Міжнародний тероризм та глобальна міграція

Погляд з Німеччини та Швейцарії

 

 

 

У одному з популярних швейцарських німецькомовних видань, щоденній газеті Neue Zürcher Zeitung (NZZ), з’явилася розширена інформація, яку почали активно обговорювати і пересічні читачі, і аналітики міжнародного рівня. Йдеться про актуальну не лише для Європи проблему сьогоднішнього процесу міграції і про пов’язаний з нею міжнародний тероризм.

Довідково:

Ерік Гуєр — з березня 2015 року головний редактор Neue Zürcher Zeitung, член правління медіагрупи NZZ.

Народився у 1962 році у Цюріху. Навчався в університеті Фрайбурга та університеті Кельна. Вивчав історію, політичні науки та славістику.

Майже 30 років співпрацює з NZZ. Працював кореспондентом у Берліні за часів НДР, у Цюріху, Москві та Берліні.

Авторитетний журналіст-міжнародник, експерт з політики ЄС, Німеччини, Східної Європи та Близького Сходу.

Автор публікації, Ерік Гуєр, вважає, що тероризм має багато спільного з глобальною міграцією.

Біженці у жовтні 2015 року поблизу німецько-австрійського кордону, що у передмісті Зальцбургу

Зокрема, щодо самої проблематики міжнародного тероризму, то всі політичні табори, зазначає автор, вживають стандартні фрази, відмовки чи напівправдиві аргументи з тим, щоб уникнути неприємних для себе висновків і відповідальних рішень. Всі погоджуються, що найбільш небезпечним є праворадикальний тероризм. Це можна казати і щодо Німеччини, де праві сили тут найбільш жорстокі і готові до насильства. Але для Європи, зазначається у статті, загалом таке твердження не зовсім правильне. Бо всім відомо про численні терористичні атаки ісламістів не лише у Німеччині, але й у Великобританії, Франції та Австрії. І немає такої ідеології, яка б складала більшу загрозу, ніж радикалізований іслам. Хоча зараз вже немає жодної такої організації, як «Аль-Каїда» чи «Ісламська держава», які планували і здійснювали потужні і скоординовані напади. Сьогодні малоймовірні одночасні терористичні теракти в п’яти різних місцях, де можуть загинути 130 та дістати поранення 700 осіб, як це сталося в Парижі 13 листопада 2015 року.

Довідково:

«Аль-Каїда» — міжнародна терористична сунітська джихадистська організація, заснована 1988 року Усамою бен Ладеном в Афганістані для боротьби з вторгненням радянських військ.

Після їх виведення терористична діяльність «Аль-Каїди» зосередилася на США, як на «імперії зла», на західному світі з його способом життя, з його культурою, і на всіх його прибічниках у ісламських країнах. Мета такої організації — створення «Великого ісламського халіфату».

 

Довідково:

«Ісламська держава» (ІД), до 29 червня 2014 року — «Ісламська держава Іраку та Леванту», — невизнана мусульманська терористична держава і міжнародна терористична, мілітаристська група напрямку салафітського джихадизму.

Наслідки такої діяльності і завдані збитки демонструють наступну напівправду: військові не здатні впоратися з тероризмом. Зброя безсила проти ідеології, яка міцно закріпилася у свідомості мільйонів людей. Але ті ж військові можуть знищити терористичні організації, особливо якщо вони, на зразок ІД, набувають форму держави і, таким чином, стають більш вразливими як цілі, які легко атакувати. Так, перемога військових над ІД, зазначає автор, зробила життя у Європі більш безпечним.

 

Ніж замість автомата Калашникова

У ісламізму надзвичайна здатність поширюватися, зазначається у згаданому газетному матеріалі. І недарма сьогодні на зміну такій ієрархічній та добре озброєній організації, як «Ісламська держава», прийшли легкоозброєні і некоординовані окремі особи, які здійснюють терористичні напади. Такі засоби, як автомати Калашникова чи вибухові пояси смертників вже не застосовуються. Їх замінюють ножами, сокирами, а часом використовують і автомобільний транспорт. Отож, марні сподівання, що з розгромом ІД хвиля насильства вщухне.

