Три принизливі зустрічі для Путіна у Казахстані
17.10.2022 р. «Berliner Zeitung», Німеччина
Внаслідок несприятливого розвитку війни Росії в Україні, втрати Путіним особистої популярності у значної частини керівної ланки ЗС РФ, загострення суперечок між силовими структурами всередині держави та зростання тиску міжнародної спільноти на диктатора Путіна, логічним виглядають його спроби залучати всі наявні у нього сили і засоби для зміни ситуації на краще.
Після провального візиту до Самарканду на саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС), де йому публічно висловили зневагу і вказали на скромне місце серед інших лідерів держав-учасниць ШОС, сподівання Путіна покладалися на візит до Казахстану, де відбувалися заходи у рамках Наради зі взаємодії та зміцнення заходів довіри в Азії, НВЗДА (Conference on Interaction and Confidence Building Measures in Asia CICA).
Нарада зі взаємодії та зміцнення заходів довіри в Азії — міжурядова організація для зміцнення співпраці з метою безпеки і стабільності в Азії.
Ідея скликання НВЗДА була вперше запропонована президентом Казахстану Нурсултаном Назарбаєвим 5 жовтня 1992 року на 47-й сесії Генеральної Асамблеї ООН. 5 жовтня 2017 року НВЗДА відзначила своє 25-річчя.
Учасниками організації є: Афганістан, Азербайджан, Бахрейн, Бангладеш, В’єтнам, Камбоджа, КНР, Єгипет, Індія, Іран, Ірак, Ізраїль, Йорданія, Киргизстан, Монголія, Пакистан, Палестина, Катар, Росія, Південна Корея, Шрі-Ланка, Таджикистан, Таїланд, Туреччина, ОАЕ, Узбекистан.
Штаб-квартира: Астана, Казахстан
Зовнішньополітичні контакти та спрямованість дій лідера Кремля перебувають у полі зору міжнародних та українських аналітиків, оскільки його діяльність викликає тривогу, а вивчення тенденцій його діяльності дозволяє оцінювати його плани та наміри, прогнозувати можливі подальші кроки.
Примітно, що у Німеччині відзначається поляризація громадської та експертної думки у ставленні до проблематики збереження відносин ФРН з Росією та ї лідером Путіним, чи дистанціюванням від нього, як уособлення диктаторського режиму, що спричинив війну в центрі Європи та погрожує ядерною війною всьому людству.
Німецьке видання «Berliner Zeitung» 15 жовтня ц. р. надрукувало матеріал власного кореспондента в Астані Ніколаса Бутиліна (Nicolas Butylin), в якому аналізує ситуацію. Дещо запізніла реакція німецьких ЗМІ на події в казахстанській Астані за участі останнього диктатора Європи Путіна пояснюється традиційною інертністю німецького політикуму та громадської думки стосовно всього, що не стосується безпосередньо Німеччини, саме тут і зараз. Проте, в країні поступово визріває розуміння необхідності долучатися до спротиву російській агресії в Україні та експансії в Євразії та у світі.
Той самий геополітичний Хартленд (Heartlаnd), ідею якого сформулював один з основоположників геополітичної думки британець Дж. Маккіндер на початку ХХ століття, та центр якого географічно розміщений саме в Євразії, наразі стає визначальним регіоном світу. Саме тут буде вирішуватися доля відсталої від прогресу Росії та доля подальшого світоустрою.
Суходільний Хартленд у системному протиборстві з морським Рімлендом на схематичній мапі світу.
Схема: з відкритих джерел
Німецьке видання зазначає, що візит Владіміра Путіна до Казахстану був для лідера Кремля провальним. Було публічно продемонстровано, що учасники саміту його повчають, ізолюють і він усе більше втрачає вплив на процеси і події у світі та в регіонах. Не є секретом, що Путін розглядає Центральну Азію заднім двором Москви. Однак, зазначає «Berliner Zeitung», війна в Україні кардинально змінює геополітичні карти гравців та вносить корективи у ставлення до Росії її нещодавніх партнерів та союзників.
Владімір Путін на саміті CICA в Астані, Казахстан.
Джерело: Konstantin Zavrazhin/Pool Sputnik Kremlin/dpa
Астана. Протягом 36 годин у казахстанській столиці Астані відбулися три важливі для президента Росії саміти. І це не випадково, зазначає німецьке видання, оскільки Путін потребує більше свободи дій на міжнародному рівні після того, як нещодавно Генеральна Асамблея ООН дала для Москви неприємні результати.
Мета Путіна протягом роботи саміту полягала у тому, що він намагався убезпечити геостратегічну позицію Росії в Центральній Азії та не втратити вплив, який Москва, безсумнівно, ще дотепер має в регіоні. Зокрема, здійснивши бомбардування столиці України Києва, Путін розраховував на підтримку держав Центральної Азії, зокрема Казахстану, як економічно найбільш розвиненої країни з пострадянських держав Центральної Азії.
Але, всупереч сподіванням керівника Кремля, Казахстан, Узбекистан, Таджикистан, Киргизстан і Туркменістан почали дедалі більше дистанціюються від Путіна після російського вторгнення в Україну. І не тільки риторично, зокрема президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв з позиції сили чітко дав зрозуміти на Санкт-Петербурзькому економічному форумі в червні ц.р., коли він відхилив визнання луганської та донецької республік незалежними, як передбачалося за планом Путіна. Крім того, за даними міграційної влади Казахстану, протягом так званої часткової мобілізації через кордон держави втекли понад 200 тисяч росіян.
