Загадка кривавого беZумства. Ілюзія шантажу

Ексклюзив «Борисфен Інтел»
Попередні частини дослідження (1, 2, 3, 4, 5)

 

Володимир Шевченко
Андрій Саварець

 

«Революційний клас у реакційній війні не може не бажати поразки свого уряду. Це аксіома. Відмовитися від поразки — означає перетворити свій революційний дух в порожній звук або лицемірство. Якби не війна і поразка в ній, Росія могла б роками і навіть десятиліттями прожити без революції».
В. Ленін

Особливий погляд на так звану СВО

Світ насторожився через масштабні військові навчання РФ на кордонах України, які розпочалися 10 вересня 2021 року. Однак переважна більшість політиків в усьому світі, а також військових і цивільних аналітиків (і автори були в їхньому числі) сприйняли їх не більше, ніж засіб залякування, як шантаж з метою змусити Європу якнайшвидше сертифікувати «Північний потік-2», дістати гарантії від політичних ризиків його запуску та експлуатації, а також досягти низки більш широких політико-дипломатичних цілей РФ. За це хибне переконання мільйони громадян України поплатилися звичним способом існування, здоров’ям і навіть життям, а чимало іноземних політиків і керівники аналітичних інститутів — своїми посадами і репутацією.

На користь цього, без перебільшення, глобального інтелектуального провалу, свідчив той загальний факт, що такий відвертий воєнний тиск, розцінений як шантаж, виявився напрочуд дієвим:

  • серйозно обговорювався проєкт «Гельсінкі-2», в якому значно посилилася роль Росії;
  • поняття «триполярного світу» міцно закріпилося в глобальному політичному просторі;
  • 29 грудня 2021 року глава «Газпрому» Міллер на нараді у президента РФ Путіна доповів, що о 12:58 за московським часом «Газпром» завершив заповнення газом другої нитки газопроводу «Північний потік-2». Тепер і перша, і друга нитки газопроводу «Північний потік-2» знаходяться під робочим тиском і повністю готові до експлуатації;
  • 26 січня 2022 року оператор «Північного потоку-2» (компанія Nord Stream 2 AG) зареєстрував в Німеччині дочірню компанію щодо німецької ділянки газопроводу Gas for Europe GMBH — для розблокування сертифікації;
  • 4 лютого 2022 року представниця Мінекономіки ФРН Беате Барон повідомила, що Німеччина відновить сертифікацію оператора газопроводу «Північний потік-2»;
  • станом на 21 лютого 2022 року до отримання сертифіката на експлуатацію «Північного потоку-2» від федеральної землі Мекленбург залишалося всього кілька днів.

Однак в той час, коли лідери РФ вже, практично гарантовано, домагалися того, чого нібито вимагали від Європи і світу, вони раптом «перекинули стіл». Російська Федерація 24.02.2022 напала на Україну, тим самим не тільки повністю нівелювавши наслідки свого шантажу (без перебільшення, тріумфального), а й перетворила всі досягнення минулих десятиліть розвитку РФ на свою повну протилежність. Світ повинен був якось пояснити цей парадоксальний факт. Найпопулярнішою версією причин російського вторгнення є раптове колективне божевілля вищого військово-політичного керівництва РФ, яке триває досі. Найбільш повно ця версія була відображена у статті The New York Times від 09 травня 2023 року з промовистим заголовком «Путін — найнебезпечніший дурень у світі». Автор, Томас Фрідман, триразовий лауреат Пулітцерівської премії, постійний ведучий колонки, присвяченої питанням зовнішньої політики, наводить, на його думку, переконливі докази цієї тези. При цьому сама теза про те, що Путін — ідіот, базується на трьох постулатах, а саме:

  • що Путін нібито суб’єктний;
  • що Путін нібито виходить суто з інтересів збереження особистої влади;
  • що суб’єктний російський народ, на думку якого Путін нібито зважає.

У наших попередніх публікаціях ці три постулати ставилися під сумнів, що руйнує всю смислову конструкцію про божевілля Путіна. Але тут виникає закономірне запитання: чи можна інакше пояснити те, що діється? В даному випадку логічно незаперечною, хоча і парадоксальною на перший погляд, ба більше, яка підтверджена всім ходом подій версія того, що відбувається, буде наступна:

1. Метою концентрації ударних угруповань РФ на кордонах України (що закінчилося вторгненням) був не шантаж з метою сертифікації «Північного потоку-2» та здійснення більш широкої інтеграції РФ у міжнародне співтовариство, а навпаки — підготовка до радикального зриву цього проєкту; припинення та повернення назад міжнародної інтеграції РФ; економічне та політичне «закуклювання» системи.

2. Причиною такого намагання стала загроза нівелювання політичного та економічного впливу «корпорації» — російських спецслужб, які у спайці з криміналітетом донедавна були незмінним головним тіньовим арбітром та регулятором політичних та економічних процесів у РФ.

В силу об’єктивних обставин міжнародна інтеграція радикально посилила роль міжнародних політичних і, особливо, економічних арбітражних інститутів у внутрішньому житті країни, а також підвищувала роль конкурентних спецслужбам центрів сили — олігархії, ВПК і армії, регіональних і регіонально-етнічних політико-економічних еліт.

