Ердоган став переможцем виборів за власним бажанням

Die Zeit, Німеччина

За підсумками другого туру президентських виборів у Туреччині Реджеп Тайїп Ердоган залишається при владі у Туреччині, оскільки він, як вважають західні політичні оглядачі, протягом багатьох років перебудував державу для забезпечення власної сильної позиції. Збереження при владі Ердогана означає збереження його жорсткого автократичного курсу та зовнішньополітичних пріоритетів, частина яких збігається з національними інтересами України, тоді як інша частина відповідає інтересам російської федерації. Німецьке видання Die Zeit у статті власних кореспондентів у Стамбулі Ленца Якобсена (Lenz Jacobsen) та Маріон Зендкер (Marion Sendker) наводить сім висновків, що означає ця перемога диктатора для Туреччини та для світу. Наведені висновки дозволяють краще зрозуміти ситуацію у сьогоднішній Туреччині та перспективи її подальших зовнішньополітичних кроків.

1. Ердоган здатний виграти лише нечесними засобами

Лише у 2022 році 16 753 осіб у Туреччині були засуджені через нібито «образу» Ердогана, а понад 1000 дітей постали перед судом з політичних мотивів. У квітні президент отримав 1920 хвилин мовлення на державному мовнику TRT, його суперник Кемаль Кілічдароглу (Kemal Kılıçdaroğlu) — лише 32 хвилини. Протягом виборчої кампанії Ердоган був всюди, тоді як його противники залишалися поза уваги ЗМІ, були звільнені з посад, ув’язнені, вигнані з країни. Прихильники Ердогана навпаки підтримують його майже з релігійною відданістю, вони залежні від його успіху емоційно, а часто також і фінансово, оскільки режим Ердогана давно створив фаворитну економіку.

І все ж, цього разу всемогутній президент отримав лише близько 52 відсотків голосів. Лідер, який протягом 20 років був найпопулярнішим політиком країни, здається занадто слабким, щоб самотужки досягти результату підтримки більше 50 відсотків голосів виборців. Він залишається на посаді лише тому, що за останні роки перебудував країну на свою користь, а саме підпорядкував собі ЗМІ, судову систему, економіку. Ердоган є переможцем виборів за власним бажанням, зазначає німецьке видання.

Самі вибори також не були чесними: існують свідчення про крадіжку особистих даних та про те, що за президента голосували люди, яких не існує. Також поширюються відео, на яких видно, як прихильники владної Партія справедливості та розвитку (ПСР) намагаються проголосувати за людей похилого віку та нападають на опозиційних спостерігачів за виборами та їхніх адвокатів. Також були знайдені заповнені бюлетені з печаткою Ердогана. Звинувачень є багато і вони лунають гучно, зазначає Die Zeit.

Реджеп Тайїп Ердоган переобраний на новий термін президента Туреччини. Але Туреччина — це не тільки Ердоган.
Джерело: © Murat Cetinmuhurdar/Presidential Press Office/Handout/Reuters

2. Туреччина — це не тільки Ердоган

Коли країною 20 років керує одна й та ж сама людина, у якийсь момент у неї виникає спокуса поставити всіх жителів у рівні умови та під свій вплив. Але Туреччина — це не тільки Ердоган. Роками, майже десятиліттями, принаймні 40 відсотків турків голосували проти нього, опозиція ніколи не була сильнішою, ніж зараз.

Перед другим туром їй вдалося те, чого Туреччина ніколи раніше не бачила: опозиція та ліві курди несподівано стали пліч-о-пліч із крайніми націоналістами проти Ердогана. Зазвичай обидві групи досить ворожі одна до одної і це також показує, наскільки сильним є бажання в країні отримати іншу Туреччину. Воно не зникло після цієї поразки опозиції на виборах.

