Шольц і Байден продемонстрували вичікувальну позицію щодо українського питання
Die Zeit, Німеччина
Політичні аналітики та експерти в галузі міжнародної безпеки і оборони провідних аналітичних центрів світу продовжують обговорювати підсумки саміту НАТО, що відбувся 11–12 липня ц. р. у Вільнюсі. Діаметрально протилежні оцінки результатів та підсумків саміту, заяви політичних лідерів країн свідчать про відсутність у НАТО погодженої реально ефективної стратегії щодо зупинення війни росії в Україні, створення механізму гарантій недоторканості української території з боку північно-східного сусіда, а також готовності здійснити на росію настільки ефективний тиск, аби змусити її до припинення війни та відновлення територіальної цілісності України, сплати компенсацій за збитки від війни.
Запропонований Україні формат співпраці міжнародними організаціями, зокрема G7 і окремими державами НАТО замість повноправного членства або створення дорожньої карти із чіткими термінами вступу України до НАТО не відповідає стратегічним інтересам України. Він фактично повторює схему спроби вирішення конфліктної ситуації у протистоянні України з росією в рамках сумнозвісного Будапештського меморандуму, коли всі надані гарантії виявилися пустопорожніми розмовами, а незалежність України при цьому стала заручницею домовленостей з москвою лідерів Заходу. Такі домовленості стосувалися мовчазної згоди НАТО і США на анексію росією Криму та захоплення нею частини Донецької і Луганської областей у 2014 році. Цьогоріч Альянс також залишається осторонь від безпосереднього вирішення питання щодо припинення війни в Україні шляхом перемоги ЗС України на полі бою.
Від уваги військових експертів та аналітиків не вислизнуло те, що на Заході відбуваються складні процеси перемовин та прихованих двосторонніх домовленостей з москвою на рівні провідних політиків і керівників спецслужб США та країн Європи. Захід ніяк не хоче довести ситуацію до категоричної поразки росії та змушення її до підписання акту капітуляції. Росія вигідна для консолідованого Заходу на чолі зі США як слабка, нестабільна та неспроможна на рішучі дії держава, яка має значні природні ресурси та може забезпечити надходження значних прибутків для країн Заходу. Своєю чергою, предметом домовленості з москвою можуть бути лояльне ставлення з боку США і Китаю до перебування диктатора путіна на посаді президента росії, принаймні на термін, що влаштує дві супердержави — США і Китай.
З огляду на викладене, стають зрозумілими політичні заяви лідерів США, Німеччини, Франції та постійне гальмування ними з наданням ефективної військової допомоги, здатної змінити стан справ на полі бою та забезпечити перемогу України над росією. Таке ставлення до надання ефективних систем озброєння спостерігалося, зокрема, протягом повільного передавання Німеччиною основних танків Leopard, прибуття яких до України затримували до того часу, поки росіяни не завершили спорудження ешелонованої системи протитанкової оборони. Наразі німецькі танки вимушені вести боротьбу проти підготовленого ворога та несуть втрати. Така ж ситуація спостерігається навколо надання Україні ракетних систем більшого радіусу дії з боку США та Франції, надання у недостатній кількості ефективних протиракетних та протиповітряних систем. Наразі наявних систем ППО і ПРО вистачає лише для «закриття неба» над столицею України, але зовсім недостатньо для забезпечення ефективних дій і прикриття військ на полі бою.
Наразі аналогічна ситуація із наданням Україні сучасних винищувачів F-16 або аналогічних за якістю, необхідних для прориву російської оборони. Відтермінування їх постачання на пів року означає заохочення агресора до продовження ракетних ударів та терору мирного населення у містах України, ускладнення ведення наступальних дій ЗС України з метою звільнення тимчасово окупованих територій.
Неупереджені та проукраїнські аналітики на Заході зазначають, що такі кроки Заходу можуть бути пов’язані з прагматичними діями політичних еліт у США та деяких країнах НАТО, які переслідують власні насамперед меркантильні інтереси. Адже росія забезпечує надходження грошей та має достатній потенціал для тривалої торгівлі власними природними ресурсами, що забезпечує Захід або прямими прибутками, або гарантує їх збереження та мінімізацію втрат.
Україна, попри всі запевнення у допомозі та неодмінному вступі до НАТО у майбутньому, залишається ще на тривалий час сам на сам з ворогом, якому дозволили й надалі безкарно вбивати українців. Вірогідно, такий стан справ зберігатиметься до зміни політичних еліт насамперед у США.
Таким чином саміт НАТО у Вільнюсі продемонстрував те, що довго намагалися приховати різні політичні діячі на Заході, імітуючи свою готовність до надання допомоги Україні та, водночас, дозуючи її таким чином, щоби Україна не могла реально перемогти росію на полі бою. Адже лише така перемога гарантує вимушену готовність москви до капітуляції та проведення переговорів про подальший мир на умовах України. Очевидно, такий перебіг подій і підсумки війни не влаштовують існуючі еліти США і Заходу.
Характерною є позиція лідерів деяких провідних країн НАТО на саміті у Вільнюсі щодо ставлення до війни в Україні. Німецькі ЗМІ приділили достатньо уваги висвітленню подій навколо саміту НАТО у Вільнюсі та позицій провідних геополітичних гравців щодо подальшого перебігу війни та участі в ній своїх країн. Зокрема, на саміті НАТО федеральний канцлер Німеччини Олаф Шольц та президент США Джозеф Байден продемонстрували вичікувальну позицію щодо українського питання. Як би це не було неприємно визнавати, зазначає німецьке видання Die Zeit у статті власного кореспондента, міжнародного оглядача Ріке Хавертц (Rieke Havertz), але така позиція двох лідерів Німеччини і США залишається фактом.
