США і Туреччина в Лівії: посилення взаємодії

Частина 1

 

 

Олексій Волович
кандидат історичних наук

 

 

Американсько-лівійські відносини за часів М. Каддафі

З самого початку Лівійській революції був притаманний яскраво виражений антиімперіалістичний характер. На початку 70-х років минулого століття М. Каддафі домігся виведення всіх американських військових баз з території Лівії, націоналізував іноземні нафтові компанії, включно з американськими. Лівія брала активну участь у справі застосування до США нафтового ембарго за те, що вони надавали підтримку Ізраїлю в Жовтневій арабсько-ізраїльській війні 1973 року (війна Судного дня).

У багатьох своїх виступах в 1970–80-х роках М. Каддафі оголошує американський імперіалізм «головним ворогом арабів, Ісламу і Сходу». Користуючись ослабленням СРСР в 80-х роках минулого століття, США посилили свій військово-політичний та економічний тиск на режим М. Каддафі. З появою у 1981 році у Білому домі адміністрації президента Р. Рейгана конфронтація між США і Лівією досягла найбільшого загострення, пік якого припав на квітень 1986 року, коли американська авіація завдала бомбових ударів по Триполі і Бенгазі.

Згодом США запровадили досить жорсткі санкції проти Лівії. Ухвалення 31 березня 1992 року Радою Безпеки ООН резолюції № 748, в якій лівійський режим звинувачувався в міжнародному тероризмі, практично унеможливило продовження військово-технічної співпраці між РФ і Лівією. Те, що Москва проголосувала за цю резолюцію ООН, очевидно можна пояснити її спробами на той час налагодити довірливі відносини з Вашингтоном і прагненням уникати з ним зіткнень на міжнародній арені. Після того, як розвалився Радянський Союз, М. Каддафі зрозумів, що вплив РФ вже ніколи не буде таким, як у СРСР, тому вирішив за краще врегулювати свої відносини безпосередньо із Заходом, що йому, власне, і вдалося на зламі другого тисячоліття.

Хоча після 2001 року діалог між Триполі і Вашингтоном помітно пожвавився і американські нафтові компанії знову отримали доступ до розробки лівійських нафтових родовищ, все ж непокірний і незалежний М. Каддафі, як лідер багатої на енергоносії країни, не влаштовував Захід і, перш за все, США. У лютому і березні 2011 року під тиском США, Франції і Великої Британії РБ ООН ухвалила дві резолюції по Лівії — № 1970 від 26 лютого 2011 року і № 1973 від 17 березня 2011 року, відповідно до яких були запроваджені жорсткі санкції проти лівійської влади. Зокрема, ці резолюції санкціонували «будь-які дії щодо захисту мирних жителів і населених ними територій», що було протиправно використано країнами НАТО для збройного втручання у внутрішній лівійський конфлікт головним чином з метою фізичного знищення М. Каддафі.

Кремль, з одного боку, дуже критично поставився до військової операції НАТО в Лівії, а з іншого — чомусь жодного разу не скористався правом вето під час голосування щодо лівійських резолюцій в Раді Безпеки ООН. Якби він тоді ветував ці резолюції РБ ООН, то, можливо, ситуація в Лівії розвивалася б за іншим, не таким трагічним сценарієм, яким він залишається протягом останніх дев’яти років. Але прем’єр-міністр В. Путін і «президент» Д. Медведєв тоді цього не зробили, очевидно, сподіваючись, що країни НАТО «загрузнуть» у лівійському конфлікті і Росія матиме більшу свободу дій в інших регіонах пострадянського простору і світу.

Згодом Москва зробила ставку на колишнього соратника М. Каддафі командувача Лівійської національної армії (ЛНА) маршала Халіфу Хафтара (77 років). У лютому 2017 року представники Х. Хафтара вели в Москві переговори про закупівлю російських озброєнь вартістю близько 1,5 млрд євро (бойові літаки, танки, системи ППО). Ці озброєння Росія могла поставляти лише після зняття ембарго ООН, але як і інші країни (ОАЕ, КСА, Єгипет, Катар, Туреччина) у Москві знайшли можливість обійти це ембарго.

