Стратегічні аспекти другого етапу війни

Іван Січень

Розвиток подій у ході війни Росії проти України підтверджує плани Москви щодо встановлення контролю над східними та південними кордонами нашої держави. Саме це і показують основні напрямки наступальних дій російських військ на українській території. У попередній статті ми вже давали оцінку згаданій ситуації. Вона здебільшого стосувалася тактичних аспектів обстановки на лінії фронту, тому хотілося б подивитись на те, що відбувається, зі стратегічної точки зору. Тим паче, що війна виходить на якісно новий рівень гостроти разом із виникненням реальної загрози втягування до неї інших країн. А це вже означає можливість переростання конфронтації між Росією та США/НАТО у військове протистояння сторін, у тому числі із застосуванням ракетно-ядерної зброї.

Протягом останнього часу відбуваються стратегічні зміни у розвитку ситуації довкола України, які можуть здійснити безпосередній вплив на обстановку на лінії фронту. Насамперед це стосується згоди західних країн на постачання важких озброєнь Україні, а також планів США та ЄС щодо введення нових санкцій проти Росії, у тому числі в енергетичній сфері.

Причинами таких змін стала низка воєнно-політичних чинників принципового характеру, які здійснили визначальний вплив на ставлення Заходу до війни Росії проти України. Так:

• Україна довела свою здатність успішно протистояти збройному нападу з боку Росії, навіть у формі повномасштабної війни. Як відомо, багато хто в Європі та у США «відводили» Україні не більш ніж три доби «життя» після вторгнення російських військ. Саме тому західні країни утримувалися від постачання Україні важких озброєнь. Однак Україна вже протрималася понад два місяці. Крім того, успішний збройний опір України розвіяв міф про «непереможність» російської армії;
• більшість із західних країн остаточно впевнилась у дійсній сутності правлячої верхівки Росії як імперського, шовіністичного, фашистського та антилюдського режиму. Західні лідери усвідомили безальтернативність проведення переговорів з Москвою лише з позиції сили, оскільки іншої мови вона не розуміє. Це ж стосується й усвідомлення щодо відсутності жодних гарантій виконання Кремлем своїх зобов’язань;
• США та країни Європи нарешті повірили у реальність загроз їх безпеці з боку Російської Федерації. Наразі про такі загрози говорять не тільки лідери країн Центрально-Східної Європи та Балтії, але й США, Канади, Великобританії, Франції, Німеччини, Італії та інших західних держав.

В цілому наведені обставини підвищили роль та значення України як передового форпосту Заходу у стримуванні Росії, у тому числі військовим шляхом. Більш того, у ситуації, що склалася, Україна розглядається США та НАТО як «щит» та чинник протидії російському військовому вторгненню до Європи.

Все це і стало причиною концептуального рішення лідерів країн-членів НАТО щодо недопущення військової перемоги Росії над Україною, яке було формально прийнято у ході відеоконференції 19 квітня ц. р. Такі наміри були підтверджені у публічних заявах президентів США Дж. Байдена та Франції Е. Макрона, прем’єр-міністрів Великобританії Б. Джонсона та Італії М. Драгі, а також державним секретарем Сполучених Штатів Америки Е. Блінкеном та міністром оборони Л. Остіном під час їх візиту до Києва 24 квітня ц. р.

На основі цього США, Великобританія, Франція, Італія, Канада, Польща, Словаччина та низка інших країн розпочали та продовжують постачання Україні танків, бронемашин та артилерійських систем великих калібрів, а також зенітних ракетних комплексів середньої дальності дії. Крім того, продовжується передача для потреб ЗСУ переносних протитанкових та зенітних ракетних комплексів і розвідувально-ударних БПЛ.

За оцінками експертів, новою зброєю Україна зможе додатково укомплектувати до десяти механізованих та танкових батальйонних тактичних груп, а також сім-вісім важких артилерійських дивізіонів. Так, радник Офісу Президента України О. Арестович прогнозує можливість досягнення ЗСУ переваги над російськими військами на території нашої держави вже до кінця травня поточного року. В результаті Збройні сили України зможуть отримати можливість перейти у контрнаступ.

Водночас США, ЄС та їх союзники і партнери продовжують посилювати санкції проти Росії. Зокрема, Європейська комісія розробляє черговий – шостий пакет санкцій, який передбачає введення часткового ембарго на російську нафту. За словами міністра економіки Франції Б. Ле Мера, до кінця поточного року Європейський Союз може повністю відмовитись від придбання нафти у Росії, а до 2027 року – також і від російського газу. Власні обмеження на імпорт російських енергоносіїв планують ввести й окремі країни-члени ЄС.