Новим тереном для тероризму нині стає Інтернет, де радикальних ісламістів дратують карикатурами та зневажливими мультфільмами про Мохаммеда та інспірують точку зору, що мусульмани в Європі ніщо інше, як другосортні люди. З цим тісно пов’язуються проблеми міграції. Автор статті наводить приклад з одного інтерв’ю французького вченого-дослідника ісламу Жиля Кепеля для NZZ, де такий вибуховий настрій називається «атмосферним джихадизмом». Це призводить до третьої і найменш сумнівної напівправди: тероризм може виникати не обов’язково внаслідок якоїсь міграції. Звичайно, є політично вмотивоване насильство, яке походить винятково з Європи. Зокрема, правий чи лівий тероризм у Німеччині. При тому, що переважна більшість мігрантів законослухняні. Тим не менш, з тисяч молодих людей, які з’явилися у Європі, утворюється своєрідний резервуар ісламізму, який неважко активізувати.

Сирійцеві, який у жовтні ц. р. у Дрездені вбив чоловіка і поранив свого партнера, надали притулок в Німеччині у 2015 році. Зловмисник, який у вересні напав з ножем на двох людей перед колишнім офісом журналу Charlie Hebdo у Парижі, приїхав до Франції з Пакистану як біженець. А тунісець, який у жовтні вбив трьох осіб у церкві в Ніцці, прибув до Італії на човні по Середземному морю. Йому відмовили у наданні законного притулку, але не депортували. Скориставшись бюрократичними затримками, він вирушив у подорож і безперешкодно дістався до Франції.

Такі випадки відображають зловмисні дії трьох окремих молодих людей, які хитрощами долучилися до процесів великої міграції, прибули до Європи і стали… терористами. Три терористичні атаки за останні кілька місяців — не прикрі винятки. Вони віддзеркалюють стійку тенденцію у глобальному вимірі, адже список аналогічних випадків легко розширюється.

 

Неконтрольована імміграція призводить до зростання ризиків

Принаймні, один із критеріїв майже завжди має місце у вчинках терористів: вони не можуть знайти жодного, так би мовити, державного орієнтування — ані на батьківщині, ані у Європі. Їхні світогляд і сприйняття дійсності сформувалися на насильстві, включно аж до громадянської війни. Вони заробляють на прожиття в тіньовій економіці, вживають наркотики. Де б вони не виростали, вони не відчували, що комусь потрібні, і скрізь, де їм надавали притулок, вони незабаром розчаровувалися у своїх сподіваннях. Їхня самооцінка досить низька, тому у них ще більше розвивається ненависть до всього, що їх оточує. Вони знаходять підтримку у радикалізації, яка надає якогось сенсу їхньому існуванню.

Для таких терористів ісламізм є не стільки релігія чи політика, як збочена форма терапії. Ось чому вірна лише половина твердження, що тероризм не має нічого спільного з ісламом. Адже умови життя, релігія та похідна від неї політична ідеологія становлять єдине ціле.

Навіть якщо іслам не є керівництвом до здійснення насильства, а навпаки, як і іудаїзм та християнство, має на меті зробити все для його запобігання, тероризм не можна виокремлювати з конкретної релігійної практики. Мечеті, імами та веб-сайти, які заохочують або звеличують насильство, є дуже поширеними світськими явищами. В той же час, вони можуть існувати лише в контексті ісламу.

Якщо у боротьбі з тероризмом держава недооцінює ролі релігії, то вона зазнає невдачі так само, якби вона з політичних причин ігнорувала важливість міграції для стимулювання тероризму. Будь-який майбутній захист від загрози тероризму повинен брати до уваги обидва ці фактори.