Вони демонструють єдність позицій, принаймні на саміті НАТО: федеральний канцлер Німеччини Олаф Шольц та президент США Джо Байден.
Джерело: © Andrew Caballero-Reynolds/ AFP/Getty Images, Susan Walsh/dpa
Канцлер Олаф Шольц наприкінці саміту НАТО у Вільнюсі заявив, що «ми прийняли дуже хороші рішення щодо України. Тепер мова йде про те, щоби надати Україні дуже конкретну підтримку».
Президент США Джо Байден через кілька годин після цієї заяви Шольца, у промові перед відльотом із Литви, заявив, що «наша прихильність Україні не похитнеться, ми будемо відстоювати її свободу і незалежність сьогодні, завтра і скільки завгодно. Ми не похитнемося».
Минулого року, на першій великій зустрічі після початку російської агресивної війни в Україні, зазначає німецьке видання, у Мадриді відбувся розширений фінсько-шведський раунд переговорів. Хоча членство Швеції було остаточно оформлено у Вільнюсі, його називають «історичним», оскільки весь світ довго чекав на реалізацію цього рішення. Учасники саміту не змогли вітати Швецію як 32-го члена Альянсу, оскільки президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган виступав проти цього та незадовго до початку саміту знову зробив дипломатичну колізію, обумовлюючи свою згоду на вступ Швеції до НАТО у залежності від вступу Туреччини до ЄС.
#УкраїнаНАТО33
Багатьох східноєвропейських членів НАТО, через географічну близькість, тісно поєднує спільна історія. Це відчули у Вільнюсі, де через 17 місяців після початку війни на кожному провулку висить український прапор, у вікнах висять дитячі малюнки і де тисячі людей збираються, щоб боротися за Україну як 33-ю державу Альянсу під банером з гештегом #УкраїнаНАТО33.
Перед останнім виступом із партнерами по G7 Байден заявив, що майбутнє України — з НАТО. Тільки це не може статися негайно. Чого, звісно, й не вимагає український президент, знаючи, що тоді НАТО одразу стане стороною війни, і не з такими зобов’язаннями, які, у разі сумніву, неможливо виконати. Альянс вже зробив таку стратегічну помилку в Бухаресті в 2008 році, коли президент США Джордж Буш намагався забезпечити швидкий вступ України до НАТО, але не зміг цього досягти. Як компроміс була дана обіцянка, яка врешті-решт не була дотримана.
Наприкінці зустрічі у Вільнюсі знову досягнутий компроміс, який, однак, містить більше конкретних елементів, ніж тоді, і покликаний пом’якшити розчарування Зеленського тим, що дорожня карта (roadmap) до НАТО насправді не була сформульована конкретно.
Декларація G7 як замінник вступу до НАТО
У так званій Спільній декларації про підтримку України (G7 Joint Declaration of support for Ukraine) Сполучені Штати Америки, зазначає Die Zeit, Німеччина та п’ять інших держав «Групи семи» обіцяють довгострокову військову та фінансову допомогу Україні, яка має на меті захистити країну, доки вона ще не є частиною НАТО. Тож їй гарантується більше зброї, більше обладнання, допомога на реконструкцію, навчання. Але жодних гарантій безпеки, як у випадку із зобов’язаннями членів НАТО надавати військову допомогу іншим членам Альянсу. Шольц називає це «партнерством у сфері безпеки». Згідно з цією рамковою угодою, окремі країни домовлятимуться з Україною на двосторонній основі про те, яке озброєння буде їй поставлено та яке буде доступне. За зразок також може бути взята «ізраїльська модель» Байдена, тобто США можуть стати державою-захисником України після закінчення війни.
Окрім декларації G7 як замінника вступу до НАТО, також було створено Раду Україна-НАТО, яка вперше зібралася в середу 12 липня ц. р. Форум, де регулярно зустрічаються «яка рівні», як заявив Столтенберг, до того дня, коли країни зустрінуться як союзники.
Підсумки саміту позначені зваженістю позиції Німеччини та США, яку обидві країни не приховували перед зустріччю. Перш за все, Байден, як найважливіший союзник Зеленського, не показав можливості для перспектив змін у статусі України. Перед самітом президент США заявив, що «Україна не готова до членства в НАТО». Канцлер Німеччини Шольц не сказав нічого відмінного від позиції президента США. Зокрема, нагадавши про те, що є чіткі критерії членства в НАТО.
На тлі саміту також прояснилися моменти, які не дозволяють дорожній карті бути надто конкретною, зокрема можливі сценарії припинення війни, яка зачіпає як територіальні питання, так і політичну стабільність в Україні. Крім того, своїм беззастережним «так» на адресу Швеції та Фінляндії минулого року НАТО вже створило приклади того, що запрошення, одного разу зроблені, не можуть бути відкликані.
Байден також розуміє, що така позиція засмучує Зеленського, який веде свою травмовану країну через другий рік війни. Але це не зупиняє реалізм президента США. Це стратегія ситуаційно-залежних кроків, якої і Байден, і Шольц досить послідовно дотримуються від початку війни. У поєднанні з риторичним запевненням на адресу України, яке також є попередженням президенту росії владіміру путіну, що західний альянс твердо стоятиме на боці України. Байден запевнив Зеленського: «Ми нікуди не йдемо, ми будемо твердо стояти на боці України стільки, скільки буде потрібно».
Підсумки Вільнюського саміту НАТО для України ще раз засвідчили стару істину: безпека власної держави — це справа насамперед самої держави. Всі інтереси інших учасників мають хоча й важливе, але другорядне значення. Україні обіцяють й надалі надавати військову допомогу. Але свою Незалежність Україна має виборювати власними силами на полі бою.
Підготував Сергій Польовик