3. Саме тому реальною кінцевою метою так званої СВО було (і є на даний момент) перетворення політичної системи Російської Федерації на тоталітарну унітарну державу з єдиним центром влади за аналогією того, що створено в Ірані, де влада легітимно і безроздільно належить «Корпусу вартових Ісламської революції» (аналог російської ФСБ).

4. Вся історія російської держави однозначно свідчить про те, що даний вид трансформації, яка торкається самих основ функціонування держави, неможливий в рамках легітимних конституційних процесів (і навіть за допомогою палацових заколотів), а можливий тільки у спосіб найсильніших і масштабних потрясінь революційного характеру.

5. В природному ході подій жодних передумов для подібних потрясінь в РФ не було, і зацікавленими органами було ухвалене свідоме рішення про створення таких умов штучно. При цьому ініціатори такого процесу спираються не тільки на детальну теорію революції, а й на історичний досвід багатьох країн Азії, Африки і Латинської Америки, в яких багато хто з них були активними учасниками. У них не було підстав сумніватися в тому, що така теорія і практика є «всемогутніми, тому що вони істинні».

6. Згідно з цією теорією, «тільки імперіалістична війна і поразка власного уряду в цій війні можуть тільки створити умови для дійсно революційних перетворень в країні».

7. Тобто, сам процес війни є «кривавою пасткою» для нинішньої структури російської влади та більшості її елітних груп з передбачуваними катастрофічними наслідками для них.

8. Задля становлення постпутінської Росії як надтоталітарного монстра, керованого з єдиного центру сили, будь-які втрати (економічні, репутаційні, людські, а також руйнування адміністративної вертикалі на чолі з Путіним) розглядаються як прийнятні витрати. Подібно до того, як десятки мільйонів жертв Громадянської війни в Росії сто років тому вважалися радянською історичною наукою цілком прийнятними і виправданими.

9. За такого підходу фігура Путіна розглядається як повністю маріонеткова, а його ореол «всемогутнього диктатора і мудрого жорсткого правителя» є лише ідеальним прикриттям російських спецслужб для реалізації необхідних рішень. Російські спецслужби навмисне надали психопатичній особистості, що живе в спеціально для неї створеному штучному світі, ореол могутнього диктатора, рівня Сталіна і Гітлера.

Таким чином отримали унікальний за можливостями ресурс: Президента і Верховного головнокомандувача, повністю підконтрольного і підпорядкованого інтересам «Корпорації».

Проте Путін, ставленик і виразник інтересів спецслужб, несе основну персональну відповідальність за реалізацію людожерського плану:

  • що реалізується використанням десятків тисяч воєнних злочинів на території України;
  • що має на меті захоплення тотальної влади над Російською Федерацією згуртованою групою моральних «головорізів»;
  • водночас позбавляючи Росію будь-якої позитивної цивілізаційної перспективи та перетворюючи її на похмуру тоталітарну фашистську державу.

10. Спираючись на оброблених багаторічною пропагандою людей, а також на Російську Православну Церкву, яка життєво зацікавлена в успішності поставлених спецслужбами цілей, вони ведуть свою злочинну гру, зовні позбавлену будь-якої логіки, йдуть на будь-які пожертви і не погоджуються на будь-які компроміси, поки не будуть досягнуті справжні цілі так званої СВО.

Доказу вищевказаних положень ми присвятили наші попередні численні публікації та виступи, і ця точка зору поступово набирає все більше прихильників як в Україні, так і за її межами. Однак найголовніше питання залишалося без відповіді: яким чином зацікавленим силам в РФ перед очима усього світу і найвпливовіших російських еліт вдалося втягнути країну в широкомасштабну війну в центрі Європи з передбачуваними трагічними наслідками в умовах, коли така дія об’єктивно суперечила інтересам як світової спільноти, так і вищезгаданих легітимних центрів сили в самій Російській Федерації? Відповідь на нього світ побачив і відчув в період з 10 вересня 2021 року по 23 лютого 2022 року, але не надав йому належного значення.

Єдиною ефективною стратегією для досягнення мети — втягування РФ у війну, оминаючи можливі перешкоди, зацікавленим силам всередині країни необхідно було створити ІЛЮЗІЮ ШАНТАЖУ!!!

«Ілюзія шантажу» — це продумана і єдино ефективна стратегія в даних умовах, в процесі реалізації якої:

  • внутрішньоросійські еліти мали бути абсолютно переконані, що масштабні військові навчання біля українських кордонів є успішним шантажем, і не більше;
  • так мала б думати і світова спільнота (і думала, спираючись на висновки своїх розвідувальних та аналітичних структур).

Тобто, в практичному сенсі завдання з підготовки до Вторгнення зводилося до вирішення управлінського завдання: як всіх обдурити — видати за шантаж багатомісячну підготовку до війни перед «своїми» і «чужими» (в першу чергу, «своїми»). І поставлене завдання було успішно виконане (що кардинально суперечить теорії «раптового колективного божевілля» російського військово-політичного керівництва і кардинально змінює сприйняття картини того, що відбувається).

Виходячи з вищевикладеного, можна також сформулювати об’єктивні параметри — завдання «імперіалістичної війни, яка одна тільки може привести до революції», а потім порівняти їх з дійсністю. Такі параметри можна поділити на внутрішні і зовнішні.

