Якщо Москва досягне своїх цілей, то Україна опиниться між двома палаючими конфліктами — на Донбасі і у Молдові

Іван Січень

Поточна ситуація, що спостерігається у Молдові сьогодні, так чи інакше, але безпосередньо стосується і України. Про що йшлося нещодавно у статті «Україна і Молдова: геополітичні перспективи. Партнери і союзники пострадянського простору». Адже Молдова для нашої держави — і партнер у політичній, економічній та безпековій сфері (в т.ч. у протистоянні з Росією), і «ворота» у Південно-Східну Європу, і транспортний регіональний вузол, і ринок для реалізації українських промислових товарів.

Останнім часом молдовське питання стає особливо актуальним, що пояснюється  поточною політичною кризою у Молдові, що виникла у процесі трансформації влади після президентських виборів в грудні минулого року на фоні боротьби між проєвропейскими та проросійськими силами країни. Від наслідків такого протистояння залежать перспективи європейського розвитку Молдови. Якщо ж наслідки будуть негативні, то країну накриє політичний хаос. І це обов’язково відчує на собі Україна. В першу чергу поблизу свого південно-західного кордону…

Тому розглянемо такі прогнози більш конкретно.

Безпосередньо причиною політичної кризи в Молдові стали намагання попереднього президента країни, лідера проросійської Партії соціалістів Республіки Молдова І. Додона, нівелювати перемогу на президентських виборах М. Санду — представника проєвропейської партії «Дія і солідарність».

Для цього І. Додон використовує особливості системи державної влади Молдови, що, по суті, є парламентсько-президентською республікою. Адже саме контроль над парламентом Молдови у значній мірі дає змогу контролювати владу в країні. Саме цей чинник свого часу проєвропейська більшість у молдовському парламенті використовувала проти самого І. Додона. Зокрема, вона фактично контролювала Конституційний суд та уряд Молдови, що дозволяло тимчасово призупиняти президентські повноваження І. Додона при ухваленні ним критичних рішень на користь Росії.

З огляду на таку ситуацію і за підтримки Москви І. Додон зробив низку кроків і зміцнив свої позиції у парламенті країни. Так, Партія соціалістів Республіки Молдова об’єдналася в коаліцію з партією «Шор» (лідер — молдовський політик та бізнесмен І. Шор; звинувачений у корупційній діяльності в особливо великих розмірах, перебуває в Ізраїлі), а також перетягнула на свій бік кількох депутатів, що дозволило їй створити парламентську більшість.

І. Додон раніше вимагав екстрадиції І. Шора, а зараз пішов на об’єднання з його партією

Завдяки цьому І. Додон дістав можливість, як мінімум, блокувати роботу М. Санду за згаданою вище схемою, і як максимум — розпочати процедуру її імпічменту. Втім, останнє є здебільшого гіпотетичною можливістю, оскільки передбачає відповідний референдум, який навряд чи буде успішним для І. Додона, оскільки М. Санду надзвичайно популярна в Молдові, що, між іншим, дозволяє їй жорстко йому протистояти. Та і стрімке падіння авторитету парламенту Молдови через повну безпринципність значної кількості його членів, включно з самим І. Додоном, також працює на користь М. Санду (до речі, І. Додон раніше вимагав екстрадиції І. Шора з притягненням його до кримінальної відповідальності, а згодом пішов на об’єднання з його партією).

Спираючись на такі розрахунки, М. Санду робить ставку на «перезавантаження» вищого законодавчого органу країни, що допускається молдовським законодавством. Так, згідно з конституцією Молдови, президентові надається право розпустити парламент та оголосити дострокові парламентські вибори у двох випадках, а саме: за неспроможності парламентарів сформувати уряд або через блокування ними ухвалення законів протягом двох місяців; якщо парламент відхилить запропонований йому склад уряду, як мінімум, двічі у 45-денний термін після внесення відповідної пропозиції.

