Франція після виборів повинна навчитися аналізувати

Нестабільність політичного ландшафту у Франції може дестабілізувати ситуацію як у самій країні, так і на всьому Європейському континенті

Frankfurter Allgemeine Zeitung, Німеччина

Фахове аналітичне та експертне середовище приділяє посилену увагу підсумкам позачергових парламентських виборів у Франції, що відбулися 30 червня – 7 липня 2024 року. Єдина держава-член Європейського Союзу, яка володіє ядерною зброєю, Франція останнім часом рішуче виступала проти російської агресії проти України і, в особі президента країни Еммануеля Макрона, нагадувала Путіну, що у неї також є ядерна зброя, та навіть погрожувала ввести свій контингент до зони бойових дій.

Зважаючи на тотальний наступ пропутінських сил у державах Євросоюзу, зокрема деструктивні позиції політичного керівництва Угорщини та Словаччини, спрямовані на блокування міжнародної допомоги Україні, ризик приходу ультраправих до влади у Франції міг ще більше загострити ситуацію із блокуванням допомоги Україні та загрожував розвалом всієї спільноти європейських партнерів нашої країни.

У статті політичного кореспондента німецького видання Frankfurter Allgemeine Zeitung у Парижі Міхаели Вігель (Michaela Wiegel) висвітлюються причини та наслідки несподіваного для чинного політичного керівництва Франції перебігу і підсумків парламентських виборів з огляду на поточну ситуацію у світі та, зокрема, перебіг російської війни проти України.

Святкування на Площі Республіки у Парижі після перемоги лівих сил.
Джерело: EPA

Франція традиційно залишається сповненою готовності до сюрпризів, зазначає автор німецького видання. Адже виборці раптово поклали кінець мріям ультраправих щодо створення уряду за участі «Національного об’єднання» (Rassemblement National), що здавалося вірогідним після першого туру виборів. Партія Марін Ле Пен увійде до Національних зборів (нижньої палати парламенту) Франції лише як третя найбільш потужна політична сила з очікуваними 125 членами (за підсумками виборів 2022 року партія була представлена у парламенті 89 депутатами).

Нечітка ситуація з більшістю, отриманою внаслідок позачергових парламентських виборів і перемоги лівих сил над ультраправими, ставить перед президентом Франції Еммануелем Макроном значний виклик. Тим часом лідер праворадикальних сил, яка користується підтримкою Кремля та особисто Путіна, Марін Ле Пен, вибудовує легенду про «вкрадену перемогу». Лідер ультраправих вже заявила, що перемога її політичної сили наразі лише відтермінована.

Поєднання партією «Національне об’єднання» своєчасних тактичних маневрів і високої активності виборців створило ефект, який приголомшив навіть досвідчених аналітиків. Однак червоно-зелений альянс лівих сил «Новий народний фронт» (Nouveau Front populaire) показав найсильніші результати, навіть хоча йому не вдалося отримати абсолютну більшість у 289 місць. Центристський альянс Еммануеля Макрона «Разом за Республіку» (Ensemble pour la République) посів поважне друге місце з вірогідними 159 депутатами (у 2022 році їх було 245) — завдяки роботі, проведеній прем’єр-міністром Габріелем Атталєм, який очолив виборчу кампанію центристського альянсу.

35-річний глава уряду Габріель Атталь наполегливо працював, щоб сповільнити динаміку зростання популярності ультраправих «Національного об’єднання». Він відійшов від радикальних заяв Макрона, вважаючи, що «екстремальні заходи означають громадянську війну» і закликав зробити все, щоб Марін Ле Пен не прийшла до влади. При цьому президент Франції наразі вирішив не задовольняти звернення Габріеля Атталя про відставку.

«Президент повинен відкрито визнати свою поразку»

Вже стає очевидним, що соціалісти та зелені мають намір не дозволити лівому популісту Жану-Люку Меланшону реалізувати несподіваний успіх. 72-річний засновник лівої партії «Нескорена Франція» (La France insoumise) був натхненним партнером Оскара Лафонтена (колишній голова Соціал-демократичної партії Німеччини та співголова німецької партії «Ліві») і наразі є таким же гостро поляризуючим, як і політик із Саарланду, зауважує автор німецького видання.

У ніч виборів популіст Меланшон першим постав перед телекамерами і заявив про свої претензії на право формування уряду Франції. Прихильники вітали його на станції паризького метрополітену Stalingrad. Примітно, що він особисто навіть не брав участь у парламентських виборах. «Президент повинен відкрито визнати свою поразку», — заявив Меланшон, вимагаючи від Макрона довірити «Новому народному фронту» формування уряду.

Депутат Європейського парламенту Рафаель Глюксманн був настільки враженим цією промовою, що порівняв Меланшона з кривавим революціонером Робесп’єром, але, за його словами, «…часи Робеп’єра минули». Раніше Глюксманн неодноразово прогнозував, що Меланшон точно не стане прем’єр-міністром.

Колишній президент Франції Франсуа Олланд міг би зіграти важливу роль у ситуації, що склалася. Олланд нагадав, що завданням президента є знайти політичну більшість для створення нового уряду. Колишній президент Франції виступив за те, щоб чотири партії зібралися разом і визначили єдиного перемовника, який би очолив переговори з Макроном. Однак голова Соціалістичної партії Франції (Parti Socialiste) Олів’є Фор, який має суперечливі стосунки з Олландом, відмовився від створення коаліції, «що може продовжити політику Макрона».

Серед лівих партій переважатимуть помірковані сили

Червоно-зелений виборчий альянс, як нова редакція фракції Nupes, збільшив кількість своїх представників із 131 до очікуваних 180 місць.

Особливо цікавим є новий розподіл сил у «Новому народному фронті», внаслідок якого соціалісти стають сильнішими, а популістська ліва партія «Нескорена Франція» втрачає домінуючу позицію. «Зелені» також можуть сподіватися на збільшення кількості депутатів. Це означає, що серед лівих, швидше за все, переважатимуть помірковані сили. Також стає очевидним, що таки результати вимагатимуть від Макрона піти на деякі поступки щодо соціальних реформ.

Деякі члени французького парламенту від політичної партії Макрона закликали до зондування позицій з депутатами від правоцентристської партії «Республіканці» (Les Républicains), які (на відміну від лідера своєї партії Еріка Чотті) не погодилися на виборчу коаліційну угоду із «Національним об’єднанням». Наступником Еріка Чотті, який уклав таку угоду, може стати колишній лідер «Республіканців» Лоран Вок’є, який залишає посаду депутата Національних зборів.

Марін Ле Пен ще у вечір виборів почала поширювати легенду про «вкрадену перемогу». Вона стверджувала, що «неприродні союзи» утримували її партію від приходу до влади, а «…нашу перемогу просто відклали». Зараз перед президентом Франції Макроном значна проблема — як винайти стабільну урядову більшість у роздробленому французькому партійному ландшафті? Адже він знову розпустити парламент Франції він зможе лише у червні 2025 року.

* * * * *

Партійний політичний ландшафт у Франції демонструє нестабільність та готовність до утворення нових політичних конфігурацій і міжпартійних альянсів, що можуть дестабілізувати ситуацію як у самій Франції, так і на всьому Європейському континенті. Розглядаючи Францію в якості важливого геополітичного гравця та партнера по антипутінській коаліції, Україні доцільно зважати на появу нових політичних течій у Французькій Республіці.

Підготував Сергій Польовик