Аналіз ситуації довкола війни

Іван Січень

Липень 2022 року знаменував початок чергового етапу у розвитку ситуації довкола війни Росії проти України. З однієї сторони, під тиском переважаючих сил противника нам довелося відступити на Донбасі, а з іншої — постачання західних озброєнь далекого радіуса дії дозволяють українським військам досягати відчутних успіхів. Ситуація на фронті підтверджує тенденцію збереження динамічної рівноваги сил сторін. Вочевидь, Росія втрачає свої наступальні можливості через понесені втрати у ході бойових дій на сході України. Натомість Україна послідовно зміцнює свій військовий потенціал за допомогою своїх партнерів. Наведені тенденції поки що не означають перелому у війні на користь тієї, чи іншої сторони. Втім, такий перелом все ж таки може відбутися не в такій вже й далекій перспективі.

На перший погляд, втрата Україною Сєвєродонецька та Лисичанська виглядає «поразкою» нашої держави та «перемогою» Росії. Російські медіа розпочали активно просувати тезу, що Москва «завжди досягає своїх військових цілей, чого б це їй не коштувало». А відтак, дехто впадає у песимізм та, навіть, у паніку, і починає припускати, що Росія зможе захопити всю Україну. Подібні думки є повністю хибними. Звичайно, Україна втратила частину своїх територій, що є досить прикрим фактом. Навіть за умов того, що ні Сєвєродонецьк, ні Лисичанськ на сьогодні вже не мали стратегічного значення, і знаходилися у напівоточенні. Втім, даний етап битви за Донбас мав деякі важливі позитивні наслідки для України.

Так, українські війська повністю виконали свої завдання, а саме — завдали критичних втрат противнику, а також виграли час для підготовки Україною нових військових частин та отримання важких озброєнь від наших партнерів. Крім того, Збройні сили України змогли організовано відійти на заздалегідь підготовлені позиції зі збереженням особового складу та техніки. На відміну від Маріуполя, наразі нам вдалося уникнути блокування та ризику захоплення у полон українських військових.

Такий розвиток подій здійснив відчутний вплив на перебіг війни та, загалом, на ситуацію на фронті. Втрати російської армії змусили її знизити темпи наступу на Донбасі. За оцінками британської розвідки, російські війська взагалі взяли оперативну паузу для відновлення сил, а ті наступальні дії, які проводяться Росією зараз, є здебільшого спробами покращити своє тактичне положення та не допустити проведення контрнаступів ЗСУ.

Суттєвою проблемою для Росії стало застосування українськими військами далекобійних та високоточних ракетно-артилерійських систем, поставлених нашій державі США, Францією, Німеччиною, Норвегією і Польщею. Попри відносно незначну кількість таких озброєнь у розпорядженні ЗСУ, вони вже спромоглися досягти вагомих результатів.

Свідченням цього стали ефективні удари по позиціях та об’єктах противника як безпосередньо на лінії фронту, так і в його глибокому тилу. Серед найбільш показових: знищення російської військової бази поблизу м. Мелітополь, штабу та скупчення військ противника у м. Ізюм, а також складів боєприпасів у містах Донецьк, Харцизьк, Сніжне та Кадіївка тощо.

Такими ударами була порушена система управління та логістики ворога на важливих ділянках фронту, а також ліквідовані сотні загарбників та десятки одиниць бойової техніки. Більш того, тилові райони ворога, де він відчував себе у порівняній безпеці, перетворилися на зони активних бойових дій.

Сили спеціальних операцій ЗСУ разом із місцевими партизанами також не дають життя окупантам і зрадникам України. Зокрема, нещодавно був підірваний черговий залізничний міст на окупованій території Запорізької області, через який перевозилися війська та техніка ворога.

В результаті окупанти починають тікати не тільки з фронту, але й з тилових баз, що є дуже доброю тенденцією. Будемо очікувати на її продовження. До речі, разом із російськими загарбниками тікають також і колабораціоністи. Всіх їх так, чи інакше очікує смерть. Така доля вже спіткала зрадників України, які у 2014 році перейшли на сторону Росії, а в травні-червні поточного року були кинуті Москвою на найважчі ділянки фронту. Де, цілком очікувано, вони були знищені.

Такою ж очікуваною стала і зміна риторика Кремля. Спроби Росії на початковому етапі агресії захопити північні регіони України вже називаються «відволікаючим маневром». З офіційних заяв керівництва РФ кудись зникли слова про наміри «денацифікації» та «демілітаризації» України. За нещодавньою заявою самого Путіна, метою «спеціальної операції» є лише «захист Донбасу та забезпечення безпеки Росії». А його прессекретар Пєсков навіть зізнався, що «операція йде за скорегованими планами». Ось тільки він не каже того, хто ж ці плани скорегував.

