«Війни коридорів» у глобальній геополітиці

Страх перед оточенням з боку Китаю та власний «шовковий шлях» Індії

Berliner Zeitung, Німеччина

Наслідки саміту країн G20, що пройшов минулого тижня у Нью-Делі, а також озвучені там нові глобальні ініціативи продовжують перебувати у фокусі уваги міжнародних оглядачів та експертів. Така увага до чергового саміту найбільш розвинених країн світу не випадкова, адже у столиці Індії були порушені принципово нові підходи в галузі геополітики до актуальних проблем як провідних країн світу, так і їх партнерів.

Столичне німецьке видання Berliner Zeitung надрукувало статтю власного кореспондента, експерта з міжнародних відносин Максиміліана Бота (Maximilian Both), в якій розглядаються результати саміту G20 в Індії та його вірогідні наслідки для розвитку геополітичної ситуації у світі.

Лідер Китаю Сі Цзіньпін, зазначає берлінське видання, не приїхав на саміт G20 до Індії. Одна з вірогідних причин його відмови: китайсько-індійські відносини наразі перебувають у стані чергового піку напруження. Стратегічні суперники та конкуренти за геополітичні впливи в регіоні та загалом у Євразії вже тривалий час ведуть політичну боротьбу, що іноді переходить у прямі військові протистояння. За підсумками саміту G20, зазначає Berliner Zeitung, виявилося, що тепер Індія кидає Китаю прямий виклик. Так, прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді використав саміт, щоб кинути виклик своєму стратегічному супернику Китаю там, де Пекіну це, мабуть, завдає найбільшої шкоди, а саме — в галузі світової торгівлі.

Моді заявив, що буде створений новий інфраструктурний коридор, який має з’єднати Індію з країнами Близького Сходу та Європи. Синхронно з цією заявою та неочікувано для багатьох європейських партнерів пролунала заява прем’єр-міністра Італії Джорджії Мелоні стосовно наміру відмовитися від участі у проекті Китаю «Пояс і шлях». Італія має намір долучитися до ініціативи Індії та забезпечити коридор з трансферу товарів, робіт, технологічних ідей та культур коридором, запропонованим Нью-Делі.

«Війни коридорів» у глобальній геополітиці.
Джерело: Anadolu Agency

З цією метою мають бути побудовані нові масштабні залізничні та морські сполучення, щоби створити найпряміше на сьогоднішній день сполучення між Європою та Індією. Президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що мова йде «про щось історичне». Президент США Джо Байден говорив у контексті нової ініціативи Індії про «велику угоду». Примітним, зазначає німецьке видання, є також включення в новий проект Ізраїлю. За словами прем’єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху, мова йде про «найбільший суспільний проект в історії Ізраїлю». За словами радника президента США з національної безпеки Джейка Саллівана, Індія, Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати, Йорданія, Ізраїль і Європейський Союз безпосередньо вже залучені до проекту. Тому США взяли на себе роль посередника.

Наслідний принц Саудівської Аравії Мухаммед бен Сальман із прем’єр-міністром Індії Нарендрою Моді.
Джерело: Manish Swarup/AP

Альтернатива «Новому шовковому шляху»

Фактично новий коридор може допомогти створити альтернативу ініційованому Китаєм «Новому шовковому шляху», який має з’єднати Китай з численними торговельними партнерами в Європі, Азії та Африці.

Китай від 2013 року в рамках власної стратегічної ініціативи «Пояс і шлях» будує коридор сполучення для транспортування на Захід власних товарів, послуг та ідей на основі історичного Шовкового шляху, який колись з’єднував Китай з країнами Близького Сходу та Європи. Це дорого обходиться Пекіну, адже від 2013 року Китай інвестував близько 962 млрд доларів США в порти, залізниці та інші інфраструктурні проекти вздовж «Нового шовкового шляху», з яких близько 573 млрд доларів — у формі будівельних контрактів і ще 389 млрд доларів — у вигляді матеріальних вкладень.

«Новий шовковий шлях» Китаю супроводжується численними інвестиціями китайських компаній у морські порти по всьому світу. Одним із найбільш яскравих прикладів активної діяльності Китаю в Європі вважається порт Пірей у Греції. Відколи китайська судноплавна компанія Cosco заволоділа більшою часткою прав на порт, це колись сонне грецьке рибальське селище стало центром морської торгівлі Китаю. Від літа 2023 року Cosco також є міноритарним власником контейнерного терміналу в порту Гамбурга у Німеччині.

Індійсько-китайські відносини були напруженими протягом багатьох років

Тому анонс нового інфраструктурного проекту, ініційованого Індією, в Пекіні сприйняли, напевно, з підозрою. Індійсько-китайські відносини стали напруженими не лише через те, що Сі Цзіньпін не взяв участь у саміті G20 в Індії. Прикордонний конфлікт між двома країнами, який жеврів від 1960-х років, знову спалахнув у 2020 році. Відтоді відбувалися неодноразові сутички між китайськими та індійськими військами на високогірних місцинах вздовж індійсько-китайського кордону.

