Зовнішньополітичний курс Ердогана

Зовнішньополітичний курс Ердогана на ескалацію та що він приховує

30.05.2022 р. «Die Welt», Німеччина

Війна Росії в Україні у розпалі, жорстокість агресора не знає меж, наступ російських військ на сході України продовжується, виснажлива та кровопролитна боротьба за незалежність і саме існування української нації триває.

Тим часом, увагу міжнародної спільноти та аналітиків привернула ситуація навколо позиції лідера Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана, який вирішив використати привід процедурної участі в голосуванні за вступ до НАТО Фінляндії і Швеції для досягнення певних геополітичних цілей Туреччини у відносинах з цими державами півночі Європи.

 Німецьке видання «Die Welt» надрукувало статтю власного кореспондента в Афінах Кароліни Дрютен (Carolina Drüten), в якій висвітлюються причини категоричної позиції Ердогана та його погроз заблокувати вступ Швеції та Фінляндії до НАТО, якщо вони не змінять їх міжнародної позиції стосовно опонентів Туреччини у регіоні.

Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган.
Джерело: Murat Cetinmuhurdar/Presidential Press Office/REUTERS; Montage: Infografik WELT

Видання зазначає також, що водночас з погрозами президента Туреччини заблокувати вступ Швеції та Фінляндії до НАТО, він погрожує також новим наступом власних військ на півночі Сирії  і розриває контакт із союзником по НАТО Грецією. «Die Welt» вважає, що час для демаршу Ердогана був обраний ним свідомо.

Туреччина, зазначає видання, принципово дотримується своєї негативної позиції щодо прийняття до НАТО Фінляндії і Швеції. Представники цих двох країн проводили переговори зі своїми турецькими колегами в Анкарі протягом п’яти годин. Країни Північної Європи мають намір приєднатися до НАТО, президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган поки що перешкоджав цьому. Його речник Ібрагім Калін (Ibrahim Kalin) заявив після зустрічі в середу 25 травня ц.р., що процес «не просуватиметься вперед, якщо проблеми безпеки Туреччини не будуть вирішені шляхом здійснення конкретних кроків у визначені терміни».

У той час як Туреччина, як єдина країна НАТО, все ще блокує прийом до Альянсу двох північних країн, її президент оголосив про свій наступний зовнішньополітичний проект, що може мати вибухові наслідки. А саме, Ердоган анонсував новий військовий наступ на півночі Сирії. Тим самим він свідомо розриває контакти з прем’єр-міністром Греції Кіріакосом Міцотакісом (Kyriakos Mitsotakis). Перебіг попередніх подій свідчить, що Ердоган твердо дотримується обраного зовнішньополітичного курсу на конфронтацію. Час для проголошення такої жорсткої позиції Ердоганом обраний не випадково, зазначає німецьке видання.

Військова операція на півночі Сирії має розпочатися, як тільки військові, спецслужби та сили забезпечення безпеки завершать підготовку. Метою операції є створити 30-кілометрову зону для боротьби з терористичними загрозами, що надходять  Туреччині з регіону.

Актуальний стан у Сирії.
Джерело: Інфографіка WELT

  • Рожевий: райони, що контролює уряд завдяки підтримці військ Росії та Ірану
  • Зелений: повстанці (переважно ісламісти)
  • Жовтий: курди / повстанці
  • Синій – домінування турків

Стан на кінець травня 2022 року.
Джерело: Institute for the Study of War, liveuamap

 

Акіф Чагатай Кіліч

Голова комітету із закордонних справ турецького парламенту Акіф Чагатай Кіліч (Akif Cagatay Kilic) пояснив для видання WELT, що «зона безпеки призначена для переселення сирійських біженців, для забезпечення безпеки Туреччини та для боротьби з тероризмом».

Анкара хоче відтіснити сирійське курдське ополчення «Загони народної самооборони» (курд. Yekîneyên Parastina Gel, YPG) від кордону, яке Туреччина розглядає як відгалуження забороненої Курдської робочої партії PKK. Остання також вважається терористичною організацією в США та в Європі. Ердоган також кілька разів заявляв, що він має намір повернути сирійців, які повертаються на добровільних засадах. У Туреччині проживає наразі близько 3,7 мільйона сирійських біженців, ставлення до них значно погіршилося.

