Фатальні наслідки для України від «миру» внаслідок переговорів з росією

Генерал Віттманн: Справедливий мир не може бути побудований на визнанні військових цілей росії

Berliner Zeitung, Німеччина

Розв’язана російським вторгненням проблема війни в Україні залишається провідною темою для державних діячів, аналітичних центрів, вчених-політологів та всіх звичайних людей на європейському континенті. Вже визріло стійке переконання і розуміння того, що ця війна ведеться путіним не з Україною, а загалом із західною цивілізацією — москвою здійснюється спроба силового злому світового порядку та зміни географічних кордонів у Європі. Такий план москви означає нехтування нею інтересів інших народів континенту, намір встановити диктатуру не лише в Україні, а й на всьому європейському просторі та загалом у світі.

Розв’язуючи агресивну війну та здійснюючи вторгнення в Україну, путін, звичайно, очікував спротив українського народу та ЗС України. Проте він, по-перше, був дезорієнтований своїм оточенням стосовно готовності українського народу захищати незалежність своєї держави, не зважаючи на фактично зруйновані збройні сили, корумповані та підпорядковані інтересам москви правоохоронні органи, суди та інші інститути держави. По-друге, путін прорахувався з міжнародною підтримкою Україні та рішучістю Заходу у наданні їй військової, фінансової та матеріальної допомоги. НАТО наблизилося ще більше до кордонів росії після вступу до Альянсу Фінляндії та Швеції. Україна остаточно зрозуміла, які перспективи очікували її від можливого підпорядкування москві, а міжнародна спільнота поступово усвідомлює, якого монстра вона виховала, користуючись у відносинах з росією принципом business as usual.

Війна в Україні триває вже півтора роки, а громадяни європейських країн об’єктивно втомилися від вимушених обмежень у бізнесі та подорожах, відмови від звичних і комфортних умов життя, легких заробітків від торгівлі з росією тощо. Дві третини опитаних громадян Німеччини вже відверто виступають за повернення до попереднього стану достатку для себе, відмову від надання значної допомоги Україні, зокрема й військової, та підштовхування Києва до якнайшвидшого завершення війни. Так, федеральний уряд Німеччини оголосив про скорочення вдвічі фінансової допомоги і соціальної підтримки вимушеним переселенцям і біженцям з України, стимулюючи їх повернення до своєї країни, в якій триває війна. Поширюється російська пропаганда щодо необхідності примусу України до проведення переговорів з москвою та припинення війни на умовах росії, зі збереженням під контролем москви захоплених нею територій України.

На щастя у Німеччині лунають й тверезі голоси, насамперед з числа військових експертів та колишніх керівників Бундесверу, які знають справжню ціну «миролюбних» планів росії та договорів, підписаним з нею.

Зокрема, столичне німецьке видання Berliner Zeitung надрукувало статтю бригадного генерала Бундесверу у відставці Клауса Віттманна (Klaus Wittmann) у відповідь на розміщену раніше у цьому ж виданні колективну статтю, присвячену необхідності завершення війни в Україні шляхом переговорів і домовленостей з росією. Berliner Zeitung вважає, що з цього питання має рацію генерал Віттманн, який є аналітиком в галузі безпеки і регулярно оприлюднює дослідження про війну в Україні. Клаус Віттманн розглядає можливі наслідки та вірогідні загрози, що можуть становити нав’язані Україні переговори з росією щодо встановлення миру. Автор вважає неправильним те, що Україна і росія могли би піти на компроміси в рамках мирного договору. Він попереджає про руйнівні наслідки для України, зазначає столичне німецьке видання.

Люди тікають із зон бойових дій в Україні влітку 2022 року.
Джерело: Orlando BarrÌa/imago

Нещодавно чотири німецькі автори Петер Брандт (Peter Brandt), Хайо Функе (Hajo Funke), Харальд Куйят (Harald Kujat) та Хорст Тельтшік (Horst Teltschik) опублікували в цій же газеті статтю під назвою «Закінчити війну миром шляхом переговорів». Що особливо вражає в цьому абсолютно беземоційному дописі, зазначає Клаус Віттманн, так це те, як один з його авторів, генерал у відставці Куйят, який від початку російського вторгнення в Україну помилявся у всіх своїх прогнозах, тепер з професорським виглядом та в категоричних аподиктичних судженнях стверджує, що Україна не може виграти цю війну.

