Перспективи формату Quad

Частина 1: Австралія

 

 

Роман Кот

 

З перших місяців президентства Джо Байдена США демонструють неабияку дипломатичну активність в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Пріоритетність відносин з їх ключовими партнерами, зокрема, було підтверджено під час першого саміту Чотиристороннього діалогу з безпеки, відомого як Quad (Quadrilateral Security Dialogue), на рівні лідерів держав (США, Японія, Австралія та Індія), що відбувся у віртуальному форматі 12 березня ц. р.

Попри створення робочих груп щодо окремих загальних проблем регіону (боротьба з пандемією коронавірусу, зміни клімату та поширення нових технологій) офіційні особи та аналітики США не приховують загалом антикитайської спрямованості нового формату. Однак кожен з трьох інших учасників діалогу, виходячи з власної позиції у регіоні та рівня відносин з Китаєм, бачить майбутнє Quad по-своєму. Подивимося на позиції Австралії, Індії та Японії.

Перший віртуальний саміт лідерів Quad відбувся
12 березня ц. р.

Погляд з Австралії

Австралія, на відміну від Японії та Індії, не має територіальних суперечок з Китаєм. Єдина сфера, де інтереси Канберри і Пекіна не співпадають, — це вплив на острівні держави Океанії. Історично Австралія позиціонує себе, як регіональна наддержава, що економічно та політично домінує у південно-західній частині Тихого океану, а також в разі потреби виступає як гарант безпеки. Якщо говорити тільки про ХХІ століття, то австралійські військові складали кістяк миротворчих сил під час операцій на Соломонових островах (2003–2013 рр.) та Фіджі (від 2006 року і донині).

У чинній Білій книзі зовнішньої політики Австралії від 2017 року вказується, що стабільність в Папуа-Новій Гвінеї, острівних державах Тихого океану і у Тиморі-Лешті є життєво важливою у справі спроможності Австралії захищати свої північні кордони і виняткову економічну зону. Однак, у більшості згаданих країн регіону існують великі проблеми. Досить скромні економічні потужності, віддаленість від основних ринків, високі витрати на боротьбу зі стихійними лихами і швидкозростаюче населення гальмують розвиток місцевої економіки. Тому Австралія зосереджена в Океанії на трьох пріоритетах: сприяння економічному співробітництву та інтеграції в Тихоокеанському регіоні , в тому числі у спосіб збільшення мобільності робочої сили, вирішення безпекових проблем, інвестування у критичну інфраструктуру, зміцнення зв’язків між людьми стимуляції освітніх програм, культурних обмінів і т. д.

Найсучасніший прояв такої політики оформився у вигляді стратегії Тихоокеанського посилення (Pacific Step-up), запропонованої у 2018 році урядом Скота Моррісона. Серед іншого вона включає низку нових ініціатив, що спираються на існуючу дипломатію оборони та безпеки, фінансує розширену дипломатичну присутність та створення Австралійського фонду фінансування інфраструктури для Тихого океану (AIFFP). В її рамках протягом 2018–2021 рр. Австралія виділила на розвиток Тихоокеанського регіону 1,44 млрд доларів США.

З огляду на зазначене, не дивно, що в Канберрі переймаються посиленням впливу Китаю у регіоні. Та Океанія не дуже цікавить Пекін. Тим не менш, його активність тут пояснюється двома головними цілями — отримання доступу до комунікацій, перш за все глибоководних портів, та подальша дипломатична ізоляція Тайваню. Поки що йдеться переважно про економічну експансію.

Обсяги допомоги Австралії та Китаю у Тихоокеанському регіоні (млрд доларів США)

За даними Nikkei, тільки у 2017 році Китай через різноманітні механізми пообіцяв виділити державам Океанії близько 4 млрд доларів США, переважно у вигляді кредитів. При цьому державні борги перед Китаєм вже складають значну частину загальних зовнішніх запозичень багатьох країн Океанії. Для прикладу, згідно з останніми наявними урядовими фінансовими звітами, у Тонга китайські позики становлять 62 % від загальної суми запозичень, у Вануату — 43 %, Самоа — 39 %.

Ще раз нагадуємо: аналізуючи двосторонні відносини Австралії і Китаю, не варто нехтувати американським фактором. Ніхто ж не скасовував АНЗЮС (ANZUS Security Treaty), тобто «Тихоокеанський пакт безпеки», — військовий союз 3-х країн, Австралії, Нової Зеландії та США, заснований у 1951 році. З гідно з Білою книгою оборони Австралії від 2016 року, для Канберри відносини з кожною з двох згаданих країн залишаються ключовими, хоча і зі своїми особливостями. Союз зі США базується на спільних цінностях, що і надалі залишатимуться центральним елементом оборонної політики Австралії. Уряд країни і надалі зміцнюватиме альянс, в тому числі погоджуючись з роллю Сполучених Штатів, як гаранта стабільності регіону. Окрім того, співпрацею зі США і очолюваними ними коаліціями Австралія має можливість дати раду з глобальними проблемами безпеки, на зразок відправки австралійського контингенту до Іраку та Афганістану.