Внутрішні:

Загальне завдання — спровокувати максимальну дестабілізацію ситуації в РФ.

Тому війна повинна:

  • проводитися без будь-якої реальної усвідомленої мети (або в умовах безлічі постійно мінливих цілей);
  • бути максимально кривавою для населення РФ;
  • суттєво позначитися на економічному, морально-психологічному стані власного народу;
  • вестися у найбільш неефективний спосіб (як у людському, так і у військово-технічному вимірі);
  • тривати досить довгочасно задля подолання інерції мислення і вплинути на настрої власного народу;
  • призвести до дискредитації ключових (конкурентних для спецслужб) центрів легітимної влади в РФ (армії, олігархії, існуючої бюрократичної вертикалі);
  • призвести до руйнування правової системи країни, правового нігілізму, десакралізації її Конституції та розмивання державних кордонів Російської Федерації, визначених міжнародними нормами.

Зовнішні:

Загальним завданням є максимізація внутрішньої дестабілізації в РФ через реакцію зовнішнього світу. Тому війна повинна:

  • порушувати будь-які норми міжнародного права максимально грубо і демонстративно (тобто, проводитися як нескінченна низка воєнних злочинів, не викликаних військовою необхідністю);
  • для зовнішнього світу мати чітку, осмислену і озвучену на вищому рівні агресивну мету — захоплення території суверенної держави;
  • супроводжуватися всіляким міжнародним військовим та економічним шантажем, а також грубою зневагою на адресу лідерів інших держав;
  • супроводжуватися демонстративною девіантною поведінкою офіційних представників російської влади та їх висловлюваннями, що ставлять під сумнів їх психічне здоров’я.

Справжнє призначення Вторгнення — втягування в процес, який відповідає вищезгаданим параметрам і веде до справжніх цілей, а не до фальшивих.

Як ми бачимо, так звана СВО ПОВНІСТЮ ВІДПОВІДАЄ ВСІМ ПЕРЕРАХОВАНИМ ВИЩЕ ПАРАМЕТРАМ.

Тепер можна повернутися до технічної сторони стратегії «Ілюзії шантажу».

Технологія обману
(як «Корпорація» дійсно всіх переграла)

Якщо проаналізувати події в РФ, що передували війні, то наведена вище точка зору починає набувати свого фактичного обґрунтування. Як ми вже зазначали, напередодні Вторгнення перед ініціаторами розв’язання справжньої війни гостро постало питання роботи з двома різними цільовими аудиторіями: внутрішньою і зовнішньою, неминуча і однозначно негативна реакція яких могла призвести до краху проєкту.

Зовнішня цільова аудиторія — іноземні політичні інститути, які розробляють рішення для своїх політиків.

Для зовнішнього світу (в т. ч. Китаю) реальна війна в центрі Європи неминуче загрожувала масштабними і важко передбачуваними кризовими явищами економічного і геополітичного характеру. У разі твердої впевненості в реальності Вторгнення, світова спільнота мала чимало механізмів (включно з прямою превентивною військовою допомогою Україні та організацією відповідних оборонних заходів), за якими вторгнення було б неможливим з військової точки зору. А якби це сталося, то не відповідало б заданим необхідним параметрам, які були критично важливими для ініціаторів Вторгнення. Практика показала, що обман зовнішніх спостерігачів не був складним завданням за умови, що внутрішніх дурили ефективно. Жодна розвідувальна служба в світі і жоден світовий аналітичний інститут не могли до кінця повірити в затію Вторгнення — у відверто передбачувану за своїми катастрофічними наслідками для РФ авантюру, ірраціональну за характером.

Євроатлантична спільнота (і, перш за все, Європа), зважаючи на думку своїх військових і політичних аналітиків, розуміла, що російське вторгнення в Україну — самогубне божевілля. Разом з тим, спираючись на аналіз попередньої діяльності російських еліт, небезпідставно сподівалася, що керівництво РФ ні колективно, ні індивідуально не втратило розуму. При цьому теоретично можливість військового розвитку подій все ж допускалася. Але така можливість була нижча за поріг, необхідний для ухвалення реальних рішучих і ефективних політико-військових заходів. І усунути цю незначну ймовірність було вирішено у спосіб задоволення публічно задекларованих геополітичних та геоекономічних амбіцій РФ. Те, що європейські політики під тиском цих сумнівів продемонстрували примирливу позицію (яка гарантувала перетворення РФ на визнаний третій центр світової сили та тісно незворотно інтегрувала РФ у світову політико-економічну систему), жодним чином не задовольнило тих, хто в РФ готував дестабілізацію для своєї країни через «криваву військову пастку». Тут слід зазначити, що адміністрація США, судячи з її заяв та низки практичних дій (зокрема, у вигляді постачання оборонного озброєння Україні), суттєво вище мірою оцінила шанси переведення шантажу у реальну війну.

Внутрішня цільова аудиторія — російські еліти, носії елементів легітимної влади.

Набагато ускладнилася ситуація з внутрішньою цільовою аудиторією через її виняткову близькість до центру ухвалення рішень. Але і з цим завданням вони впоралися на відмінно.