Можливо, існує певне непорозуміння у термінології, зазначає генерал Віттманн, а саме «перемогу» над росією не слід уявляти як руйнацію та окупацію нацистської Німеччини в 1945 році, а радше вона полягатиме в тому, що позиція російських збройних сил в Україні стане настільки неспроможною, що вони повинні будуть вивести свої війська з України.

Це цілком можливо за умови, що країні, яка зазнала вторгнення, будуть надавати допомогу не лише «стільки, скільки необхідно», а й «усім, що необхідно», а така підтримка буде здійснюватися вчасно, без місяців затримки.

У заклику чотирьох експертів до встановлення «миру внаслідок переговорів» слід критично оцінювати те, що, окрім першого речення, яке більше схоже на загальновідоме визначення ситуації (росія веде загарбницьку війну, українська війна є законною та оборонною), далі слідує заклик «використовувати розсудливість», «протистояти зростанню насильства та знищенню», який адресований не агресору, а українській владі, начебто вона несе відповідальність за «постійну інтенсифікацію війни».

Наслідки ракетного обстрілу російськими військами приватної житлової забудови в селі Степне Запорізької області на південному сході України.
Джерело: Dmytro Smoliyenko/imago

Наївно і тривіально?

Це приховане ототожнення з позицією Росії пронизує всю статтю чотирьох авторів, зазначає генерал Віттманн. Злочинний характер російського агресивного наступу, як за міжнародно визнаним ius ad bellum (право держави до ведення війни), так і за ius in bello (право на способи ведення війни) повністю ігнорується, з огляду на людиноненависницькі методи цієї війни.

Перелік «політичних цілей, заради яких вони ведуть цю війну» чи «позицій ворогуючих сторін» є наївним, майже тенденційно тривіальним. Адже кінцевою метою росії є підкорення України, а якщо вона цьому чинить опір, то — її руйнування і знищення, включно з винищенням її державної ідентичності та культури. Метою України, яка зазнала агресивного нападу, є виживання в її національних кордонах відповідно до засадничих правил європейського порядку безпеки (Гельсінкі 1975, Париж 1990), які всі розтоптав президент путін. А саме, суверенну рівність європейських держав, територіальну цілісність, недоторканність кордонів, мирне вирішення суперечок, вільний вибір політичних союзів.

Генерал Віттманн вважає, що не можна робити вигляд, що мова йде про два «супротивника у війні», які міряються силами, бо таким чином неявно ототожнюються агресор і захисник. Не можна сприймати на віру твердження чотирьох німецьких експертів, що можливі компроміси між бажанням руйнувати та боротьбою за виживання. І взагалі, де заклик до росії «закрутити гвинт ескалації»?

Псевдонауковий колорит статті щодо досягнення миру шляхом переговорів з росією не вражає, навіть не зважаючи на численні посилання на джерела. Але він є інформативним, оскільки цитати у посиланнях в основному відображають російську позицію. Зокрема, заяви і висловлювання путіна, подаються такими, що не викликають сумнівів.

Всі ці висловлювання путіна стосовно того, що він має намір відродити, наприклад, Радянський Союз чи велику росію, абсолютно не мають значення, зокрема з огляду на низку його інших заяв, викладених в есе у липні 2021 року про «історичну єдність росіян і українців» (під російським пануванням, звісно), а також військовий підхід із правом застосування військової сили 24 лютого 2022 року. При цьому заяви, викладені у статті чотирьох німецьких експертів, виглядають досить невинними, оскільки начебто немає «жодних доказів того, що політичною метою «спеціальної військової операції» росії є завоювання та окупація всієї України».

Володимир Зеленський та Олаф Шольц на зустрічі під час Генеральної Асамблеї ООН у США.
Джерело: Sven Simon/imago

«Готовність» президента путіна до переговорів, яка у статті чотирьох експертів оцінюється позитивно з використанням кількох цитованих висловлювань, не свідчить про будь-яке, навіть найменше, відхилення від будь-якої з його цілей чи про намір повернути Україні завойовані ним території. Цілі та наміри путіна описуються його девізом: «Я беру те, що хочу, про інше ми можемо домовлятися».

Запропонований план переговорів задля досягнення миру в Україні у статті детально не коментується. З огляду на набутий у відносинах з росією досвід, такий план не має шансів на реалізацію і не дає перспективи дотримання російським керівництвом умовно вірогідного мирного плану дій.

