Звернення до народів і лідерів демократичних держав

ЗАХІД НЕ ПОВИНЕН ПРИПУСТИТИСЯ ФАТАЛЬНОЇ ПОМИЛКИ

Вибір на користь збереження путінського режиму як «меншого зла» шляхом військового і політичного компромісу руйнує претензію західного світу на лідерство

Ексклюзив «Борисфен Інтел»

Володимир Шевченко
Андрій Саварець

В інформаційному полі РФ з’явилася новація.

З різних боків, поки що обережно, починає запускатися ідея нової моделі влади в країні на основі нової Конституції.

Основна думка — старий суспільний договір призвів до катастрофічних наслідків. Він, по суті, створив «царя» і наділив його необмеженою владою. Цар «збожеволів», заздалегідь оточивши себе злодіями, зрадниками, нікчемами і двійниками. Запит суспільства на «порядок, стабільність, справедливість» був провалений найдраматичнішим чином (про що свідчить, зокрема, «бунт Пригожина»).

Ця новація повністю вписується в пропоновану нами систему поглядів на так зв. СВО, про що ми пишемо вже понад рік.

Крізь нескінченні воєнні злочини російського режиму, жахи і страждання десятків мільйонів українців, а також зовнішню безглуздість російської агресії дедалі виразніше проступає логіка керованої «російської консервативної революції». Її справжньою метою є легітимізація безроздільної влади спецслужб у новій Росії (за аналогією з Іраном).

Судячи з результатів, більшу частину цього злочинного і кривавого шляху вже пройдено. Це дає підстави її організаторам у вищих ешелонах влади РФ говорити про те, що якихось (досі неназваних) цілей СВО «буде неодмінно досягнуто», хоча жодна з публічно проголошених цілей так зв. СВО (їх зараз понад 30) не може бути досягнута навіть теоретично.

Ідеологи і практики «російської консервативної революції»:

вже ініціювали, організували і здійснили Вторгнення — почали свідомо агресивну війну (тобто пройшли найскладніший в організаційному сенсі етап, про який ми писали тут);
ведуть війну певним визначеним способом — найбільш варварським і злочинним щодо України і, одночасно, найбільш руйнівним для існуючої системи в РФ;
вони вже здійснили повне юридичне «закуклюлювання» своєї внутрішньої і зовнішньої політики (а головне — економіки) шляхом розірвання понад півсотні міжнародних угод і виходу в такий спосіб з-під міжнародного економічного і політичного арбітражу (наразі здійснюють передачу його своїм силовим структурам);
розпочали організацію Смути — дезінтеграції та руйнування чинної системи влади в країні і створення суспільного запиту на нову модель — новий суспільний договір (елементи цього процесу: «бунт Пригожина» і вибухоподібна активізація радикальних ура-патріотів);
активно здійснюють перетворення авторитарної російської держави на надтоталітарну (дедалі репресивніші закони і способи їх практичного застосування створюються буквально щодня);
впритул підходять до передачі частини тіньового арбітражу від так зв. «феодальних» етнічних кримінальних структур до контрольованих із центру так зв. «придворних» (спостерігаємо початок процесу);
починають озвучувати пропозицію про необхідність нової системи побудови влади в країні на базі нової конституції з легальним (конституційно закріпленим) домінуванням спецслужб (спостерігаємо початок процесу).

Виходячи з вищесказаного, необхідно відзначити найважливіші моменти. Від них, без перебільшення, залежать долі сотень мільйонів людей, доля провідних світових політичних лідерів і потужних політичних сил, а також конфігурація та ефективність міжнародних об’єднань на найближчі чверть століття:

