Близький Схід: новий президент — стара політика?

На що слід сподіватися у середньостроковій перспективі

 

 

Вадим Волохов

 

Союзники і партнери Сполучених Штатів Америки досить серйозно стурбовані кроками нової адміністрації президента Джо Байдена. Складається таке враження, що про новий політичний курс оголошено, а що саме робитиметься далі — ще не вирішено. Країни Євросоюзу й досі очікують від Вашингтона пояснення, що він робитиме найближчим часом. Ось політику «відродження трансатлантичної єдності» — проголошено, а чи повернеться Вашингтон до виконання своїх стратегічних зобов’язань у повному обсязі, як було до Д. Трампа? І чи будуть Сполучені Штати утримувати свою глобальну військову присутність на тому рівні, який був за президента Б. Обами? Яким чином зміняться геополітичні інтереси Вашингтону у світі взагалі і на Близькому Сході — зокрема? В Європі скептики вже цікавляться, а чи не зазнає змін політика США в 2024 році, якщо республіканці знову прийдуть до влади? Питань багато, а відповідей…

Однак повертаємось до справ на Близькому Сході. За часів президента Д. Трампа між США та Королівством Саудівська Аравія і Об’єднаними Арабськими Еміратами відносини значно поліпшились практично на всіх рівнях співробітництва під гаслом про «іранську загрозу». Так, державний міністр у закордонних справах ОАЕ Анвар Мохаммад Гаргаш офіційно закликав арабські країни об’єднуватись у боротьбі з Ісламською Республікою Іран.

Міністр закордонних справ ОАЕ Анвар Мохаммад Гаргаш

Ми також пам’ятаємо, що при сприянні Вашингтону значно поліпшились дипломатичні стосунки між Королівством Бахрейн, ОАЕ і Ізраїлем. Тут доречним буде згадати «угоди Авраама», підписані в Білому домі у вересні 2020 року, що декларувалось як «перехід від епохи роздрібненості до епохи успішної взаємодії і розквіту Близького Сходу». На початку 2021 року країни вже вийшли на рівень послів.

«Угоди Авраама» підписані в Білому домі 15 вересня 2020 року

Держава Ізраїль в сучасних умовах за дипломатичної підтримки ОАЕ продовжує дотримуватись своєї політики в Сирії. Вірогідно, що авіаційні удари ізраїльських ВПС мають на меті не тільки загальмувати політичні процеси в Сирії щодо відновлення державності, але і відіграють певну роль у боротьбі з Іраном та його проксі на сирійській території. На регіональному рівні, фактично, це є продовженням агресії проти Тегерану.

Посол Держави Ізраїль в США нещодавно заявив, що його країна не зацікавлена у співпраці зі США, якщо вони повернуться до Спільного всеосяжного плану дій (СВПД), і наголосив, що Білий дім повинен консультуватися зі своїми союзниками, перш ніж вживатиме якихось кроків у напрямку Тегерану.

Слід мати на увазі, що Саудівська Аравія і її союзники наразі вимагають від США, щоб ті залучали арабські країни регіону Перської затоки до всіх переговорів стосовно Ірану, його ракетних програм і стосунків з проіранськими країнами на Близькому Сході. Лідери Саудівської Аравії, ОАЕ, Катару і Кувейту серйозно занепокоєні географічною близькістю Ірану та його спроможностями впливати на воєнно-політичну ситуацію в регіоні, що може створити проблеми арабським монархіям.

Таким чином, можна констатувати, що за останні 2–3 роки в регіоні Близького Сходу склалась потужна антиіранська коаліція на чолі зі США. Саме аби заспокоїти своїх союзників в регіоні, Білий дім відновив демонстративні польоти стратегічних бомбардувальників B-52H Stratofortress зі складу 69-ї бомбардувальної ескадрильї (база ВПС США Мінот, Північна Дакота). Перший свій політ на Близькому Сході пара бомбардувальників виконала 7 березня 2021 року у супроводі бойових літаків зі складу ВПС Ізраїлю, Саудівської Аравії та Катару.

Бомбардувальники ВПС США B-52H Stratofortress з авіабази Мінот, Північна Дакота

В цей же час Сполучені Штати не припиняють активного продажу цим країнам сучасної військової зброї. При цьому слід згадати недавню заяву Вашингтона про необхідність переглянути умови контракту на поставку Саудівській Аравії та ОАЕ американських винищувачів F-35.