У той час як для Москви її відносини з державами Центральної Азії були в центрі уваги саміту, Казахстан та інші країни шукали інших міжнародних партнерів. Особливо помпезно та тепло під час державного візиту до Астани зустріли Президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана. Крім Туреччини, в Казахстані також перебували урядовці з Китаю, Індії та країн Аравійського півострова.
Конференція зі співробітництва та заходів довіри в Азії (CICA)
У перший же день саміту в Астані відбулася масштабна зустріч керівників держави та урядів. Але світова громадськість дивилася лише на двох головних гравців, Реджепа Тайїпа Ердогана та Владіміра Путіна. Президент Туреччини говорив про існуючі «перешкоди» для того, щоб за одним столом переговорів зустрілися Путін і Зеленський, але повторив «необхідність дипломатичного вирішення» проблеми війни і миру Росії в Україні.
Натомість Владімір Путін здивував усіх своєю пропозицією створити новий газовий хаб у Туреччині. Відповідно до пропозиції лідера Росії, російський газ має постачатися до Туреччини, а звідти – до Європи. За словами російського президента, Туреччина може стати найбільшим газовим хабом Європи. Ердоган підтримав такий крок Путіна вже під час повернення до Туреччини.
Традиційне спільне фото учасників саміту CICA.
Джерело: Kazakhstan Presidential press office / AFP
Результати перебігу війни в Україні були темою саміту CICA, зазначає німецьке видання. Водночас, країни-учасниці не хотіли приділяти цій темі надто багато уваги. Головною темою зустрічі стала «Декларація Астани», яка передбачає перетворення асоціації CICA, яка була задумана як форум, у «повноцінну, регіональну міжнародну організацію».
До складу міжурядового форуму входять 28 країн-членів, зокрема Туреччина, Росія, Китай, Південна Корея, країни Центральної Азії, Індія, Пакистан, Індія, Іран, Ірак та інші країни Північної Африки, Аравійського півострова та Азії.
Зустріч країн СНД
У п’ятницю 14 жовтня ц. р. вранці відбувся другий саміт – зустріч країн СНД. Інтеграційний проект під керівництвом Росії експерти Східної Європи оцінюють як провал Москви. У 1991 році, незабаром після розпаду Радянського Союзу, угодою між президентами Білорусі, Росії та України було утворено Співдружність Незалежних Держав (СНД). Сьогодні до організації входять Білорусь, Казахстан, Азербайджан, Росія, Киргизстан, Туркменістан, Вірменія, Таджикистан і Узбекистан. Грузія та Україна вийшли з СНД у 2008 та 2018 роках відповідно.
Співдружність Незалежних Держав.
Джерело: https://uk.wikipedia.org/
Незважаючи на те, що після саміту прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков говорив про «майбутнє проекту СНД», у цій міжнародній організації існують серйозні розломи. Зокрема, такими є територіальні конфлікти між країнами-членами, що визначають повсякденне життя в країнах СНД, а саме війни між Вірменією та Азербайджаном або збройний киргизько-таджицький прикордонний конфлікт. Крім того, з країн СНД разом з Росією на Генасамблеї ООН голосувала тільки Білорусь, решта країн утрималися.
Рада Центральна Азія – Росія
На третьому саміті за півтора дня в Астані питання про Україну не розглядалося. Причина цього у тому, вважає німецьке видання, що жодна з країн Центральної Азії публічно не підтримала війну Росії, а видимі розбіжності у позиціях значно послабили би Москву на міжнародному рівні. Відповідно тематика війни Росії в Україні залишилася поза увагою. Водночас результати війни Росії в Україні та зменшення російського впливу широко обговорювалися присутніми на Раді Центральна Азія – Росія.
Президента Таджикистану Емомалі Рахмон у присутності Путіна зробив на саміті найбільш красномовний крок. Він зазначив, що Росія «не повинна ігнорувати інтереси менших центральноазіатських країн, як це вона робила в радянські часи». Це прозвучало у формі повчальної лекції для Путіна, який сидів навпроти Емомалі Рахмона, що неможливо було уявити собі ще 10 чи 20 років тому.
Президент Казахстану Токаєв також здивував тим, що в аеропорту Астани не зустрічав особисто Путіна, а привітав лише прем’єр-міністра своєї країни Казахстану.
Такі моменти, як заява президента Таджикистану чи заяви уряду Казахстану щодо територіальної цілісності України, ілюструють зменшення впливу Москви, відзначає «Berliner Zeitung». Киргизстан, член Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ), військового альянсу, очолюваного Росією, нещодавно відмовився брати участь у спільних військових навчаннях. Почастішали явні ознаки відходу загалом регіону Центральної Азії від політики, де протягом останніх десятиліть домінувала Росія.
Останні міжнародні події за участі президента Росії Путіна та відверта зневага до нього особисто і до агресивної політики, яку він проводить щодо України, свідчать, що у системі міжнародних відносин і залежностей, ретельно вибудуваних Росією з її партнерами протягом останніх десятиліть, відбуваються незворотні зміни. Авторитет диктатора Путіна серед його нещодавніх партнерів і друзів слабшає і руйнується. Імперія Росія не здатна до змін і адекватного реагування на процеси, що відбуваються у міжнародній спільноті та до спротиву колективній вимозі відмовитися від варварських методів вирішення національних завдань шляхом встановлення диктатури на зразок середньовічної.
Процеси, що відбуваються навколо Росії та переважно інспіровані та пришвидшені нею, є об’єктивними процесами розвитку держав, регіонів, союзів. Нові обставини вимагають нових підходів та поступового руху і цивілізаційного розвитку уперед. Намагання Росії повернути колесо історії у зворотному напрямку приречене на крах і руйнацію російської держави. Очевидно, що зупинити цей процес стає вже неможливо.