Це була одночасно робота на зовнішню аудиторію в рамках досить цинічної, але ефективної стратагеми, яка говорить, що «для ефективного обману потрібно спочатку обдурити своїх, а потім вже чужих». Тому що з моменту розпаду СРСР у західних розвідувальних співтовариств з’явилися дуже широкі можливості для отримання інформації з внутрішньої «кухні» практично всіх російських управлінських структур, в т. ч. найвищих рівнів.

Для центрів сили, які конкурують зі спецслужбами РФ всередині країни, справжня війна мала неминучі ризики і втрати (недоотримані прибутки в сотні мільярдів доларів, санкції, виявлення жахливих зловживань і крадіжок, людські втрати і економічний занепад).

Тобто, усвідомлення того факту, що «навчання» — це не шантаж, а реальна підготовка до реальної війни, викликало б вкрай сильний опір з боку згаданих вище центрів сили в РФ у спосіб активізації апаратних ігор всередині правлячої еліти з непередбачуваним для ініціаторів реальної війни наслідком. І те, що ключові представники російської військової, бюрократичної, економічної, регіональної та релігійної еліти публічно заявили, що не знали про підготовку реальної війни, навряд чи можна вважати спробою знизити свою майбутню відповідальність. Зважаючи, що з юридичної точки зору відповідальність того, хто спочатку не знав про підготовлюваний злочин, але активно брав участь в процесі його вчинення, не набагато нижча, аніж відповідальність того, хто усвідомлював злочинний намір з самого початку. Так що, швидше за все, вони дійсно не знали.

Про наявність такого масового обману російських еліт можна говорити не тільки на підставі їх власних заяв як життєво зацікавлених у приховуванні протилежного факту, але і на підставі їхніх дій, а точніше — їх відсутності. Абсолютно безперечним фактом є те, що вони нічого не зробили для збереження своїх величезних капіталів і майна від ризиків, пов’язаних з початком агресивної війни. Британський Королівський інститут досліджень оборони та безпеки зробив висновок на своєму ресурсі, що ФСБ брала безпосередню участь у плануванні та реалізації вторгнення на початковому етапі, яка, за даними інституту, почала готувати план Вторгнення в Україну ще в липні 2021 року. Водночас Financial Times стверджує, що Генштаб і Служба зовнішньої розвідки РФ були проти переведення шантажу в реальність. Тобто, проти були ті, кого стосувався план в першу чергу і в найбільшій мірі.

За версією The Times, Путіна «вмовили» розпочати війну глава Ради безпеки РФ Патрушев і глава ФСБ Бортніков. За даними Financial Times, перші місяці пандемії COVID-19 Путін провів у своїй резиденції на Валдаї в компанії свого старого друга Юрія Ковальчука, який тісно пов’язаний з російськими спецслужбами. Останній нібито «надихнув президента на осмислення своєї історичної місії», що наштовхнуло його на думку про вторгнення в Україну.

Тобто, ідея та ініціатива Вторгнення належить не армії (а тим більше, не представникам олігархічного бізнесу), для яких вона була критично небезпечною, а спецслужбам та їхнім агентам впливу у вищих ешелонах влади РФ, для яких це було критично важливо.

Колишній посол США в Росії Майкл МакФол також казав про це в інтерв’ю Voice of America: «Російські генерали: чи добре це для них? Абсолютно ні. Це стало для них катастрофою. І я думаю, що між ними і людьми з ФСБ, які втягнули їх у цю війну з поганою розвідкою, буде велика гра і велика напруга».

Financial Times: «Російські еліти виступили проти вторгнення Росії в Україну і не підтримують війну зараз, але не можуть вплинути на президента Володимира Путіна. Він не дає підстав вважати, що готовий зупинити Вторгнення і проявляє все більшу рішучість довести його до кінця… Крім того, рішення про початок вторгнення було настільки раптовим, що у його потенційних противників просто не було часу і фізичної можливості зв’язатися з президентом РФ».

Якщо виходити з підтвердженого багатьма джерелами факту безпрецедентної інформаційної закритості президента РФ від реальності (він не користується інтернетом, а черпає інформацію зі щоденних звітів, які на його стіл кладуть представники спецслужб, а також з програм російського телебачення, повністю підконтрольних спецслужбам), то картина вимальовується однозначна. Об’єктивно війна потрібна була лише одній елітній групі в РФ, і ця група через президента забезпечила акт Вторгнення. Крім того, проведення так званої СВО в рамках необхідних деструктивних для країни параметрів здійснюється також через Президента РФ, який знаходиться в жорстко контрольованому інформаційному середовищі.

Тут слід зробити дуже важливе уточнення.

Російські ключові елітні групи, хоча і стали жертвами обману, який втягнув їх у самовбивчу для країни і вкрай невигідну особисто їм злочинну воєнну авантюру, від цього не перетворилися на невинні жертви. Виходячи з нової реальності, вони прийняли запропоновані їм правила поведінки і повною мірою беруть участь в злочинно-терористичній діяльності, що робить їх повноцінними учасниками злочину міжнародного масштабу:

  • російські військові, виконуючи злочинні накази, почали масово вбивати українців, використовуючи всі види озброєння, стирати українські міста з лиця землі, проводити масові депортації українських громадян, застосовувати тортури, грабувати майно українських громадян та українських підприємств;
  • російська економічна еліта відгукнулася на заклик влади і взялася за «паралельний» імпорт і «сірий» експорт, тим самим сприяючи збереженню здатності РФ вести агресивну війну, а карту ударів ракет і дронів по об’єктах української цивільної енергетичної інфраструктури готували російські фахівці-енергетики;
  • регіональні еліти активно почали формувати нові частини та з’єднання російської армії в рамках мобілізаційних планів, а також проводити пропагандистську діяльність на підтримку так званої СВО;
  • Російська Православна Церква разом зі штатними пропагандистами Кремля стала наймасовішим і найжорстокішим агітатором так званої СВО, освячуючи і виправдовуючи військові злочини.