Ми розуміємо, що Вашингтон нізащо не відмовиться від «угод Авраама» і збройних контрактів, а всі заяви можна розглядати не інакше, як спробу тиску на Тегеран з метою схилити його до переговорів на нових умовах. Це фактично підтвердив новий держсекретар США Ентоні Блінкен, наголошуючи, що призупинення поставок зброї є суто «технічним питанням».

Треба так розуміти, що Білий дім неспроможний кардинально змінити свою політику в регіоні Близького Сходу. Інакше постане питання: а що робити з військовими базами США в Саудівській Аравії та ОАЕ? Як відмовитись від співпраці із Ер-Ріядом, який нині непогано спонсорує Демократичну партію США? Тому, питання «ревізії» відносин США з Саудівською Аравією слід розглядати не інакше, як «інформаційний галас». Якби Вашингтон хотів сприяти припиненню збройного конфлікту між Саудівською Аравією та Єменом, то достатньо було б припинити постачання сучасної зброї Ер-Ріяду. Річ в тому, що саме Саудівська Аравія розв’язала війну з Єменом. Внаслідок масових нальотів саудівських ВПС загинуло багато тисяч мирних громадян, зруйновано десятки міст та сіл. За весь час війни в Сирії саме Ер-Ріяд спонсорував та озброював терористичні організації, серед яких добре відома ДАІШ.

Довідково:

Арабською мовою ДАІШ звучить «ад-дауля аль-ісламійя філь Ірак уа аш-Шам», що означає «Ісламська Держава Іраку і Шама». Шам, своєю чергою, по-арабськи означає Левант: територія халіфату, яка об’єднувала Сирію, Ліван та Палестину. Тому ДАІШ це те саме, що і ІДІЛ (ІД).

Цього не було зроблено. І фактично відразу після інавгурації Джо Байдена генерал Френк Маккензі прибув до Ер-Ріяду для переговорів про будівництво нових військових баз США.

Генерал Корпусу морської піхоти ЗС США Френк Маккензі

Добре зрозуміло, що йтиметься не про забезпечення безпеки КСА, а про нові заходи щодо Ірану. Саме для цього до штату Центрального командування ЗС США (CENTCOM) були включені і представники Держави Ізраїль.

Тривалий час Сполучені Штати та їх союзники в регіоні дотримуються сценарію повалення клерикального режиму в Ірані у спосіб запалення полум’я повстання та громадянської війни. Сьогодні пряма агресія проти Ірану, як це було в Іраку і Афганістані, маловірогідна, але такі плани існують.

Тегеран вже багато років в умовах ізоляції та економічних санкцій нарощує свій військовий потенціал. Він зумів розвинути та перевести на довготривалу основу економічні зв’язки з Росією та Китаєм. Стосовно Вашингтону Іран активно проводить політику «дипломатичного спротиву» і досить успішно залучає для цього не тільки регіональні країни, наприклад Катар, а і членів Європейського Союзу. Слід мати на увазі, що сьогодні Іран значною мірою відрізняється від Ірану 2003 року, коли США розпочали війну проти Іраку і його окупували. Війна в Сирії, яка почалась в 2012 році, змусила Іран активно стати на захист своїх інтересів і досить успішно вести боротьбу не тільки проти проамериканських сил, але і проти міжнародної терористичної організації «Ісламська Держава».

В сучасних умовах Тегеран прагне зменшити гостроту ситуації в регіоні і закликає Вашингтон «не потрапити до пастки Ізраїлю», який намагається руками Сполучених Штатів та за сприяння нових союзників, як то Саудівська Аравія та ОАЕ, повернути хід подій на свою користь. Якщо відкинути риторику Верховного лідера Ірану та політичну і воєнну складову клерикального режиму, то стає ясно, що політика «дипломатичного спротиву» спрямована, в першу чергу, на те, щоб уникнути війни, бо Ісламська Республіка Іран не лише не вийде з неї переможцем, але й може втратити все.

З іншого боку, Вашингтон, заявивши про свої наміри за сприятливих для себе певних умов повернутись до СВПД та відновити переговори з Іраном, вельми схвилював своїх союзників в регіоні. І щоб їх заспокоїти та дати зрозуміти, що нова адміністрація не буде «сповзати на проіранські позиції», 25 лютого ц. р.  ВПС США завдали авіаційних ударів по про іранських силах в Сирії у східній провінції Дейр-ез-Зор (місто Аль-Букамаль). Як стверджують західні аналітики, атака ВПС США по проіранських об’єктах свідчить про «перезавантаження» політики Білого дому на Близькому Сході. Вони кажуть, що Дж. Байден почав з того місця, де зупинився Б. Обама, і це було зроблено з метою дати зрозуміти іранцям, що США налаштовані дуже і дуже рішуче.