 

Напруженість у відносинах між США і ТР

Взаємодія США і Туреччини в Лівії є одним з багатьох сегментів американсько-турецьких відносин, і щоб мати уявлення про те, яким воно є чи може бути, очевидно, слід нагадати читачам, на якому підґрунті проблемних двосторонніх відносин воно розвивається. Зрозуміло, американсько-турецькі відносини — це окрема глобальна тема, тому зараз лише нагадаємо про деякі найбільш проблемні аспекти таких відносин.

Довідково:

У 2019 році вийшла збірка статей близько 40 відомих дослідників і експертів «Турецько-американські відносини: 200-річний період і далі» під редакцією турецьких дослідників Сертіфа Деміра та Аіче Еміноглу. На думку експертів, на сьогодні ця книга є одним з найбільш повних і свіжих досліджень, присвячених всебічному розгляду турецько-американських відносин.

Американсько-турецькі відносини почали стрімко погіршуватися у 2003 році, коли уряд прем’єр-міністра Реджепа Ердогана і турецький парламент відмовилися дати дозвіл Сполученим Штатам на розміщення на турецькій території близько 60 тис. американських солдатів і використання авіабази Інджірлік для вторгнення до Іраку, незважаючи на те, що американці обіцяли надати «допомогу» Туреччині на суму 15 млрд дол. Одночасно з цим в турецькому суспільстві почали посилюватись антиамериканські настрої. Якщо у 2000 році, згідно з опитуваннями дослідницького центру Pew Research Center, 52 % турецьких громадян позитивно ставилися до дій США на міжнародній арені, то у 2003 році їхня кількість зменшилася до 15 %, а в 2007 році — до 9 %.

У період президентства Барака Обами американсько-турецькі відносини також були досить напружені. Якщо в перший період арабських революцій, що розпочалися у 2011 році, адміністрація Б. Обами підтримувала прагнення турецької влади відігравати провідну роль у зміні правлячих режимів в Сирії, Єгипті та Лівії, то з часом між Анкарою і Вашингтоном почали з’являтися та наростати суперечності і розбіжності в оцінці ситуації на Близькому Сході. Адміністрація Б. Обами робила ставку на політичні методи розв’язання сирійського конфлікту, а ось в Анкарі виступали за силове усунення режиму Б.Асада із залученням джихадистів і радикальних ісламістів. Незважаючи на тиск Вашингтону, Анкара відмовилася приєднатися до створеної американцями у вересні 2014 року міжнародної коаліції проти ІДІЛ. З великими труднощами адміністрації Б. Обами вдалося домогтися від Туреччини дозволу використовувати турецьку авіабазу Інджірлік для здійснення авіаударів по позиціях ІДІЛ. Наприкінці президентського терміну Б. Обами Р. Ердоган визначав політику його адміністрації на Близькому Сході як «каламутну і невиразну». За його словами, суперечлива і непослідовна позиція США щодо Сирії та арабсько-ізраїльського конфлікту стала причиною дестабілізації обстановки в регіоні. Р. Ердоган традиційно захищає Єрусалим і його мусульманські святині від зазіхань Ізраїлю, а також стоїть на сторожі інтересів палестинського народу, що однозначно не підтримується самим Д. Трампом і його адміністрацією.

Р. Ердоган неодноразово прозоро натякав, що американські спецслужби стояли за спробою військового перевороту в Туреччині в ніч на 16 липня 2016 року. Відмова США видати турецького проповідника Ф. Ґюлена, якого Р. Ердоган вважає головним організатором цих подій, посилювала ці підозри. Зі свого боку адміністрація Б. Обами була занепокоєна безпрецедентною чисткою в лавах збройних сил Туреччини та переслідуванням політичних супротивників Р. Ердогана. За перший рік після спроби перевороту турецька влада звільнила понад 160 тис. державних службовців, нібито причетних до цієї справи. Близько 77 тис. осіб було заарештовано, серед них 163 генерала і адмірала, що становить близько 45 % від загальної кількості турецьких вищих офіцерів.