Як обдурили армію

Обдурення армії було ключовим підзавданням для вирішення питання з внутрішньою аудиторією. Армія РФ є потужним конкурентом для спецслужб в їх боротьбі за владу, оскільки в союзі з військово-промисловим комплексом вони мають величезну законну владу і грошовий ресурс. Прибрати такого опонента можна, тільки повністю послаблюючи і дискредитуючи його. Причому не окремих чиновників, а як цілий інститут. А дискредитувати армію і її керівництво можна, тільки показавши їх провал в основному напрямку діяльності, тобто в процесі реальної війни. Виникає запитання: як змусити армію здійснити відверто несправедливе і об’єктивно невмотивоване вторгнення до сусідньої суверенної держави?

Зважаючи, що:

  • по-перше, армія добре жила в мирний час і не мала ані найменшого зрозумілого мотиву воювати;
  • по-друге, військово-промисловий комплекс, тісно пов’язаний з армією і під очільництвом корупціонерів, в силу об’єктивних обставин повинен був бути підданий найсуворішому і неупередженому «перегляду війною» в процесі забезпечення реальних, а не ігрових і мультяшних бойових дій.

Війна — найсуворіший і безкомпромісний ревізор. І навіщо така жорстка ревізія генералам, очолюваним мільярдером Шойгу, який не з чуток знав про стан російської армії, тому що він сам грабував її весь благодатний час «підняття Росії з колін»? Відповідь: армію, яка не хоче воювати, можна втягнути у війну тільки обдуривши. І тоді «Ілюзія шантажу» показала свою ефективність.

Задача втягування армії у війну мала об’єктивні труднощі, що полягали в тому, що на момент вторгнення в Україну російське військово-політичне керівництво мало вичерпну об’єктивну інформацію про:

  • реальний, далекий від ідеалу, стан російської армії і російського військово-промислового комплексу;
  • задовільний стан української армії та серйозний мобілізаційний потенціал;
  • рішучі антиросійські настрої українського суспільства;
  • дуже сумнівні результати підривної діяльності агентури впливу Кремля в Україні та розкрадання виділених на це коштів.

І вся ця інформація була не на користь Вторгнення.

Досить звернутися до аналітичних матеріалів авторитетних військових фахівців в РФ, які широко поширювалися напередодні війни у відкритій пресі. Зокрема, голови Всеросійських офіцерських зборів генерал-полковника Леоніда Івашова, а також полковника Юрія Котенка.

Зокрема, генерал Івашов у своєму Зверненні до Президента і громадян Російської Федерації, зокрема, писав: «У разі нападу на Україну Росія однозначно буде занесена до категорії країн, які загрожують миру і міжнародній безпеці, буде піддана найжорсткішим санкціям, перетвориться на ізгоя світової спільноти і, ймовірно, буде позбавлена статусу незалежної держави».

Щоб перевірити, на що насправді були витрачені гроші, що виділялися з 2014 року В. Медведчуку на проросійську агітацію в Україні, підривну діяльність і створення розгалуженої мережі агентів впливу або на предмети розкоші для сім’ї самого Медведчука, можна було б просто спитати будь-яку людину в Україні, яка хоча б опосередковано займалася українською політикою. Саме за цю сферу діяльності відповідала ФСБ, і ніхто не постраждав за такий фантастичний провал.

Найважливішим моментом є ще й те, що ще за радянських часів фахівці КДБ детально аналізували досвід програної СРСР афганської війни, яка розпочалася, здавалося б, з ідеальної для агресора ситуації — швидкого взяття столиці, вбивства президента Аміна, швидкої окупації практично всіх великих міст Афганістану і закріплення радянської армії на ключових дорогах і гірських перевалах.

І афганський досвід, і скрупульозне вивчення української історії та реальності однозначно вказували на те, що український народ за своїм духом і потенціалом спротиву агресії не поступається афганському народу. І навіть у разі захоплення Києва або захоплення території України по Дніпру, або навіть по Збручу, Україна перетвориться на другий Афганістан, тільки в центрі Європи з однозначно фатальними наслідками для РФ.

Тобто, з якого боку не підходити до об’єктивного аналізу ситуації, висновок був один: перемоги в запланованій військовій авантюрі домогтися неможливо. Якщо під перемогою розуміти встановлення післявоєнного миру, більш вигідного для РФ, ніж довоєнного. І з цієї точки зору перемога РФ була неможлива в принципі. Але якщо погодитися з теорією про наявність раціонального сенсу в так званій СВО, то це якраз і було справжньою метою. Суїцидальний характер майбутньої війни (незалежно від наявності або відсутності суто військових успіхів) став вирішальним фактором при ухваленні рішення про Вторгнення. Для стороннього спостерігача ця обставина була гарантією того, що майбутнє вторгнення — не реальна, а фіктивна дія. Виходячи з вищесказаного, технологія підготовки до Вторгнення мала два, певною мірою, взаємовиключні аспекти: підготовку до реального Вторгнення та створення «Ілюзії шантажу».

