Чи відповідає таке бажання головного дипломата Німеччини сучасним геополітичним реаліям?
Berliner Zeitung, Німеччина
Серед лідерів європейських країн наразі домінує розгубленість і нерішучість щодо майбутнього своїх країн і європейського майбутнього загалом. Останні тенденції у змінах геополітичної обстановки, пов’язані з розв’язаною росією повномасштабною війною проти України, активізацією проросійської «п’ятої колони» та агентів впливу на всіх континентах світу, передусім у США, багатозначна невизначеність позиції Китаю за умов його протистояння зі США і географічною близькістю до росії, турбулентність на Близькому Сході та в Африці, глобальні проблеми з голодом, нестачею питної води та кризою забезпечення країн і цілих регіонів енергією призвели до загострення проблем і протиріч у міждержавних відносинах, що зберігалися та приховувалися останніми десятиліттями.
Зусилля державного керівництва Німеччини в особі федерального канцлера Олафа Шольца та очільниці зовнішньополітичного відомства Анналени Бербок не свідчать про впевненість і рішучість Німеччини у вирішенні новітніх викликів, спровокованих обструкціоністською позицією москви та її партнерів по «вісі зла». Зокрема, кореспондент німецького столичного видання Berliner Zeitung Ніколас Бутилін (Nicolas Butylin) нагадує, що федеральний міністр закордонних справ Німеччини Анналена Бербок у своїх політичних заявах виступає за Європу від Португалії до Донбасу. Водночас виникає сумнів, зауважує автор статті, чи відповідає таке бажання головного дипломата Німеччини сучасним геополітичним реаліям.
Для майже обов’язкового селфі під час зустрічі у форматі «Веймарського трикутника» троє європейських дипломатів, зазначає автор статті, намагаються продемонструвати свою впевненість та найкращі посмішки. Ліворуч на фото новий міністр закордонних справ Франції Стефан Сежурне, праворуч — його польський колега Радослав Сікорський, який також перебуває на своїй посаді лише кілька місяців, у центрі — федеральний міністр закордонних справ Німеччини Анналена Бербок. Саме на ці країни в ЄС покладаються головні сподівання щодо віднайдення нових форматів міжнародної безпеки в Європі, нових форм співробітництва та суспільного розвитку на випадок вимушеної діяльності Європи без участі США.
Анналена Бербок: «Разом за сильну Європу, від Лісабона до Луганська».
Джерело: @ABaerbock
Автор статті звертає увагу на дивну і послідову позицію німецького політика, яка не вперше загальновизнане визначення географічних меж Європи обмежує східними кордонами України, зокрема Луганською областю. Анналена Бербок помиляється, зазначає кореспондент Berliner Zeitung, коли повторює свою тезу, сформульовану під час зустрічі в Парижі, що Європа простягається аж до Луганська. Якщо брати географічне визначення поняття Європи, то Європейський континент закінчується Уральськими горами в росії. У географів річка Урал протяжністю 2400 кілометрів, яка бере початок біля російського міста Магнітогорськ і тягнеться до Західного Казахстану, є умовним кордоном Європейського континенту… Міністр закордонних справ Німеччини повинен мати такі базові знання, зазначає автор статті.
Дійсно, якщо взяти політизований термін «Європа», то для деяких західних дипломатів і глав держав і урядів такі країни, як росія, білорусь чи Азербайджан, безумовно, більше не належать до Європи. Ці країни вже не є демократіями за брюссельською моделлю, а скоріше авторитарними системами з правителями, які перебувають при владі понад 20 років. Неприпустимо плутати Європу і ЄС, це дві різні змістовні категорії та відмінні між собою базові геополітичні знання, зауважує автор статті.
Україна має вступити до ЄС… «незабаром»
Варто пам’ятати, що Луганськ, 400-тисячне місто на сході України, від 2014 року де-факто контролюється російською владою. Українські збройні сили ведуть боротьбу за повернення собі Донецька та Луганська вже майже десять років і навіть за підтримки німецької зброї ця місія досі була безуспішною, зазначає автор.