Це змушує Іран шукати нові підходи та вести гібридну війну зі США та Ізраїлем. Саме тому Іран широко застосовує на Близькому Сході шиїтські проіранські підрозділи, різноманітні сили та засоби ведення боротьби. Прикладом такої прихованої боротьби можна вважати атаку 25 лютого в Оманській затоці на вантажне судно Helios Ray, яке належало ізраїльській компанії Ray Shipping Ltd. Відомо, що власником судна є друг Йосефа Коэна, який на сьогодні є директором Моссада. Іран відразу заперечив свою причетність до цього, але 27 лютого іранська газета Kayhan оприлюднила матеріал, в якому йдеться про те, що судно атакували проіранські сили. В статті також повідомляється, що судно збирало розвідувальну інформацію.

Пошкоджене після вибуху в Оманській затоці вантажне судно Helios Ray в порту в Дубаї

Іншою країною, якою в цьому році буде займатись Білий дім, є Сирія, де наближаються президентські вибори. За допомогою Москви і Тегерану вибори безумовно відбудуться, а Башар Асад буде переобраний. США і західні країни знову не визнаватимуть його президентом Сирії. І в цій ситуації, як кажуть, є нюанси. Залишаючись президентом, Б. Асад повністю залежатиме від волі Москви і Тегерану, і при цьому ситуація в Сирії залишатиметься критичною і війна триватиме.

Доречним буде згадати про план Б. Обами щодо підключення до мирних процесів у Сирії курдів і можливого надання їм автономії. Згідно з цим планом, курди беруть участь у виборах, отримують автономію, підпорядковують свої збройні загони урядовим військам Сирії. Це дозволяє Вашингтону та західним країнам визнати вибори такими, що відбулися і вважаються легітимними. План може бути реалізований за посередництва і безпосередньої участі курдського лідера Масуда Барзані.

Довідково:

Масуд Барзані — курдський і іракський політичний діяч, президент Іракського Курдистану, засновник і лідер Демократичної партії Курдистану.

Народився у серпні 1946 року в місті Мехабад (Іран).

Визнання підсумків виборів дає Заходу змогу розморозити сирійські рахунки у західних банках, арабські монархії почнуть вкладати кошти у справу з відновлення країни, не оминуть ці процеси і великі компанії, у яких свої інтереси в Сирії. Хто-зна, може і Китай цим процесом зацікавиться?

За такого стану справ Б. Асаду доведеться виходити з-під контролю РФ і Ірану. Складатиметься нова конфігурація, і Туреччина, безумовно, скористається шансом і знайде в ній своє місце. Ми пам’ятаємо, що Анкару дуже турбують незалежні курдські організації, до складу яких входять тисячі озброєних курдів. З набуттям автономії та включенням курдських збройних формувань до складу збройних сил Сирії ця напруга значно знижується, і тоді Анкара знову може повернутись до питання Ідлібу.

В загальних рисах такий план розробляли за часів президента Б. Обами, і зараз його можуть відновити, і в ньому сьогодні вже немає місця для Москви з її амбіціями стосовно Сирії. Ми якось вже згадували, що Росія під прикриттям «національних інтересів та боротьби з терористичними загрозами на далеких підступах» фактично провалила всі свої операції і сьогодні у неї немає жодного приводу, щоб залишатися в Сирії. Однак Москва має на території Сирії свої військові бази і, напевно, буде за них торгуватись.

На початку березня ц. р. Вашингтон оприлюднив Проміжну стратегію національної безпеки США (.pdf)

Саме зараз доречно буде згадати про «Проміжну стратегію національної безпеки», яку Вашингтон оприлюднив на початку березня поточного року. Білий дім особливо наголосив, що Сполучені Штати не братимуть участі «у нескінченних війнах», які вартують тисячі життів та мільярдів доларів. В документі йдеться про наміри США налагодити діалог з Москвою та Пекіном у сфері нових воєнних технологій та контролю над озброєннями. В цьому зв’язку слід згадати, що США, одночасно із заявами про діалог, внесли Росію до переліку країн, до яких забороняється передавати воєнні технології. Аналогічні заборони запроваджені Вашингтоном і щодо Китаю.

