Нова геополітика Америки

Очевидно, що за Трампа США мають особливо відчутні претензії на лідерство. Трамп вважає себе особливим президентом, наділеним особливим мандатом від американського народу. Як популістський демократ, він схильний вважати ліберальну систему інституційних обмежень і противаг тенденційним дратівливим фактором, зараховуючи до них такі, як Конгрес США і суди. Його погляд на решту світу схожий: як він сам має намір домінувати в США, так і Сполучені Штати Америки повинні домінувати у світі – у військовій, технологічній і політичній сферах. Гасло «Америка передусім» («America first») стосується не лише внутрішньої, але й зовнішньої політики

Претензії Трампа на суверенітет Панами, Мексики, Канади і Гренландії підтвердили тезу, що після Росії та Китаю тепер і США сповідують концепцію агресивного підкорення сусідів. Мексику та Канаду, так би мовити, «пом’якшують» митами; Трамп неодноразово заявляв, що хоче приєднати Канаду до США у вигляді штату. Гренландія на півночі континенту є ще одним об’єктом такого бажання. Однак, зазначає автор, наразі немислимо, щоб Трамп, як Росія, застосовував військову силу для захоплення і підкорення сусідніх територій. Водночас, пишеться в газеті, незважаючи на всі порушення табу і всю руйнівну енергію, яку, зокрема, віце-президент Джей Ді Венс намагається демонструвати щодня, Дональд Трамп, навпаки, робить ставку на економічний тиск, а не на військові засоби у стосунках із сусідами. Взагалі, на відміну від Путіна та Сі, військова сфера, скоріше за все, йому чужа, він намагається максимально перенести всі зусилля на економічне поле, яке йому досить знайоме. У той час як Росія і Китай масштабно нарощують військової сили, в США у військовій сфері нічого подібного не спостерігається. І саме це тривожить багатьох американських спостерігачів, оскільки Китай давно став «найближчим конкурентом» («near peer competitor»), тобто конкурентом, який перебуває на приблизно однаковому рівні.

Союзники Особливий тиск за президентства Трампа також відчувають на собі союзники США. Це стало помітно ще під час його першого терміну. Трамп протягом десятиліть був переконаний, що всі союзники Америки – це «паразити», які животіли завдяки тому, що США оплачували їхній захист, не отримуючи адекватної компенсації. Він неодноразово казав, що розуміє причини такого паразитування. На його переконання, в усьому винні попередні некомпетентні американські президенти, які укладали невигідні для Америки угоди. Трамп хоче з цим покінчити. Згідно з його політикою, той, хто не платить, той більше не може сподіватися на захист. У газетному матеріалі зазначається, що такий принцип — з ділового світу, він не сумісний з існуючим порядком безпеки, гарантованим Америкою, особливо там, де могутні автократії хочуть силоміць захоплювати нові території, зокрема, в Європі та в Індо-Тихоокеанському регіоні. Гарантія безпеки, яка надається і відкликається залежно від сплати грішми, за визначенням, надзвичайно слабка і заохочує супротивника до її перевірки та випробування силою. Особливо проблематичним такий підхід є в умовах ядерного співіснування. Розширене ядерне стримування, як гарантія виживання, коли держави можуть будувати свої стратегії, для союзників за таких нових обставин більше не є надійним. Скоріш за все це стає лише примхливою послугою американського президента, який на свій розсуд визначає, до кого з країн можна бути прихильним. Малоймовірно, щоб Трамп просто так розірвав союзи та зруйнував існуючі домовленості, як це часто припускається. Адже навіщо забудовнику, який оцінює країни та регіони з точки зору їх придатності для інвестицій у нерухомість, віддавати Європу конкурентам? Адже вона все ще є «першокласним місцем». Те саме стосується і союзників США в Азії, особливо Японії та Південної Кореї. Трамп хоче зменшити видатки на інвестиції, але зберегти власні переваги

У той час, коли попередні президенти США, від Клінтона до Байдена, намагалися розширити сферу впливів очолюваного Америкою світового порядку або позитивно реагували на бажання країн до інтеграції, зокрема, у випадку прийняття країн Східної Європи в НАТО, у Трампа нічого подібного не спостерігається. Навпаки, він проявляє нерозуміння прагнення України уникнути російського імперіалізму. Він скоріше визнає, скрегочучи зубами, що запропонована ним мирна угода повинна бути «хоча б відносно прийнятною» для української сторони.  Також щодо Тайваню, на який претендує Китай. Трампа, схоже, турбує насамперед те, що США залежать від напівпровідників, вироблених на Тайвані, що змушує Вашингтон запобігати ворожому поглинанню острівної держави з боку Китаю. На відміну від союзників, які, на думку Трампа, перебувають у просторі американського домінування, ці країни розташовані в невизначеному проміжному просторі між власною сферою впливів та сферою впливів і контролю конкурентів. Трамп, вірогідно, хотів би залишити їх у «сірій зоні», але, в принципі, він навіть готовий передати їх протилежній стороні в якості предмета торгу.