Нещодавні вбивства в Ніцці стали можливими лише тому, що італійська влада мовчки сподівалася, що терорист після здійснення нападу намагатиметься швидко покинути країну. Це — безвідповідальність італійських державних правоохоронних органів та відсутність необхідної координації між Італією і Францією. Такі випадки особливо підкреслюють наявність недоліків у європейській системі, якою надається притулок біженцям та мігрантам.

Відповідей на такі виклики може бути лише дві: або система захисту буде суттєво посилена на зовнішніх європейських кордонах, або буде посилено прикордонний контроль у межах Шенгенської зони. Відкриті зовнішні кордони, нескінченні перемовини та відсутність внутрішнього контролю призводять до виникнення дисфункції загальної системи. Неможливо самому забезпечити власну функціональність, необхідно покладатися на зовнішній фактор, а саме, забезпечити такий стан, коли до Європи прибуває не більше людей, ніж європейські суспільства можуть їх якось прийняти і, перш за все, мають бажання це робити. Принцип покладання надії на щось не є основою ні для серйозної державної міграційної політики, ні для майбутньої боротьби та подолання тероризму.

 

Там, де звичайна система покарань не працює. Загальна тенденція європейської безвідповідальності

Албансько-австрійський терорист, який у листопаді ц. р. розстріляв у Відні чотирьох та поранив 23 особи, завдяки підтримці з боку ІД отримав лише незначне дворічне ув’язнення, з якого йому доведеться відбути лише дванадцять місяців. Словацька поліція завчасно поінформувала Відень, що іноземець, який згодом став терористом, ще у жовтні намагався придбати боєприпаси. Проте, в Австрії це попередження не сприйняли належним чином і не брали до уваги.

Сирієць, який зарізав чоловіка в Дрездені, незадовго до цього був звільнений з в’язниці, де провів три роки як прихильник ІД. Його не депортували через політичні умови на його батьківщині. Пакистансько-британський ісламіст, який забив ножем двох людей на Лондонському мосту в грудні минулого року, ще у 2012 році був засуджений до тривалого тюремного ув’язнення за планування теракту. Але відсидів в ув’язнені шість років.

У всіх цих випадках судові органи недооцінювали небезпеку ісламістів. Релігійно мотивована готовність застосовувати насильство призводить до фанатизму, з яким часто неможливо впоратися зі звичайними системами покарань та м’якими програмами дерадикалізації. Експерти попереджають, що протягом наступних кількох років буде звільнено чимало ісламістів, засуджених після 2015 року за підтримку терористичного об’єднання ІД.

У статті видання звертається увага на існуючі відмінності у термінах обмеження свободи в різних країнах ЄС.

Середня кількість років арешту для засуджених терористів відповідно до зазначених країн, станом на 2019 рік.

Засуджені у Греції, Італії та Іспанії дістали вироки, переважним чином за участь у лівому та сепаратистському терористичному русі. Такі ж дії в Німеччині, Австрії та у північних країнах Євросоюзу сприймають як джихадистський терор.

Джерело: European Union Terrorism Situation and Trend Report (TE-SAT) 2020

Тут насправді є лише два варіанти вирішення проблеми, зауважує автор статті. По-перше, слід розширити контроль над засудженими громадянами, оскільки їх зараз налічується чимала кількість. Практика дострокового звільнення з в’язниці, очевидно, є контрпродуктивною для злочинців-ісламістів.

По-друге, невизнаних в статусі біженців та тих, чий статус розглядається, слід депортувати більш послідовно, ніж раніше. Оскільки європейський правовий захист виходить далеко за рамки конвенцій ООН, його потрібно адаптувати. Гуманітарні правила були розроблені в Європі після Другої світової війни для захисту біженців від переслідувань на їх батьківщині. Зараз необхідно краще захищати європейців від релігійних фанатиків, які відверто зневажають такі правила.