Сотні тисяч українців покинули свої домівки та виїхали на Захід, а десятки тисяч були депортовані на Схід, до росії. Окопна війна наразі ведеться вздовж нинішньої лінії фронту, з невеликими перевагами для росіян на даний момент. А відповідно до внесених змін до російської конституції, обидва окупованих промислових міста від вересня 2022 року входять до складу російської федерації. Фактичний кордон із росією наразі через хід війни неухильно зсувається на Захід. З огляду на це, зазначає автор, через оголошений намір щодо вступу України до ЄС, виникає запитання, чи насправді відповідає мета Анналени Бербок «незабаром» включити таке місто, як Луганськ до європейської сім’ї цінностей геополітичним реаліям на континенті.
Крім того, нагадує автор, доцільно враховувати, що провідні німецькі політики та державні діячі недалекого минулого, а також російські лідери, принаймні до повномасштабного вторгнення росії в Україну, неодноразово висловлювалися за «спільний економічний простір від Лісабона до Владивостока», тобто від Атлантичного до Тихого океану.
І навіть якщо припустити, зазначає автор статті, що українська влада відновить контроль над Донецьком, Луганськом і Кримом, твердження Анналени Бербок про майбутній ЄС у межах від західної Португалії до східної України просто помилкові. Відповідно до реального припущення, що ЄС розшириться в найближчі десятиліття і поширить свій вплив на Східну Європу, Анналена Бербок мала б говорити про «Європу від Лісабона до грузинського Сігнагі».
Федеральний міністр закордонних справ Німеччини хоче бачити Європу від Атлантики до Донбасу. Але як бути з Уралом, Кавказом і Західним Казахстаном?
Джерело: Marijan Murat/dpa
Глава МЗС Німеччини забуває про Грузію, яка також планує приєднатися до західного альянсу. Зовнішні кордони ЄС тоді проходитимуть не на Донбасі, а на півдні Кавказу, у виноробному регіоні Кахетія. Маленьке грузинське містечко Сігнагі було б тоді чимось на зразок найбільш східного форпосту ЄС, розташованого поруч з кордоном Азербайджану, недалеко від Каспійського моря. Але тоді такі азійські країни, як Іран, Туркменістан і Казахстан, вже опиняться неподалік…
* * * * *
Критична стаття у німецькому виданні Berliner Zeitung та публічний урок географії для міністра закордонних справ Німеччини Анналени Бербок щодо меж і кордонів Європи свідчать про наростання такого ж критичного ставлення до офіційної позиції провідних міністрів федерального уряду Німеччини. Не відповідаючи на зміст принципових викликів сучасності, автор Berliner Zeitung намагається перейти на особистості та демонстративно принизити провідного політика уряду Олафа Шольца. Розгублена Німеччина намагається визначитися між досі потужним впливом і енергетичною залежністю від росії та необхідністю докорінної зміни зовнішньої політики, вже проголошеної Олафом Шольцом.
Водночас ядерна Франція готується до перехоплення ініціативи на Європейському континенті. Польща набирає оберти та значущість у загальноєвропейських справах та намагається створювати нові перспективи, що історично були вже неодноразово визначені, але дотепер поки що не реалізовані. Мова йде про перспективи створення нового формату співробітництва європейських країн з використанням транзитних можливостей та за участі потужних європейських гравців — Великої Британії, Німеччини, Франції Італії та країн Центральної та Східної Європи (насамперед Польщі, Румунії та країн Західних Балкан). Не реалізованим дотепер залишається потенціал сполучення торговельних та транспортних маршрутів між північними морями та Середземномор’ям, країнами Азії та Африки. Перспективи альтернативного до «Нового Шовкового шляху» Китаю маршруту і можливості використання потенціалу географічних переваг Європи ще чекають на свою реалізацію. При цьому одним з потенційних гравців нового європейського та глобального світоустрою має стати Україна.
Підготував Сергій Польовик