В рамках такого підходу у січні ц. р. М. Санду висунула на посаду прем’єр-міністра кандидатуру колишньої очільниці міністерства фінансів Н. Гавріліци. Як і запланувала М. Санду, проти такої кандидатури у парламенті виступили не тільки її супротивники, але й ті, хто вважався її прихильниками. Попри це М. Санду відмовилась висувати іншу кандидатуру, що створило формальне підґрунтя для можливого розпуску парламенту.

Президент Молдови М. Санду і кандидат на посаду прем’єр-міністра Н. Гавріліца

У відповідь І. Додон оскаржив дії М. Санду у конституційному суді Молдови. Цей суд наразі знаходиться під контролем нової парламентської більшості, тому він прогнозовано визнав такі дії нібито неконституційними. Разом з тим, ні парламент Молдови, ні згаданий суд не мають у такому питанні реальних важелів впливу на М. Санду. Все це надало їй можливість оголосити рішення розпустити парламент 23 березня ц. р., тобто, через три місяці після відставки уряду (офіційно втратив повноваження після президентських виборів).

Втім, рішення М. Санду про проведення дострокових парламентських виборів та сприятливі для неї суспільні настрої поки що не гарантують повної перемоги в Молдові проєвропейських сил. Ба, навіть більше, найближчим часом ситуація там може ще більше ускладнитися.

Наприклад, І. Додон разом зі своїми прихильниками з парламенту спробують зашкодити планам М. Санду, а вона, відповідно, може мобілізувати власний електорат на масові акції протесту проти того ж І. Додона, ПСРМ і решти його союзників. При цьому, виходячи з досвіду попередніх революційних подій в Молдові, такі акції можуть перерости у безлад, сутички прихильників різних політичних сил, захоплення урядових будівель тощо. Водночас не дріматимуть сепаратисти з різних регіонів Молдови. Тим паче, що дехто з них підтримує І. Додона і ПСРМ.

Як і колись, такою ситуацією поспішить скористатися Росія з метою остаточно дезінтегрувати Молдову і взяти під контроль її окремі частини. Тому росіяни надаватимуть допомогу І. Додону, іншим лівим, проросійським та сепаратистським силам, а також впливатимуть на ситуацію через місцеві кримінальні і політико-олігархічні сили.

З огляду на свої інтереси у регіоні, в рамках таких дій Москва не зупиниться також і перед провокацією чергового загострення придністровського конфлікту, а також нових конфліктів в інших молдовських регіонах. Зокрема, на фоні ускладнення ситуації в Молдові з середини лютого ц. р. значно активізувалася навчально-бойова діяльність Оперативної групи російських військ у Придністров’ї. Різнопланові навчання відбуваються фактично щоденно з опрацюванням бойових стрільб, маршів на бронетехніці, наступальних та оборонних дій, а також заходів боротьби з тероризмом.

Така політика Росії стане ще більш активною, якщо М. Санду вдасться провести дострокові парламентські вибори і проєвропейські сили впевнено переможуть. Тоді позиції М. Санду підриватимуться шляхом дестабілізації обстановки в Молдові та створення проблем у роботі молдовської економіки.

Окремим результатом деструктивних дій Росії стосовно Молдови буде додатковий тиск на Україну та розпорошення її зусиль внаслідок виникнення ще однієї «гарячої точки» поблизу українських кордонів. Якщо Москва досягне таких цілей, то Україна опиниться між двома палаючими конфліктами — на Донбасі і у Молдові. Це значно ускладнить положення нашої держави. Не кажучи вже про втрати для економічної співпраці з Молдовою, перешкоди для транзиту українських товарів через її територію.

Це набуває для України особливої гостроти в зв’язку з фактичним зривом Росією перемир’я на Донбасі. Причому, характер дій Росії не виключає можливості її підготовки до розширення масштабів військового вторгнення в Україну. Виходячи зі стратегічних російських планів, які опрацьовуються на СКШН типу «Кавказ», кінцева мета такого вторгнення — створення сухопутного коридору до Криму та Придністров’я.

Таке загострення ситуації в Молдові є логічною складовою частиною згаданих московських планів, які, ясна річ, створюють головну загрозу для України на молдовському напрямку.