Військова допомога Туреччини для УНЗ в Лівії

Частина 2

 

Олексій Волович
кандидат історичних наук

 

Частина 1

 

Направлення військового контингенту на допомогу УЗН Лівії

Як відомо, 2 січня ц. р. парламент Туреччини 325 голосами проти 184 затвердив законопроект, що передбачає можливість відправки турецьких військовослужбовців до Лівії у відповідь на офіційний запит УНЗ про надання їм військової допомоги «на землі, на воді і в повітрі».

Проти цього рішення турецького парламенту виступили лідер опозиційної Республіканської народної партії (РНП) Кемаль Киличдароглу, генеральний секретар Доброї партії Айтун Чирай, колишній заступник міністра закордонних справ Туреччини Юнал Чевікез та інші опозиціонери. Турецькі парламентарі регулярно надсилають запити до президента Р. Ердогана щодо зв’язків турецької ПВК SADAT з радикальними озброєними формуваннями в Сирії та Лівії. Європейський Союз також засудив рішення Туреччини доправити до Лівії свої війська на основі домовленості з УНЗ. 7 січня про це повідомив представник ЄС з питань зовнішньої політики і політики безпеки Жозеп Боррель за підсумками зустрічі з міністрами закордонних справ Великої Британії, Італії, Німеччини та Франції. Загальнонаціональне опитування, проведене в Туреччині протягом першого тижня січня 2020 року (turkiyeraporu.com), показало, що 58 % населення країни виступають проти відправки військ до Лівії. Тільки 15 % опитаних вказали, що Туреччині слід обрати певну сторону в лівійському конфлікті і надати їй політичну та військову підтримку.

5 січня Р. Ердоган заявив про початок відправки турецьких військових до Лівії і при цьому повідомив, що в Лівії буде створено операційний центр на чолі з генерал-лейтенантом турецької армії. За його ж словами, цей центр забезпечуватиме координацію дій сил, лояльних до Ф. Сараджа. Крім того, турецькі військові навчатимуть лівійський персонал і виступатимуть у ролі радників. Безпосередню участь турецької армії в бойових діях проти ЛНА маршала Х. Хафтара президент Туреччини заперечив. В УНЗ підтвердили, що перша група турецьких військових прибула до Триполі у період з березня по травень 2020 року.

Туреччина доставляла літаками до Триполі не менше 300 бойовиків на тиждень із складу сирійської збройної опозиції. Наприкінці травня 2019 року постійний представник Сирії в ООН Башар аль-Джаафарі під час виступу в РБ ООН звинуватив Анкару у тому, що вона відправляє до Лівії бойовиків угруповань «Ісламської держави» і «Хайят Тахрір аш-Шам». За іншими даними, в першій половині 2020 року Туреччина доправила до Лівії кілька тисяч сирійських бойовиків зі складу «Дивізії аль-Муттасім», «Бригади Султана Мурада», «Сукур аш-Шамаль» та інших угруповань, що діють на північному заході Сирії в провінції Ідліб. Крім найманців Туреччина також перекинула до Триполі певну кількість турецьких «військових радників». За даними арабських ЗМІ, це офіцери армійського спецназу, а також група співробітників Національної розвідувальної організації (MİT) Туреччини.

Міністр оборони ТР Хулусі Акар з турецькими військовослужбовцями

21 травня ц. р. представник ЛНА генерал Ахмед Місмарі провів прес-конференцію, під час якої показав кілька відеороликів, де зафіксоване перекидання турецької військової техніки з Ізміра до Триполі. За даними А. Місмарі, всього в Лівії перебуває близько 1,5 тис. турецьких солдатів і бойовиків турецької ПВК SADAT, а також 17 тис. сирійських найманців. На наш погляд, ці дані надто суб’єктивні і навряд чи відповідають дійсності.