…З приходом до влади Д. Трампа і зміною американської адміністрації в Туреччині почали сподіватися на поновлення співпраці і врегулювання проблем у двосторонніх відносинах, що виникли в період президентства Б. Обами…

З приходом до влади Д. Трампа і зміною американської адміністрації в Туреччині почали сподіватися на поновлення співпраці і врегулювання проблем у двосторонніх відносинах, що виникли в період президентства Б. Обами. Однак ці сподівання турецького керівництва на «перезавантаження» відносин зі США не виправдалися. Велике обурення офіційної Анкари викликала підтримка Пентагоном курдських політичних організацій в Сирії, включно з Силами народної самооборони і Партією демократичний союз, які в Туреччині вважаються терористичними організаціями. Як відомо, США співпрацюють з сирійськими курдами з метою контролю над нафтовими родовищами і основними комунікаціями з Іраку до Сирії.

Російській ЗРК С-400 «Триумф»

Серйозною проблемою у двосторонніх відносинах є придбання Туреччиною у 2019 році 4 дивізіонів російських ЗРК С-400 «Триумф» на суму в 2,5 млрд дол. Контракт на поставку другого комплекту С-400 до Туреччини вже підписаний і на даний час триває обговорення фінансових умов його виконання. У відповідь на це у Вашингтоні негайно зажадали, щоб турки відмовитися від угоди і придбали американські комплекси Patriot. Конгрес США загрожує скасувати продаж Туреччині новітніх малопомітних винищувачів п’ятого покоління F-35 Lightning II і ввести проти неї санкції. Туреччина планувала придбати 100 винищувачів F-35A. За деякими даними, сьогодні між Туреччиною і Росією тривають переговори про можливе постачання російських винищувачів 4-го і 5-го поколінь Су-35 і Су-57, що не може викликати захвату у Вашингтоні чи Брюсселі. Слід зазначити, що Туреччина складає свій військовий літак п’ятого покоління, TAI TF-X, хоча його серійне виробництво може розпочатися не раніше, ніж через 10 років.

20 липня ц. р. до Конгресу США внесено законопроект про санкції проти Туреччини, що дістав назву «Закон про протидію експорту російських озброєнь». Однак адміністрація президента США Д. Трампа поки що утримується від введення запропонованих Конгресом санкцій проти Туреччини, вважаючи, що вони лише збільшать її залежність від Росії у сфері озброєнь. Швидше за все, протистояння між Конгресом і адміністрацією з цього питання не буде врегульоване до президентських виборів в США на початку листопада 2020 року. У зв’язку з цим, президент Р. Ердоган застеріг, що Анкара може закрити для військовослужбовців США військові бази Інджірлік і Кюреджік у разі введення проти Туреччини таких санкцій. Проте, у вересні ц. р. Конгрес США майже на два роки заморозив продаж Туреччині будь-яких видів озброєнь.

У Вашингтоні також з великим невдоволенням сприймається будівництво Росією АЕС «Аккую» в турецькій провінції Мерсін і газопроводу «Турецький потік», хоча він практично і не використовується у повній мірі. США і Туреччина практично на протилежних позиціях в ситуації в Східному Середземномор’ї, де американці підтримують газовий консорціум у складі Греції, Кіпру, Єгипту та Ізраїлю, оскільки зацікавлені в тому, щоб природний газ, який видобувається згаданими країнами, постачався на європейські ринки збуту за допомогою американських енергетичних корпорацій, і у якості альтернативи російському газу. Нинішня ж турецька активність в цьому регіоні тільки шкодить американським інтересам.