Для Трампа існує лише дві країни, які він вважає релевантними з точки зору політичної влади: Китай і Росія. Він вважає, що саме з ними треба домовлятися про світовий порядок. Саме вони можуть спровокувати «третю світову війну», про яку Трамп постійно говорить, вони загрожують Америці, зокрема, своїми ядерними можливостями. Останнє з обмеженнями стосується також Північної Кореї, тому не лише Путін і Сі Цзіньпін, а й Кім Чен Ин перебувають у центрі уваги Трампа. Дональд Трамп хоче бути чимось на кшталт «primus inter pares», першим серед рівних. Коли він постійно називає Путіна і Сі друзями та заявляє, наскільки хороші його відносини з ними, він хоче дати зрозуміти Москві та Пекіну, що чинить з добрими намірами. Для нього Росія і Китай – не вороги чи противники, а, швидше за все, суперники та конкуренти. Аналіз, згідно з яким авторитарна вісь намагається повалити очолюваний Америкою ліберально-демократичний світоустрій, не відіграє для Трампа жодної ролі, на відміну від адміністрації Байдена, яка побудувала на цьому свою зовнішньополітичну стратегію. Автор порівнює, висловлюючи думку, що Сі і Путін для Трампа, як відомого нью-йоркського забудовника, є чимсь на кшталт конкурентів, які володіють такими ж значними територіями, як і він сам, у той час як Трамп, умовно, контролює Манхеттен, Сі домінує в Брукліні, а Путін – у меншому і більш суворому Бронксі. Вони стежать один за одним, борються за найкращі позиції, але також постійно зустрічаються і слідкують один одним, тому що грають в одну й ту ж гру.

Трамп сповнений рішучості нав’язати всім своє бачення. Але він всюди наражається на перешкоди та опір. Мита, якими він обкладає друзів і ворогів, шкодять економіці США. Переговори на Близькому Сході та з Росією не просуваються. Трамп щодня переконується, що його наміри наштовхуються на волю та уявлення інших суб’єктів, які самі мають владу та вплив і використовують їх, щоби звести нанівець його ініціативи або пристосувати їх для своїх потреб. Під час свого першого терміну Трамп виявився не надто послідовним у досягненні своїх цілей. Він часто відмовлявся від теми та заявленої мети, коли не міг просунутися далі в її досягненні. Це може статися і цього разу. Але якщо він дійсно хоче чогось досягти, а не просто здійняти багато галасу, йому доведеться вдосконалити свій підхід і заручитися підтримкою союзників і партнерів. Можливо, тоді він закінчить стратегіями, які вже не будуть такими відмінними від стратегій адміністрації Байдена. Стратегія геополітичних пріоритетів Трампа поступово кристалізується та стає зрозумілішою для країн-партнерів і країн-конкурентів. На реалізацію свого амбітного плану щодо упокорення всього світу та примусу виконувати свої картярські забаганки, у президента Трампа немає багато часу. Політика економічної обструкції та брутального примусу до виконання вимог теперішнього господаря Білого дому може призвести або до краху національної економіки США, або до формування стратегічних опонентів і союзів у світі, що будуть активно і ефективно протистояти самодурству Трампа. Або його зметуть американські еліти, незадоволені несправедливим перерозподілом сфер впливу та втратою вже задіяних і освоєних ними активів. Додатковий важливий для Трампа чинник – його фізичний вік, низький рівень інтелекту та обмежені розумові здібності, що вже давно і у багатьох викликають обґрунтовані побоювання. Історія попередніх банкрутств Трампа в галузі бізнесу і його судових переслідувань за шахрайство та інші порушення американських законів є переконливим підтвердженням обґрунтованості таких сумнівів. А наростання економічних проблем у США, втрата впливів не лише у світі, але й всередині країни у порівнянні з часами його попередника Джо Байдена, сприяють формуванню ідеї імпічменту та заміни Трампа на посаді президента США.