В середині червня ц. р. експерти Робочої групи ООН з проблем найманців надали доповідь, де йдеться про послуги іноземних військових, якими користуються як УНЗ, так і ЛНА. Серед іноземців, які беруть участь у військових діях, незалежні експерти назвали найманців з Росії, Сирії, Чаду та Судану. У доповіді вказується, що подібні дії порушують положення Міжнародної конвенції про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців. За даними лівійського видання Akhbar Libya 24, в середині серпня ц. р. ООН зажадала від Туреччини роз’яснень щодо діяльності підконтрольної Р. Ердогану ПВК SADAT і її ролі у вербуванні сирійських бойовиків для УНЗ Лівії.

6 липня ц. р. турецьке інформагентство Anadolu повідомило, що Росія продовжує перекидати до Лівії найманців з числа жителів тих районів Сирії, що підконтрольні силам президента Б. Асада. За участь в боях на боці ЛНА сирійським найманцям нібито обіцяли виплачувати по 1000–1500 дол. США на місяць. За даними оглядачів інформагентства, перед відправкою до Лівії найманці проходять бойову підготовку на російській військовій базі Хмеймім в провінції Латакія. Стверджується, що станом на кінець червня ц. р. Росія перекинула до Лівії близько 2 тис. бойовиків з різних районів Сирії. Схоже, що для Анкари і Москви пріоритетним напрямком дій на даний час є не Сирія, а Лівія.

 

Наслідки турецького військового втручання в Лівії

Наприкінці грудня 2019 року війська ЛНА маршала Х. Хафтара знаходилися за 10 км від центру Триполі. Однак в результаті надання Анкарою військової допомоги уряду Ф. Сараджа на даний час війська Х. Хафтара відкинуті силами УНЗ на сотні кілометрів від лівійської столиці. Тоді Х. Хафтар оголосив, що його збройні сили приступають до «вирішальної битви за столицю», і при цьому погрожував топити турецькі судна й збивати транспортні літаки з військовим вантажем. 9 січня ц. р. ЛНА ввела повітряну блокаду міжнародного аеропорту Маатіга біля Триполі після того, як прихильники УНЗ використовували його для перекидання найманців і військових з Туреччини.

Гассан Саляме

Спеціальний представник генсека ООН по Лівії ліванець Гассан Саляме 2 березня ц. р. пішов у відставку за станом здоров’я. У промові з цього приводу він зазначив, що протягом двох років безуспішно намагався «возз’єднати лівійців, припинити втручання ззовні і зберегти єдність Лівії». В черговий раз Г. Саляме заявив, що військового розв’язання конфлікту в Лівії не існує, тому лівійці повинні досягти взаємоприйнятного консенсусу за столом переговорів.

Також спецпредставник генсека ООН підкреслив, що найбільшу ціну за цю війну сплачують пересічні лівійці: в країні гинуть люди і зростає число переміщених осіб, а школи і лікарні підпадають під обстріл. За його словами, ескалація насильства в Триполі і його околицях стала справжньою катастрофою для системи освіти. 210 навчальних закладів довелося зачинити, можливості навчатися позбавлені 115 тис. лівійських дітей.

Стефані Вільямс

Станом на серпень ц. р. виконуючою обов’язки Спеціального представника генсека ООН по Лівії є Стефані Вільямс.

Після деякого відносного затишшя на початку квітня ц. р. маршал Х. Хафтар поновив свою кампанію із захоплення Триполі за підтримки своїх спонсорів і відчував себе досить впевнено, допоки до бойових дій не втрутилася Туреччина. 5 квітня сили ЛНА захопили аеропорт поблизу Триполі і встановили контроль над районами Каср Бен-Гашір і Сук аль-Хаміс на околиці столиці. Однак незабаром наступ Х. Хафтара на столицю «захлинувся», оскільки формування ЛНА були оточені, внаслідок чого 150 бойовиків потрапили до полону. В середині квітня сили УНЗ, що наступали, дістали активну підтримку турецькими БПЛА Bayraktar TB2 і ракетними обстрілами з турецьких фрегатів, що знаходилися біля узбережжя Лівії. Сили УНЗ увійшли до міст Сурман і Сабрату на захід від Триполі. В середині травня війська ЛНА зазнали кілька поразок, втративши контроль над авіабазою аль-Ватія, де знаходилися склади озброєнь і військової техніки, включно з поставленими з ОАЕ російськими зенітними ракетно-гарматними комплексами «Панцирь-С1».