Разом з тим, слід зазначити, що в Туреччині є й прозахідні політичні сили, які виступають за нормалізацію американсько-турецьких відносин. Це, перш за все, відомі турецькі бізнесмени, члени Турецької асоціації промисловців і підприємців (TÜSİAD). Не випадково президент Р. Ердоган досить часто критикує цю асоціацію. І навіть більше, Р. Ердоган доклав зусиль, щоб створити альтернативну ділову організацію під назвою «Незалежна асоціація турецьких підприємців». За нормалізацію відносин зі США виступає і головна парламентська опозиційна лівоцентристська Народно-республіканська партія (НРП) Туреччини, яка стояла біля витоків створення Турецької Республіки у 1923 році. При цьому слід зазначити, що нинішній розрив у рейтингах між цією партією і правлячою Партією справедливості і розвитку (ПСР) становить всього лише 6 % (близько 30 % у ПСР і 24 % у НРП).

На думку багатьох експертів, підсумки майбутніх президентських виборів у США можуть істотно вплинути на стан і перспективи розвитку американсько-турецьких відносин, зважаючи на те, що Д. Трамп є «другом» Р. Ердогана, а Джо Байден — його жорстким опонентом. У своєму інтерв’ю, опублікованому в серпні ц. р., Дж. Байден висловився за необхідність підтримувати турецьку опозицію, щоб вона мала можливість перемогти на виборах нинішнього президента, якого він назвав автократом. Дж. Байден також заявив, що «США повинні активніше працювати з союзниками для ізоляції дій Р. Ердогана в Східному Середземномор’ї». Коментуючи ці заяви Дж. Байдена, радник і прес-секретар президента Туреччини Ібрагім Калин назвав їх «свідченням невігластва, зарозумілості і лицемірства». При цьому він зазначив, що «часи, коли Анкара діяла за вказівкою ззовні, залишилися позаду». Проте, час від часу, Анкара нагадує Вашингтону і в цілому Заходу про своє партнерське ставлення до них. Так, наприкінці серпня ц. р. міністр оборони Туреччини Хулусі Акар ще раз визначив основні пріоритети Анкари у її відносинах зі США та іншими західними партнерами і союзниками: нормалізація відносин зі США, зміцнення відносин з НАТО і прагнення членства в Євросоюзі.

 

Лобіювання інтересів УНЗ і Х. Хафтара в США

У США існує досить дивна, з точки зору українських політичних реалій, практика, коли різні країни можуть наймати американські лобістські компанії для просування своїх інтересів в США, впливаючи на Конгрес і адміністрацію президента США.

Командувач Лівійської національної армії маршал Х. Хафтар

Основним провідником інтересів Уряду національної згоди (УНЗ) на чолі з Фаїзом Сараджем в США у квітні 2019 року стала всесвітньо відома лобістська компанія Mercury Public Аffairs LLC, договір з якою був підписаний на 2 млн дол. на рік. У 2019 році компанія Mercury пролобіювала в Конгресі США вимогу — зобов’язати адміністрацію Д. Трампа представити стратегію США щодо Лівії у вигляді проекту закону, який би містив виклад цілей, шляхів і засобів реалізації стратегічних інтересів США у Лівії. Експерти компанії Mercury розробили також план «примушення» Білого дому до визнання УНЗ як єдиного уряду Лівії. Згаданий план містив також вимогу до адміністрації Д. Трампа дати оцінку військовій діяльності зовнішніх суб’єктів лівійського конфлікту — Росії, Єгипту, КСА, ОАЕ, Катару, Туреччини та Франції. В рамках реалізації цього плану сенатори Дж. Баррассо, Б. Менендес, Л. Грем і К. Мерфі направили листа до Д. Трампа із закликом публічно висловити підтримку законному лівійському уряду в Триполі.

Очільник Уряду національної згоди Лівії Ф. Сарадж

Колишній командувач AFRICOM генерал Т. Вальдхаузер у своєму виступі в Конгресі США назвав УНЗ союзником США в боротьбі з ІДІЛ у Лівії. У вересні 2019 року після виступу прем’єр-міністра УНЗ Ф. Сараджа на Генасамблеї ООН делегація УНЗ вирушила до Вашингтона і потрапила на прийом до Білого дому. З іншого боку, компанія Мercury доклала зусиль, щоб зібрати і поширити інформацію «про військові злочини» армії Х. Хафтара, внаслідок яких 10 тис. лівійців загинуло і ще 12 тис. дістали поранення. З цією метою до Конгресу США запрошувався спеціальний представник Генсека ООН по Лівії Г. Саляме, який доповідав про удари армії Х. Хафтара по школах, житлових будинках, лікарнях і інших об’єктах цивільної інфраструктури.