Зважаючи на останні терористичні напади, французькі політики мають намір вжити більш радикальних заходів проти зловісної тріади у складі релігії, міграції та тероризму.

З іншого боку, у Німеччині мають місце випадки намагання уникнути більш жорстких заходів, для чого вишукують характерні виправдання. Насамперед, стриманість у діях щодо мігрантів пояснюється тим, що не слід стимулювати діяльність націоналістичної та право-популістської політичної партії «Альтернатива для Німеччини». Але це хибний підхід, вважає автор статті. Навпаки, ніщо не сприяє популізму більше, ніж байдужість з боку існуючих партій. Пропозиції щодо більш послідовних дій на європейському та національному рівнях вже готові. Той, хто їх не підтримує, вважається співучасником майбутніх терористичних нападів.

Довідково:

«Альтернатива для Німеччини» (AfD) — націоналістична, право-популістська політична партія Німеччини.

Основа її ідеології спрямована проти євроінтеграції і імміграції іноземців. Партія заснована у лютому 2013 року на хвилі євро-кризи як партія євро-критиків.

У матеріалі розповідається про французького політолога і арабіста Ж. Кепеля, який не один десяток років вивчає іслам, ісламізм, слідкує за політичним розвитком на Близькому Сході. Загрозу він вбачає, зокрема, в тому, що ісламський тероризм набуває нових форм. А це загрожує, на його думку, не лише Франції, але й загалом Європі. Він визначає існуючі на сьогодні тренди у політичних теоріях та настроях європейців терміном «атмосферний джихадизм». З огляду на існуючі реалії, вважає вчений, Європа повинна бути більш далекоглядною з тим, аби не дозволити виникнути обставинам, що дозволять спровокувати розвиток джихадизму.

Довідково:

Французький науковець-дослідник ісламу Жиль Кепель у Цюріху, Швейцарія.

Дослідник звертає увагу на нещадне ставлення ісламських терористів до людей іншої віри, на готовність джихадистів їх знищувати, не зважаючи ні на що… «Я ніколи дотепер не бачив джихадиста, — заявляє Ж. Кепель, — який платив би людям за інформацію».

___________________________

 

Про діяльність у Європі ісламських радикальних угруповань та тактику їх дій як глобальну загрозу також йдеться у матеріалі німецько-єгипетського науковця та письменника Хамеда Абдель-Самада, розміщеного на сторінках Neue Zürcher Zeitung під заголовком «Ісламські об’єднання розповідають політикам казки».

Автор пише, що політичний іслам у Європі використовує ту саму тактику, яка привела ісламістів до влади в Туреччині: ісламісти приховано захоплюють державні структури.

Довідково:

Хамед Абдель-Самад — німецько-єгипетський політолог. Нещодавно опублікував у мюнхенському видавництві Deutsches Taschenbuch-Verlag книжку «З любов’ю до Німеччини. Застережний дзвінок».

Він народився і виріс в Єгипті, сьогодні живе у Німеччині. Його батько був імамом, виховував сина суворо релігійно. З часом Х. Абдель-Самад повстає проти рідного середовища, визначає слабкості ісламу і сплачує за це високу ціну. «Ображені» мусульмани йому погрожують смертю. Але він і надалі критично сприймає «релігію миру і добра». Нещодавно надрукував книгу «Кінець ісламу», заголовок якої не менш красномовний за її зміст.

Мечеть Марксло.
Відразу після завершення будівництва за бюджетні кошти мечеті у районі міста Дуйсбург — Марксло — найбільша турецько-мусульманська громада Ditib не дотрималась своїх обіцянок і звільнила свого уповноваженого у справах жінок, закрила мовні курси.