3-го червня формування УНЗ витіснили підрозділи ЛНА з міжнародного аеропорту Триполі, розташованого за 25 км на південь від столиці. 5 червня сили УНЗ захопили місто Тархун, останній оплот ЛНА поблизу Триполі. Незабаром вся прибережна зона від Місурати і до кордону з Тунісом перейшла під повний контроль ополчення УНЗ.

До середини червня війська Х. Хафтара втратили контроль над усіма великими містами на захід від Триполі. 7 червня підрозділи УНЗ захопили місто Бені-Валід і продовжили просуватися в напрямку портового міста Сирт і розташованої за 300 км на південь від нього авіабази Джуфра. До 8 червня війська УНЗ вийшли на відстань 18–20 км від Сирта.

Бені-Валід є центром племені «варфалла», яке вважається одним з основних арабсько-берберських племен в Триполітанії чисельністю близько 1 млн чоловік. За деякими даними, маршал Х. Хафтар у дружніх відносинах зі старійшинами племені «варфалла». Слід також зазначити, що важливу роль в політичному протистоянні влади в Триполі і Тобруку відіграють релігійні секти. Зокрема, Х. Хафтара підтримують салафіти-мадхаліти, а Ф. Сараджа — бербери-ібадіти. Х. Хафтар часто закидає Ф. Сараджу те, що його підтримують ісламісти, але ж чимало ісламістів перебувають також і в лавах ЛНА.

Сирт, що розташований посередині між Триполі і Бенгазі, має велике політичне та економічне значення. Зокрема, до Сирту ведуть нафтопроводи від родовищ нафти на сході країни в Кіренаїці, які знаходяться під контролем ЛНА. 20 червня президент Єгипту Абдель-Фаттах ас-Сісі застеріг, що якщо війська УНЗ за підтримки Туреччини спробують захопити Сирт і Джуфру, то його країна може втрутитися в лівійський конфлікт. Після цієї заяви єгипетські війська терміново почали висуватися до лівійського кордону. 13 липня глава МЗС Туреччини Мевлют Чавушоглу оголосив ЛНА ультиматум: її підрозділи повинні відійти від Сирту і Джуфри, інакше проти них розпочнеться військова операція. Наступного дня Палата представників (парламент) Лівії у Тобруку ухвалила постанову, що надає дозвіл Єгипту ввести свої війська на територію Лівії у разі, якщо сили УНЗ спробують захопити Сирт і Джуфру. З того часу між силами УНЗ і ЛНА спостерігається певна рівновага, оскільки всі розуміють, що якщо справа дійде до прямого зіткнення армій Туреччини і Єгипту на території Лівії, то в Північній Африці може виникнути великомасштабна війна з непередбачуваними наслідками.

Турецький безпілотник Bayraktar TB2

Останнім часом в бойових діях в Лівії увагу експертів привертають особливості, які, цілком ймовірно, стануть характерними і для інших регіональних військових конфліктів. Справа в тому, що досить велика кількість БПЛА, накопичених військами УНЗ і ЛНА, починають активно застосовуватися при виконанні бойових завдань, які раніше виконувала пілотована авіація. Досі в Лівії здійснено вже більше тисячі запусків бойових БПЛА. При цьому ракети з БПЛА і дронів стають дедалі більш потужними і навіть пробивають стіни залізобетонних укріплень.

ОАЕ поставляє для ЛНА китайські безпілотники Wing Loong, а Туреччина забезпечує ополчення УНЗ в Триполі безпілотниками власного виробництва Bayraktar TB2, які значно дешевші за американські безпілотники MQ-9 Reaper (вартість одного — 15 млн дол.).

Довідково:

Ударні оперативно-тактичні середньовисотні безпілотники випускають всього у шістьох країнах — США, Китаї, Ізраїлі, Туреччині, Ірані та Пакистані.