 

До конфронтації

Під тиском об’єктивних обставин, а також союзницьких зобов’язань, напруга між Канберрою та Пекіном стабільно посилюється з 2016 року. Австралія була однією з тих, хто публічно закликав Китай дотримуватися рішення арбітражного суду в Гаазі щодо водної суперечки у Південно-Китайському морі.

Довідково:

У липні 2016 року арбітраж, утворений Постійної палатою третейського суду в Гаазі, виніс на користь Філіппін рішення в суперечці щодо акваторії Південно-Китайського моря. Філіппіни просили арбітраж підтвердити права на виняткову економічну зону, яка, згідно з Конвенцією ООН з морського права 1982 року, повинна становити 200 морських миль від вихідної берегової лінії, і визнати, що Китай порушує філіппінські права і свої власні зобов’язання по цій конвенції.

Китай у відповідь заявляв, що має «історичні права» на акваторію Південно-Китайського моря, посилаючись, зокрема, на китайські географічні карти, що випускалися з 1940-х років, на яких акваторія Південно-Китайського моря була обведена пунктирною лінією. Китай програв процес за всіма 15 пунктами з 15 можливих. Однак він з самого початку відмовився визнавати юрисдикцію арбітражу, не з’являвся на слуханнях в Гаазі і обмежився лише тим, що публічно коментував процес через офіційних осіб, в дипломатичному листуванні і на сторінках «Женьмінь жибао».

Австралія також стала першою у світі країною, яка заборонила китайській корпорації Huawei брати участь у розгортанні мереж 5G, посилаючись на необхідність дбати про національну безпеку. При цьому зазначалося, що Huawei є інструментом іноземного уряду, а не самостійною комерційною компанією.

Окрім того, у 2018 році парламент Австралії ухвалив закон про іноземне втручання (Foreign Influence Transparency Scheme Bill). Серед іншого він передбачає реєстрацію іноземних лобістів і створення реєстру іноземних політичних агентів, визначає нові склади злочинів, які можна кваліфікувати як шпигунство. У Пекіні розцінили ухвалення такого закону, як антикитайський крок.

Не варто забувати і про активну підтримку австралійським керівництвом антикитайської риторики, порушеної США під час нинішньої пандемії коронавірусу COVID-19.

Разом з тим пряма протидія Канберри китайському впливу на міжнародній арені є обмеженою. Причина — в економічній залежності Австралії від Китаю — її найбільшим торговим партнером, на якого припадає близько 40 % експорту. У докоронавірусні часи, наприклад, у 2018 році, товарообіг між двома країнами склав 214,608 млрд австр. доларів, експорт Австралії — 136,287 млрд австр. доларів, імпорт — 78,321 млрд австр. доларів. Нині обсяги дещо менші з об’єктивних причин. Однак Пекін радо використовує економічний важіль для тиску на Канберру.

Товарообіг Австралії із Китаєм (млн австр. доларів)

Так, розпочинаючи з травня минулого року, Китай запровадив додаткові мита на австралійський ячмінь, заборонив імпортувати яловичину чотирьох найбільших австралійських виробників м’яса, запустив антидемпінгове розслідування щодо австралійського вина. Крім того, фактично заборонено імпорт бавовни, омарів, деревини, За даними Bloomberg, станом на січень ц. р. збитки Австралії становили 0,3 % валового внутрішнього продукту або 4,7 млрд доларів США.

Разом з тим поки що обмеження не стосується найбільшої статті австралійського експорту — залізної руди. Це пояснюється залежністю самого Китаю — на австралійський імпорт припадає понад 60 % залізної руди, 60 % коксівного вугілля, майже 25 % енергетичного вугілля і понад 50 % зрідженого природного газу. Разом з тим зазначимо, що китайське керівництво наразі активно працює над диверсифікацією постачання згаданих ресурсів.

 

Між двома наддержавами

Підсумки віртуального саміту Quad австралійські аналітики оцінюють як спробу лідерів Австралії, Індії та Японії поновити свої контакти з новим господарем Білого дому. Що ж до практичних кроків в рамках ініціативи, то Австралія, в кращому випадку, може підтримати ініціативи інших партнерів по Quad, але навряд чи виступить з власними.

Ілюстрацією такої двоякої позиції Австралії можна вважати невдале голосування 15 березня ц. р. в австралійському парламенті за визнання репресій уйгурів, до яких вдається китайська влада, геноцидом. Уйгурське питання є одним з головних, коли йдеться про критику китайської влади щодо порушень прав людини. Наразі геноцид уйгурів визнали, окрім США, лише Канада та Нідерланди. Провал такого голосування у Австралії свідчить про її неготовність до конфронтації з Китаєм.

 

Частина 2: Японія

 

Схожі публікації