3. Націоналізм знову переміг

Перед другим туром виборів Кілічдароглу написав на одному з рекламних плакатів: «Сирійці зникнуть!». Він пообіцяв, що у разі його перемоги, сирійські біженці покинуть країну протягом року. Цим він наніс болючий удар супернику. Коли ультранаціоналісти почали цитувати засновника Турецької Республіки Мустафи Кемаля Ататюрка (Mustafa Kemal Atatürk) на підтримку перемогу опозиції та проти політичного ісламу Ердогана, зміни відбулися ще більш помітні. Своїм жорстким курсом останніх кількох років турецький президент довів країну до стану, який викликав націоналістичний рефлекс: коли країна та її єдність потрапляють у небезпеку, націоналісти всіх мастей об’єднуються. Передусім це їх заслуга в тому, що опозиція раптом отримала ще один шанс і її прихильники знову стали сміливішими.

І все ж розуміти успіхи націоналістів на цих виборах як «тривожну хвилю» (heimliche Welle) недостатньо. Експерт з проблематики Туреччини Німецького науково-політичного фонду (Stiftung Wissenschaft und Politik) Сінем Адар (Sinem Adar), каже, що націоналізм — це «безмежне море». Іншими словами, турецький націоналізм формує країну поза межами лівих і правих, він був іманентним з моменту заснування країни сто років тому. На цих виборах він виринув та прийшов до влади з глибини.

4. Поляризація спонукає людей голосувати

Активність турків у цих голосуваннях вражає, адже у першому турі явка склала 87 відсотків, у другому — до 84 відсотків. На одній виборчій дільниці санітари штовхали старого чоловіка в кабінку на лікарняному ліжку. В іншому випадку робітники підняли стару жінку в кріслі сходами до виборчої дільниці. За кілька днів до виборів тисячі жертв землетрусу повернулися з міст, де вони знайшли притулок, на зруйнований південний схід країни, де вони зареєстровані як виборці.

Висока явка показує, що в цих голосуваннях для виборців було поставлено на карту дуже багато. Саме тому, що верховенство права у країні зараз настільки слабке, майже все залежить від того, хто захопить владу. Вибори в Туреччині є дуелями між конкуруючими таборами, причому сторона, що програла, знає, що ціна поразки буде високою. Міністр внутрішніх справ від правлячої ПСР Сулейман Сойлу (Süleyman Soylu) кілька тижнів тому заявив, що опозиція буде «знищена» після виборів.

Той факт, що багато хто добровільно стає спостерігачами на виборах, а інші повертаються на виборчі дільниці або в штаб-квартири виборчої комісії після закриття дільниць для спостереження за підрахунком голосів, не є ознакою сили демократії. Натомість це показує, наскільки низький рівень довіри існує до процедури виборів і високий страх маніпуляцій, про що виборці повідомляють роками.

5. Спочатку літній підйом, потім економічний крах

Перемога Ердогана на виборах не покладе край нестримній інфляції і не змусить міжнародних інвесторів знову інвестувати більше грошей у Туреччину. Країна застрягла в постійній, глибокій економічній кризі.

Ситуацію можливо втримати у літній період. Низькі ціни, ймовірно, зможуть привабити туристів, а мільярди грошей з росії та арабських країн допоможуть фінансовій системі Туреччини. Але восени, коли дохід від туризму різко впаде, потрібно буде відновлювати опалення, а туркам доведеться платити за електроенергію своєю слабкою національною валютою, ситуація може дуже швидко піти на спад.

Тоді Ердогану врешті-решт доведеться підвищити процентні ставки, як це зазвичай буває в решті країн світу, коли ціни зростають, інакше турки можуть постраждати ще більше, ніж раніше. Такому стану справ може сприяти прискорення відтоку мізків з країни, зокрема півтора року тому 72,9 відсотка 18–25-річних громадян Туреччини заявили, що хочуть виїхати з країни. Деякі з них називали себе «біженцями Ердогана».