Розробку Bayraktar TB2 розпочала у Туреччині у 2000-х роках фірма Baykar Makina. Його перший політ відбувся 2009 року. У серпні 2014 року він побив світовий рекорд серед БПЛА свого класу за тривалістю польоту. Турецький безпілотник перебував у небі на висоті 8 км 24 години 34 хв.

У березні та жовтні 2019 року Україна придбала два комплекси БПЛА Bayraktar TB2 по 3 у кожному разом з двома наземними станціями управління та 200 керованими ракетами — Roketsan MAM-L. На даний час обговорюється питання спільного з Туреччиною виробництва цих та більш потужних БПЛА на території України у Запоріжжі. Проте, швидше за все, В. Путін може «переконати» Р. Ердогана не робити цього.

 

Ігрища у перемир’я

13 січня ц. р. у Москві відбулася безуспішна зустріч провідників ворогуючих сторін в Лівії — Х. Хафтара і Ф. Сараджа. Маршал Х. Хафтар відмовився підписати підсумковий документ, який не містив його вимоги про розпуск збройних формувань, що підтримують УНЗ, і про «виведення турецьких військ з Лівії». Крім цього, Х. Хафтар наполягав на необхідності безперешкодного введення своїх підрозділів до Триполі. Х. Хафтар вилетів із Москви до закінчення зустрічі, а наприкінці січня війська ЛНА відновили досить млявий наступ на Триполі і Місурату.

Фаїз Сарадж Халіфа Хафтар Агіла Салех

Певна рівновага сил протиборчих сторін конфлікту, що спостерігалася останнього місяця, сприяла спробам домовитися про тимчасове перемир’я. Так, 21 серпня глава УНЗ Ф. Сарадж видав указ про припинення вогню і військових дій, зазначивши, що Сирт і Джуфра повинні бути демілітаризовані, а поліцейські загони з обох сторін повинні дбати про безпеку в них. У відповідь голова Палати представників Лівії у Тобруку Агіла Салех зі свого боку також закликав припинити вогонь і всі бойові дії, як умову для проведення довгоочікуваних і багато разів обіцяних загальних виборів в країні. При цьому А. Салех зазначив, що припинення вогню повинне супроводжуватися припиненням іноземного втручання і відновленням видобутку нафти в інтересах лівійського народу на всій території Лівії.

Виконувачка обов’язків голови місії ООН по Лівії С. Вільямс заявила, що Ф. Сарадж і А. Салех ухвалили «сміливі та мудрі рішення, яких Лівія відчайдушно потребує у цей важкий час». Однак, вже 23 серпня представник ЛНА генерал А. Місмарі практично дезавуював заяву про перемир’я з боку А. Салеха. Заяву Ф. Сараджа про припинення вогню він назвав «маркетинговим трюком». За його словами, «якби Сарадж прагнув припинити вогонь, то він відвів би свої сили, а не висував до наших підрозділів у Сирті». При цьому А. Місмарі не згадав про заяву спікера парламенту А. Салеха про готовність до перемир’я. І цього слід було очікувати, якщо зважати на давні напружені відносини між Х. Хафтаром і А. Салехом. На наш погляд, чергове оголошення про припинення вогню не має шансів для реалізації хоча б тому, що про це слід домовлятися за столом переговорів, підписуючи відповідні документи.

Президент Єгипту Абдель-Фаттах ас-Сісі

Нагадаємо, що 8 червня ц. р. президент Єгипту А.-Ф. ас-Сісі надав пропозицію щодо врегулювання лівійського конфлікту, яку підтримали Х. Хафтар і А. Салех, однак Ф. Сарадж тоді відкинув її, відреагувавши наступним чином: «Не ми розпочинали цю війну, але саме ми визначимо час і місце її закінчення».

Таким чином, кожна з протиборчих сторін намагається самотужки вирішувати питання війни і миру і підпорядкувати супротивника своїй волі. Однак це шлях в глухий кут. Обидві сторони повинні ухвалити компромісне рішення. І скільки потрібно часу і людських жертв, щоб це нарешті усвідомили не в міру амбітні і непоступливі ватажки в Триполі і в Тобруку?