Пекін нещодавно опублікував карту, на якій північна індійська провінція Аруначал-Прадеш і спірне плато Аксай-Чин несподівано були віднесені до належності Китаю. Глава індійського офісу Фонду Конрада Аденауера (Konrad-Adenauer-Stiftung), Адріан Хаак заявив для Berliner Zeitung, що ця ситуація схожа з тією, якби «Франція опублікувала офіційну карту, на якій Саар належить Франції».

Німецький аналітик Адріан Хаак вважає, що «Новий шовковий шлях» Китаю «огинає Індію не тільки на її довгому північному кордоні, а також її численні морські порти. Ситуація із забезпеченням безпеки Індії не може бути гіршою». Торговий коридор до Європи міг би допомогти Індії протистояти цьому відгородженню та забезпечити їй можливість використовувати власні торговельні шляхи в разі конфлікту з Китаєм.

Крім того, Індія набуває все більшого значення для Європи в економічному сенсі. З показником економічного зростання у 7 відсотків у 2022 році Індія другий рік поспіль випереджає Китай. Експерт Адріан Хаак вважає, що «частина економічного сектора Індії наразі залишається поза увагою. Якби можливо було би охопити всі галузі, Індія вже могла би бути четвертою за величиною економікою у світі».

Однак у країни є й недолік: «В Індії бракує широкого середнього класу, близько половини населення майже не бере участі у суспільному виробництві. З точки зору німецького підприємця, лише близько 700 мільйонів індійців можна вважати споживачами».

Маніш Теварі закликає до більшої солідарності з Індією

В Індії зростає стурбованість тривалою конфронтацією з Китаєм. «Відносини, очевидно, не є нормальними. Від 2020 року Китай регулярно порушує кордон з Індією», — заявив для Berliner Zeitung безпосередньо перед самітом G20 депутат індійського парламенту Маніш Теварі. — «Ми очікували, що і Китай, і Росія візьмуть участь у цьому багатосторонньому форумі, оскільки в кінцевому підсумку всі зацікавлені у відновленні глобального мирного порядку».

Депутат парламенту Індії вважає також, що «потрібно серйозно обговорити, як Захід може проявити більше солідарності з Індією щодо триваючих порушень кордону Китаєм. Наразі немає ознак того, що напруга спадає».

Стурбованість тривалою напруженістю у відносинах між Індією і Китаєм стимулюється також зростанням економічних протистоянь між Індією та російською федерацією, проголошеною «стратегічним партнером» Китаю.

Найкращі вороги і запеклі друзі — лідер Китаю Сі Цзіньпін і прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді, 2014 рік.
Джерело: Ajit Solanki/AP

Зокрема, те ж видання Berliner Zeitung надрукувало статтю власного кореспондента Людмили Котлярової (Liudmila Kotlyarova) під назвою «Індія відмовляється від російських постачальників нафти» щодо гострих протиріч у сфері російсько-індійських постачань нафти. У статті йдеться, що на сьогодні російська нафта вже недостатньо приваблива, а той факт, що Індія зараз купує її менше, пояснюється новою стратегією Москви, і про свідчить звіт авторитетної європейської моніторингової компанії Kpler.

За словами міністра нафти Індії Хардіпа Пурі, Індія, як найбільший покупець російської сирої нафти, хоче відійти від російської залежності. Пурі стверджує, що сира нафта з країн Перської затоки тепер має більш привабливу ціну, і статистика це підтверджує: обсяги імпорту російської сирої нафти падають протягом останніх трьох місяців і нещодавно досягли найнижчого рівня від січня 2023 року та становили лише 1,57 млн барелів на день.

Але, зазначає німецьке видання, виникає запитання, чи бачать індійські нафтопереробники та учасники ринку ситуацію так само, як їхні політики? Чи відмовляться вони добровільно від торгівлі російською нафтою марки Urals? Новий звіт компанії Kpler показує, що всупереч твердженням, Індія наразі не може обійтися без російської сирої нафти.

Експерти-постачальники сировини не згодні з Індією: російська нафта стає все більш привабливою

Внутрішній звіт компанії Kpler, що мається у розпорядженні Berliner Zeitung, свідчить про однозначність фахових прогнозів від сировинних експертів: російська нафта Urals збереже свої конкурентні переваги серед сортів нафти середньої щільності на індійському ринку, хоча знижки на Urals у порівнянні із найважливішим у світі еталонним сортом Brent впали лише до чотирьох-п’яти доларів США за барель.