Чи може відбутися ще один наступ росіян

Показовою є позиція авторів проросійської статті, що слід «взяти до уваги» листи російські до НАТО і США від 17 грудня 2021 року, в яких вимагалося скасувати зміни у Центрально-Східній Європі, що відбулися після 1991 року.

З великою впевненістю можна припустити, зазначає генерал Віттманн, що будь-яке припинення вогню росія використовуватиме для поповнення та реорганізації своїх військових сил, підготовки чергового наступу і загалом діятиме так само, як і після угоди «Мінськ-2». Автори промосковського дослідження визнали, що досягнення миру в Україні внаслідок переговорів за «Мінськом-2» було дієвим лише щодо аспектів внутрішньої безпеки України, а не щодо взятих Росією зобов’язань. А після «припинення вогню» було ще понад 12 тис. смертей.

Твердження чотирьох авторів статті про те, що «Україна досі протистояла російській агресивній війні виключно завдяки всебічній підтримці Заходу» є лише половиною правди. Без майже героїчного опору Збройних Сил України і всього українського народу в його рішучості не бути підкореними навіть західна зброя була би марною, зазначає генерал Віттманн.

У цьому контексті автор відкидає закиди проти «постачання «чудо-зброї», чого неодноразово вимагали дилетанти». Ймовірно, йдеться про таких експертів, як депутат Бундестагу Родеріх Кізеветтер (Roderich Kiesewetter), який стверджував, що «німецькі політики не розуміють стратегічного принципу співвідношення «засоби-ціль», або також генерала у відставці Ергарда Бюлера (Erhard Bühler) та автора цих рядків, які давно виступають за постачання Україні крилатих ракет Taurus.

Має стати дороговказом для тих непрофесіоналів, хто сперечається: Taurus — це зброя стримування класу «повітря-земля» з радіусом дії до 500 кілометрів. Військово-повітряні сили Німеччини мають на озброєнні близько 600 таких систем.

Україна вже давно та з дедалі більшою наполегливістю вимагає постачання таких ракет, оскільки їх можна застосовувати для ураження з безпечної відстані цілей за лініями російської оборони, таких як командні пункти, дороги та залізничні лінії, мости, логістичні об’єкти, склади тощо з метою зменшення російської бойової потужності та деградації сил поповнення.

Зустріч Володимира Зеленського з Джо Байденом у Білому домі 21 вересня 2023 року. На зустрічі також обговорювалися подальші постачання озброєнь.
Джерело: Sven Simon/imago

З рішеннями зволікають

Ефективність таких систем демонструють вже поставлені Україні Великою Британією та Францією крилаті ракети Storm Shadow і SCALP. У цьому відношенні Німеччина не ризикує залишитися на самоті. Та, незважаючи на заклики коаліційних партій, федеральний канцлер Німеччини Олаф Шольц вагається з прийняттям рішення.

Вочевидь повторюється гостра ситуація навколо німецьких бойових машин, коли позитивне рішення було прийнято лише через дев’ять місяців після резолюції Бундестагу від 28 квітня 2022 року про постачання Україні важкого озброєння.

Відсутність восени минулого року засобів для розширення наступальних спроможностей ЗС України під Харковом і Херсоном дозволила російським військам протягом півроку безперешкодно створювати глибокоешелоновану укріплену оборону та безпрецедентно замінувати українську територію.

Федеральний канцлер Німеччини не пояснює, чому він відхиляє звернення політиків від власної правлячої коаліції, посилаючись лише на підтримку населенням свого «розважливого» курсу.

Однак німці, безсумнівно, були би готові надати більшого схвалення діям канцлера, якби їм чітко пояснили, що якщо путін переможе, витрати також будуть для німців набагато вищими, ніж ті, що вони зараз мають «терпіти» з огляду на біженців, інфляцію та витрати на енергоносії. Якщо путін досягне своїх цілей, зазначає Клаус Віттманн, одного дня німецькі солдати можуть навіть втрачати життя, захищаючи Литву.

Звичайно, справжні мотиви Шольца легко прорахувати: він завжди ховався за спиною такого ж нерішучого президента США; страх перед ескалацією (яка, однак, не виправдалася при всіх постачаннях більш потужних систем озброєнь); недовіра до обіцянок України не застосовувати західні системи озброєнь проти цілей на території Росії; розрахунок на підтримку всередині своєї Соціал-демократичної партії.