6. ЄС повинен придумати щось нове та ефективне

Від деяких експертів і політиків у Брюсселі перед другим туром виборів можна було почути певну цинічну надію, що краще продовжувати співпрацювати з Ердоганом, до якого вже звикли, ніж мати непрогнозовану передачу влади та, вірогідно, більш незручний турецький уряд. Зараз ситуація складається так, як і раніше, і саме в цьому полягає проблема. Відносини ЄС із Туреччиною, а в іншому випадку — зі США, експерти часто називають «транзакційними», вони скорочені до внутрішніх інтересів сторін — у спектрі від безпекової політики до проблем міграції. Формально країна все ще є кандидатом на вступ до ЄС, але цей статус має мало спільного з реальними відносинами.

Незрозуміло, як Ердоган будуватиме відносини з Європою після перемоги, адже роками він послідовно чергував політику тверезого національного інтересу та скандальних і погрозливих заяв. Для нього Європа є необхідним партнером і ворогом водночас. І навпаки, Німеччина настільки тісно переплетена з Туреччиною, що фактично унеможливлює проведення звичайних розмірених переговорів. Усі суперечки за останні кілька років щодо ув’язнених журналістів, скандальні виступи у передвиборчій кампанії та, перш за все, мільйони людей, які мають у своїх біографіях коріння від обох країн, — все це фактично робить необхідним мати особливу позицію Німеччини, навіть якщо на перший погляд все здається таким самим, як і раніше.

7. За автократів не варто голосувати

На своїй першій сторінці журнал The Economist пов’язав результати виборів у Туреччині з «майбутнім демократії» та припустив: «Якщо Туреччина позбудеться свого правителя, це має підбадьорити демократів у всьому світі». Отже, ставить запитання німецьке видання, — тепер, коли Ердоган переміг, чи варто демократам втрачати оптимізм?

Наразі у значній частині країни панує скоріше розчарування. Дослідження показують, що в минулому автократичні правителі майже завжди були зметені шляхом військового перевороту або, в рідкісних випадках, через триваючі масові протести. Надзвичайно рідко вони здаються шляхом виборів.

Звичайно, в Туреччині могло бути інакше. Адже 48 відсотків голосів опозиції — це успіх, який може бути мотивацією для майбутніх виборів. Наступного року у Туреччині відбудуться важливі місцеві вибори. І, мабуть, найоптимістичнішим уроком виборів у Туреччині є те, що мова йде про щось більше, ніж про голосування, мова йде про наполегливість людей. Автократ, який постійно вимушений боротися з демократичним опором, наразі принаймні загальмований.

* * * * *

Поки що є неочевидними перспективи подальшого розвитку і стратегічного позиціонування Туреччини у новому світі, що створюється внаслідок війни росії в Україні та рішучості міжнародної спільноти покласти край свавіллю москви. Турецька опозиція практично довела, що авторитарний режим Ердогана в країні поки що тримається, але він суттєво послаблений. Туреччина має важливі геополітичні важелі впливу на ситуацію з перебігом війни в Україні, зокрема контроль над чорноморськими протоками Босфор і Дарданелли, здатність здійснювати тиск на росію у питаннях продовження так званої зернової угоди щодо вивезення з портів України збіжжя та отримання за це відповідних коштів, стримуючі впливи на сателітів росії, зокрема Вірменію та Сирію. Важливою є роль Туреччини у стримуванні намірів росії використати транспортні коридори в акваторії Чорного моря для постачань озброєнь та підсанкційних товарів тощо.

Проте, у здійсненні міжнародної політики Туреччина, як і раніше, буде переслідувати виключно власні національні інтереси, які не завжди співпадають з інтересами України та підігрують москві. Розпад московської імперії та створення нового політичного ландшафту у регіоні та у світі сприятиме переформатуванню інтересів Туреччини, протиставленню їх намірам Китаю та створенню нової якості міждержавних стосунків.

Туреччина, як країна НАТО, залишається впливовим гравцем-суб’єктом міжнародного права, з яким Україні доцільно розвивати добросусідські відносини. Починаючи від будівництва та спільного використання ударних БПЛА до створення нових економічних, наукових і гуманітарних форм співробітництва та смислів у відносинах між нашими державами, спільної участі у регіональних і глобальних союзах.

Підготував Сергій Польовик