Реальна підготовка:

  • 10 вересня 2021 року стартували військові навчання «Захід-2021», які тривали до 16 вересня;
  • 31 жовтня Російська Федерація відновила нарощування військ біля кордонів з Україною;
  • 1 грудня в РФ розпочалися військові навчання у Південному військовому окрузі, що межує з Україною на сході;
  • 11 січня 2022 року розпочалися нові навчання, а з 10 по 20 лютого розпочалися спільні військові навчання РФ та Білорусі «Союзна рішучість-2022»;
  • 20 лютого 2022 року ці навчання мали завершитися, але війська не повернулися до місць постійної дислокації;
  • 21 лютого 2022 року відбулося засідання Ради безпеки РФ, на якому обговорювалося питання визнання так званих ЛДНР;
  • 22 лютого Путін підписав відповідні укази;
  • 22 лютого 2022 року Рада Федерації одностайно підтримала прохання Путіна про застосування російської армії в «ДНР» і «ЛНР».

В рамках реальної підготовки також були закуплені мобільні госпіталі, запаси медикаментів і крові, придбано навіть 45 тисяч пакетів для трупів.

Створення «Ілюзії шантажу»:

Дезінформаційна кампанія була змушена створити «Ілюзію шантажу» на суто матеріальному рівні. Тому довелося відмовитися від низки важливих підготовчих заходів, які в разі їх проведення повністю розкрили б наміри реального вторгнення, як внутрішнім, так і зовнішнім цільовим аудиторіям. Розвідки світу звикли спиратися на «математику війни» — на аналіз ресурсів і конкретні практичні дії, а не на зовнішні демонстративні дії і пропаганду. В силу цих обставин Російська Федерація вступила у війну, маючи величезну кількість невиконаних завдань, які в умовах реальної війни є обов’язковими:

  • інформування командування армії та її особового складу про мету військових дій;
  • точне формулювання бойового завдання частинам і з’єднанням з прив’язкою до часу і місця;
  • забезпечення актуальними мапами місцевості;
  • забезпечення даними тактичної розвідки наступаючих підрозділів;
  • забезпечення їх повітряним прикриттям;
  • забезпечення надійного шифрованого зв’язку;
  • встановлення контактів та активізація підпільно-диверсійних груп;
  • забезпечення наступаючих військ достовірною інформацією про наявність сил і засобів української армії, її морально-вольові характеристики, настрої населення на запланованому театрі військових дій тощо.

Крім того, військово-промисловий комплекс не був приведений у відповідну готовність. Можна навести кілька типових прикладів рівня підготовки армії Вторгнення.

У розбитих колонах російських військ під Києвом, Черніговом і Сумами українські воїни знайшли однострої для парадів. Майже всі військовослужбовці російських військ, які потрапили в полон у перші дні війни, стверджували, що мають наказ про навчання, або стверджували, що збираються прибути до Києва, провести парад і повернутися. Що все узгоджено, і населення України чекає «визволителів» з квітами.

Щодо актуальних карт місцевості. Наприклад, командири російського мотострілецького батальйону 138-ї гвардійської мотострілецької бригади користувалися топографічними картами 1969 року. У них поки що немає Салтівського житлового масиву Харкова, Трав’янського і Муромського водосховищ, а державний кордон між Україною і Росією був проведений кульковою ручкою. На Дніпропетровщині група окупантів використовувала німецькі топографічні карти 1930 року. І це було масове явище.

Така ситуація повністю влаштовувала організаторів Вторгнення: вплутуватися в кровопролитну, явно безнадійну і демонстративно терористичну війну.

Важливим елементом «Ілюзії шантажу» стала «злита» в публічний простір карта Вторгнення, яка згодом виявилася достовірною (Міністерство оборони Великої Британії створило візуалізацію на основі «отриманої» розвідувальної інформації). Вона викликала обґрунтований скептицизм в іноземних штабах, оскільки такий план порушував всі відомі принципи наступальних операцій (в т. ч. радянських і російських).

В іноземних штабах дійшли до висновку, що з таким планом та за наявністю таких сил неможливо досягти успіху, і що вторгнення було бутафорією (особливо якщо враховувати всі інші фактори).

Як наслідок, виконані РФ приготування для зовнішнього світу постали такими, що відбуваються за повної відсутності осмисленої мети, явного божевілля і відсутності величезної кількості критично необхідних супутніх елементів підготовки. «Математика війни», як і афганський досвід СРСР, також не були на боці Вторгнення. Таким чином був чіткий сигнал у всіх напрямах: «Не хвилюйтеся — це шантаж. Хоча навчання максимально схожі на підготовку до війни, це не так».

Звичайно, керівництво російської армії знало про невідповідність підготовки до виконання реального завдання, але повністю ігнорувало цей кричущий для будь-якого стратега факт з єдиної причини — воювати не планували!!! Чим же займалася армія?