Автори звіту стверджують, що вони також «не погоджуються з оцінкою», що аравійська нафта зараз більш приваблива для Індії, ніж російська. Незважаючи на різке зниження фрахтових ставок для нафтових танкерів, навіть найдешевший саудівський сорт нафти Arab Heavy, важчий за Urals, коштує на значні 7,50 доларів за барель дорожче, ніж російська марка Urals. Водночас іракська нафта Basrah Medium також коштує на 7 доларів дорожче. У той же час нафта Saudi Arab Light, яка за властивостями дуже схожа на Urals, коштує рівно на 10 доларів дорожче. «Тому, — йдеться у звіті, — ми вважаємо, що коментарі міністра нафти Індії є спробою знизити ціни на російську нафту, а не реаліями та фактичною політичною позицією». Ці спроби, ймовірно, також включають усні заяви індійського міністерства нафти про те, що воно буде дотримуватися західної цінової межі у 60 доларів США за барель.

Економісти компанії Kpler зазначають, що потоки російської нафти до Індії не відновляться принаймні до жовтня, але не тому, що там немає попиту, а тому, що Москва сама обмежує експорт. Це свідчить про скорочення росією експорту нафти та про нову стратегію Москви «більше за менше». Цей план має на меті забезпечити Москві отримання більших доходів від підвищення цін на нафту та скорочення експорту, подібно до того, що сталося з природним газом минулого року. Знижки на російську нафту будуть істотно скорочені, не зважаючи на повну втрату конкурентних переваг Urals.

До того ж фактичний попит в Індії штучно знижується через роботи з технічного обслуговування на нафтопереробних заводах. Зокрема, у жовтні ц. р. найбільший у світі нафтопереробний завод Reliance Industries у Джамнагарі тимчасово зупинить роботу на одному зі своїх ключових об’єктів.

Російська нафта та нові знижки для Індії

На початку 2023 року Індія та Китай знову збільшили імпорт російської сирої нафти. На початку року різниця в ціні на нафту марки Brent через знижки становила близько 40 доларів за барель, але вже в березні знизилася до 10 доларів. Тим не менш, у травні цього року російські поставки в Індію вперше досягли 46 % від загального індійського імпорту сирої нафти: російські експортери, особливо державна компанія «Роснефть», постачали майже 2 млн барелів сирої нафти щодня. Контракти на постачання між росією та Індією прив’язані до сорту Dubai Fateh — найважливішого показника поставок нафти в Азію. Ціни на нафту марок Brent і Dubai Fateh практично однакові. Крім того, «Роснефть» володіє понад 49 % акцій другого за величиною нафтопереробного заводу Індії Nayara Energy, який в основному забезпечується російською нафтою.

Міністр закордонних справ росії Сергій Лавров із прем’єр-міністром Індії Нарендрою Моді на саміті G20 у Нью-Делі.
Джерело: Kay Nietfeld/dpa

Таким чином, зазначає столичне німецьке видання, російські постачальники користуються падінням обсягів експорту, щоб відновити позиції Urals на ринку нафти. Експерт із сировинних ресурсів компанії Kpler Віктор Катона заявляє, що навпаки, індійські покупці намагаються домовитися про дисконт не менше 7 доларів за барель. Але вільних обсягів та пропозицій немає, і падіння російського експорту зрештою обмежить індійський імпорт. Тому повернення до травневих рекордних значень не буде.

* * * * *

Геополітичні змагання між основними країнами-суб’єктами міжнародного права тривають та набувають нових вимірів. Китай, самовпевнено проголосивши стратегію на створення стратегічного коридору у власних економічних і політичних інтересах, взявши курс на співробітництво з країною-агресором росією, несподівано для себе опинився перед новими реаліями, що загрожують його намірам і планам. На додаток до економічної рецесії та завершення «ери економічного дива Китаю», що було загальновизнаним до початку пандемії коронавірусу, наразі Пекін отримав потужну відповідь зі сторони США і партнерів, які охопили Китай та акваторію океану, на яку він претендував, низкою альянсів країн, що виступають проти гегемонії Китаю. До того ж додалася ініціатива Індії щодо створення альтернативного китайському нового транспортного коридору в обхід Китаю та спрямованого на країни Західної Європи та Близького Сходу.

Китай та росія намагаються вживати заходів економічного тиску шляхом створення проблем для інших країн-імпортерів сировинної нафти, скорочуючи обсяги експорту та завищуючи водночас ціни на нафту. Та ці дії матимуть тимчасовий характер і не принесуть бажаного результату, зокрема для росії. Шляхом створення та накопичення проблем, штучного примусу і диктату неможливо створити умов для стабільного майбутнього. Але вся ідеологія та практика міжнародних відносин диктаторських держав на зразок Китаю та росії не може існувати в іншій системі координат. Залишається позиція США, які здатні змінити баланс сил на «бік добра» і позитивних перспектив у розвитку людської цивілізації. Президентські вибори у США 2024 року стануть показником і визначальником здатності США і міжнародної спільноти до конструктивного майбутнього.

Підготував Сергій Польовик