У статті повідомляється, що з моменту здійснення терористичного акту у Нью-Йорку 11 вересня 2001 року західні ЗМІ та політики наполегливо вишукують позитивні приклади успішної інтеграції мусульманських громад. Так, у 2008 році німецькі ЗМІ повідомляли про «диво Марксло». Малася на увазі розкішна турецька мечеть у місті Дуйсбург, яка отримала субвенції в обсязі 3 млн євро з державних коштів Німеччини та фондів ЄС.

Помилкове осмислення цього періоду в європейській політиці щодо ісламу та інтеграційної політики спостерігається і сьогодні. А саме, вважається, що мусульмани краще сприйматимуть європейські цінності через організований іслам. Є сподівання, що ісламські угруповання допомагатимуть державі протистояти радикалізації молодих мусульман. Але річ у тому, зазначає автор у своїй статті, що ісламські організації були і залишаються частиною цієї проблеми.

Організація «Турецько-ісламський союз релігійних закладів у Німеччині» (DITIB) отримала кошти після того, як дала обіцянку організувати у мечеті мовні курси для жінок, створити робочі місця для мусульманської молоді. Але щойно мечеть добудували, DITIB звільнила представника жінок і скасувала згадані мовні курси. Жоден спільний проект так і не реалізований.

Порушення не мали для DITIB жодних наслідків. Віруючі молилися в мечеті за рахунок платників податків Німеччини, віддавали данину поваги президентові Туреччини Р. Ердогану та його провладній партії ПСР.

Довідково:

«Партія справедливості і розвитку», ПСР (Adalet ve Kalkınma Partisi, АКР) — провладна політична партія у Туреччині.

Позиціонує себе як помірно консервативна, орієнтована на західні цінності, такі як ринкова економіка, і виступає за вступ до Європейського Союзу.

 

Релігійна диктатура

У статті розповідається, що політичний іслам функціонує в Європі за аналогічними принципами та політикою подвійних стандартів, яка допомогла ісламістам захопити владу в Туреччині. Ця світська країна, здійснила свій розворот у напрямі релігійної диктатури.

Р. Ердоган та всесильна влада його партії ПСР не з’явилися раптово. Вони є наслідком повзучого проникнення ісламістів до державних структур. У 1980-х роках вони вимагали більшої своєї участі у суспільному житті. Тоді вони вважали себе аполітичними і підтримували світський розвиток держави. І переконували, що їх цікавить лише духовність і такі ісламські цінності, як ефективність та дисципліна, які вони прагнули запровадити у шкільних навчальних програмах.

Тогочасний уряд дозволив їм створювати релігійні школи, де сформувалося ціле покоління і в яких були закладені ідеї всеосяжного ісламського соціального порядку. Згодом випускники таких навчальних закладів ставали вчителями, поліцейськими, суддями та армійськими офіцерами. Рух через службу у державних установах був їхньою стратегією.

 

Модель Ердогана створює власні школи

Ісламісти в Німеччині сповідують аналогічну тактику. Вони вже досягли успіху у створенні приватних дитячих садків та шкіл, де відчутний вплив ісламу. Незабаром вони створюватимуть благодійні організації та будуватимуть за державний кошт лікарні і будинки для людей похилого віку. Як і церкви, вони будуть представлені в радах мовників регіональних станцій суспільного мовлення, де матимуть можливість доносити власні ідеї, можливо, навіть у таких медійних гігантах як ARD та ZDF. Ісламські об’єднання направляють своїх представників до центристських партій із завданням брати активну участь у політичній діяльності. Кінцевою метою таких політичних кроків ісламістських сил у політичній палітрі Німеччині є підкорення політичних партій та здійснення впливу на політичні рішення.

Якщо уряд і церкви підтримуватимуть таку інституціоналізацію політичного ісламу, то нестимуть відповідальність за те, що державна модель Р. Ердогана також матиме послідовників у Німеччині, застерігає Х. Абдель-Самад.