основні потрясіння всередині РФ ще попереду, бо без повноцінної Смути і руйнації старої моделі нова державна система конституційного рівня не з’явиться (це елемент революції, і він буде здійснюватися);
у масовій свідомості сучасного російського суспільства запит на демократію практично відсутній, і жодної демократичної Росії не буде (у перспективі щонайменше 20 років буде перманентно агресивний тоталітарний монстр);
наразі серед західних політичних еліт усе ще присутня і вельми поширена фатально хибна думка, що запобігти подібному сценарію розвитку політичної системи в РФ можна шляхом вибору на користь «меншого зла» — збереження при владі через військовий компроміс нинішнього режиму на чолі з Путіним (режиму слабкого та злочинного, але такого, що утримує контроль над ядерною зброєю);
висловлювання і дії, які виходять із такої думки, вже призвели до вельми істотних репутаційних втрат у низки лідерів провідних держав Європи та Азії;
цих вельми чутливих політичних втрат вдалося б гарантовано уникнути, якщо виходити з положення про маріонетковість (тобто відсутність суб’єктності) Путіна, який насправді є надзвичайно важливою (але не головною) ланкою в механізмі влади в РФ і в нинішньому процесі керованої революції;
з огляду на несуб’єктність Путіна абсолютно безглуздо пропонувати йому будь-які преференції (навіть ті, що особисто для нього становлять найвищу цінність, на кшталт збереження режиму його особистої влади на багато років) в обмін на відмову від публічно озвучених (але в реальності — бутафорських) цілей так зв. СВО;
вибір на користь збереження путінського режиму в нинішньому вигляді як «меншого зла» повністю позбавлений логіки, бо він і є цим «більшим злом», яке вже завершує свою остаточну і керовану згори трансформацію (за участю фігури Путіна на цьому етапі);
є всі підстави вважати, що справжні (внутрішньоросійські) цілі СВО будуть досягнуті. На цю трансформацію навряд чи вже можна вплинути, і вже абсолютно неможливо — шляхом заморожування конфлікту, військових і політичних поступок, «серйозних побоювань» і «глибоких занепокоєнь»;
фізичну, економічну, політичну, дипломатичну і морально-психологічну Стіну між тоталітарною Росією і міжнародною коаліцією демократичних країн будувати доведеться в будь-якому разі, і ще довго доведеться «перемовлятися через паркан» з позиції сили;
головний страх Заходу — втрата контролю центральної влади в РФ над ядерною зброєю — вельми ефективний блеф (керована революція та її елемент — Смута — цього в реальності не передбачає від слова «зовсім», а тільки у вигляді блефу);
другий страх Заходу — застосування путінським режимом ТЯЗ (керована революція в РФ не передбачає жодного такого варіанту як реальної події);
третій страх Заходу — фактична передача Росією Китаю свого суверенітету — такий самий небезпечний міф, що роззброює Захід. Суверенітет — головна мета російських трансформацій і ключова ланка сучасної ідеології РФ, яку щодня озвучують на всіх майданчиках. Суверенітет розуміється як повний контроль нової еліти над усіма процесами в державі. Максимальний суверенітет — це і є справжня мета керованої революції (і так зв. СВО як її найважливішого інструменту).

* * *

Саме з такого (як найпрагматичнішого та найреалістичнішого) розуміння російсько-української війни та пов’язаних із нею процесів має виходити як тактика, так і довгострокова стратегія консолідації демократичних країн заради збереження цінностей демократичного світу.

Що довше триватиме період до сприйняття цього бачення міжнародним співтовариством, то більших втрат зазнає український народ, міжнародна економічна система, а значна кількість світових політичних лідерів і країн втратять своє обличчя та вплив.

Критерієм спроможності Заходу забезпечити своє лідерство та ефективний розвиток у майбутніх міжнародних протистояннях (за чим дуже уважно спостерігає увесь світ) є його рішучість і здатність забезпечити майбутній мир в Україні саме на українських, а не російських умовах.

Приклади такої рішучості є, і вселяють оптимізм — до політичної, фінансової, військової та моральної підтримки боротьби України за свою свободу й фундаментальні загальнолюдські цінності додалася й юридична: понад 40 країн світу підтримують березневе рішення Міжнародного кримінального суду щодо видачі ордера на арешт Путіна. Це рішення лідери ЄС та інших країн розглядають як початок процесу реального притягнення до відповідальності російських лідерів за злодіяння, скоєні в Україні.

Єдність на базі цінностей гуманізму і демократії має продемонструвати свою реальну ефективність у боротьбі з варварством!
Це єдиний шлях збереження нашої цивілізації!!!

Про авторів:
	Володимир Шевченко, експомічник секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор філософських наук
	Андрій Саварець, керівник Центру розвитку цифрової економіки, юрист