 

Ембарго не працює

Вперше ембарго на постачання озброєнь до Лівії запроваджене відповідно до резолюції РБ ООН № 1970 від 26 лютого 2011 року. У п. 9 цієї резолюції зокрема йдеться: «Всі держави-члени повинні вжити необхідних заходів для запобігання продажу або постачання Лівії озброєнь і пов’язаних з ними матеріальних засобів усіх видів, включно зі зброєю і боєприпасами, військовими машинами і технікою, напіввійськовими спорядженнями і запасними частинами…». З 2011 року і до теперішнього часу ембарго щорічно продовжувалося на рік. 5 червня ц. р. РБ ООН одностайно підтримала резолюцію Німеччини про продовження ембарго на постачання зброї до Лівії ще на рік.

1 квітня ц. р. на виконання рішень Берлінської конференції від 19 січня ц. р. Євросоюз оголосив про початок операції EUNAVFOR MED IRINI в Центральному Середземномор’ї, яка повинна завершитися до 31 березня 2021 року. Заявлена мета IRINI — реалізація ембарго на постачання зброї до зони конфлікту на території Лівії за допомогою застосування повітряних, морських і супутникових сил і засобів. Крім контролю за дотриманням збройового ембарго, учасники місії зобов’язані також припиняти контрабанду нафти і нелегальну доставку мігрантів до Європи. Мандат місії дозволяє інспектувати судна у відкритому морі біля узбережжя Лівії, які ймовірно перевозять зброю або її компоненти. Спочатку командувачем операцією IRINI призначили контр-адмірала італійських ВМС Фабіо Агостину. На початку червня ц. р. його змінив адмірал ВМС Греції Теодорос Мікропоулос. Штаб-квартира місії знаходиться в Римі.

Французький фрегат Jean Bart

Французький фрегат Jean Bart став першим судном, який приєднався до оперативної групи операції IRINI. На відміну від попередньої місії SOPHIA, яка з 2016 року безуспішно стежила за припиненням контрабанди зброї, нова місія ЄС в територіальних водах Лівії не буде користуватися підтримкою НАТО у сфері розвідки та логістики, хоча кораблі Альянсу постійно знаходяться в Середземному морі в рамках операції Sea Guardian зі спостереження за водним простором. Річ у тому, що проти підтримки Альянсом місії IRINI виступила Анкара. 27 липня міністр закордонних справ Туреччини М. Чавушоглу заявив, що ця операція нібито проводиться в інтересах лише ЛНА маршала Х. Хафтара і його союзників, в той час як УНЗ Ф. Сараджа «стикається з проблемами». Всередині ЄС також спостерігається певний спротив деяких країн проти підтримки місії IRINI з боку НАТО. Так, Греція і Кіпр категорично відкинули її проведення, оскільки побоюються, що Анкара може отримати важливі розвіддані в рамках співпраці між НАТО і ЄС, що дозволить туркам використовувати їх для коригування поставок ОВТ до Лівії. Таким чином, за такої розбіжності думок серед середземноморських країн щодо завдань операції IRINI, навряд чи її проведення буде ефективним.

Президент Франції Е. Макрон

Незважаючи на ембарго, озброєння і бойова техніка з Туреччини, Росії, ОАЕ, Єгипту та інших країн продовжує практично безперешкодно надходити до Лівії повітрям, морем або через лівійсько-турецький кордон. 29 червня ц. р. президент Франції Е. Макрон розкритикував Росію і Туреччину за невиконання ембарго ООН на постачання озброєнь до Лівії. Зокрема, він звинуватив Туреччину в участі у бойових діях на території Лівії і у тому, що в цю країну доправляються бойовики терористичних ісламістських угруповань із Сирії. Ця ситуація також демонструє частину проблем, які сьогодні мають місце у сфері співпраці між країнами-членами НАТО.

На разі спостерігається тенденція з посилення превалювання національних інтересів країн-учасниць НАТО над блоковими, що час од часу призводить до непорозуміння і навіть конфліктів між ними.