Сьогодні термін «політичний іслам» поширюється у ЗМІ та у церквах і подається громадськості як право віруючих мусульман брати участь у політичному житті країни. Жоден демократ не може заперечувати такої тези, зазначається у статті. Але якщо ця участь використовується лише як прикриття для створення і забезпечення такого правового і соціального порядку, що сприяє розвитку альтернативних, протилежних за цінностями суспільств, то насправді це є не співучасть, а проникнення. І це саме те, що зараз виконують ісламські організації в усій Європі.

 

Чим займається «Ісламська конференція Німеччини»?

Мечеть Марксло, яку свого часу подавали суспільству як диво інтеграції, була не більш, ніж бутафорія та марна трата коштів платників податків. Те саме стосується й «Ісламської конференції Німеччини». Багато коштів вкладено в різноманітні проекти з надією, що ісламські асоціації вийдуть з-під впливу інших держав, але врешті-решт ісламські об’єднання досягають того, чого прагнуть, а держава за все це сплачує з власної кишені і робить вигляд, що всім задоволена.

Довідково:

«Ісламська конференція Німеччини» (DIK) заснована 2006 року. Перша «Ісламська конференція Німеччини» поклала початок довгостроковому діалогу між німецькою державою та мусульманами, які проживають у Німеччині. Її ініціатором став колишній федеральний міністр внутрішніх справ Вольфганг Шойбле. За поясненням федерального міністерства внутрішніх справ Німеччини, метою конференції було досягти «кращої релігійної та соціально-політичної інтеграції мусульманського населення та позитивного співіснування між усіма людьми в Німеччині, незалежно від їх переконань».

Наступники В. Шойбле на посаді — міністри внутрішніх справ Томас де Мезьєр та Ганс-Петер Фрідріх — продовжували надавати підтримку DIK. Третій етап із акцентом на «благополуччя та душпастирство» закінчився у 2017 році перед виборами до німецького Бундестагу. Четверта фаза триває від кінця 2018 року під керівництвом федерального міністра внутрішніх справ Хорста Зеехофера.

Це було правильним рішенням — об’єднати всі ідеї та інтереси за одним столом і працювати над спільними проектами. Проте ісламські об’єднання хотіли займатися лише темами, які принесуть їм вплив та гроші. Вони мали намір фінансувати навчання імамів, вивчання ісламу, душпастирство та свою ісламську благодійну організацію, подібну до Diakonie Deutschland.

Довідково:

Diakonie Deutschland — благодійна організація протестантських церков у Німеччині, Австрії, а також численних вільних церков. Римо-католицьким еквівалентом є Caritas Internationalis.

Нещодавно, зазначається у тій же статті, виникло запитання: чому держава ставиться до ісламських об’єднань так, ніби вони є законними релігійними громадами, хоча це лише етнічно-національні об’єднання? Врешті-решт, їм відмовили у статусі релігійної громади, оскільки вони не мають ані чіткої теології, як системи обґрунтування та захисту релігійних вчень про Бога, ані місць викладання, ані духовного лідера.

Х. Абдель-Самад запропонував реалізовувати у школі проекти з такої тематики, як антисемітизм серед молодих мусульман чи ісламізм, від чого ісламські об’єднання відмовились, оскільки вони не хочуть визнавати, що у Ісламу є такі проблеми.

Вчений ставить запитання: чому «Ісламська конференція Німеччини» розташована в міністерстві внутрішніх справ, адже ігноруються вимоги безпеки. Після 12-ти років існування DIK він запропонував підбити підсумки і визначити, на що витрачено фінансування і що воно дало державі? Проте, всі пропозиції єгипетського вченого на Ісламській конференції не розглядалися та не бралися до уваги.

На останній публічній сесії DIK, пише вчений, сталася провокація, що перейшла межі прийнятного, коли його до конференц-зали вимушено супроводжувало сім поліцейських. Його колег, німецького юриста та правозахисницю Сейран Атеш та ізраїльського психолога Ахмада Мансура також супроводжувало по п’ять поліцейських, оскільки всі вони критикують іслам у Німеччині і регулярно отримують на свою адресу погрози від ісламістів.