З вересня 2021 року до кінця лютого 2022 року російська армія займалася створенням шоу, максимально наближеного до реальності. Міністр оборони РФ отримав саме таке завдання. І це не викликало внутрішнього дисонансу у нього, як визнаного майстра створення для Президента РФ видовищних військових шоу-програм, таких як штурм фанерного Рейхстагу і щорічний всеросійський танковий біатлон.

Чи знав Шойгу про плани справжнього вторгнення? Багато фактів свідчать про те, що він не знав. Це завдання поставив перед ним буквально за кілька днів до Вторгнення «великий і жахливий» диктатор Путін, «якому всі бояться що-небудь заперечити». На думку деяких авторитетних інсайдерів, це викликало шок у міністра оборони і начальника Генерального штабу. Що логічно: Шойгу апріорі повинен був бути проти війни, тому що він знав стан російської армії як ніхто інший. Тому його не допустили до ухвалення рішення про Вторгнення.

Як обдурили Міністерство закордонних справ

У будь-якій державі МЗС є однією з ключових ланок системи підготовки до агресивної війни. МЗС вирішує найважливіші завдання, серед яких найважливіша функція — дипломатична ізоляція майбутнього ворога на міжнародній арені.

Ще в V столітті до нашої ери китайський стратег Сунь-цзи казав, що «…перш за все, потрібно подумати про те, щоб залишити ворога без союзників, і тільки далі за значимістю стоїть завдання розгрому його військ, а найгірше — тривалої облоги або штурму фортець» (саме останнім займалася російська армія в цей період так званої СВО). Чим займається МЗС Росії напередодні війни? Все «з точністю до навпаки». МЗС активно створює антиросійські альянси та розширює коло недружніх країн.

У квітні 2023 року прес-секретар Путіна Пєсков в інтерв’ю поскаржився, що «ми не сподівалися, що США і НАТО братимуть таку активну участь на боці України». Ця заява тим більше дивує, що Російська Федерація перед вторгненням в Україну без оголошення війни здійснила низку демаршів через МЗС, які за певних обставин можна розцінювати як оголошення військових ультиматумів США та НАТО. 15 грудня 2021 року МЗС РФ передав американській стороні «проєкти угоди між Росією та США про гарантії безпеки та угоди про заходи щодо забезпечення безпеки РФ та країн-членів НАТО». У документі, зокрема, йдеться, що США повинні ліквідувати свою ядерну інфраструктуру за кордоном (в Європі і Туреччині) і повернути всю розміщену ядерну зброю на свою територію.

9 січня 2022 року перед зустріччю щодо «гарантій безпеки» із заступницею держсекретаря США Венді Шерман у Женеві заступник міністра закордонних справ РФ Сергій Рябков заявив, що НАТО «потрібно збирати манатки» і повернутися до кордонів 1997 року.

Вважається, що пред’явлення військового ультиматуму з заздалегідь нездійсненними вимогами не є прелюдією або підготовкою до війни — ВОНО ВЖЕ Є АКТОМ ВІЙНИ. У підготовці до справжньої війни це абсолютно божевільний крок, а в рамках кампанії шантажу — цілком прийнятна дія.

Таке явне божевілля російської дипломатії, яка раніше мала репутацію вельми прагматичної і ефективної, зайвий раз переконує зовнішню цільову аудиторію в тому, що якщо представники авторитетної і давно сформованої дипломатичної школи раптом почнуть забувати ази дипломатії і вести себе як пацієнти психіатричної клініки, то ми маємо справу не з реальними процесами, а з їх імітацією. І цілком можна погодитися з інформацією авторитетних світових видань про те, що про підготовку справжнього Вторгнення міністр закордонних справ Росії Лавров не знав. Згідно з інформацією The Times, перед міністром закордонних справ було поставлене завдання спробувати домогтися великих поступок від Заходу, щоб уникнути війни. Сам Лавров, пише автор, хотів домогтися мирного результату протистояння і був переконаний, що цього прагне і Путін.

За даними Financial Times, Лавров дізнався про початок війни в ніч на 24 лютого, за кілька годин до початку введення російських військ, а тому не зміг вжити заходів для порятунку свого майна в США. Російські дипломати нижчого рангу також були впевнені, що займаються якісним, правдоподібним, що називається, «на межі фолу», але шантажем.

Як обдурили олігархію

Протягом багатьох років президента Путіна оточують близькі до нього олігархи, які керують фінансовими потоками в сотні мільярдів доларів. Для них кардинальна зміна ролі РФ на міжнародній арені з партнера на роль міжнародного терориста гарантовано загрожувала катастрофами і втратами. Характерно, що ніхто з них, навіть, здавалося б, найближчий, напередодні війни не зробив навіть спроби застрахувати свій капітал на випадок негативної міжнародної реакції на реальну війну. Вони були повністю переконані в неможливості перетворення шантажу на Вторгнення і, природно, проти можливої війни були проти, про що вони заявляли у своїх численних інтерв’ю перед її початком.

Як свідчить видання The Times: «Навіть зараз більшість адміністрації Путіна і економічного блоку уряду в приватних розмовах з друзями виступають проти війни, але відчувають своє безсилля. Деякі ліберальні чиновники навіть безуспішно вмовляли президента зупинити Вторгнення, яке вже розпочалося».