Курдське ополчення «Загони народної самооборони».
(курд. Yekîneyên Parastina Gel, YPG)

Джерело: «Radical Guide», https://www.radical-guide.com/

Анкара кілька разів намагалася реалізувати ці наміри військовими засобами. Зокрема, у жовтні 2019 року турецькі сухопутні війська перейшли кордон на півночі Сирії. Західні спостерігачі, в тому числі німецькі політики, назвали цю операцію «такою, що суперечить міжнародному праву». В якості контраргументу, Анкара заявила щодо власного права на самооборону. Водночас, Акіф Чагатай Кіліч, який обіймає посаду голови комітету у закордонних справах у парламенті Туреччини від правлячої «Партії справедливості та розвитку» ПСР,  заявив, що  «ми не порушуємо міжнародного права».

У будь-якому випадку, зазначає «Die Welt», ще одна широкомасштабна операція на півночі Сирії приховує в собі потенціал ескалації між Туреччиною та її партнерами по НАТО. З політичної точки зору, для Туреччини час для анонсованого наступу є сприятливим. На користь Ердогана грають два фактори.

Перший з них, — це війна в Україні.

Путін зв’язаний війною, Ердоган має перевагу

Яшар Якіс

Росія є найпотужнішим союзником режиму Асада в Сирії та останніми роками все більше позиціонує себе як державу, яка підтримує порядок в регіоні. Зокрема, наступ Туреччини 2019 року завершився після того, як глава Кремля Владімір Путін і Ердоган дійшли згоди про мирну угоду в Сочі. Туреччині довелося відмовитися від початкової мети створити буферну зону глибиною 30 кілометрів і протяжністю понад 400 кілометрів і задовольнятися тими районами, які їй дозволив Путін.

Проте війна в Україні зараз сковує можливості Росії. Деякі аналітики навіть припускають, що Кремль може вивести війська із Сирії для їх розміщення і застосування в Україні. Існують повідомлення, що Москва вже завербувала деяку кількість сирійських найманців.

Відповідно до стратегічних пріоритетів Росії, Україна має перевагу перед Сирією. Колишній міністр закордонних справ Туреччини Яшар Якіс (Yasar Yakis) повідомив для WELT, що «Росія настільки зайнята своїми проблемами в Україні, що витрачатиме менше часу на активні дії в Сирії».

 

Другим фактором, що грає на користь намірів вторгнення Ердогана, є суперечка в НАТО через наміри вступу до Альянсу Фінляндії та Швеції.

США чітко дали зрозуміти, що вони «глибоко стурбовані» можливою ескалацією на півночі Сирії. Однак залишається сумнівним, чи має намір Вашингтон дозволити собі через це втягтися до чергового конфлікту з Туреччиною. Фінляндія та Швеція не можуть приєднатися до НАТО без згоди Туреччини. А віддалення Ердогана до іншого фронту принципової суперечки може ще більше ускладнити цей процес.

Поки невідомо, чи почнеться новий наступ Туреччини в Сирії і коли саме. Проте політик у парламенті Туреччини Яшар Якіс припускає, що Ердоган буде дотримуватися свого слова та реалізує агресивні плани на практиці. Питання полягає лише в тому, в якому саме обсязі. Яшар Якіс заявив, що він «сподівається, що операція не порушуватиме міжнародного права і не ускладнить ще більше ситуацію в Сирії».

Туреччина не хоче бачити Швецію та Фінляндію в НАТО.
Джерело: «24 канал», колаж 24 канали, https://24tv.ua/ru/
 
Кіріакос Міцотакіс

Крім питань забезпечення безпеки країни, для Ердогана, очевидно, відіграють також роль і внутрішньополітичні причини. За рік до чергових виборів він втрачає підтримку потенційних виборців в опитуваннях, а інфляція в країні становить 70 відсотків. Попередні наступальні операції в Сирії покращили рейтинг Ердогана, оскільки війна об’єднує країну.

Окрім погроз застосувати вето на вступ до НАТО Фінляндії і Швеції та здійснення наступу на півночі Сирії, у Туреччині загострилася ще одна зовнішньополітична суперечка. А саме, Ердоган розірвав контакти з прем’єр-міністром Греції Кіріакосом Міцотакісом (Kyriakos Mitsotakis). За власним висловом Ердогана, зробленим ним на початку минулого тижня, «він для мене більше не існує». Примітно, що за останні півтора року відносини між регіональними суперниками та союзниками по НАТО фактично покращилися.

Туреччина воює на кількох фронтах

Проте останніми тижнями грецька сторона все частіше повідомляла про обльоти літаками турецьких островів, населених греками. Зважаючи на це, Міцотакіс нещодавно рекомендував Конгресу США не продавати жодного озброєння в східних регіонах Середземного моря. Малася на увазі Туреччина, яка намагається купити американські винищувачі F-16.