Володимир Зеленський на Генеральній Асамблеї ООН 19 вересня 2023 року.
Джерело: Sven Simon/imago

Чарівної зброї не існує

Навіть якщо «вікно можливостей» для крилатих ракет Taurus було майже втрачено (добре, що принаймні Лондон і Париж прийшли на допомогу Україні та поставили їй власні аналоги таких крилатих ракет), можна було сподіватися, що позитивне рішення Німеччини нарешті буде оголошено в кулуарах Генеральної Асамблеї ООН або на останній конференції Контактної групи з надання військової допомоги Україні «Рамштайн».

Звичайно, система Taurus не є «чудо-зброєю», такого поняття не існує взагалі, а припущення політиків щодо «непрофесіоналів» є абсурдними. Але в описаному вище сенсі така зброя може сприяти скороченню термінів та припиненню війни.

Ймовірно, цей процес не закінчиться фізичним звільненням останнього квадратного кілометра завойованої росіянами української території. Але реалістичні сценарії, за яких російські збройні сили будуть змушені відступити, безумовно, можна уявити, і їх слід розвивати.

Статтю чотирьох проросійських експертів також пронизує підтекст, що росія війною переслідує виправдані цілі, а «подальша ескалація шляхом прогнозованих наступальних дій збройних сил рф» подається як реакція на дії України, «оборона» збройних сил рф подається як конотація законних дій росії.

Так, зазначає генерал Віттманн, ініціатива на полі бою зараз за українськими збройними силами, а тактично росія перебуває у стані оборони. Але ця «оборона» відбувається на території України, маючи форму фанатичного чіпляння за вкрадені території, незважаючи на втрати. До речі, на російському боці вони значно вищі, ніж на українському, про що у статті чотирьох експертів не йдеться.

Повністю зруйнований православний монастир у Харківській області України.
Джерело: Lev Radin/imago

Нарешті, коли чотири автори на початку своєї статті використовують поняття «без співчуття/відсутність емпатії», ці категорії стосуються умов, в яких пропозиція щодо проведення мирних переговорів передбачає поступку областей, анексованих Росією. Часто лунає, що без здачі власної території Україні не обійтися.

Залишається поза увагою те, що «території, які потрібно передати» — це не абстрактні ділянки землі, а регіони, міста і села з мільйонами жителів, з якими зараз відбувається те, що вже відбулося в інших місцях під російським правлінням — вбивства, тортури, зґвалтування, знищення засобів існування та культурних цінностей, ліквідація місцевих політиків, насильницька русифікація. Особливо осудливим стало викрадення десятків тисяч українських дітей, особисті документи яких знищено та яких піддано «перевихованню» у російськомовних сім’ях або притулках.

Чи можуть автори поставити себе на місце тих батьків, які після закінчення бойових дій змушені будуть відчайдушно розшукувати своїх дітей, ставить запитання Клаус Віттманн.

Ці пропозиції щодо завершення війни однобоко базуються на російській позиції, вони приховують природу цієї злочинної загарбницької війни, передбачають капітуляцію України та ігнорують реалії в деталях. Генерал Віттманн робить висновок, що «справедливий» мир не може бути побудований на визнанні військових цілей росії.

Викладені у матеріалі Berliner Zeitung думки становлять інтерес для України з точки зору розуміння підходів та подання інформації експертами різних аналітичних груп та політологічних середовищ Німеччини до проблеми закінчення війни на континенті та перспектив встановлення миру.

Полярні позиції німецьких аналітиків на перспективи завершення війни росії в Україні свідчать про наростання обґрунтованої незгоди в експертному середовищі Німеччини щодо позиції значної частини офіційної ФРН та громадянського суспільства щодо завершення війни за рахунок життєвих інтересів України. Зупинити тенденцію до проведення скоріших переговорів з росією та завершення війни на її умовах, без повернення зайнятих територій, виплат компенсацій за заподіяні збитки та відновлення зруйнованої інфраструктури, необхідно спільними зусиллями політикуму і громадянського суспільства України, із залученням наших міжнародних партнерів і союзників. Найбільш переконливими аргументами для такого процесу стануть перемоги ЗС України на полі бою. Висновки щодо справжніх мотивів і рушійних сил проросійських сил у Німеччині необхідно робити вже зараз, документувати недружні виступи і висловлювання, здійснювати категоризацію міжнародних партнерів за ознаками надійності та принциповості, відданості справі справедливості а не іншим, стимульованим росією мотивам.

Підготував Сергій Польовик