Висновки

1. Найбільш популярна версія про причини початку та механізми так званої СВО як прояву колективного божевілля вищого керівництва РФ має багато логічних протиріч та призводить до некоректної оцінки мотивів вищого керівництва РФ та, відповідно, до невірних прогнозів щодо майбутніх подій, пов’язаних з війною.

2. Запропонований нами підхід може бути підтверджений тим, що російське керівництво в період так званої СВО повністю вкладається в параметри ведення цієї війни, які є найбільш руйнівними для самої Російської Федерації і неминуче повинні призвести до потрясінь, революційних за характером.

3. Забезпечувати ведення війни, суворо дотримуючись рамок вищезгаданих руйнівних параметрів, призвана вища посадова особа в РФ — Президент і одночасно Верховний головнокомандувач. Власне, роль Путіна в цьому саме така.

4. Ключові російські елітні групи, хоч і стали жертвами обману, який втягнув їх в самогубну для країни і вкрай невигідну особисто їм злочинну військову авантюру, але не перетворилися через це на невинних жертв. Виходячи з нової реальності, вони прийняли запропоновані їм правила поведінки і в повній мірі беруть участь в злочинно-терористичній діяльності, що робить їх повноцінними учасниками міжнародного злочину.

5. На підставі аналізу подій, що передували Вторгненню, можна зробити висновок, що операція «Ілюзія шантажу» є однією з найуспішніших операцій спецслужб у сучасній історії, нарівні з масштабною дезінформаційною операцією керівництва нацистської Німеччини, яка була проведена британськими спецслужбами перед висадкою союзників у Нормандії 6 червня 1944 року.

Беззаперечною аксіомою є те, що ініціатор будь-якої війни веде її для того, щоб мати від неї певну вигоду. Вигоди для РФ від такої війни світове експертне співтовариство зовсім не проглядало «від слова зовсім», а російське військово-політичне керівництво до розряду божевільних не відносило. Ніхто не розглядав ідею проведення СВО як засіб революційного перетворення РФ і навіть не ставив такого питання. І саме тому план «Ілюзія шантажу» закінчився успіхом.

Додатковим доказом на користь ефективності операції є очевидний і беззаперечний факт, що через 15 місяців після початку так званої СВО світ не може пояснити для себе ні справжні причини її початку, ні її реальні цілі, ні спрогнозувати реакцію російської влади на найважливіші ініціативи і дії світових центрів сили, постійно повертаючись до версії «божевілля».

До того ж операція «Ілюзія шантажу» проведена в умовах абсолютної інформаційної відкритості сучасного світу, де:

  • за допомогою супутників можна відстежувати рух кожного автомобіля, потяга, корабля або літака;
  • через митні бази даних спостерігається переміщення товарних потоків;
  • через банківську систему можна побачити рух кожного долара;
  • у кожного громадянина є мобільний телефон з відеокамерою і є соціальні мережі, де можна розмістити практично будь-яку інформацію;
  • агентурна і технічна розвідка можуть закрити практично будь-яку прогалину, якої бракує в цілісній інформаційній картині того, що відбувається.

6. Про те, що трансформація Російської Федерації в супертоталітарну Росію вже здійснюється і керується ініціаторами так званої СВО через Президента РФ свідчить низка численних і незаперечних фактів, аналізу яких планується присвятити окреме дослідження найближчим часом.

P.S.

Якщо виходити з «теорії божевілля», то реалізація «з точністю до навпаки» публічно задекларованих цілей так званої СВО (а їх на даний момент близько тридцяти!!!), здавалося б, цілком підтверджує цю теорію. Однак вона має низку принципових протиріч.

Можна також виходити з тези про підготовку і проведення так званої СВО як прояву повної деградації російських політичних і військових еліт. На це «розлючені російські патріоти» відповідають, що немає такого рівня некомпетентності, який міг би призвести до такого наслідку. А має місце зумисна зрада.

Поданий нами підхід пропонує відійти і від «теорії божевілля», і від «шпигуноманії». Він виходить з того, що за 15 місяців війни російське керівництво, отримуючи очевидні для всіх катастрофічні результати, нічого не робить для зміни цієї тенденції. Навпаки, щоденно своїми рішеннями погіршує ситуацію.

Логічно припустити, що саме такий план закладений в так званій СВО. І план успішно реалізується в інтересах потужних внутрішніх сил. Ба більше, зацікавлені сили твердо переконані, що справжні і публічно не проголошені цілі так званої СВО обов’язково будуть досягнуті.

Важливо і те, що ані «теорія божевілля», ані «теорії деградації і зради» не дозволяють робити будь-які осмислені прогнози розвитку ситуації через відсутність апріорі єдиного раціонального в їх основі стрижня.

Запропонована авторами система поглядів на війну Російської Федерації проти України, що базується на вічній біблійній істині «За їхніми плодами їх пізнаєте» і на постулаті римського права Cui prodest («Кому вигідно»), передбачає можливість формування прогнозу (що було зроблено в попередніх публікаціях), виконання якого можна порівнювати з реальністю.

Про авторів:
Володимир Шевченко, експомічник секретаря РНБО України, доктор філософських наук
Андрій Саварець, керівник Центру розвитку цифрової економіки

Повний матеріал читайте у наступному номері журналу «БІНТЕЛ»

 

Схожі публікації