Анкара обурилася. Голова парламентського комітету із закордонних справ Туреччини Акіф Чагатай Кіліч заявив, що «ми є членами НАТО і підтримуємо Україну проти Росії. А потім приходить Міцотакіс і каже у Вашингтоні: позбавте наших союзників по НАТО засобів для продовження захисту південних і південно-східних флангів».

Уряд США вважає, що угода з продажу партії F-16 Туреччини
служить економічним та політичним інтересам США.

Джерело: «Anadolu Agency», https://www.aa.com.tr/

Після того, як спочатку здавалося, що війна в Україні допоможе турецькому президенту повернутися до провідних позицій на міжнародній арені, наразі Туреччина  перебуває у конфронтації на кількох фронтах.

Наступний саміт НАТО відбудеться в Мадриді наприкінці червня ц. р. Альянс до того часу прагне знайти рішення суперечки щодо розширення НАТО на північ. Однак, з точки зору союзників, Туреччина вже втратила довіру через свою публічну опозицію щодо членства Фінляндії та Швеції в Альянсі.

Однак голова парламентського комітету у міжнародних справах Туреччини Акіф Чагатай Кіліч намагається опиратися враженням, що Анкара є ненадійним партнером. Він заявляє, що «ми друга за чисельністю армія в НАТО, південний і південно-східний фланг Альянсу. І ми говоримо цілком відверто: кожен, хто хоче приєднатися до цього Альянсу, повинен відповідати на всі питання безпеки та занепокоєння Туреччини».

 

Принципова позиція Туреччини щодо вступу до НАТО Фінляндії і Швеції пов’язана з небажанням цих країн засуджувати діяльність тих політичних сил і бойовиків у Сирії, яких Туреччина вважає антизаконними та забороненими. Насамперед це сирійське курдське ополчення «Загони народної самооборони» (курд. Yekîneyên Parastina Gel, YPG), як відгалуження забороненої у Туреччині Курдської робочої партії PKK.

Тривалі перемовини між учасниками суперечками, що відбувалися протягом попереднього тижня, поки що не призвели до зміни позицій. Партнери Туреччини, зокрема США, з розумінням ставляться до вимог Ердогана, який своєчасно використав  наявні у нього можливості права вето для досягнення тактичних геополітичних переваг у регіоні. Очікується, що вимоги Туреччини будуть виконані Фінляндією і Швецією, оскільки ризики і загрози, у порівнянні з вірогідною втратою можливості вступу до НАТО для них є неспівставними.

Тим часом, Туреччина набуває додаткового значення на геополітичній мапі Європи майбутнього, якщо відбудеться оформлення нового воєнно-політичного союзу, запропонованого нещодавно прем’єр-міністром Великобританії Борисом Джонсоном. Після поразки Росії у війні проти України актуальним стане союз Великобританії, Польщі, Литви, Латвії, Естонії, України та Туреччини.

Джонсон виступає за створення альтернативи ЄС разом із Україною та іншими країнами.
Джерело: «Фокус», фото Flickr, https://focus.ua/

У такій конфігурації на європейському континенті виникає нове за якістю учасників об’єднання, до якого не входитимуть традиційні законодавці політичного порядку денного на континенті, Німеччина і Франція. Вочевидь, багаторічна залежність Парижу і Берліну від Москви, що тривала десятиріччями, стає останнім часом токсичною для європейських партнерів та прийняття оперативних рішень, що не піддаються впливам Москви. Лідери Німеччини і Франції розуміють небезпечні для них тенденції, що виникають на новій геополітичній мапі Європи, можливо саме тому створюють перешкоди та затягування у постачанні Україні важкого озброєння та пришвидшення поразки Росії.

Перемога України у війні стає небезпечною для Німеччини і Франції, які ризикують втратою своєї звичної і комфортної ваги у вирішенні перманентних безпекових проблем, які створювала для всіх Росія. Ролі глобального перемовника з Москвою Франції та економічного споживача надприбутків від російських сировинних ресурсів Німеччини, перестають бути привабливими.

Туреччина, навпаки, у випадку оформлення такого союзу, який має перспективу стати основою для реалізації давно назрілого проекту Тримор’я, може стати важливою ланкою у конфігурації нового економічного та безпекового простору в Європі, до якого будуть намагатися долучитися й інші держави регіону. Час неповороткого та інертного Євросоюзу минає. Війна та прогрес висувають нові імперативи. Перемога України змінить Європу і світ.

https://www.welt.de/politik/ausland/plus239026815/Nato-Streit-Erdogans-aussenpolitischer-Eskalationskurs.html

У заголовку матеріалу зображення з сайту «Ділова столиця»

Схожі публікації