Втім, навіть і без санкцій Росія сама позбавляє себе можливостей експорту нафти до Європи. Свідченням став вибух на нафтопереробному заводі у російському м. Брянськ 25 квітня ц. р., що був одним із важливих елементів нафтопровідної системи «Дружба». За деякими даними, причиною вибуху НПЗ стало влучення російської ракети, яка була запущена по Україні, однак збилася з курсу. Хоча, чим би не був обумовлений згаданий інцидент, він став додатковим проявом тенденції поширення війни на територію самої Росії.

І це лише тільки початок. За поглядами американських та британських експертів, на стратегічному рівні Росія вже програла війну проти України. На підтвердження такого висновку наводиться факт невдач Москви із досягненням її цілей як на першому, так і на другому етапі бойових дій на українській території. Саме так розцінюється й відсутність значних успіхів російських військ у ході так званої битви на Донбасі, яка триває вже близько двох тижнів.

По суті, «битва» перейшла у форму затяжних позиційних сутичок, як це відбувалося до відступу російських військ на півночі України. При цьому Росія лише виснажує свої військові та економічні ресурси. Зокрема, за даними британської розвідки, армія РФ понесла критичні для неї втрати під м. Маріуполь (який, до речі, ще не взятий) і не може досягти прориву на сході України.

Звичайно, це не означає відмови Москви від продовження війни проти нашої держави. Більш того, вона намагатиметься посилити наступальні дії на сході та півдні України, використовуючи всі наявні резерви. Втім, Росія вже не має достатніх можливостей для цього, що засвідчує як фактичний провал спроб мобілізації до російської армії жителів західних регіонів країни, так і нестача сучасної техніки в російській армії.

Розглянута ситуація об’єктивно обґрунтовує прогнози О. Арестовича та українських аналітиків стосовно здатності Росії продовжувати активні бойові дії ще максимум два-три тижні, після чого вона перейде до позиційної оборони. На відміну від цього, як зазначалося вище, ЗСУ зможуть перейти до наступу.

Своєю чергою, це ставить питання про те, що буде робити далі режим Путіна. Так, з однієї сторони, він вочевидь не має достатніх ресурсів для досягнення перемоги над Україною військовим шляхом, а з іншої – не може відмовитись від заявлених цілей, оскільки подібне рішення буде означати його політичну смерть.

Затягування війни також не гратиме на боці Москві, оскільки матиме вкрай негативні наслідки для російської економіки через дію західних санкцій. За повідомленням Центрального банку РФ, тільки в березні поточного року нафтогазові доходи країни (як головного джерела статків її олігархів та поповнення державного бюджету) впали майже у два рази. А це вже відкриває прямі перспективи втрати Кремлем контрою над економічною та політичною ситуацією в Росії.

У такому випадку В. Путін дійсно може піти на застосування ядерної зброї проти України – як акту відчаю або помсти. На жаль, сподівання деяких українських та західних політиків на його здоровий глузд є безпідставними. Діагнозом став сам Володимир Путін, який постійно вигадує нових «противників» Росії, щоб погрожувати їм ядерною зброєю. Чергова з таких заяв була зроблена президентом РФ 20 квітня ц. р. після проведення демонстративних випробувань нової міжконтинентальної балістичної ракети «Сармат». А 25 квітня ц. р. можливість виникнення третьої світової війни у ракетно-ядерній формі допустив міністр закордонних справ РФ С. Лавров.

Подібні загрози цілком усвідомлюють на Заході, який демонструє готовність до жорстких дій у відповідь. Це неодноразово підтверджували лідери США та Великобританії. Зокрема, за словами Б. Джонсона, у випадку застосування Росією ядерної зброї проти України Лондон здійснить адекватні кроки без консультацій з НАТО.

Твердість позицій Вашингтону та Лондона із даного питання була проілюстрована публікацією у ЗМІ точної карти дислокації ракетно-ядерних сил Росії. Тим самим була продемонстрована обізнаність США та Великобританії щодо відповідних цілей для ураження на російській території.

Таким чином, другий етап війни Росії проти України характеризується виникненням низки нових аспектів стратегічного характеру. Насамперед це стосується інтернаціоналізації війни через розширення масштабів підтримки нашої держави з боку США та НАТО. Наведена тенденція має позитивне значення для України з точки зору посилення її можливостей щодо протистояння з Росією та отримання перемоги над нею.

Однак Росія, як і США із Великобританією, підвищують ставки до максимального рівня, допускаючи можливість застосування ядерної зброї. В результаті все більш реального характеру набуває загроза переростання війни Росії проти України у військове зіткнення між Росією та США і НАТО, у тому числі – глобальних ракетно-ядерних масштабів.