Після того, як наприкінці 2019 року Туреччина стала союзником УНЗ Ф. Сараджа, компанія Мercury сприяла поширенню в американських ЗМІ дослідження експертів про «позитивність» підтримки Туреччиною УНЗ і «негативність» втручання в лівійський конфлікт Росії, ОАЕ і Єгипту на боці Х. Хафтара. За сприяння компанії Мercury видання New America спільно з Центром з вивчення війни майбутнього (Center on the Future of War) з державного університету Арізони оприлюднили розлоге дослідження про роль російських приватних військових компаній (ПВК) у громадянських війнах в Сирії, Лівії та інших країнах Африки. Лобістська фірма Gotham Government Relations поширює через американські ЗМІ інформацію про те, що російські найманці становлять ударну силу сухопутних військ Х. Хафтара. Нещодавно аналітична група The Asymmetric Warfare Group (AWG) підготувала доповідь, присвячену аналізу діяльності російських ПВК на Близькому Сході і Африці, де підкреслюється, що відтепер оборонна стратегія Пентагону має враховувати «поновлення довгострокової стратегічної конкуренції з Росією і Китаєм, що є провідним викликом для США».

Палата представників в Тобруку і Х. Хафтар також вдаються до послуг лобістських компаній в США. Основною лобістською компанією Х. Хафтара є фірма Dickens & Madson Canada Inc., яка обіцяла встановити і підтримати контакти з виконавчою та законодавчою гілками влади в США, Росії та інших країнах. Зокрема, вищезгадана фірма обіцяла лобіювання в Росії з метою отримати «технічну підтримку» армії Х. Хафтара на суму 500 млн дол. За всі ці та інші послуги Х. Хафтар мав виплачувати 6 млн дол. на рік.

Бенгазі під контролем військ Х. Хафтара

Якщо лобістська підтримка уряду Ф. Сараджа зосереджена в основному в Конгресі США, то у Х. Хафтара кращі позиції в адміністрації Д. Трампа, про що свідчить той факт, що США відмовилися підтримати британський проект резолюції РБ ООН, що включав засудження дій армії Х. Хафтара з метою захоплення Триполі. Лобістська компанія Grassroots Political Consulting обіцяла шляхом підготовки прес-релізів, розміщення статей в західних і арабських ЗМІ зробити акцент на необхідності підтримки Вашингтоном боротьби Х. Хафтара з терористами-ісламістами і рухом «Брати-мусульмани» на заході Лівії, на яких ставку зробив Р. Ердоган. З цією метою згадана компанія також проводила брифінги в Конгресі для Комітету у закордонних справах Палати представників і Комітету Сенату з міжнародних відносин. Крім цього, лобісти докладали зусиль з метою переконати американських сенаторів, конгресменів і політиків в тому, що командувач ЛНА не є диктатором, що він не має наміру узурпувати владу в Лівії, тим більше, що у віці 77 років йому це буде зробити не дуже просто через обмеженість його життєвого ресурсу.

За деякими даними, майже всі заплановані лобістами компанії Mercury заходи на підтримку УНЗ вдалося реалізувати. Найбільш важливим серед цих заходів було започаткування в листопаді 2019 року «таємного американо-лівійського діалогу» з УНЗ на високому рівні, в ході якого американська сторона підкреслила підтримку суверенітету і територіальної цілісності Лівії «на тлі спроб Росії використовувати лівійський конфлікт у своїх цілях». Крім того, інтереси УНЗ знайшли відображення в біллі «Про захист американської безпеки від агресії Кремля». Наприкінці 2019 року у Конгрес СШАі ухвалили «Закон про видатки на національну оборону у 2020 році», що містить розділ «Оборонна і дипломатична стратегія щодо Лівії», до якого увійшли практично всі пропозиції лобістів Mercury Public Affairs.

Частина 2

 

Схожі публікації