Державний секретар США Е. Блінкен 3 березня у своїй промові про стратегічні пріоритети у зовнішній політиці підкреслив, що Вашингтон не експортуватиме демократію до держав світу за допомогою воєнних інтервенцій та заміною авторитарних режимів. Але кілька років тому, при президентові Б. Обами, саме Вашингтон декларував, що необхідно змінювати режими, які навіть своїм політичним існуванням потенційно загрожують США, і на їх місце ставити нові, які справдять сподівання Сполучених Штатів та їх західних партнерів. Вірність президента Дж. Байдена цим принципам повністю підтверджується проведеними операціями ВПС США 25 лютого в Сирії та польотами В-52Н над територіями Перської затоки та Близького Сходу. Через два дні після виступу Е. Блінкена, 5 березня прес-секретар Білого дому Джен Псакі повідомила, що президент Дж. Байден вважає за потрібне «поновити політику» застосування військової сили США за кордоном.

Саме для протистояння зі США та Ізраїлем протягом вже багатьох років Іран створює так звану «Вісь спротиву» — воєнно-політичний шиїтський союз, до якого залучаються його релігійні і політичні союзники від Червоного моря до Середземномор’я, від «Ансар Алли» в Ємені до «Хизбулли» в Лівані. До речі, ми вже писали про створення Іраном суходільного коридору з Ірану через Ірак і Сирію до Лівану і будівництво на сирійській території військових баз, пунктів опору та підприємств з виробництва зброї, переважно ракетної.

Протягом вже багатьох років Іран створює воєнно-політичний шиїтський союз — «Вісь спротиву»

Як ми розуміємо, ключовою ланкою «Вісі спротиву» вважається Сирія, на території якої і розгортається сьогодні війна між Ізраїлем та Іраном. Іранські проксі, які базуються на півдні Сирії, поряд з ізраїльськім кордоном, вже сьогодні створюють велику проблему для єврейської держави. Саме з цих міркувань ізраїльські бойові літаки регулярно завдають ударів по районах дислокації загонів бойовиків та місцях розвантаження та складування зброї. За словами начальника генерального штабу Армії оборони Ізраїлю Авіва Кохаві, в 2020 році було завдано більше п’ятиста ударів по іранських об’єктах на території Сирії.

Також Ізраїль уточнює та переробляє плани таких авіаційних ударів по ядерних об’єктах, розташованих на території Ірану, з метою перешкодити створенню там ядерної зброї. Тому Тель-Авів докладає чимало зусиль для модернізації своїх ВПС. Так, підписано контракти на закупівлю в США 20 новітніх винищувачів F-35I та літаків-заправників KC-46 Pegasus, що дадуть змогу Ізраїлю завдавати ударів на всій території Ісламської Республіки. Стає зрозумілим також і рішення Вашингтону включити Ізраїль у зону відповідальності Центрального командування ЗС США (CENTCOM), яке є головним штабом всіх контингентів США в регіоні Близького Сходу.

Ізраїль підписав контракти на закупівлю в США новітніх винищувачів F-35I та літаків-заправників KC-46 Pegasus

В цих умовах утримання контролю над територіями в Сирії стає головним завданням Ірану на найближчу перспективу, що веде до подальшої конфронтації між Тегераном та Тель-Авівом. За умов успішної реалізації таких планів Тегеран матиме значну перевагу у всьому регіоні Близького Сходу та володітиме важелями тиску на Тель-Авів.

…Зміна урядів і президентів жодним чином не впливатиме на стратегічне протистояння США і Ірану…

Таким чином, протистояння США і Ісламської Республіки за будь яких умов слід розглядати не як політичні розбіжності, або боротьбу на тактичному рівні, а тільки як стратегічне протистояння, і зміна урядів і президентів жодним чином кардинально не впливатиме на цю боротьбу. Можуть бути зміни в деталях, але на стратегічному рівні вона не припиниться.

Питання відновлення СВПД сьогодні зайшло у глухий кут. Зволікання з ним ускладнюватиме ситуацію, оскільки Іран, відновивши процес збагачення урану, може взагалі припинити свою участь у «ядерній угоді». А це ніщо інше, як подальша конфронтація.

Протистояння з Ізраїлем, ОАЕ та Саудівською Аравією за лідерство в регіоні та збереження досягнутих позицій стає для Ірану боротьбою за виживання.

 

Схожі публікації