Довідково:

  1. Сейран Атеш — німецька юристка і мусульманська феміністка. Заснувала мечеть Ібн Рушд-Гете у 2017 році, як перше ліберальне місце поклоніння для мусульман Німеччини.
  2. Ахмад Мансур — ізраїльсько-палестинський психолог, який працює над питаннями запобіганням ісламському екстремізму та антисемітизму, особливо серед мусульманської молоді в Німеччині.

Раптом представниця цих ісламських організацій (які держава відзначила за заслуги та успіхи у справі інтеграції) наблизилась до науковця і провокативно поцікавилася «що за шоу тут відбувається». Вона схопила науковця за плече і спитала, чи боїться він її, чи його охоронці зараз її виштовхають. І отримала бурхливі оплески присутніх мусульман. Представники держави під час інциденту не реагували.

Цей демарш демонструє позицію ісламських об’єднань. Вони розповідають політикам казки про повагу та толерантність, щоб отримати фінансування. Але отримавши, нічого не виконують з того, що обіцяли. Вченого Х. Абдель-Самада вважають підбурювачем суспільної думки, ісламофобом, розкольником. А той зазначає, що після терористичних актів у Парижі, Ніцці, Дрездені та Відні сподівався, що «Ісламська конференція Німеччини» включить до порядку денного сесії питання терору. Але федеральний міністр внутрішніх справ Німеччини Х. Зеехофер розповідав лише про навчання імамів в Оснабрюку і хотів подати його громадськості як історію успіху, на зразок мечеті Марксло. Але ж, зазначає вчений, це навчання є лише слабким компромісом, який покликаний приховувати зневагу ісламських об’єднань до державних установ Німеччини. Примітно, що питання стосовно навчання імамів від самого початку було частиною програм всіх Ісламських конференцій.

Мільйонні кошти платників податків вкладено в програми вивчення ісламської теології у багатьох університетах. І все для того, щоб студенти могли вивчати ісламське богослов’я і стати імамами. Але асоціації не хочуть їх призначати на релігійні посади. Коли представник Турецько-ісламського союзу релігійних закладів у Німеччині (DITIB) оголосив на «Ісламській конференції Німеччини» у 2018 році, що не хоче наймати цих студентів як імамів, оскільки вони не відповідають стандартам DITIB, то автор статті пише, що очікував, що державні секретарі припинять і дискусію з цього приводу, і співробітництво з ними.

Х. Абдель-Самад пише, що не має бажання служити фіговим листочком для прикриття діяльності конференції, яка заграє з політичним ісламом та імітує в рамках конференції багатогранну діяльність. Зважаючи на такий стан речей, вчений нещодавно оголосив, що не матиме спільних справ з «Ісламською конференцією Німеччини». Оскільки цей форум, на його переконання, не сприяє ні інтеграції, ні подоланню радикалізації. Швидше, він дає наснаги ворогам держави та її відкритого суспільства.

* * * * *

Процеси взаємодії органів державного управління та політичних партій Німеччини з мусульманськими громадами в Німеччині складні і залежать від багатьох чинників. Зокрема, численні громади Туреччини та інших мусульманських країн здатні впливати на стабільність політичного ландшафту і на прийняття політичних рішень керівництвом Німеччини. Таке спостерігається протягом кількох останніх каденцій німецького уряду.

Стривоженість прогресом ісламістських рухів та міжнародним тероризмом зростає як у самій Німеччині, так і в інших країнах ЄС і світу. Поки адекватних рішень та політичної волі для усунення проблеми не спостерігається. Геополітичний демарш войовничого ісламу та його радикального відгалуження — релігійного тероризму — набирає сили у Європі та є помітною екзистенційною загрозою для європейського правопорядку, системи безпеки та системи цінностей.

 

Схожі публікації