погляд дещо інший… Поки що українці захищаються ефективно. Росія вже втратила 90 відсотків армії, яка вторглася в Україну у 2022 році. Це немислимі втрати. Це дуже важливий факт, який часто не береться до уваги. Росія не виграє і не в змозі досягти такої переваги, щоб Україна програла цю війну. Це також правда, що Росія в ході війни адаптується, навчається. Можливо, часом це навіть ефективніше, ніж на початку. Але вона точно не здобула стратегічної переваги». Тому політик вважає, що нинішні бойові дії не можна назвати замороженими чи навіть такими, що призупинилися. Бо втрати, особливо з російського боку, яскраво свідчать, що інтенсивність не спадає. Зрештою, Київ не дозволить цій війні стати замороженим конфліктом, запевняє політик: «Скоріше він звертатиметься по допомогу, щоб перемогти».

Не бажаючи коментувати позицію словацького уряду, який виступає за те, щоб Україна погоджувалась на перемир’я, П. Батор зауважує, що не факт, що Росія погодиться сісти за стіл переговорів: «Бо президент Володимир Путін переконаний, що він може вести війну довше, ніж ми можемо витримати, підтримуючи Україну… Однак він не досягне успіху — він просто не зможе виграти цю війну… Умови будь-яких мирних переговорів лише в руках українців. Тільки вони самі можуть повідомити, які правила майбутнього миру вони готові ухвалити».

Також постійний представник Словацької Республіки при НАТО у своїй відповіді на чергове запитання вказує, що з боку Європи є такі країни, що активно допомагають Україні, але є й такі, які роблять це менш активно, пояснюючи це вичерпаними матеріальними і військовими запасами. Тому немає іншого виходу, як розгортати виробництво і збройову промисловість. Так, Словаччина має щодо цього свою чітку позицію: «Не заважати словацьким компаніям продовжувати виробляти і навіть нарощувати виробництво — чи то боєприпасів, чи різного обладнання для розмінування тощо… Зараз перед усім Заходом стоїть завдання допомогти Україні не тільки у військовому плані, а й водночас поповнити власні склади. І це також є пріоритетом для Словацької Республіки… Наступні роки будуть роками масштабних інвестицій у виробничі потужності та зміцнення оборони».

Серед іншого політик нагадує, як словаки взялися допомагати Україні з перших днів нападу росіян. Так, Словаччина відкрила свої кордони та надала територію для людей, які утікали від війни. Майже з першого дня Словаччина допомагала Україні, що цінувалося і цінується. Це все речі, які просто не забуваються.

З нового року Росія посилила бомбардування українських міст. Проте наші східні сусіди ефективно захищаються від нападів.
Джерело: HNonline.sk; Фото: TASR/AP

В перші місяці конфлікту, каже словацький представник у НАТО, багато уваги було прикуто до Словаччини, а також до Польщі, Угорщини та Румунії. Словом, до сусідніх з Україною держав. Особливо у випадку зі Словаччиною використовується досвід, який набувався цією країною протягом багатьох років: «…ми отримали його задовго до початку конфлікту. Адже ми — сусіди і раніше мали інтенсивні стосунки з Україною». Завдяки таким контактам, вважає П. Батор, словаки розуміють українців набагато краще, ніж деякі інші більш західні союзники. Інтерес до такого досвіду підвищився: «Зважаючи на надану нами допомогу, ми часом чули, що боксуємо у значно вищій ваговій категорії. Наші відносини з Україною вийшли на найпозитивніший рівень в історії». Звичайно, погляд П. Батора не співпадає з позицією нинішнього словацького уряду, яка так чи інакше позначається на європейській політиці. Але П. Батор вважає, що брати до уваги потрібно не висловлювання, а конкретні вчинки. Тільки вони можуть бути основою для серйозних дій.

Політик також вважає, що війна багато чого може навчити і навчила. Наприклад, об’єктивно оцінювати свої вчинки, без чого не можна зробити правильних висновків: «Ми помилялися в багатьох випадках, ми багато що неправильно оцінювали. Навпаки, у чомусь ми змогли передбачити. Навіть йдеться не про те, чого очікує зараз НАТО, а про те, як Україні захищатися і як ми можемо їй посприяти. І крім цього, звісно, головне завдання — як ми подбаємо про власну оборону та безпеку». А одним із доказів того, що весь Північноатлантичний альянс зацікавлений у Словаччині, є його військова присутність на її території з метою підвищення безпеки громадян: «Це також ознака позиції Словаччини і того, наскільки в ній зацікавлені союзники. Так працює спільна безпека — коли ми виявляємо бажання допомагати іншим, беремо участь у спільній діяльності… Ми не повинні про це забувати. Наша безпека це не вулиця з одностороннім рухом, де ми отримуємо все задарма».

Також П. Батор у своєму інтерв’ю вважає за необхідне порушити тему допомоги Україні з боку Заходу, при цьому звертаючи увагу на те, що західні держави це здійснюють за двостороннім принципом, бо НАТО ухвалило політичне рішення про ненадання летальної допомоги. І пояснює, що на його погляд, «…НАТО хоче допомогти українцям переважно тим, чого інші уникають. Чи то техніка, чи то досвід планування чи довгострокового будівництва збройних сил, чи то допомога, щоб українці змогли пережити зиму, а бійці мали зимове спорядження. Та цього не достатньо». Але оскільки стратегія НАТО змінюється і адаптується до розвитку подій на полі бою, то цілком логічно, що йдеться про передбачення того, що може відбутися чи не відбутися. Тобто, важливо, щоб західні країни в разі чого були готові захищатися: «Якщо війна щось принципово змінила в Альянсі, так це те, як він сприймає власний захист. Справді, треба вміти реагувати з першої хвилини і на першому сантиметрі території союзників. Зрештою, також для цього на Сході розгорнуті сили НАТО. Вони там не для будь-яких наступальних операцій, …а винятково для оборони. Не лише у Словаччині, але й у восьми державах на східному крилі».

За словами словацького політика, Альянс уважно стежить за тим, які зміни відбуваються на війні, чим вони спричинені, яка техніка використовується для ведення бою. Це все досвід, якого не набудеш на будь-яких навчаннях, навіть на найбільш масштабних, які проводилися, наприклад, тією ж Росією напередодні її нападу на Україну.

Підготував Олег Махно