Хотілося б думати, що згадані заяви є сигналами про готовність Москви припинити війну проти України та задовольнитися лише захопленням Донбасу. Можливо це й так. В особливості, з урахуванням того, що Росія вже реально відчуває на собі негативні наслідки нападу на Україну, і все більш настирливо згадує про «мирні переговори». Однак, які можуть бути переговори з агресором до звільнення ним окупованих територій України? Це є принциповою позицією нашої держави і в Кремлі добре розуміють таку реальність.

Тому Росія готується до затяжної війни проти України (по суті — до війни проти всього цивілізованого світу). Такі наміри Кремля були опосередковано визнані Путіним під час зустрічі з керівниками фракцій Держдуми РФ 7 липня ц. р. За його словами, Росія ще не застосовувала всі свої сили під час «спеціальної операції» в Україні. А Пєсков додав, що ресурси у Росії ще є і вони значно переважають український потенціал.

Може це й відповідає дійсності. Але, чому тоді Москва не може реалізувати свої стратегічні плани у відношенні України вже протягом понад чотирьох місяців? Чому в Росії проводиться прихована мобілізація, коли її основні сили, нібито, ще й не застосовувалися? І навіщо тоді ворог змушений знімати зі зберігання застарілу військову техніку вже не тільки 80-х та 70-х, але й 60-х років минулого століття?

Зокрема, ЗС РФ оснащують резервні підрозділи (вже третього формування) не тільки застарілими БМП та БТР (що можна було б зрозуміти), а й допоміжними машинами типу МТ-ЛБ. Для тих, хто не знає, — це легкоброньований транспортер-тягач з одним легким кулеметом. Цей тягач жодним чином не призначений для застосування в якості бойової броньованої машини на полі бою.

Крім того, для чого Москва переводить свою економіку на військові рейки? Як відомо, в липні поточного року у Росії прийнятий закон, який дозволяє державі примусово розміщувати військові замовлення на підприємствах всіх форм власності, а також суттєво обмежує права їх працівників (включно із правом на скасування відпусток, заборону звільнень та встановлення обов’язкової наднормативної праці без відповідної оплати). По суті, новий закон повторює указ президії Верховної Ради СРСР від 26 червня 1940 року, який мав на меті забезпечити можливість різкого збільшення обсягів випуску озброєнь за допомогою фактичного закріпачення робітників та селян.

Так чи інакше, однак наведені заходи Москви дійсно підвищують можливості Росії у веденні війни проти України. Що ми можемо протиставити цьому?

В першу чергу, нашу мужність і збереження твердих позицій у протидії навалі російської орди. А також її тотального знищення, що ми і робимо протягом всієї нашої історії.

А ще — нам потрібні нові постачання західних озброєнь у значно більших обсягах, ніж це здійснюється зараз. Дивує той факт, що наші партнери все ще не до кінця розуміють необхідності цього. І, крім того, остерігаються вступати у пряме військове протистояння з Росією.

Немає чого боятися такої загрози. У нинішнього керівництва РФ менталітет «пітерської шпани», з якої і вийшов Путін. Це означає «нахрап» проти слабших та «пасування» перед сильними. Саме такими сильними ми і маємо бути.

І на завершення статті хотілося б навести ще декілька фактів, які підтверджують входження Росії у піке зовнішньополітичної катастрофи.

Так, на зустрічі глав зовнішньополітичних відомств країн «Групи двадцяти» (G20)  7 липня ц. р. на індонезійському острові Балі міністр іноземних справ Росії С. Лавров був підданий відкритій обструкції. А державний секретар США Е. Блінкен та глава МЗС Китаю Ван І досягли домовленості щодо відновлення конструктивного співробітництва сторін, попри активні спроби Росії посварити їх.

Водночас Казахстан (колишній найближчий союзник РФ та ініціатор створення Євразійського простору) розпочав процес виходу із так званої Співдружності незалежних держав. Для початку, Казахстан 7 липня ц. р. оголосив про вихід з угоди СНД про Міждержавний валютний комітет. А згодом, розпочав пошук незалежних від Росії шляхів транспортування казахської нафти на світовий ринок.

Як каже народна мудрість, «смажений півень все ж таки клюнув». І ще — «собака гавкає, а караван іде». Так, Росія погрожує Латвії всіма можливими карами за перекриття сполучення з Калінінградською областю РФ. В тому числі — можливістю захоплення її «буквально за дві години». Хто ж, окрім «зазомбованих» росіян може у це повірити? Всі боєздатні російські війська вже знищені в Україні. А те, що у Росії залишається на кордоні із західним альянсом, є повністю небоєздатним. Лише солдати строкової служби без бойового досвіду та сучасної техніки. Тому, ми можемо сміливо говорити про неминучість поразки Росії як імперії зла та історичного ворога України.