 

Висновки і прогнози

Лівія важлива для Туреччини не тільки в контексті формату двосторонніх відносин, а й як потенційно важлива країна Північної Африки. Останніми десятиліттями найбільш масштабні економічні відносини Туреччина мала з Лівією, тому турки її традиційно розглядають як свої «ворота в Африку». Іншими словами, турецько-лівійські відносини є важливою складовою політики Туреччини на Африканському континенті. Військова присутність в Лівії дасть змогу Анкарі активізувати і убезпечити проникнення турецького бізнесу на африканські ринки. Діяльність Анкари щодо Лівії в 2019–2020 рр. спрямована на закріплення турецьких позицій в цій країні і Східному Середземномор’ї. Важливою складовою таких дій є військова допомога Туреччини для УНЗ Лівії.

Без військової допомоги Туреччини та Катару УНЗ прем’єр-міністра Ф. Сараджа безсумнівно програв би у війні проти ЛНА маршала Х. Хафтара. Причому, Туреччина не тільки врятувала УНЗ від поразки, але й кардинально змінила співвідношення сил між ополченням УНЗ і військами ЛНА на досить тривалу перспективу, що викликало сум’яття серед спонсорів маршала Х. Хафтара — Росії, Єгипту, ОАЕ, КСА і Франції й певною мірою зруйнувало їх далекосяжні плани. Якщо лідери країн Євросоюзу і НАТО на початку 2020 року вже практично змирилися із здавалося б неминучим падінням уряду Ф. Сараджа, і робили ставку на «другого Каддафі» в особі «сильного» маршала Х. Хафтара, то після того, як його війська відступили від Триполі на сотні кілометрів, їм доводиться коригувати свої позиції і плани. У нинішній ситуації рівноваги сили або безсилля між протиборчими силами в Лівії це робити складніше, оскільки не зовсім зрозуміло на кого ж зробити ставку, хто переможе у цьому кривавому двобої?

З іншого боку, ні влада у Триполі, ні влада у Тобруку вже не є самодостатніми і здатними самостійно приймати рішення, оскільки вони в однаковій мірі залежать від своїх спонсорів, які дедалі наполегливіше нав’язують їм свою волю, передусім дбаючи про свої інтереси в Лівії, а не про інтереси багатостраждального лівійського народу, який з ностальгією згадує про щасливу епоху М. Каддафі…

На наш погляд, основна лінія розмежування між ополченням УНЗ і військами ЛНА, яка сьогодні проходить по лінії Сирт — Джуфра, може залишатися такою протягом досить тривалого періоду, оскільки жодна зі сторін не має достатньо сил і можливостей перейти в рішучий наступ і здобути переконливу перемогу. Така ситуація виникла головним чином через загрозу Каїра ввести свої війська до Лівії, якщо ополчення УНЗ за допомогою Туреччини спробує захопити Сирт і Джуфру. Хоча за багатьма оцінками експертів ЗС Туреччини і переважають ЗС Єгипту за своїм потенціалом, але все ж Єгипет має перевагу у вигляді чималого кордону з Лівією (1115 км), що полегшить його збройним силам маневрування засобами і силами у разі початку бойових дій з Туреччиною на території Лівії. З іншого боку, поки Туреччина залишається членом НАТО, вона не може вести бойові дії проти Єгипту — стратегічного партнера Альянсу, США та Ізраїлю. До того ж участь у ще одній війні, цього разу далеко від своїх кордонів, може негативно позначитися на внутрішньополітичній стабільності в самій Туреччині, а також на позиціях Р.Ердогана і його Партії справедливості і розвитку. Швидше за все, протиборчі сторони будуть змушені вести тривалі і виснажливі переговори про шляхи виходу з кризи і можливе примирення або хоча б співіснування. Не виключено, що нинішня ситуація може призвести до укладання угоди про конфедеративний державний устрій Лівії у складі трьох провінцій: Триполітанії, Кіренаїки і Феццану.

 

 

 

Схожі публікації